Кабінет міністрів України схвалив програму розвитку виробництва біометану на період до 2035 року, а також план заходів щодо її реалізації. Передбачається, що до 2030 року виробництво біометану досягне 1 млрд кубометрів на рік, і ще через п’ять складе до 2,1 млрд кубів.
Справа, безумовно, вкрай необхідна. Власний видобуток природного газу скорочується: Шебелинське газоконденсатне родовище (одне з найбільших у Європі, розташоване в Харківській та Полтавській областях), регулярно піддається ракетним обстрілам Росії. До початку великої війни потреба України у блакитному паливі становила близько 28 млрд кубометрів на рік. Нині – менше приблизно на третину.
Так, металургійні гіганти та інші промислові підприємства на тимчасово окупованих територіях або зруйновані або привласнені, але на природному газі працює і більшість вітчизняних теплоенергостанцій (ТЕС) та теплоенергоцентралей (ТЕЦ).
Лише Київська ТЕЦ-6, наприклад, у зимові пікові періоди у штатному режимі спалює до 100 тисяч кубометрів газу на годину. Влітку цей показник падає до близько 60 тисяч кубів. І біометан, – відновлюване джерело енергії, може стати хорошою альтернативою викопному природному паливу.
“Політарена” розповідає, які ще Україна має альтернативні відновлювані джерела енергії, наскільки активно вони зараз використовуються, і які перспективи їх розвитку.
Біометан – газ із відходів аграрного виробництва
Говорячи про біометан, якій є екологічною альтернативою викопному блакитному паливу, то перспективи його виробництва в Україні (країні, скажімо прямо, переважно аграрної), великі. Можна навіть сказати – величезні.
Довідка. Сировина для біометану – це біогаз, вміст метану в якому становить близько 54% (решта – азот, сірководень, вуглекислий газ і волога). Сировиною для біогазу, у свою чергу, є силос, жом буряків, солома різних зернових культур та їх відходи, некондиційна кукурудза, гній свиней та великої рогатої худоби. Після очищення біогазу виходить енергоносій із вмістом метану до 95%. Як у звичайного газу.
І тут треба зазначити, що урядова програма розвитку виробництва біометану, яка передбачає вихід майже через десять років на рівень 2,1 млрд кубометрів щорічно, – досить скромна. Потенціал в України набагато вищий, разів на десять.
“Сировини для біометану, приблизно на 21,8 млрд кубометрів на рік, це більше, ніж ми зараз споживаємо. Ми видобуваємо близько 19 млрд кубів природного газу плюс ще десь один мільярд – імпорт, купуємо в Європі”, – розповів “Політарені” голова правління громадського союзу “Біоенергетична асоціація України” (до неї входить близько двадцяти компаній, – авт.) Георгій Гелетуха.
Нині в Україні є шість біометанових заводів. Перший відкрили у квітні 2023 року в Чернігівській області (аграрна компанія виробляє енергоносій для власних потреб, так би мовити, замкнене виробництво, – авт.). Ще один завод збудований у Дніпропетровській області, і по два – у Вінницькій та Хмельницькій. Загальний обсяг виробництва – близько 110 млн кубометрів біометану на рік.
За словами міністра енергетики Дениса Шмигаля, на першому етапі реалізації програми розвитку виробництва біометану планується запустити вісім біометанових заводів. Це близько 150 кубометрів метану, бо продуктивність одного заводу – до 20 млн кубів: менше – нерентабельне, більше – виникають проблеми із необхідною кількістю сировини. А для виходу на заявлену кількість біометану необхідно збудувати щонайменше 100 заводів.
Зараз український біометан якщо і продається, тобто не використовується самою виробничою компанією, то лише на експорт до Європи.
“Справа в тому, що вартість виробництва біометану приблизно вдвічі більша, ніж ціна природного газу. І в Україні таку ціну платити не готові. А в країнах ЄС, які ухвалили рішення до 2050 року стати кліматично нейтральними, тобто не використовувати викопне паливо – готові. Там вартість біометану компенсується податком на викиди вуглекислого газу. Хто використовує природний газ чи вугілля – платять близько 80 євро за тонну викинутого СО2”, – пояснив Гелетуха.
Тобто для того, щоб Україна масово перейшла на біометан, якого є потенційно багато, необхідно запровадити європейський підхід до справи. Інакше жодні урядові програми не допоможуть.
Тверді біоенергетичні ресурси
Ще одна альтернатива природному газу – це тверда біомаса. До речі, спалювання відходів деревообробки, зокрема й у вигляді паливних пелет, виробництво яких стимулює економіку, досить давно освоїли у Житомирі. Там на тирсі та пелетах працюють міні-ТЕЦ та котельні.
Читайте також: Нова енергетична стратегія України: кілька кроків, які потрібно зробити прямо зараз
Біоенергетичних ресурсів в Україні багато. І це не лише відходи від лісового господарства, а й та сама солома у сільській місцевості. Тобто тверда біомаса як відновлюване джерело енергії актуальна не лише на Поліссі, Волині та в Карпатах, а й по всій території країни, де вирощують хлібні зернові, кукурудзу та соняшник.
