10 помилок при поділі майна під час розлучення подружжя, які можуть дорого коштувати


Журналіст
Майнові суперечки після розлучення нерідко тривають значно довше, ніж сам процес припинення шлюбу. Колишньому подружжю доводиться з’ясовувати, кому належать квартира, будинок, земельна ділянка, автомобіль, заощадження чи частка в бізнесі, а також хто має надалі погашати кредити.
Масштаб таких потенційних спорів показує офіційна судова статистика (дивитися формуляри 1-ц за кожен рік). Так, у 2024 році суди першої інстанції ухвалили 107 517 рішень у справах про розірвання шлюбу, а у 2025 році — 98 164.
Проте припинення сімейних відносин не спричиняє автоматичного поділу спільної власності. Колишнє подружжя може й надалі залишатися співвласниками квартири, автомобіля та інших активів, навіть якщо майно зареєстроване лише на одного з них. Через незнання цих правил люди втрачають докази походження коштів, погоджуються на невигідні умови або надто пізно дізнаються, що спільна власність вже відчужена.
Яких помилок варто уникати під час поділу майна подружжя під час розлучення — «Політарена» не радить:
1. Вважати, що після розлучення все автоматично ділиться навпіл
Стаття 60 Сімейного кодексу України (СК) встановлює презумпцію: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині й чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них міг не мати доходу через навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хворобу або з інших причин. Кожна річ, придбана під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є спільною.
До спільного майна можуть належати придбані у шлюбі квартира, будинок, земля, автомобіль, меблі, техніка, гроші на рахунках, цінні папери, корпоративні права. Стаття 61 СК України окремо відносить до спільної власності заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи, а також речі для професійних занять, придбані за час шлюбу.
Стаття 70 СК України встановлює, що під час поділу спільної сумісної власності частки дружини та чоловіка за загальним правилом є рівними, якщо інше не визначено їхньою домовленістю або шлюбним договором. Водночас суд може відступити від рівності, зокрема якщо один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, ухилявся від утримання дітей, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно або витрачав його на шкоду сімейним інтересам. Частка того з подружжя, з ким проживають діти чи непрацездатні повнолітні син або дочка, також може бути збільшена, якщо одержуваних ними аліментів недостатньо для забезпечення фізичного і духовного розвитку та лікування.
Квартира або інша нерухомість, придбана одним із подружжя до укладення шлюбу, за загальним правилом є його особистою власністю. Натомість житло, куплене під час шлюбу за спільні кошти, належить обом, навіть якщо в реєстрі власником зазначений лише чоловік або дружина.
2. Вважати спільним абсолютно все, що з’явилося під час шлюбу
Перелік особистої приватної власності містить стаття 57 СК України. До неї належить:
- майно, набуте до шлюбу, одержане під час шлюбу в дар або у спадщину, а також придбане за особисті кошти, наприклад, дошлюбні заощадження;
- землі, приватизовані одним із подружжя, якщо до шлюбу вони знаходилися в його користуванні;
- речі індивідуального користування, зокрема коштовності, навіть якщо їх купили за спільні кошти;
- премії та нагороди за особисті заслуги, але з урахуванням передбаченого законом винятку щодо внеску другого з подружжя;
- відшкодування за втрату особистої речі та моральну шкоду;
- певні страхові виплати, сплачені з власних грошей.
Але варто ще звертати увагу на деталі: наприклад, якщо дружина купила для себе дорогу прикрасу, навіть за спільні кошти, вона є її власною. Але колекція каменів чи злитків, придбана як сімейна інвестиція, уже не обов’язково є «особистою річчю»: суд оцінюватиме призначення покупки, користування та походження коштів.
Фраза «я заробив на річ сам» також не робить покупку особистою. Зарплата і дохід, одержані у шлюбі, є спільними. Особистими можуть бути успадковані гроші, кошти, подаровані саме цій особі, або гроші від продажу дошлюбного майна, якщо їх походження доведене.
3. Не доводити, за які кошти придбано нове майно
Якщо чоловік продав дошлюбну квартиру і придбав інше житло під час шлюбу, воно не обов’язково стає спільним. Стаття 57 СК визнає особистим майно, набуте у шлюбі за особисті кошти. Окрім дошлюбних заощаджень до них належать успадковані або подаровані гроші, надходження від продажу належних лише цій особі речей, страхове відшкодування за їх втрату чи пошкодження тощо.
Щоб підтвердити особистий режим, слід зберегти договір продажу старого житла, банківські виписки та документи про перерахування саме цих грошей продавцю нової квартири. У договорі можна зафіксувати джерело оплати, отримати нотаріальну заяву другого з подружжя або визначити режим майна шлюбним чи окремим договором. Але вирішальними залишаються реальні докази руху коштів.
