Президент Володимир Зеленський і Міноборони на чолі з Михайлом Федоровим анонсували трансформацію Сил оборони України. Серед обіцянок: запровадження постановою Кабміну нових мотиваційних контрактів із чіткими термінами, суттєве підвищення виплат та надання відстрочок після завершення контракту. Крім того, наприкінці осені 2026 року обіцяють звільнити указом президента з лав ЗСУ тих військових, які воюють з 2022 року і раніше. Також з 12 червня запустили 100-денний період спрощеного повернення після СЗЧ.
Ці ініціативи, безперечно, викликали значний інтерес. Однак вони також спровокували серйозні сумніви та юридичну критику.
Член Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки, народний депутат Федір Веніславський (фракція "Слуга народу") наголосив в інтерв'ю Радіо NV: попри привабливі анонси, для реалізації таких заходів на сьогодні відсутнє належне законодавче підґрунтя. За його словами, ані постанови Кабміну, ані указ президента самі по собі не можуть в повному обсязі запровадити гарантовані відстрочки після контрактів чи механізм масового звільнення військових під час дії воєнного стану.
“Політарена” розібралася, наскільки реальні з юридичної точки зору обіцяні Міноборони зміни в питаннях мобілізації та проходження військової служби. І які ризики несе реалізація реформи без чіткого законодавчого закріплення.
Читайте також: 450 тис. грн для піхотинця: експерти і нардепи про надійність трансформації Сил оборони і звідки на це гроші
Трансформація Сил оборони: контракти та терміни служби зафіксовані у постанові
12 червня 2026 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №768, якою офіційно запустив дворічний експериментальний проєкт щодо запровадження нових мотиваційних контрактів у Силах оборони.
Постанова поширюється не тільки на ЗСУ, але й на Нацгвардію, СБУ, розвідку тощо. Також передбачено спрощений порядок укладення контрактів та пріоритетне комплектування саме бойових підрозділів.
Головні норми постанови:
- Нові типи контрактів з чіткими термінами: 14 місяців – для цивільних, 10 місяців – для чинних військових, 6+ місяців – для військових, звільнених зі служби під час дії особливого періоду.
Це суттєва зміна порівняно з попередньою практикою, коли служать “до кінця” без чітких термінів.
- Значне підвищення грошового забезпечення: додаткова винагорода до 100 000 грн на місяць за участь у бойових діях, високі одноразові винагороди за штурмові дії, знищення живої сили противника (за умови відеофіксації), взяття в полон тощо.
- Загальна “стеля” виплат – 460 000 грн на місяць.
- Одна із найбільш очікуваних сторін реформи – відстрочка від мобілізації після закінчення мотиваційного контракту. Крім базових шести місяців, передбачено бонуси – додатково один місяць відстрочки за кожні 30 днів безпосередньої участі в бойових діях. Це має дати “контрактникам” прогнозованість і можливість відновитися після служби. Але вони можуть відмовитися та продовжити служити далі.
Як вже згадувалося, постанова №768 є експериментальним проєктом на два роки. Після завершення Міноборони має подати звіт і пропозиції щодо внесення змін до законів. Однак, як зазначає Веніславський, багато ключових моментів (зокрема, повноцінна юридична сила відстрочки) потребують закріплення на рівні закону вже зараз.
100 днів на повернення після СЗЧ та звільнення зі служби ветеранів
Інші анонсовані Міноборони трансформації:
- З 12 червня 2026 року запровадили 100-денне тимчасове вікно для спрощеного добровільного повернення військовослужбовців після самовільного залишення частини. Оформити таке повернення можна за спрощеною процедурою через застосунок “Армія+”. Надається можливість обрати підрозділ, в якому “СЗЧшник” хоче служити. Якщо СЗЧ здійснено після 12 червня, то цей порядок на порушника не застосовується.
- Федоров анонсував, що вже з кінця осені 2026 року розпочнеться перший етап часткового звільнення військовослужбовців, які перебувають в лавах ЗСУ найдовше – з 2022 року та раніше: “Ми домовилися з президентом, що з кінця осені цього року почнеться часткове, по суті, звільнення зі служби для тих, хто в армії з 2022 року й раніше”, – зазначив він в інтерв’ю ТСН. За словами міністра, процес звільнення відбуватиметься указом президента України. Критеріями для звільнення стануть два основні показники: загальна тривалість служби (з урахуванням періоду з 2014 року) та кількість днів безпосередньої участі в бойових діях.
Федоров підкреслив, що одразу звільнити всіх, хто воює з 2022 року, неможливо, оскільки “на цих людях зараз тримається війна”. Тому процес буде поетапним і залежатиме від ситуації на фронті.
Юридичні проблеми трансформації Сил оборони у 2026 році
Відстрочки після контракту передбачені, але в законі про них нічого немає
Хоча постанова Кабміну №768 від 12 червня 2026 року формально запустила експериментальний проєкт із новими мотиваційними контрактами, підвищеними виплатами та відстрочками, її юридична конструкція викликає серйозні питання. Річ у тім, що вона не має законодавчого підґрунтя та ігнорує закони України “Про військовий обов’язок і військову службу” та “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.
Щоб пояснити це, треба зробити невеликий екскурс у теорію держави та права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони, прийняті Верховною Радою, повинні їй відповідати і регулювати найважливіші суспільні відносини. Підзаконні акти (зокрема постанови Кабміну) можуть лише деталізувати і конкретизувати положення законів, але не можуть вводити нові права, обов’язки чи механізми, яких немає в самому законі.