“Але є ще цікавіша тема. В Україні до 7 мільйонів гектарів так званих деградованих земель, які агробізнесу не цікаві: там ні пшениці, ні картоплі не посадиш – просто не зростатимуть. Але там можна вирощувати енергетичні рослини: вони швидко ростуть і їх можна використовувати як біоресурс”, – розповів “Політарені” колишній голова Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження Костянтин Гура.
У наших широтах до енергетичних рослин відносяться такі швидкорослі дерева, як тополя, верба та акація. В Австралії, наприклад, до енергорослин відноситься евкаліпт, в Латинській Америці – цукрова тростина, в Індії – бамбук.
“В Україні перспективні ще такі енергокультури, як міскантус – невибаглива до ґрунту багаторічна трав’яниста рослина родом з Африки. Зростає заввишки до трьох метрів. Посадив навесні – восени вже одержав урожай. Але максимальний урожай починається із четвертого року, з гектара виходить до 20 тонн сухої речовини. Друга – свитчграс, це теж трава, але родом із американських прерій. Урожайність сухих речовин – 15-18 тонн з гектара”, – сказав “Політарені” директор Інституту біоенергетичних культур та цукрових буряків Національної академії аграрних наук Микола Роїк.
Але, за його словами, весь цей потенціал використовується в Україні лише на 0,2%. Це при тому, що вирощування енергокультур для біопалива може замінити близько 5 млрд кубометрів газу щорічно.
“А якщо брати комерційну вартість газу, то біомаса виходить приблизно втричі дешевше природного газу. Не кажу вже про біометан”, – наголосив Гелетуха.
Вітрова та сонячна енергія
Біометан та енергетичні рослини використовуються для заміни газу, який у свою чергу більше йде на виробництво тепла. Для електроенергії головні альтернативні джерела – вітрові установки та сонячні батареї.
Але із цією альтернативою існують певні проблеми. Їх, скажімо, непостійність. Тобто сонячна та вітрова енергетика можуть використовуватися як корисне доповнення, не більше. Спиратися на неї не варто. Повчальний приклад – Іспанія. Торік там стався блекаут, головною причиною якого називають сильне захоплення сонячною енергетикою, що призвело до розбалансування енергосистеми.
Але так чи інакше, в структурі відновлюваних джерел енергії домінують сонячні електростанції – понад 75% генерації “зеленої” енергії. Інші потужності припадають на вітрові та біогазові установки, десь навпіл. До речі, станом на початок 2026 року загальна частка відновлюваних джерел енергії у загальній структурі генерації України становить близько 11%.
“Україна – досить сонячна країна, і те, що РФ тимчасово “віджала” Крим, де були великі поля із сонячних батарей, та території на півдні країни, на загальну ситуацію не вплинула. Ще до 2014 року одна німецька компанія провела дослідження, виявилося, що найвищий коефіцієнт інсоляції не в Криму, а в районі Кам’янця-Подільського та у Вінницької області”, – розповів “Політарені” експерт з міжнародних енергетичних та безпечних відносин, президент Центру глобалістики “Стратегія XXI” Михайло Гончар.
За його словами, бурхливий розвиток сонячної енергетики в Україні розпочався після 2015 року, коли було ухвалено закон щодо пільгових тарифів на “зелену” електроенергію. Так, уночі із сонцем проблема, у дощову погоду – теж. Але як хороша підмога в галузі електроенергетики – нормально. Накрити сонячними панелями дах приватного будинку або встановити їх нагорі багатоповерхівки – точно не завадить.
З вітровою енергетикою складніше. Вітрові установки з точки зору ефективності найкраще ставити на березі моря або в горах, де більше вітру. Але з шельфом Чорного та Азовського морів поки що затримка, а розвиток вітрової енергетики в Карпатах викликає питання у екологів. Вітряк – споруда велика, висока, з потужним фундаментом. Лише довжина однієї лопаті – близько 50 метрів. Спробуй такий агрегат установи, а це все ще в гори завезти і підняти якось треба. Знову ж таки, екологи б’ють на сполох, що вібрація вітряків погано впливає на здоров’я кротів і ховрахів.
“Норвежці якось на острові Шпіцберген хотіли встановити вітрові установки. Начебто ідеально – океан, гори. Але ж ні, там унікальна фауна. Маса якихось арктичних птахів, білих ведмедів втричі більша, ніж людей (загальне населення – близько трьох тисяч). І встановлення вітряків із їхніми інфразвуками порушило б природний баланс. Від ідеї відмовилися”, – розповів Гончар.
До речі, нещодавно було засідання парламентського Комітету з питань енергетики, розглядали якраз законопроект щодо вітряків. Так, одна представниця екологічної організації заявила – мовляв, не треба ставити вітрові установки в Карпатах, це шкідливо для природи. Давайте, якщо дуже треба, перенесемо їх вниз. Ось можна подумати, що під горою вітру більше, а на людей вітрові станції впливають корисніше, ніж на ховрахів.
