Журналісти обурилися запрошенням “сміттєвого” ТГ-каналу до Зеленського. “Політарена” пояснює, як Офіс президента стріляє сам собі в “медійну ногу“
Скандали в медіа – нішеві скандали. Вони можуть жваво обговорюватися вузьким колом обурених представників галузі, але рідко виплескуються назовні і зачіпають широку аудиторію.
Днями українські медійники обговорювали подію, яка таки потрапила у новинні стрічки: 16 жовтня Офіс президента організував закриту зустріч президента Володимира Зеленського з обмеженим колом редакторів українських ЗМІ. На зустріч запросили представника популярного Телеграм-каналу “Труха”. Присутність останнього і викликала обурення.
Що обурило медійників
Точний список учасників зустрічі, як і коло питань, невідомі. Але точно відомо, що багатьох дійсно професійних і авторитетних видань там не було. Тобто можна говорити про досить обмежене коло наближених ресурсів, або тих, які в ОП вирішили недоречним ігнорувати.
“Сьогодні на неформальну зустріч в режимі “офрекордс” президента з редакторами провідних українських ЗМІ запросили адміна анонімної тг-мережі “Труха”. В принципі, це все, що треба знати про поточну інформаційну політику Зеленського”, — пише головний редактор NGL.media Олег Онисько.
“В чому проблема? В тому, що в це вузьке коло покликали “Труху”. Так, ту саму “Труху”, яка робить з людей ідіотів. Яка розганяє страшенну паніку, коли це реально шкодить, яка постить місця прильотів і просто генерить фейки. Тобто на зустрічі з президентом не знайшлось місця купі професіональних журналістів, які ризикують життям, щоб розказувати правду про війну, але знайшлось ось цьому телеграм-каналу, з яким ці самі журналісти воюють, щоб хоч якось мінімізувати його шкоду суспільству”, — написала на своїй Фейсбук-сторінці головна редакторка “Бабеля” Катерина Коберник.
Таке ставлення з боку Банкової, додала журналістка, є зневагою до професійних журналістів, солідаризацією з помийкою і демонстрацією абсолютної некомпетентності в питаннях медіа. “Це компроміс зі злом в надії на те, що воно стане твоїм союзником. Так було, коли до президента кликали сайт Шарія, помийку “Страну” і загравали з каналами Медведчука. Чим це закінчилось, всі пам’ятають”, — пояснила Коберник.
Солідарна з такою оцінкою і очільниця Інституту масової інформації Оксана Романюк. Вона впевнена, що феномен телеграм-каналів переоцінений, і це лише ситуативна булька. “Ми ніколи не поборемо дезу і не побудуємо медіаграмотність, допоки ОП буде звати на зустрічі ядовиті “тєлєги”. Це все одно, аби держава будувала лікарню і публічно декларувала що розвиває доказову медицину, і тут же паралельно публічно їла брудними руками гомеопатію і фандила карти таро, бо в нього є аудиторія, і комусь нервовому воно помагає”, — обурилася Романюк.
Слід зазначити, що у “Трухи” знайшлися і захисники. Наприклад, ТГ-канал “Джокер”, який видав на гора кілька дописів, мовляв, час авторитетних видань і експертів минув, бо в них в Фейсбуці переглядів мало.
Чим прославилася “Труха”
Телеграм-канал “Труха” створений кілька років тому, але “вистрілив” з початком лютневого вторгнення Росії в Україну (нагадаємо, що війна почалася 20 лютого 2014 року). Тоді, за умов величезного запиту на оперативну інформацію, соцмережі і месенджери миттєво заповнили вільну нішу і стали в режимі реального часу “накачувати” аудиторію повідомленнями. Не завжди точними, не завжди правдивими, а часом і відверто шкідливими, бездумно рознесеними місцевими панікерами чи свідомими колаборантами. Чого варте, наприклад, “накручування” українців на боротьбу з незрозумілими мітками на дорозі, фіолетовим світлом у вікнах, за якими начебто наводяться російські ракети (насправді це світло фітоламп для рослин, — ред), чи істеричний вереск про прориви ворожих ДРГ – на “швидких”, “захопленій техніці” тощо.
