Представниця президента в Криму Ольга Куришко: «За 12 років російської окупації з полону звільнили лише 12 цивільних жителів Криму»

Влада РФ та проросійські політики напередодні «референдуму» 2014-го обіцяли жителям Криму збереження прав усіх національностей, зростання рівня життя, інвестиції в курортну інфраструктуру. Проте «кримська весна» обернулася репресіями, стрімким ростом цін і стиранням Криму з туристичної мапи навіть самих росіян. 12 років окупації показали: Москва не збирається розвивати Крим і проблеми тамтешніх жителів її мало обходять.

Про підсумки курортного сезону та рівень життя 

До окупації значну частку доходів півострів отримував від туризму. Як завершився літній курортний сезон 2026 року? Які факти свідчать про погіршення туристичної привабливості Криму?

— До 2014 року туризм був однією з основних галузей економіки Криму, а півострів залишався відкритим для міжнародного туризму. Сьогодні Крим фактично ізольований від міжнародного туристичного ринку: аеропорт Сімферополя не працює з лютого 2022 року, іноземний туристичний потік відсутній, а курортна галузь орієнтована переважно на туристів із Росії. Водночас попит на відпочинок на півострові скорочується навіть серед цієї категорії відвідувачів. 

Туристичний сезон 2026 року продемонстрував суттєве погіршення ситуації, що визнають і самі російські галузеві організації. Зокрема, Російський союз туріндустрії повідомляв, що лише за два тижні червня попит на відпочинок у Криму знизився на 63%. За підсумками літа туристичний потік скоротився приблизно на 40%. Лише в червні туроператори повернули клієнтам близько 1,5 млрд рублів за скасовані поїздки. Серед основних причин російські джерела називають дефіцит пального, перебої з електропостачанням, атаки безпілотників та скасування частини залізничних рейсів. Міністерство транспорту РФ рекомендувало туроператорам тимчасово скоротити туристичні програми до Криму, також було призупинено дитячі оздоровчі зміни. 

Півострів вибув із десятки найпопулярніших туристичних напрямків Росії: на нього припадало лише близько 1,5% продажів турів. Значна частина туристичного потоку переорієнтувалася на Краснодарський край та інші регіони РФ. Показово, що представники окупаційної адміністрації намагаються представити скорочення кількості туристів як позитивний чинник. Зокрема, керівник так званого державного підприємства «Вода Криму» пов’язав достатні запаси води у водосховищах, серед іншого, з невеликим туристичним потоком. Для економіки півострова це означає прямі фінансові втрати, скорочення доходів малого бізнесу, гостьових будинків, закладів харчування, підприємств сфери послуг і сезонних працівників, а також зменшення податкових надходжень. 

Невдалий туристичний сезон є одним із чинників бюджетних проблем, про які нині заявляє так званий «глава Криму» Сергій Аксьонов. Повноцінний розвиток курортної галузі неможливий в умовах тривалого режиму надзвичайної ситуації, обмеженого постачання пального, графіків відключення електроенергії та постійної присутності військової інфраструктури.

Росія перетворила Крим із курортного регіону на військовий плацдарм, і наслідки цього безпосередньо позначаються на туристичній привабливості півострова та добробуті його жителів.

Як змінився рівень життя у Криму за роки тимчасової окупації? Зокрема, що відбувається з інфляцією, зайнятістю та доступом до медичної допомоги?

— Одним із найбільш показових індикаторів погіршення рівня життя населення є зростання цін. За даними Центрального банку Росії, влітку 2026 року річна інфляція в тимчасово окупованій Автономній Республіці Крим досягла 15,79%, а в Севастополі — 14,74%. Лише за липень ціни в Криму зросли на 8,14%. Для порівняння, у серпні середній рівень річної інфляції в Росії становив 6,33%. Таким чином, темпи зростання цін на півострові більш ніж удвічі перевищували загальноросійські показники. Ще в червні російський центральний банк пов’язував прискорення інфляції зі збільшенням логістичних витрат через подорожчання пального. Вартість базових продуктів харчування в Криму суттєво перевищує ціни в сусідніх регіонах Росії. За офіційними даними, від початку року курятина подорожчала на 38%. Водночас на півострові спостерігається дефіцит м’ясної продукції: через енергетичну кризу влітку зупинив роботу м’ясокомбінат «Дружба народів». На початку осені пакет молока в Криму коштував близько 200 рублів проти 89 рублів у Краснодарі, десяток яєць — понад 100 рублів проти 56, а літр олії — 165–180 рублів проти 134. Великі російські торговельні мережі, які могли б сприяти конкуренції та стримуванню цін, так і не розпочали роботу на півострові через санкційні ризики.

