Політолог Олег Лісний: «Переговори РФ-Україна-США — реверанс Кремля в бік Трампа»

Світові лідери знову заговорили про перспективу тристоронніх переговорів між Україною, Росією та США після майже 9-місячної зупинки. Останні переговори у такому форматі щодо російсько-української війни пройшли 17–18 лютого 2026 року в Женеві. До цього — 23–24 січня та 4–5 лютого в Абу-Дабі. Утім сторони так і не дійшли згоди щодо ключових політичних і територіальних питань. Кремль продовжує наполягати на виведенні українських військ з усього Донбасу як умові припинення вогню та початку предметних дискусій.

Чому раптом РФ погодилася на тристоронні переговори? Чи не є це таким собі подарунком для господаря Білого дому напередодні виборів? 

— Я думаю, що логіка Росії продиктована зовсім іншим. Це, скажемо так, реверанс у бік президента США Дональда Трампа, щоб він мав ілюзію, що переговорний процес триває або відновився. А якби Росія хотіла зробити подарунок республіканцям, безпосередньо Трампу, то погодилась би на перемовини до третього листопада . Мова йшла про 10-те, тепер різні заяви з боку Російської Федерації лунають — то є можливість, то немає можливості [зустрітися]. Тобто вони знову роблять білий шум навколо перемовного процесу. І це скоріше за все імітація, оскільки вони в принципі отримали, якщо не стратегічно, то тактично перевагу. Бо маятник Трампа колихнувся в їхню сторону. Ми бачимо, що він звинувачує Україну, Зеленського і так далі. Це вже було, як казав експрезидент України Кучма. Росіяни знову імітують, оскільки їх не примушують до перемовин. 

Чи може щось у позиції Кремля змінитися після проміжних виборів до Конгресу?

— Я думаю, що росіянам Трамп якраз потрібен слабкий, який буде залежати від емоцій, у стані кульгавої качки він потребуватиме підтримки. А росіяни, це вони неодноразово робили в минулому, будуть через людей з оточення Трампа дарувати йому якісь ілюзії і намагатися вигравати для себе певні преференції, навіть у цьому переговорному процесі, щоб Трамп продовжував звинувачувати Україну. 

У цьому контексті наскільки критично, що у нас досі немає сильного посла у США після звільнення Ольги Стефанішиної? Хто, на вашу думку, міг би зайняти її місце і посилити цей напрям?

— Дуже важко сказати стосовно персоналій. Так, це та опція, яка необхідна, але це має бути і політик, і дипломат, або дуже авторитетна особа, яка буде мати з собою команду професіоналів, які глибоко розуміються на Сполучених Штатах. Тому я не готовий зараз назвати прізвище. Звісно, посол потрібен, але ж це не єдина точка входу, скажемо так, в американську політику, бізнес тощо. Тобто я є прихильником того, що посла призначити треба обов’язково якомога швидше, але це має бути ефективна ланка. Також треба долучати релігійну складову, тому що росіяни працюють у цьому напрямку, і ми знаємо, що Сполучені Штати — це дуже релігійна країна. Також є вже позитивна історія співпраці у гуманітарній сфері за участі дружини Трампа…

До речі, цю місію в Олешках, до якої нібито долучилася і Меланія Трамп, можемо сприймати як сигнал РФ про готовність до конструктивних переговорів, як вважаєте? 

— Я думаю, що, по-перше, дуже багато зробила в цьому напрямку Україна. Оскільки це питання не вчора і не сьогодні виникло, це тривало місяці, робота тривала на всіх рівнях. Тобто ми привертали увагу на всіх міжнародних майданчиках, долучали Папу Римського.  Це теж дуже важливо, оскільки це така антивоєнна країна . Також достукалися до дружини Трампа… І оцей комплекс — це така титанічна робота і омбудсмена, і всіх-всіх призвела до, будемо обережно казати, до цієї події, оцінювати яку можна буде не раніше 23:00 першого листопада . Тому я дуже обережно би зараз коментував, оскільки ми ж маємо справу з росіянами, які можуть здивувати.

Взагалі Олешки — дуже гарний прецедент. Я вважаю, що він є унікальним моментом, на якому можна відпрацьовувати режим припинення вогню на окремо взятій ділянці фронту.

Деякі європейські лідери поки не можуть повпливати на Путіна, як Меланії Трамп. Я про спільний телефонний дзвінок російському диктатору з боку президента Фінляндії Александра Стубба та прем'єр-міністра Норвегії Йонаса Гар Стьоре. Він, як пишуть у ЗМІ, був безрезультатним, а до того ж й викликав критику з боку інших європейських лідерів. Чому РФ так категорично не хоче долучати європейців до переговорів? 

— Я думаю, що дзвінок — продовження самої зустрічі в Осло. Там Зеленський з ними спілкувався і допускаю, достеменно не знаю, але допускаю, що в такий спосіб були передані меседжі Путіну, які були озвучені на цій зустрічі. Ці лідери і самі говорили, що в спілкуванні з Путіним хочуть виступати не від імені Європи, а від своїх країн. До речі, це робив свого часу і президент Франції Макрон. Європа декларує своє бажання бути в процесі перемовин. Росія, знову ж таки, веде себе як завжди: Ушаков (помічник Путіна) з різницею в декілька днів говорив про те, що вони хочуть бачити Європу в перемовному процесі, а через певний період сказав, що не хочуть. І такі гойдалки відбуваються регулярно, оскільки Росії не потрібен ніхто за столом перемовин, крім Сполучених Штатів. У них шизофренія у тому сенсі, що вони і кличуть, і не кличуть Європу, бо розуміють, що без неї левову частку санкцій зняти не вийде. Тому і заграють. 