“Труха” (і подібні анонімні телеграм-канали) добре вловила хвилю і швидко “піднялася”, не гребуючи нічим. Її неодноразово критикували за публікування фейків, нагнітання паніки та викладання відео прильотів. За що звичайному журналісту було б непереливки, а от анонімному телеграм-каналу не було нічого. Зараз “Труха” має 2,6 мільйони підписників. І от тепер тепер адміна запрошують на закриті зустрічі з президентом.
Легалізація інфомаційного шлаку
Одна з головних переваг ТГ-каналів – це їхня оперативність. На жаль, вона ж часто спричиняє і головний недолік — недостовірність інформації. Помножена на відсутність навичок фактчекінгу і часто байдужість адмінів, вона формує іншу, значну більшу проблему – поширення дезінофрмації. І за це, найголовніше, відсутня відповідальності авторів і засновників. Якщо стосовно журналістів є досить жорсткий закон про медіа, то стосовно телеграм-каналів – ні.
Номінально “Труха”, як і багато інших каналів, в разі поширення фейку додає оновлення у вже наявне повідомлення. Одна проблема: читач не гортає стрічку, перевіряючи колишні новини. Він вже “з’їв” дезу і, не виключено, поширив її далі. А враховуючи, що особливої “чистоплотності”, чи бодай потягу до неї, у ресурсу ніколи не спостерігалося, канал є одним з розсадників як недостовірних, так і шкідливих новин. За ті ж відео прильотів, про які згадувалося вище, російські спецслужби мали б доплачувати каналу — а може, і доплачують, мотивуючи адмінів продовжувати в тому ж дусі.
Взагалі ТГ є джерелом надзвичайно низькоякісного контенту: тут тобі і фейки, і реклама сумнівних груп, і гральний бізнес, і реклама тютюнових чи алкогольних продуктів. Трупи, відео самогубств, інший шок-контент — також бажані гості. І все це де-факто ніяк не контролюється. Ще й запаковується в обгортку, мета якої – викликати емоційну реакцію, чим вона найпотужніша – тим краще.
Дозволена безвідповідальность
Мета ТГ-ресурсів – назбирати лайки, репости і підписників, які потім можна буде “продати” рекламодавцям. Вони паразитують на людському болю, страху, обуренні, ненависті, рідше – чомусь позитивному (що гірше “продається”, оскільки не має потрібної гостроти реакції). Про відповідальність перед аудиторією не йдеться. Бізнес, просто бізнес.
Притягнути до відповідальності власників ТГ-каналу складно. Вони теоретично невидимі. Адміністрація “Телеграму” робить все, аби позиціонувати свій ресурс як нікому не підконтрольний і майже безцензурний. Настільки, що його власник, росіянин Павєл Дуров відмовився блокувати навіть канали ХАМАСу – мовляв, вони інформують мирних жителів, коли треба покинути якийсь район. Це, втім, не заважає російським спецслужбам отримувати доступ до українських переписок, навіть видалених. Що, своєю чергою, прекрасно доповнює розслідування про російські залаштунки “незалежних” Дурова і “Телеграма”.
В умовах війни і надзвичайних вимог до інформації Банкова, здавалося б, має бути особливо обережною у тому, на кого вона витрачає свою авторитетність і кому надає доступ до ексклюзивної інформації. Натомість у президента, по-перше, демонструють всеядність, по-друге, пропагують споживання контенту низької якості, а по-третє, просувають афілійовану з Росією платформу.