З 1 жовтня 2026 року підвищили тарифи на житлово-комунальні послуги, наступне підвищення очікується з початку нового року. Водночас, за свідченнями місцевих жителів, заробітна плата більшості працівників бюджетної сфери становить 30–40 тисяч рублів, а пенсія в розмірі 22–25 тисяч рублів уже вважається відносно високою. Частина жителів змушена їздити по продукти до Краснодарського краю. Напередодні вересневих псевдовиборів так званий «голова державної ради республіки Крим» Володимир Константинов обіцяв повернути ціни до прийнятного рівня, однак не представив конкретних механізмів. Після проведення незаконного голосування зростання цін лише прискорилося.

Щодо зайнятості, то достовірних даних про реальний рівень безробіття в тимчасово окупованому Криму немає. Статистика окупаційних органів демонструє формально низькі показники, однак не відображає фактичної ситуації. Складною залишається ситуація і з доступом до медичної допомоги. Після повномасштабного вторгнення працівників медичної сфери перевели на обслуговування російських військових у шпиталі. За даними самих окупаційних органів, дефіцит медичних кадрів перевищує 12% серед лікарів, або 818 осіб, та становить 7,6% середнього медичного персоналу, або 1076 осіб. Загалом нестача наближається до двох тисяч медичних працівників. Найбільше бракує анестезіологів та вузькопрофільних дитячих спеціалістів. Програми залучення медичних кадрів не забезпечують належного розв’язання цієї проблеми: на 2026 рік планувалося залучити лише 94 фахівці. Наслідком кадрового дефіциту є тривале очікування медичної допомоги. Зокрема, запис до гастроентеролога в лікарні імені Семашка відкривали на кілька місяців наперед. Місцеві жителі повідомляють, що пріоритет в отриманні допомоги мають російські військовослужбовці, тоді як цивільне населення дедалі частіше змушене звертатися до платних медичних закладів.

Таким чином, доступність якісної медичної допомоги дедалі більше залежить від фінансових можливостей людини, а загальне зростання вартості життя не супроводжується відповідним покращенням доходів населення.

Яка ситуація із забезпеченням Криму прісною водою? Чи допомагає Росія окупаційній адміністрації вирішувати проблеми з пальним, електроенергією та підготовкою до зими?

— Наразі в Криму не спостерігається такого гострого дефіциту води, як у 2020–2021 роках, однак ситуація з водозабезпеченням залишається нестабільною. Після руйнування Росією Каховської ГЕС у 2023 році Північнокримський канал не отримує дніпровської води, тому водопостачання півострова залежить від опадів і власних водосховищ. За даними окупаційного органу, відповідального за водне господарство, наприкінці вересня у водосховищах містилося близько 146,7 млн кубометрів води. За його оцінкою, цих запасів вистачить на 180–200 діб. Водосховища природного стоку були заповнені приблизно на 59%, а наливні — на 46%. Водночас Центр національного спротиву повідомляє, що лише протягом вересня запаси води у водосховищах зменшилися приблизно на 11 млн кубометрів, а більшість кримських річок пересохли. Аграрний сектор потерпає від посухи: вологість ґрунту досягла мінімальних значень за останні 30–40 років. На початку 2026 року через нестачу опадів режим надзвичайної ситуації запроваджували у восьми районах півострова. Із кінця червня в Криму та Севастополі діє режим надзвичайної ситуації регіонального характеру. З 21 червня запроваджено графіки обмеження споживання електроенергії.

Не менш складною є ситуація з пальним. Паливна криза триває з кінця травня. З 31 травня бензин продавали за талонами з обмеженням до 20 літрів, з 4 червня заборонили продаж за готівку, а 21 червня постачання пального населенню та підприємствам фактично припинили, спрямувавши його на потреби силових структур. Навіть після часткового відновлення продажу можливість заправитися отримали лише кілька тисяч власників автомобілів приблизно на 50 автозаправних станціях. У серпні обсяги вільного продажу знову скоротилися. Відповідальність за ці проблеми окупаційна адміністрація намагається перекласти на місцеві структури, звинувачуючи їх у неналежному виконанні своїх обов’язків.

Про мілітаризацію півострова та переслідування кримських татар

Розкажіть, будь ласка, як нині Росія використовує Крим у війні проти України?