А стосовно тристоронньої зустрічі США-Росія-Китай, там, на вашу думку, обговорюватимуть питання України?

— Чи буде ця зустріч, чи ні, — це теж дуже велике питання насправді. Ми з колегами обговорюємо це, з іноземними теж. Частина впевнена, що її не буде, тому що навіщо це Китаю? Якщо вже ми беремо цю зустріч і аналізуємо її вплив на майбутнє України і світу, то треба порівняти її з Ялтою (дипломатична зустріч лідерів США, Великої Британії й СРСР 1945-го, на якій обговорювали питання повоєнного ладу — Авт.). У Ялті зустрілися країни, які перемагали у війні і які були союзниками. А якщо ми порівняємо зараз цю трійку: хто там переможці і хто союзники? Союзниками можна вважати фактично Китай і Росію. Чи знаходяться ці всі країни в єдиному союзі переможців? Ні. Чи взагалі хтось із них є переможцем? Ні. Ні Росія, ні Сполучені Штати не можуть похвалитися якимись карколомними перемогами, як за великим рахунком і Китай, який є спостерігачем і учасником війни, але ніяк не переможцем. Тому я вважаю, що то — Лебідь, Рак та Щука за великим рахунком. І я не бачу можливості, щоб щось саме після цієї зустрічі змінилося. Небезпечним узагалі є такий формат на перспективу. Але зараз я не впевнений, що по-перше, вона буде, а якщо буде, що на ній будуть досягнуті якісь конкретні результати. 

Які дипломатичні кроки могли би допомогти в переговорах? Минулі раунди стосувалися методів припинення і моніторингу дотримання припинення вогню. Можливо, тепер варто змістити фокус на інші питання?

— По-перше, я далекий від того, що з наявним інструментарієм можна говорити про конструктив у перемовинах з Російською Федерацією, оскільки ми вимагаємо або прагнемо справедливого миру і конструктивних перемовин, а Росія прагне нашої капітуляції. Один із основних моментів, який суперечить думці багатьох іноземних політиків, які кажуть, що все вирішиться дипломатичним шляхом, — немає поки що підвалин для того, щоб усе вирішувалося дипломатичним шляхом. Тому що основою зміни поведінки сторін є те, що відбувається на полі бою. Якщо на полі бою будуть успіхи України, то тоді будуть важелі впливу на тему майбутніх перемовин і на тон цих переговорів. Якщо у Росії будуть успіхи — дзеркальна ситуація. 

Зараз Росія не має успіхів, а Україна все-таки проводить цікаві операції — на Донбасі  (), підземна під Куп’янськом . Тому я є прихильником того, що все вирішується в першу чергу на полі бою. Нам пропонують, у тому числі американці, зробити вільну економічну зону . Це взагалі нам не підходить, тому що це про економіку. А коли говорять про гіпотетичне відведення наших військ, то ми маємо піднімати питання про те, а куди Росія буде відводити війська? Тобто односторонніх вимог не має бути до України. На превеликий жаль, нині урівнялися жертва агресії і агресор. Тобто нас у цій війні розглядають як рівноцінні сторони. А є міжнародне право, яке чітко прописує, як себе ведуть стосовно жертви агресії і стосовно агресора. 

Тому кардинально має щось змінитися на полі бою. Доки цього не станеться, або не будуть застосовані комплексно з нашими військовими успіхами потужніші всебічні санкції, здатні підривати економіку Російської Федерації, а не імітувати — доти не можна розраховувати на те, що Росія буде змушена спілкуватися конструктивно.

А в Офісі Президента якось аналізують громадську думку стосовно поступок РФ? Чи потрібен діалог влади з суспільством щодо можливих поступок, якщо так, то у якому форматі? 

— Я впевнений, що не тільки аналізують, а дослухаються. Соціологія — закрита і відкрита — теж один із елементів, яку бачить влада. Спираючись на суспільну думку, українська влада є сильнішою в розмові з нашими партнерами, такими як Сполучені Штати. Оскільки завжди президент, обраний в демократичній державі, коли на нього тиснуть, — а на нас дуже часто тиснуть несправедливо, в першу чергу Сполучені Штати, — він у перемовинах спирається на суспільну думку. Мовляв, дивіться, ось соціологія, стільки-то українців не хочуть йти на територіальні поступки. Тому, умовно каже президент, спираючись на волю народу: «Не можемо на це піти, це для нас червона лінія». І на превеликий жаль, Трамп і Путін — лідероцентричні і вважають, що якщо змінити лідера, то зміниться суспільна думка. В Україні так не працює. 

Крім того, ми, наприклад, таке робимо: за підсумками круглого столу написали рекомендації для Верховної Ради, для Офісу, для переговорників, щодо того, як всередині позиціонувати, як пояснювати суспільству, що відбувається. І я думаю, що це не єдиний такий випадок. Тому завжди місце для розширення діалогу є. Але до думки суспільства я бачу, що Офіс дослухається достатньо серйозно.

Чи варто питання «червоних ліній» виносити на референдум?

— Я думаю, що на референдум такі кардинальні питання [виносити] не варто. І це навіть суперечить законодавству.  Референдум — це маніпулятивний буде інструмент. Звісно, нам можуть іноземні партнери і вибори пропонувати, і референдуми, але нам своє робити. Треба використовувати інструменти, які цементують державу, а не навпаки.