Саме це й відбувається з постановою №768. Вона вводить:
- нові види контрактів з фіксованими термінами;
- гарантовані відстрочки після їх завершення.
Однак це протирічить статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, в якій чітко визначені категорії з правом на відстрочку. Серед них, зокрема, особи, які мають на утриманні трьох і більше дітей; які самостійно виховують дитину; особи з інвалідністю тощо. А от норми про відстрочку для осіб після завершення військової служби за контрактом стаття не містить, тобто законом це взагалі не передбачено.
Отже, постанова №768 фактично створює паралельне регулювання, яке не співпадає із законом, а в частині відстрочок і звільнень може йому суперечити. Це робить документ юридично вразливим: його норми можуть бути оскаржені в суді, а реалізація на практиці – заблокована через відсутність законодавчої основи.
Окрема проблема полягає у відсутності реального механізму реалізації обіцяної відстрочки. Після закінчення строку мотиваційного контракту військовослужбовець автоматично набуває статусу військовозобов’язаного. У цей проміжок часу він є “законною ціллю” для ТЦК та СП. Постанова №768 хоча й проголошує право на відстрочку, але не містить чіткого порядку її автоматичного надання, строків оформлення та органів, відповідальних за це. Це створює реальний ризик повторної мобілізації одразу після звільнення і відкриває широкі можливості для зловживань на місцях.
Таким чином, постанова Кабміну №768 фактично існує в певному правовому вакуумі. Вона створює цілу систему нових правил проходження служби, обіцяє відстрочки та мотиваційні гарантії, але робить це поза законом. Це не лише порушує ієрархію нормативних актів, але й створює небезпечний прецедент, коли права та гарантії військовослужбовців залежать від волі уряду, а не від стабільного законодавства. Поки ці норми не будуть закріплені на рівні закону, вся реформа залишається юридично хиткою і вразливою до оскаржень.
Звільнення з Сил оборони указом президента: юридична невідповідність
Ще одним проблемним аспектом анонсованої реформи є механізм часткового звільнення військовослужбовців указом президента для тих, хто служить з 2022 року і раніше.
Згідно з чинним законодавством, президент України має право видавати укази про звільнення певних категорій військовослужбовців у запас, але лише в режимі особливого періоду (ст. 26 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”). А ось під час воєнного стану, який діє в Україні з 24 лютого 2022 року, таке звільнення не передбачено.
Більше того, навіть Верховний Суд України у своїх рішеннях чітко окреслив межі повноважень президента. Згідно з позицією Великої Палати ВС, він уповноважений звільняти з військової служби лише вище командування ЗСУ (генералів чи адміралів).
Фактично, для реалізації анонсованого механізму часткового звільнення спочатку необхідно внести зміни до законів, щоб чітко наділити голову держави такими повноваженнями під час воєнного стану. На сьогодні такого законодавчого підґрунтя немає. Тому анонсований указ президента ризикує бути юридично вразливим і таким, що суперечить чинному законодавству.
100 днів на повернення з СЗЧ: мотивація чи лазівка?
Одним з пунктів реформи, який викликає неоднозначну реакцію, став 100-денний порядок спрощеного добровільного повернення військовослужбовців, які перебувають у статусі самовільного залишення частини.
Читайте також: Сотні судових справ за СЗЧ: аналізуємо приклади судової практики і перспективи повернення військових судів
Держава намагається не тільки карати, але й повертати військових у стрій. Спрощена процедура через застосунок “Армія+”, швидка перевірка рапорту (до 7 днів) та можливість обрати підрозділ для служби є спробою відновити довіру і посилити військо.
Водночас механізм містить суттєві ризики. На практиці найбільша проблема – відсутність чітко прописаного та закріпленого порядку реалізації цього повернення. Повний алгоритм не деталізується: як саме буде здійснюватися перевірка причин СЗЧ, хто саме приймає остаточне рішення про прийняття назад на службу, які наслідки для дисциплінарного статусу тощо. І що робити з тими, хто здійсним СЗЧ не вперше? Це створює значну невизначеність.
Окрема складність – реальність вибору підрозділу. Постанова передбачає можливість самостійно обрати частину з певного списку. Однак на практиці підрозділ може відмовити в зарахуванні, наприклад, через відсутність вакансій. У такому випадку колишній “СЗЧшник” може бути направлений туди, куди вирішить командування.
Загалом указаний 100-денний порядок– це типовий компроміс: з одного боку, прагнення збільшити чисельність армії, з іншого – створення нових вразливостей в системі.
Трансформація Сил Оборони України потребує законодавчого підґрунтя
Отже, реформа, яку анонсувало Міністерство оборони і президент, безумовно, намагається вирішити болючі проблеми армії: мотивацію, ротацію, повернення людей після СЗЧ та часткове оновлення особового складу. Однак її реалізація стикається з фундаментальною проблемою – відсутністю належного законодавчого підґрунтя.
Постанова №768 та інші підзаконні акти намагаються заповнити прогалини, які мають регулюватися законами. Це призводить до правової і юридичної невизначеності, ризику оскаржень у судах та потенційних зловживань на місцях. Військовослужбовці можуть отримати обіцянки, але не гарантії, а держава – черговий інструмент, ефективність якого залишається під питанням.
Для того, щоб реформа спрацювала, недостатньо постанов Кабміну та гучних заяв. Необхідно, щоб Міноборони подало у парламент проєкти законів про внесення змін до законів “Про військовий обов’язок і військову службу” та “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, а Верховна Рада має за них проголосувати. Тільки тоді обіцяні відстрочки, чіткі строки служби та механізми звільнення стануть не просто “експериментом”, а реальним правом.
