Земельні спори та захист власності: сім показових справ в ЄСПЛ проти України
Важливо

Земельні спори та захист власності: сім показових справ в ЄСПЛ проти України

Будівля Європейського суду з прав людиниФото: Маргарита Сокуренко/Facebook
Павло Мінка
Павло Мінка

Журналіст

Земельну ділянку можуть відібрати через помилку посадовців, навіть якщо власник отримав усі документи законним шляхом. Міська рада здатна скасувати раніше наданий дозвіл на забудову, а зареєстровану нерухомість іноді зносять як тимчасову споруду. Подібні конфлікти неодноразово доходили до Європейського суду з прав людини, який в багатьох випадках визнавав дії українських органів влади незаконними.

ЄСПЛ — міжнародний судовий орган у Страсбурзі, який розглядає скарги на порушення прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Українці можуть звертатися до нього, якщо вважають, що держава порушила їхні права, а передбачені національним законодавством засоби захисту не допомогли. Зазвичай для цього необхідно пройти відповідні судові інстанції в Україні та подати заяву протягом чотирьох місяців після остаточного рішення.

Серед таких звернень чимало земельних і майнових спорів. 26 жовтня 2026 року Верховний Суд систематизував їхню практику в огляді рішень ЄСПЛ щодо земельних та пов’язаних із ними майнових спорів. Документ містить приклади конфліктів між громадянами, органами місцевого самоврядування, державними установами та власниками нерухомості.

Ці рішення мають практичне значення для українського судочинства. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Отже, учасники аналогічних спорів можуть посилатися на правові позиції міжнародного суду, обґрунтовуючи свої вимоги або заперечення.

«Політарена» відібрала сім показових історій, які демонструють, коли держава повинна компенсувати втрату майна, за яких обставин його можуть законно вилучити та чому навіть офіційна реєстрація власності не завжди гарантує захист.

Чужу землю передали в оренду, а власниці відмовили в компенсації

Справа Vira Dovzhenko v. Ukraine. У січні 2004 року жителька Чернігівської області отримала державний акт на право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення. Однак Варвинська районна державна адміністрація без її відома передала цю землю в оренду приватному суб'єкту господарювання та отримувала орендну плату.

Жінка не займалася землеробством і спочатку не встановлювала межі ділянки на місцевості. Коли вона звернулася по відповідний дозвіл, адміністрація припинила договір оренди з товариством. Лише в липні 2005 року землевласниця змогла фактично розпоряджатися своїм майном.

Після цього вона звернулася до суду з позовом проти районної адміністрації та товариства, вимагаючи компенсації за користування її землею. Розмір відшкодування жінка визначила за вартістю врожаю, зібраного з ділянки.

У червні 2006 року Варвинський районний суд задовольнив її вимоги. Проте апеляційний суд скасував рішення, пославшись на те, що межі ділянки були встановлені пізніше. На думку суддів, до цього моменту жінка не могла користуватися землею, а тому не мала права на компенсацію.

ЄСПЛ не погодився з таким підходом. Право власності виникло після отримання державного акта, а не після встановлення меж у натурі. Районна адміністрація не мала законних підстав передавати чужу землю в оренду.

Міжнародний суд встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та присудив позивачці 4 тисячі євро компенсації матеріальної та моральної шкоди.

Ця історія показує, що відсутність винесених у натуру меж не позбавляє громадянина права власності й не дозволяє посадовцям самостійно розпоряджатися його ділянкою.

Замість житлового будинку з паркінгом з’явився сквер

Справа Budivelno Investytsiyna Grupa 1 v. Ukraine. У 2004 році Київська міська рада передала товариству в оренду на п’ять років земельну ділянку для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом. Забудовник підготував бізнес-план із залученням інвестицій.

Однак у 2007 році учасники громадських слухань запропонували створити на цій землі сквер. На ділянці вже росло 335 дерев. У липні 2008 року Київрада скасувала попереднє рішення про передачу землі, запропонувала розірвати договір оренди та включила ділянку до програми розвитку зелених зон. Товариство фактично втратило можливість реалізувати проєкт, хоча договір оренди залишався чинним.

У 2009 році забудовник звернувся до суду з вимогою відшкодувати збитки. Проте українські суди відмовили, посилаючись на чинність договору. При цьому вони не врахували, що саме Київрада як орендодавець унеможливила використання землі за погодженим призначенням.

