Зеленський затвердив нову стратегію захисту прав людини: що зміниться для українців

Нова редакція визначає, як держава має забезпечувати права громадян під час воєнного стану та повоєнного відновлення. Вона охоплює роботу судів і правоохоронних органів, свободу слова, соціальні гарантії, захист дітей, людей з інвалідністю, військових, ветеранів та постраждалих від війни.

Затвердження стратегії також пов’язане з європейською інтеграцією України. Однак документ поки не встановлює нових безпосередніх гарантій для громадян: конкретні заходи уряд повинен визначити окремим планом.

Що передбачає нова стратегія щодо прав людини

Документ містить три стратегічні та 25 операційних цілей. Вони стосуються не лише загальних принципів захисту прав людини, але й конкретних проблем. Зокрема, у стратегії прямо зазначено, що її реалізація має забезпечити «системну інтеграцію прав людини як наскрізного принципу в усі сфери державної політики».

Один із напрямів — захист права на життя, свободу та особисту недоторканність. Держава передбачає вдосконалення механізмів запобігання катуванням, незаконному позбавленню волі та жорстокому поводженню.

Окремо визначено необхідність забезпечення своєчасного доступу до інформації про місцезнаходження людини, зокрема для запобігання насильницьким зникненням.

Стратегія також передбачає захист свободи слова та доступу до інформації, вдосконалення механізмів протидії дезінформації з дотриманням міжнародних стандартів. Ідеться про необхідність одночасно протидіяти інформаційним загрозам та не допускати необґрунтованого обмеження права громадян висловлювати свої погляди.

Серед інших напрямів — протидія дискримінації, злочинам із мотивів нетерпимості, домашньому насильству, забезпечення прав національних меншин та ЛГБТІК+.

Водночас стратегія не є законом прямої дії, який автоматично змінює порядок роботи державних установ. Вона визначає завдання, для виконання яких можуть знадобитися зміни законодавства, фінансування та окремі урядові рішення.

Які зміни має запровадити держава

Національна стратегія у сфері прав людини передбачає низку конкретних завдань:

• Протидія дискримінації. Удосконалити законодавство та механізми відповідальності за дискримінацію, зокрема за ознаками статі, інвалідності, етнічного походження, сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.
• Відновлення прав постраждалих від війни. Удосконалити процедури отримання допомоги, документування завданої шкоди, відновлення документів і забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб.
• Альтернативна військова служба. Удосконалити законодавство та практику реалізації права на альтернативну (невійськову) службу з мотивів релігійних переконань, зокрема з урахуванням умов воєнного стану.
• Виконання рішень ЄСПЛ. Скоротити кількість невиконаних рішень Європейського суду з прав людини проти України та усунути системні причини порушень, встановлених судом.

• Протидія катуванням. Удосконалити механізми документування та розслідування катувань, забезпечити належні умови тримання людей під вартою та посилити контроль за місцями несвободи.
• Захист дітей. Розвивати систему виховання дітей в сімейному середовищі, зменшувати залежність від інтернатних закладів та вдосконалювати механізми захисту дітей, які постраждали від війни.
• Права людей з інвалідністю. Розвивати безбар'єрне середовище, доступність державних послуг, інклюзивну освіту та механізми підтримки самостійного життя.

• Захист персональних даних. Наблизити українські правила обробки та захисту персональних даних до стандартів Європейського Союзу, посилити гарантії від незаконного доступу й поширення інформації.
• Захист релігійних організацій. Забезпечити дотримання свободи віросповідання, розвиток міжконфесійного діалогу та застосування законодавства щодо релігійних організацій відповідно до міжнародних стандартів. Водночас стратегія прямо не розглядає як окрему проблему обмеження, запроваджені українською владою, зокрема щодо організацій, які держава визнала пов’язаними з російськими релігійними структурами.
• Мовні права національних меншин. Удосконалити законодавство щодо використання мов національних меншин у сфері освіти та публічних послуг відповідно до європейських стандартів. У стратегії прямо визнається, що чинне законодавство та практика його застосування не повною мірою забезпечують реалізацію мовних прав. Водночас російська мова окремо не згадується, а спеціальних заходів щодо перегляду обмежень на її використання документ не передбачає.