Цензура своїх, щоб свої і боялися
Телеграм-канал “Труха” є анонімним, але не так давно видання “NGL.media” та “Ґрунт” опублікували спільне розслідування про те, хто є ймовірними власниками каналу і скільки та як він заробляє. Як припускає журналіст Ліга.net Юрій Смирнов, поява “Трухи” на зустрічі з президентом свідчить, що канал не такий вже й анонімний – принаймні, для ОП та СБУ. І його реальні власники активно співпрацюють з владою.
Влада вдало скористалася воєнним часом і “закрутила гайки” медіапростору. Передусім телебаченню – “Національний марафон” фактично вбив роботу інших опозиційних мовників, і натяків на послабшення не спостерігається. Навпаки: Банкова продовжує формувати навколо себе “теплий ламповий” пул, який просуватиме потрібний їй порядок денний, при цьому не сильно зважаючи на репутацію “союзників”. І де факто створює потужний пропагандистський механізм, націлений на українців.
З одного боку, Зеленський непублічно просить журналістів мовчати про корупцію до перемоги . З іншого, лояльний тревел-журналіст Дмитро Комаров знімає компліментарні фільми про перших осіб держави прямо з таємних бункерів. Лояльна Наталія Мосейчук, забувши, що мову на хліб не намажеш, старанно працює на популяризацію влади. Одіозна “Труха” ходить на зустрічі з президентом. Журналісти з медведчуківських каналів роблять “телемарафон”. І все це – для внутрішньої аудиторії.
Чому світ не почує Україну
Поки у президента старанно “окучують” вітчизняних читачів і глядачів, у України все більше проблем з аудиторією за кордоном. Роботу з нею держава фактично провалила. Президент став головним спікером країни, часом вражаюче зухвалим, задвинувши подалі масу спікерів поменше і не запропонувавши нічого взамін. Тим часом Кремль, надзвичайно досвідчений в інформаційній війні, з величезним напрацьованим інструментарієм, не зупинявся ні на секунду, працюючи з низовим іноземним споживачем. Україна не протиставила цьому нічого. Ба більше: перетворила єдиний іномовний проект UATV, на російськомовний FREEДОМ, який переважно працює на внутришній інформаційний ринок.
Що на Банковій хотіли домогтися такою трансформацією, на кого і, головне, навіщо вони збиралися працювати “за поребриком” – досі загадка. Але і без того недостатній ресурс був перенаправлений. Результату від того очікувано нема. Окрім того, що аудиторія на Заході, підживлена російськими наративами, трансльованими з усіх можливих каналів, все більше відвертається від України.
“Ми не працюємо з нашими ключовими партнерами: не працюємо із Західною Європою, дуже слабко працюємо зі США, не працюємо з Латинською Америкою. У нас немає іспанськомовного потужного медіа, яке б готувало новини про Україну, спростовувало недостовірну інформацію або розповідало, що відбувається в нас у країні. Ось це потрібно фінансувати, поширювати та цьому сприяти”, – вважає директорка ІМІ Оксана Романюк.
На теж саме вказують і експерти, з якими спілкувалася і “Політарена”. Зокрема, про протребу іномовлення прямо казав політолог Євген Магда в контексті виборів в Словаччині, підкреслюючи, що ми маємо бути зрозумілими іноземному виборцю і розуміти, як нас бачать наші сусіди:
“Якщо в українській інформаційній політиці зроблена ставка на російську мову, замість того, щоб робити хоча б на англійську, французьку, польську, арабську, то ображатися нема на кого — це суто наша неспроможність створити хоч якийсь інститут добросусідства з найближчими країнами”, справедливо зазначав він.
Про помилки в зовнішній інформаційній політиці, зокрема в контексті взаємин з Ізраїлем, згадував Олексій Кошель. А Ігор Тишкевчи розповідав, як Україна бездумно створила сама собі зернову проблему з Польщею. (). Але українська влада, на жаль, має інші пріоритети і продовжує жити у власній теплій медіабульбашці, витрачаючи зусилля хіба що на підтримку в ній комфортної температури.