У грудні 2010 року господарський суд визнав договір оренди недійсним, але відмовив товариству в поверненні сплаченої орендної плати.

ЄСПЛ визнав, що створення скверу відповідало законній меті захисту довкілля. Однак міська влада спочатку дозволила будівництво, а потім заборонила його, не запропонувавши орендарю іншої ділянки чи компенсації втрат.

Суд присудив товариству 100 тисяч євро відшкодування матеріальної шкоди та 13 418 євро судових й інших витрат.

Справа демонструє, що навіть законне рішення про збереження зеленої зони не звільняє місцеву владу від обов’язку враховувати майнові права орендаря та забезпечувати справедливий баланс інтересів.

Через 70 сантиметрів землі власник втратив її повністю

Справа Kulyk v. Ukraine. У 2011 році житель Миколаївської області отримав у приватну власність ділянку площею один гектар для ведення особистого селянського господарства. Проте у 2013 році прокуратура звернулася до суду з вимогою скасувати його право власності, оскільки земля нібито перебувала в межах двокілометрової прибережної захисної смуги Дніпровсько-Бузького лиману.

Спочатку суди відмовили прокурору, але після перегляду справи вищою інстанцією позов задовольнили. Чоловік втратив усю ділянку без будь-якого відшкодування.

При цьому з’ясувалася суттєва деталь: лише приблизно 70 сантиметрів її протяжності потенційно потрапляли до захисної смуги. До того ж офіційно встановлених меж цієї зони не існувало, а ділянку десятиліттями використовували для сільськогосподарських потреб.

ЄСПЛ поставив під сумнів законність такого втручання та наявність достатнього суспільного інтересу для позбавлення чоловіка власності. Вирішальним стало те, що держава не запропонувала йому жодного відшкодування за землю, яку він отримав на підставі офіційного рішення органу влади.

9 травня 2025 року міжнародний суд встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та присудив заявнику 1 500 євро компенсації моральної шкоди.

Крім того, ЄСПЛ зобов’язав Україну відновити право власності чоловіка та повернути йому ділянку. Як альтернативу Суд передбачив грошове відшкодування відповідно до вартості землі або надання рівноцінного майна. Конкретну суму матеріальної компенсації він не визначив.

Справа демонструє, що навіть природоохоронні обмеження не виправдовують позбавлення людини всієї земельної ділянки без належного обґрунтування та відшкодування її вартості.

За землю заплатили 460 тисяч гривень, але ЄСПЛ не підтримав покупця

Справа Zvonar v. Ukraine. У 2009 році чоловік орендував ділянку площею 0,42 гектара поблизу гірськолижного курорту Драгобрат на Закарпатті. Він збудував там канатну транспортну систему та використовував землю для туристичної діяльності.

У січні 2011 року орендар викупив ділянку в Рахівської районної державної адміністрації за 460 056 гривень — приблизно 43 850 євро за тодішнім курсом.

Однак згодом прокуратура оскаржила продаж. З’ясувалося, що районна адміністрація не мала повноважень розпоряджатися землею рекреаційного призначення. Таке рішення міг ухвалити лише Кабінет Міністрів України. Тому українські суди визнали договір купівлі-продажу недійсним, а покупець втратив право власності.

Чоловік звернувся до ЄСПЛ, стверджуючи, що не повинен відповідати за помилки державних органів, які самі продали йому землю. До того ж він не отримав жодного відшкодування.

Міжнародний суд погодився, що позбавлення власності становило втручання в майнові права заявника. Проте визнав законною мету такого рішення — відновлення правопорядку після продажу землі органом, який не мав відповідних повноважень.

Вирішальним стало питання компенсації. ЄСПЛ наголосив, що вилучення майна без відшкодування його вартості зазвичай порушує справедливий баланс між суспільними інтересами та правами власника.

Однак у цій справі діяв інший механізм захисту. Стаття 216 Цивільного кодексу України передбачає, що після визнання договору недійсним кожна сторона повинна повернути іншій усе отримане. Отже, покупець міг вимагати повернення сплачених за землю коштів.

ЄСПЛ встановив, що заявник знав про таку можливість, але не заявив відповідної вимоги ані під час розгляду земельного спору, ані в окремому провадженні. Він також не пояснив, чому цей механізм був недоступним або неефективним.