• Доступ до правосуддя. Розвивати електронні сервіси судової влади, вдосконалити механізми дистанційної участі в судових засіданнях та підвищити доступність правосуддя для переселенців, людей з інвалідністю й інших громадян, які не можуть особисто відвідувати суди.
• Трудові та соціальні права. Удосконалити механізми захисту права на працю, забезпечення житлом і соціальною допомогою, зокрема для людей, які постраждали від війни.

• Доступність медичної допомоги. Забезпечити рівний доступ громадян до медичних послуг, зокрема для людей з інвалідністю, переселенців та інших вразливих категорій населення.

Більшість цих положень сформульовано як завдання для державних органів, а не як готові механізми, якими громадяни можуть скористатися вже сьогодні. Конкретні строки, відповідальних виконавців та заходи реалізації має визначити урядовий операційний план.

Права військових, ветеранів та постраждалих від війни

Значна частина документа присвячена проблемам, які виникли або загострилися внаслідок війни. Зокрема, держава визнає труднощі з доступом військовослужбовців до медичної допомоги, медико-психологічної реабілітації та ефективного направлення на лікування. Стратегія передбачає вдосконалення відповідних механізмів.

Окремі положення стосуються розслідування обставин загибелі військовослужбовців або заподіяння шкоди їхньому здоров’ю під час служби. Мета — забезпечити належне встановлення обставин таких випадків відповідно до міжнародних стандартів.

Для ветеранів передбачено вдосконалення соціальної підтримки, медичної та психологічної реабілітації, сприяння працевлаштуванню, розвитку адаптивного спорту та поверненню до цивільного життя.

Інший напрям стосується людей, які втратили житло, майно або були змушені залишити місце проживання. Держава декларує необхідність відновлення порушених прав, забезпечення доступу до послуг та вдосконалення механізмів компенсації шкоди.

Окрему увагу приділено мешканцям тимчасово окупованих територій, звільненим із російського полону цивільним, військовополоненим та родинам зниклих безвісти.

Стратегія передбачає сприяння розслідуванню міжнародних злочинів, вчинених у зв’язку з російською агресією, та притягненню винних до відповідальності.

Водночас вона не визначає конкретних розмірів компенсацій, строків їх виплати чи нового порядку отримання допомоги. Такі питання мають врегульовуватися окремими нормативними актами.

Чому правозахисники критикують стратегію щодо прав людини

Підготовка стратегії супроводжувалася дискусіями між Міністерством юстиції та представниками громадянського суспільства. За інформацією Центру прав людини ZMINA, під час громадського обговорення експерти подали понад 600 пропозицій, однак врахували приблизно 10% із них.

Правозахисники звертали увагу на недостатнє висвітлення проблем військовослужбовців, українців, які виїхали за кордон, та окремих категорій постраждалих від війни. Крім того, зі стратегії вилучили напрям «Бізнес і права людини», а питання приватності звузили переважно до захисту персональних даних. Також представниця омбудсмена з соціальних та економічних прав Олена Колобродова заявила, що неврахованими залишалися пропозиції про забезпечення свободи світогляду, віросповідання, вираження релігійних та інших переконань. 

Ще одне зауваження стосувалося контролю за виконанням. Правозахисники вказали на послаблення механізмів участі громадськості в моніторингу та відсутність достатньо чітких гарантій прозорості звітування.

Учасники обговорення наголосили, що ключове значення матиме подальша реалізація документа, насамперед урядовий план дій.

Водночас у Мін’юсті пояснювали, що під час підготовки стратегії враховували міжнародні стандарти, практику Європейського суду з прав людини та зобов’язання України в межах євроінтеграції.

Які порушення прав людини фіксує омбудсман

Необхідність нової стратегії підтверджують і результати роботи Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Згідно з щорічною доповіддю Дмитра Лубінця за 2025 рік, до його Офісу надійшло 152 592 звернення громадян — у 3,6 раза більше, ніж у 2022-му. Було проведено 4 785 моніторингових візитів, відкрито 6 161 провадження та підготовлено 151 подання щодо виявлених порушень.