Якщо особисте житло істотно збільшилося у вартості внаслідок спільних затрат чи праці другого з подружжя, суд може визнати його спільним за статтею 62 СК України. Це може бути добудова поверху, реконструкція або капітальне переобладнання, а не звичайний косметичний ремонт. Потрібно довести і внесок, і істотне збільшення вартості.
4. Дивитися лише на ім’я власника в реєстрі
Тут потрібне точне правило: майно, придбане під час шлюбу за спільні кошти, є спільною сумісною власністю незалежно від реєстрації на чоловіка або дружину. Воно буде особистим лише за наявності доведеної підстави зі статті 57 СК — особисті кошти, дарування, спадкування, приватизація або інший законний виняток.
Тому квартира чи автомобіль, оформлені лише на чоловіка, можуть належати обом. Для спору важливі дата і підстава набуття, договір, платіжні документи, джерело коштів, спадкові документи та шлюбний договір. Сторона, яка хоче виключити придбане у шлюбі майно зі спільної власності, повинна спростувати презумпцію його спільності.
5. Вважати, що розлучення припинило спільну власність
Стаття 68 СК прямо передбачає: розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі. Квартира не переходить тому, хто в ній живе, автомобіль — тому, хто ним користується, а гроші — тому, на чиє ім’я відкритий рахунок.
Якщо сторони домовилися, вони можуть укласти договір про поділ майна або виділ конкретного об’єкта: передати одному квартиру, іншому автомобіль з доплатою, а під час суду укласти мирову угоду.
За частиною 2 статті 69 СК договір про поділ житлового будинку, квартири чи іншої нерухомості, а також договір про виділ нерухомості зі складу майна подружжя має бути нотаріально посвідчений. Після цього речові права реєструються в державному реєстрі. Для рухомих речей загальної вимоги про нотаріальне посвідчення немає, але письмовий договір має чітко описувати майно, його вартість, компенсації та строки передачі.
Якщо згоди немає, подається позов про поділ майна, визнання права власності, виділ або компенсацію — залежно від потрібного результату.
6. Продавати спільне майно без згоди другого з подружжя
Стаття 65 СК вимагає взаємної згоди на розпорядження спільним майном. Для договору, який потребує нотаріального посвідчення чи державної реєстрації, письмова згода другого з подружжя має бути нотаріально засвідчена. Це стосується, зокрема, продажу квартири.
З автомобілем процедура інша. Договір може укладатися в сервісному центрі МВС або електронно і не завжди посвідчується нотаріусом. Але перереєстрація автомобіля не ліквідує порушених майнових прав. Другий з подружжя може просити визнати правочин недійсним, якщо він виходить за межі дрібного побутового і вчинений без необхідної згоди.
Якщо повернути річ неможливо, судова практика допускає врахування ринкової вартості відчуженого проти волі другого з подружжя активу при поділі або стягнення компенсації.
Якщо існує ризик продажу, разом із позовом можна просити забезпечення позову за статтями 149, 150 Цивільного процесуального кодексу України: накласти арешт або заборонити реєстраційні дії. Таке забезпечення застосовує суд, і воно має бути співмірним вимогам.
7. Вважати, що проживання дітей автоматично збільшує частку одного з батьків
Діти не набувають частки у спільному майні подружжя лише через розлучення батьків. Водночас речі, придбані для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини, взагалі не включаються до складу майна, яке ділиться між чоловіком і дружиною. Відповідно до статті 174 СК, вони є власністю самої дитини.
До такого майна можуть належати дитячий одяг, шкільне приладдя, музичні інструменти, спортивне обладнання, комп’ютер або спеціальні засоби, якщо вони придбані саме для навчання, розвитку чи потреб дитини.
Суд може збільшити частку того з батьків, з ким проживають діти або непрацездатні повнолітні син чи дочка, якщо розміру одержуваних аліментів недостатньо для їхнього забезпечення (п. 3. ст. 70 СК).
8. Не врахувати кредити та борги
Розлучення не змінює кредитний договір і не звільняє позичальника перед банком. Якщо кредит оформлений на чоловіка, для банку боржником залишається чоловік, доки кредитор не погодив іншу конструкцію. Подружжя не може своєю домовленістю без згоди банку замінити боржника: за статтею 520 Цивільного кодексу України переведення боргу потребує згоди кредитора.
Водночас у відносинах між подружжям враховуються сімейні борги. Частина четверта статті 65 СК встановлює: договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого, якщо одержане використано в інтересах сім’ї. Стаття 73 СК допускає звернення стягнення на спільне майно за таких умов.