Суд звернув увагу й на українську судову практику, яка підтверджувала можливість застосування статті 216 ЦК для повернення коштів. Водночас ЄСПЛ зазначив, що розгляд питання компенсації безпосередньо під час скасування права власності був би бажаним.

20 листопада 2025 року ЄСПЛ не встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та не присудив компенсації. Суд дійшов висновку, що заявник мав доступний механізм відшкодування вартості вилученої землі, але не скористався ним.

Під час розгляду справи в ЄСПЛ чоловік помер. Провадження продовжила його спадкоємиця.

Це рішення демонструє важливу відмінність: якщо держава позбавляє людину майна, значення має не лише законність вилучення, але й реальна можливість отримати компенсацію. Якщо такий механізм існує та є ефективним, але власник без належних причин ним не користується, ЄСПЛ може не встановити порушення Конвенції.

Депутат міськради отримав землю всупереч генплану

Справа Bratushka v. Ukraine. У 2008 році Сумська міська рада виділила земельні ділянки для індивідуального будівництва депутату та його родичці. Згодом законність цих рішень оскаржили, оскільки передача землі суперечила генеральному плану міста.

Особливість історії полягала у статусі самого заявника. На момент отримання ділянки він був членом постійної комісії міськради, яка опікувалася питаннями архітектури, будівництва та землеустрою. Пізніше чоловік очолив цю комісію.

Після скасування права власності депутат звернувся до ЄСПЛ, стверджуючи, що держава незаконно позбавила його майна. Проте міжнародний суд врахував його професійну обізнаність і участь у роботі органу, який ухвалював рішення щодо землі. На думку ЄСПЛ, заявник мав достатні знання про процедуру відведення ділянок та міг передбачити ризик скасування свого права через порушення містобудівної документації. Його заяву визнали явно необґрунтованою.

На відміну від громадянина, який не має спеціальних знань і покладається на законність дій посадовців, депутат профільної комісії не міг так само переконливо посилатися на необізнаність щодо правового статусу отриманої землі.

Приватний гараж знесли заради нового будівництва

Справа Svitlana Ilchenko v. Ukraine. З 1980 року жителька столиці користувалася цегляним гаражем площею 34 квадратні метри на вулиці Саксаганського. У 1995 році його офіційно зареєстрували як приватну власність. Однак право на землю під гаражем жінка не оформила, хоча сплачувала земельний податок.

У 2002 році міська влада разом із приватним забудовником розпочала підготовку житлового будівництва на цій ділянці. Власниці запропонували домовитися про компенсацію, але конкретної суми та гарантованого порядку відшкодування не визначили.

Згодом КМДА через суд домоглася рішення про демонтаж споруди. 12 серпня 2005 року гараж знесли, хоча жінка оскаржувала рішення. У 2006 році Верховний Суд України скасував попередні судові акти, проте після нового розгляду українські суди знову підтримали вимогу звільнити землю.

Жінка звернулася до ЄСПЛ, який наголосив, що гараж не був самочинним будівництвом: його встановили з дозволу влади та офіційно зареєстрували. Тому відсутність документів на ділянку не виправдовувала позбавлення власності без компенсації.

Суд також врахував, що житловий проєкт мав переважно комерційну мету. Відмова жінки від добровільних переговорів не позбавляла її права на відшкодування, адже українське законодавство, застосоване судами, не передбачало компенсації за знесену споруду.

4 липня 2019 року ЄСПЛ присудив заявниці 8 тисяч євро компенсації матеріальної та моральної шкоди.

Будівлі на харківському ринку знесли за рішенням міськради

Справа Azaliya, TOV and Others v. Ukraine. Конфлікт виник навколо «Кінного» ринку в Харкові, де заявники володіли кафе та магазином. Будівлі звели ще у 1970-х роках, а у 1990-х їх викупили в держави. Право власності на нерухомість було офіційно зареєстроване.

Земельні ділянки під спорудами орендували в міської влади. Однак із 2010 року посадовці почали відмовляти у продовженні договорів, посилаючись на заплановану реконструкцію ринку. Власникам наказували звільнити землю та демонтувати будівлі.

7 листопада 2012 року Харківська міськрада ухвалила рішення, яким віднесла споруди до «самовільно розміщених об'єктів». Того самого дня їх знесли.