Проблеми стосуються різних сфер. Зокрема, омбудсман отримав 7 164 звернення щодо права на справедливий суд і процесуальних гарантій. За результатами ініційованих ним перевірок правоохоронці розпочали 79 кримінальних проваджень. Ще 15 217 звернень стосувалися інформаційних прав, зокрема доступу до публічної інформації та захисту персональних даних. Перевірки виявляли неправомірне поширення особистої інформації, відсутність належних процедур її захисту та недоступність окремих каналів зв’язку з державними органами.

Окрему увагу Лубінець звертав на порушення соціальних гарантій ветеранів: затримки зі встановленням інвалідності, проблеми з грошовим забезпеченням, пенсіями та невиконанням норм щодо забезпечення житлом. У сфері захисту дітей Офіс отримав 3 426 звернень, а під час моніторингу місць несвободи підготував 5 960 рекомендацій щодо усунення недоліків.

Однією з найгостріших проблем залишаються порушення під час мобілізації. За 2025 рік до омбудсмана надійшло 6 127 відповідних звернень, тоді як у 2022 році їх було лише 18. Серед скарг — незаконні затримання, побиття, недопуск адвокатів і формальне проходження військово-лікарських комісій. Уже у вересні 2026 року Лубінець повідомив про виявлення незаконного утримання 21 військовозобов’язаного в Ужгородському районному ТЦК. Деякі чоловіки перебували там понад 50 днів.

При цьому значна частина проблем, про які повідомляє омбудсман, уже врегульована чинним законодавством. Незаконне позбавлення волі, перешкоджання доступу до адвоката, порушення права на інформацію чи неналежне поводження з людьми в місцях несвободи заборонені незалежно від ухвалення нових стратегічних документів.

Саме тому головним випробуванням для Національної стратегії стане здатність держави забезпечити виконання вже встановлених гарантій. Адже проблема полягає не лише у прогалинах законодавства, але й у діяльності органів, які повинні захищати права громадян, проте самі іноді стають джерелом їх порушення.

Україна увійшла до Ради ООН з прав людини

На тлі затвердження стратегії 13 жовтня Генеральна Асамблея ООН обрала Україну до Ради з прав людини на 2027-2029 роки. Кандидатуру підтримали 162 держави. Це міжурядовий орган, який розглядає порушення прав людини у світі, ухвалює резолюції, проводить спеціальні засідання та створює механізми незалежного розслідування.

Водночас Рада ООН не є міжнародним судом: вона не ухвалює кримінальних вироків і не призначає компенсацій потерпілим. Її головні інструменти — міжнародний моніторинг, розслідування, рекомендації та дипломатичний вплив.

Членство також означає підвищену увагу до того, як сама Україна виконує міжнародні стандарти прав людини.

Коли громадяни відчують зміни у забезпеченні своїх прав

Найближчим практичним етапом стане розроблення операційного плану на 2027-2029 роки. Згідно з указом Президента, Кабінет Міністрів має затвердити його протягом шести місяців.

До підготовки плану повинні залучити державні органи, місцеве самоврядування, представників громадянського суспільства та експертів.

Саме цей документ має визначити конкретні заходи, відповідальних виконавців і механізми реалізації стратегічних цілей. Надалі уряд затверджуватиме такі плани кожні три роки та щорічно до 1 квітня звітуватиме Президенту про їх виконання.

Однак приклади порушень, зафіксованих омбудсманом, свідчать, що головною проблемою залишається не лише відсутність необхідних нормативних положень, але й дотримання вже чинних законів. Адже незаконне позбавлення волі, перешкоджання доступу до адвоката чи жорстоке поводження заборонені українським законодавством незалежно від існування будь-якої стратегії.

Тому реальним показником її ефективності стане не кількість нових програм або звітів, а зменшення порушень, своєчасне реагування держави та можливість громадян домогтися відновлення своїх прав.

Без належного фінансування, незалежного контролю та відповідальності посадовців навіть докладна стратегія ризикує залишитися декларацією. Саме практичні результати покажуть, чи стане новий документ інструментом захисту людини, чи лише черговим переліком державних зобов’язань.