Чи вдасться Україні і Польщі перезавантажити політичні відносини: думка істориків

Після 2022 року Польща і Україна пройшла шлях від неймовірно тісної дружби, об’єднаної горем — війною, до низки серйозних політичних та економічних конфліктів, які навіть призвели до посилення ксенофобії у Польщі спрямованої проти українців. При цьому майже половина поляків — 46,6%, вважають Україну відповідальною за загострення дипломатичного конфлікту між Варшавою та Києвом.

«Політарена» поспілкувалася з істориками та політологами про перспективи українсько-польських відносин. Чи можуть вони ще більше погіршитися, враховуючи цілком ймовірну можливість обрання до Сейму польських правих сил. І чи дійсно настільки масштабною є ксенофобія стосовно українців, які зараз живуть у Польщі.

Історичні причини українсько-польського протистояння

На думку екснардепа Євгена Рибчинського, у всьому винне спільне історичне минуле, коли Україна входила до складу Речі Посполитої, будучи при цьому на другорядних ролях.

«Поляки гнобили українців століттями і ментально досі вважають нас батраками, які не здатні викликати повагу чи захоплення… А зараз більшість поляків застрягли в минулому через страх, що Україна гратиме значно більшу геополітичну роль, ніж Польща. Усі звинувачення та претензії — це підсумок звичайної заздрості», — написав Рибчинський у Facebook.

 Але тут слід зазначити, що претензії у поляків існують не лише до України.

«Ми — сусіди, а у сусідів неминуче виникають якісь проблеми. Умовно кажучи, порося сусіда на твій город забігло — ось і конфлікт. Важко уявити, щоб Польща конфліктувала, наприклад, із Казахстаном. А якісь претензії поляки мають і до Німеччини, і до Чехії. Ну, а ми взагалі свого часу однією країною були, як тут без претензій?», —

сказав у коментарі «Політарені» історик, співробітник книжкового видавництва Сергій Овчаренко.

На його переконання, у Німеччини та Чехії до Польщі претензій приблизно стільки ж, скільки у поляків — до України.

 Сучасні причини протистояння Польщі і України

У Польщі зараз проживає понад два мільйони громадян України, і значна їхня частина — біженці, яких наш сусід прийняв після 24 лютого 2022 року.

«А це і державні витрати на їхню підтримку, і демпінгування на ринку праці, і просто відчуття напливу у звичний простір іноплемінників. Закономірно, що суспільство відчуває втому. (До речі, такі ж сплески ксенофобії ми спостерігаємо у всій Західній Європі щодо вихідців із Африки та Близького Сходу). Почуття культурної та соціальної переваги над українцями притаманне значній частині поляків. І тут не лише історична пам’ять, а й роздратування Україною, яка багатьом полякам здається невдячною за надану допомогу та підтримку», —

розповів «Політарені» історик та політолог Максим Майоров.

 І на цьому фоні на проблему накладається суто політичний чинник. «Громадські настрої підхоплюють польські політики, які заробляють бали на заняттях з українофобії. До речі, до цієї теми намагається долучитись і російська пропаганда, але передумови конфлікту є і без неї», - вважає Майоров.

 У принципі, завдання влади будь-якої країни — максимально згладити протиріччя із сусідами, не ворушити минуле. Адже колись між Англією та Францією була 100-річна війна, і нічого, мешкають народи. А Франція з Німеччиною, незважаючи на події двох світових воєн, заклали основи сучасного Європейського Союзу.

«А в нашій ситуації ми бачимо, як президент Польщі та деякі польські політики навпаки, витягають скелетів у шафі та підігрівають населення», - зазначив Овчаренко.

 Що чекає на українсько-польські відносини в майбутньому

Зараз у всій Європі існує не дуже приємна тенденція приходу до влади правих та ультраправих сил. І Польща тут — не виняток.

 «Те, що відбувається зараз у польсько-українських відносинах — не межа. На жаль, динаміка негативна і ситуація може погіршитися. Українцям у Польщі, особливо біженцям, слід подумати про переїзд. В ідеалі — нехай повертаються до України, тим паче нашій країні потрібні люди. Але загалом це ситуація з відкритим фіналом», —

вважає Майоров.

 На його переконання, у міждержавних відносинах слід посилювати прагматичну складову, говорити не про минуле, а про майбутнє.

 «Тиск Варшави на Київ зумовлений ще й переконанням, що самій Польщі нічого не загрожує. Тим часом ризик масштабування війни на Європу вимагає поглиблення партнерства між нашими країнами, відкладення другорядних непорозумінь (таких як історичних) на більш вдалий час», —

зазначив Майоров.

 Як вважає Овчаренко, для вирішення проблеми Україні та Польщі варто зосередитися на загальній ідеї, що об'єднує, на спільному проекті. Яким цілком може стати протистояння російської агресії. Так, ми зараз у цьому плані об'єднані, але треба об'єднуватись ще сильніше. Тим більше, є приклади. Теж історичні, але позитивні, не такі як Волинська трагедія.

 «У нас є історично спільний ворог. І у дуже багатьох битвах поляки та українці були на одному боці. Згадаймо Конотопську битву, похід Петра Сагайдачного до Москви… Об'єднувати людей завжди простіше проти когось. Тим більше, коли цей хтось буквально поряд», —

наголошує Овчаренко.

Тут слід зазначити, що, на щастя, хвороба українофобії торкнулася зараз лише дорослих поляків (і то не всіх). З польською молоддю поки що все гаразд.

 «У мене син навчається у технікумі у Любліні, жодних проблем немає. Все це політичне нагнітання ситуації», —

розповів «Політарені» військовослужбовець ЗСУ Вадим Шевчук.

 Тож певні польські політики мають прийти до тями, поки українофобією не заразилася їхнє молоде покоління.