Заявники оскаржили демонтаж, проте українські суди підтримали міську владу, посилаючись, зокрема, на закінчення строку оренди землі. А ЄСПЛ, розглянувш справу, наголосив, що припинення права користування ділянкою саме по собі не скасовує права власності на розташовану на ній нерухомість. Будівлі придбали в держави вже готовими, а законність їх набуття раніше не ставили під сумнів.

Крім того, українське законодавство передбачало судову процедуру знесення самочинного будівництва. Міська влада не довела, що мала законні підстави демонтувати приватні споруди в адміністративному порядку.

9 березня 2023 року ЄСПЛ присудив заявникам 95 700 євро компенсації.

Що практика ЄСПЛ означає для власників землі та нерухомості

Розглянуті справи демонструють різницю між підходами українських судів та Європейського суду з прав людини до захисту майнових прав. У земельних конфліктах національні суди нерідко зосереджувалися на формальних порушеннях: відсутності документів на ділянку, перевищенні повноважень посадовцями, невідповідності цільового призначення або закінченні строку оренди. Ці обставини могли ставати підставою для скасування права власності чи знесення нерухомості.

ЄСПЛ оцінює такі ситуації ширше. Для нього важливо не лише те, чи відповідало втручання держави законодавству, але й чи переслідувало воно суспільний інтерес та чи не покладало на власника надмірного тягаря. Навіть законне вилучення майна може порушувати Конвенцію, якщо людина втрачає його без належного відшкодування.

Особливе значення має принцип належного урядування. Якщо державний орган помилково передав землю, видав дозвіл або зареєстрував право власності, наслідки таких дій не повинні автоматично перекладатися на добросовісного набувача. Влада зобов’язана виправляти власні помилки своєчасно, послідовно та з урахуванням майнових інтересів громадян.

Водночас практика ЄСПЛ не означає, що будь-яке скасування права власності є незаконним. Держава може повертати неправомірно відчужені землі, захищати природоохоронні зони та усувати порушення містобудівного законодавства. Однак такі заходи повинні бути пропорційними, а обмеження прав конкретної людини — належно обґрунтованими.

Для звичайного власника важливі насамперед три обставини: як він набув майно, чи міг знати про порушення та чи має можливість отримати компенсацію. Саме вони часто визначають результат спору.

Тому під час придбання землі або нерухомості варто перевіряти не лише державну реєстрацію, а й історію набуття права власності, цільове призначення ділянки, повноваження органу, який її передав, та можливі обмеження використання. Офіційні документи мають важливе значення, але самі собою не усувають усіх юридичних ризиків.

Якщо ж майно вже намагаються вилучити, недостатньо лише доводити законність його придбання. Слід також з’ясувати, чи передбачає закон повернення сплачених коштів, відшкодування збитків або інший спосіб захисту. Справа «Звонар проти України» показує, що навіть добросовісний покупець може не отримати підтримки ЄСПЛ, якщо не скористався доступним та ефективним механізмом компенсації.

Не менш важливо враховувати відмінність між правом на землю та правом власності на будівлю. Закінчення договору оренди ділянки не означає автоматичного припинення прав на розташовану на ній нерухомість. Її знесення потребує належних правових підстав і дотримання встановленої процедури.

Для українських судів ці висновки мають практичне значення, оскільки вони зобов’язані застосовувати Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Тому учасники земельних спорів можуть посилатися на відповідні рішення, пояснюючи, чому втручання держави було непропорційним або чому відсутність компенсації порушує їхні права.

Водночас ЄСПЛ не замінює українські суди та не переглядає кожен спір про землю. Його завдання — встановити, чи дотрималася держава міжнародних гарантій захисту власності.

Головний висновок із розглянутих справ полягає в тому, що законність вилучення майна та справедливість його наслідків — не тотожні поняття. Навіть коли держава має правові підстави повернути землю або знести споруду, вона повинна враховувати добросовісність власника, його майнові втрати та можливість отримати належне відшкодування.

  • Автор

    • Павло Мінка
      Павло Мінка

      Журналіст

      Журналіст-розслідувач, кандидат юридичних наук

Читайте також

Logo

Тільки головне. Підпишіться на дайджест Політарени.

Ви можете відписатися в будь-який час.

Ознайомтеся з нашою політикою конфіденційності