Наприклад, якщо квартиру придбали у кредит для спільного проживання, вона за загальним правилом є спільним майном, а непогашена заборгованість враховується під час її поділу. Суд може передати житло одному з подружжя та визначити взаємні розрахунки з урахуванням залишку боргу. Водночас такий поділ автоматично не змінює кредитний договір: банк зберігає право вимагати виконання зобов’язань від зазначеного в ньому позичальника, доки не погодить переведення боргу або іншу зміну умов договору.
Якщо після припинення спільного проживання один сам погашав сімейний кредит особистими коштами, він може просити врахувати платежі у взаємних розрахунках. Натомість кредит, використаний одним із подружжя не в інтересах сім’ї, не можна автоматично вважати спільним боргом. Визначальне значення мають мета його отримання та фактичне використання грошей.
9. Неправильно рахувати трирічну позовну давність
Стаття 72 СК передбачає, що до вимог про поділ майна під час шлюбу позовна давність не застосовується. Після розірвання шлюбу діє трирічний строк, але він обчислюється не автоматично від дня розлучення, а від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права власності. Так, якщо після розлучення сторони за згодою користувалися квартирою, а через чотири роки один уперше заперечив права іншого, змінив замки або спробував продати житло, сам сплив чотирьох років ще не означає втрату права на позов. Суд установлює момент порушення та обізнаності про нього.
Втім чекати небезпечно: зникають банківські документи, складніше оцінити актив і простежити кошти. Позовна давність застосовується судом за заявою сторони, тому початок її перебігу доведеться підтверджувати.
10. Іти до суду, не визначивши спосіб поділу
Якщо домовленість про поділ майна є, її слід зафіксувати договором. Якщо згоди немає, спір вирішує суд за статтею 71 СК України. Потрібно визначити не тільки перелік майна, але й бажаний результат: визнати по ½ частці, передати конкретні речі кожному, стягнути компенсацію, врахувати проданий актив або оскаржити правочин.
Окремо потрібно з’ясувати, чи можна поділити спірний об’єкт у натурі. За статтею 183 ЦК України неподільною є річ, яку неможливо розділити без втрати її цільового призначення. Ідеться, наприклад, про автомобіль або квартиру, з якої технічно не можна утворити два самостійні житлові приміщення. Водночас неподільність речі не перешкоджає визнанню за кожним права на ½ частку: у такому разі вони залишаються співвласниками всього об’єкта. Передбачається і такий варіант: річ може бути передана одному з подружжя, а інший отримає якусь альтернативу або грошову компенсацію з дотриманням установлених законом умов.
Речі для професійних занять за частиною четвертою статті 71 СК присуджуються тому, хто використовував їх у професійній діяльності, але їхня вартість зараховується йому при поділі. Наприклад, стоматологічне обладнання може залишитися стоматологу, а другий із подружжя одержить належну частку іншим майном або коштами.
Грошова компенсація замість частки допускається за згодою того, хто її отримає, і за умови попереднього внесення другим із подружжя суми на депозитний рахунок суду. Тому прохання «залишити квартиру чоловікові, а мені виплатити половину» не завжди виконується без з’ясування згоди та внесення грошей.
Що перевірити до поділу майна
Перед переговорами або позовом слід скласти перелік нерухомості, землі, транспорту, рахунків, цінних паперів, корпоративних та майнових прав, обладнання, коштовностей, кредитів і позик.
Щодо кожного об’єкта потрібно встановити:
- коли й на якій підставі він набутий;
- за чиї кошти здійснено оплату;
- чи існував актив або джерело коштів до шлюбу;
- чи було майно подароване, успадковане або приватизоване;
- чи вкладалися спільні кошти в особисте майно;
- на кого актив зареєстрований і хто ним користується;
- чи не відчужено або не обтяжено його;
- які борги пов’язані з придбанням і хто здійснював платежі.
Основними доказами є договори, банківські виписки, квитанції, спадкові документи, договори дарування, технічні паспорти, оцінки, відомості з реєстрів, кредитні справи та підтвердження погашення боргу.
Отже, законодавство виходить з двох базових презумпцій: майно, набуте під час шлюбу, є спільним, а частки при поділі — рівними. Але обидва правила мають нюанси.
Спадщина, подарунок, дошлюбний актив або майно, придбане за доведені особисті кошти, не стають спільними лише через шлюб. Водночас зарплата одного з подружжя за загальним правилом є спільним доходом, реєстрація активу на одного не робить його одноосібним власником, а розлучення не припиняє спільної власності.
Безпечний порядок дій такий: установити склад майна й боргів, визначити правовий режим кожного активу, зібрати докази, провести оцінку та обрати спосіб поділу. Досягнуту домовленість слід закріпити письмовим договором, а якщо він стосується квартири, будинку, земельної ділянки чи іншої нерухомості — нотаріально посвідчити та зареєструвати набуті права. За відсутності згоди спір вирішується в суді.
Автор

Павло Мінка Журналіст
Читайте також