— Крим залишається ключовим військовим плацдармом Росії на півдні України. На території півострова розміщуються об’єкти Чорноморського флоту, військові аеродроми, системи протиповітряної оборони, склади та логістичні вузли, які використовуються для забезпечення російських угруповань на південному напрямку. Водночас цивільна інфраструктура, зокрема енергетичні об’єкти, автомобільні дороги, залізнична мережа та морські порти, дедалі більше інтегрується у військову логістику Росії. Саме окупаційна держава несе відповідальність за наслідки мілітаризації півострова та використання його інфраструктури для ведення війни.

Окремою складовою російської політики є використання жителів Криму як мобілізаційного ресурсу. Примусовий призов населення окупованої території до збройних сил держави-окупанта суперечить статті 51 IV Женевської конвенції. За даними Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим, станом на кінець 2025 року на строкову військову службу до збройних сил РФ було призвано понад 55 тисяч громадян України, які проживають на півострові. Відомості про кількість мобілізованих і контрактників Росія приховує. Наслідком цієї політики стали численні людські втрати. Представництво зафіксувало інформацію про 3304 загиблих військовослужбовців із підрозділів, дислокованих на території Криму, з яких 1580, імовірно, були громадянами України. За даними проєкту «Груз 200» видання «Крим.Реалії», станом на 13 жовтня 2026 року ідентифіковано 2370 загиблих жителів Криму. 

Крім того, примусові мобілізаційні практики мають дискримінаційний характер. Понад 30% засуджених за ухилення від мобілізації становлять кримські татари. Для створення видимості добровільної участі у війні Росія використовує, зокрема, воєнізоване формування «Барс-Крим». Активісти також попереджають про підготовку півострова до нової хвилі примусової мобілізації. 

Мілітаризація Криму супроводжується дедалі більшим фінансовим навантаженням на місцеві бюджети та скороченням ресурсів для цивільних потреб. Бюджет півострова значною мірою залежить від Москви: трансферти з російського федерального бюджету перевищують 111 млрд рублів за запланованих видатків у 245,4 млрд рублів. Таким чином, майже половина бюджетних ресурсів надходить у формі трансфертів. Ще в грудні 2025 року видатки на 2026 рік скоротили на 1 млрд рублів. 9 жовтня 2026 року так званий «глава Криму» Сергій Аксьонов заявив, що через зростання витрат на оборону та безпеку було обмежено бюджетні ліміти, а рішення про фінансування ухвалюються індивідуально, у ручному режимі.

На практиці таке обмеження означає приховане скорочення фактичних видатків: кошти можуть формально залишатися передбаченими в бюджеті, однак установи не мають можливості укладати відповідні договори. Це позначається на ремонтах, дорожньому будівництві, благоустрою та утриманні комунальної інфраструктури. Зокрема, реконструкцію головного парку Сімферополя перенесли до вересня 2027 року саме через фінансові обмеження. Також обговорюється можливість включення до тарифів на електроенергію витрат на будівництво захисних споруд.

Отже, російська окупаційна політика фактично змушує жителів Криму нести соціальні та економічні наслідки мілітаризації півострова й фінансування війни проти України.

Скільки наразі політичних в’язнів у Криму, зокрема кримських татар? Як змінилися методи переслідувань та умови утримання незаконно ув’язнених?

— За даними Представництва, наразі політично мотивованих судових переслідувань зазнають 322 особи, серед яких 171 кримський татарин та один караїм. Із цієї кількості 223 особи обліковуються як політичні в’язні, ще 99 — як особи, переслідувані за спротив окупації. Після 2022 року Росія значно розширила практику кримінального переслідування за сфальсифікованими звинуваченнями в «державній зраді», «шпигунстві», «диверсіях», «тероризмі», а також за публікації в соціальних мережах, коментарі та перекази коштів. Сьогодні під загрозою переслідування може опинитися будь-який житель Криму, який відкрито або навіть приватно демонструє проукраїнську позицію, незалежно від етнічного походження. Серед переслідуваних дедалі більше жінок. Характерною залишається практика проведення обшуків, вилучення мобільних телефонів, пошуку в листуванні або фінансових операціях підстав для обвинувачення, застосування психологічного й фізичного тиску та примушування до запису так званих зізнань на камеру. Судові процеси нерідко проводяться в закритому режимі. Навіть після відбуття покарання колишніх політичних в’язнів ставлять на профілактичний облік як осіб, нібито схильних до екстремізму.

Умови утримання кримських політичних в’язнів залишаються вкрай складними, а доступ до належної медичної допомоги систематично обмежується. Правозахисники повідомляють, що журналістку Ірину Данилович піддають катуванню гучним звуком до 12 годин на добу, а внаслідок неналежного поводження та відсутності необхідного лікування вона втратила слух. Іншій незаконно ув’язненій жительці півострова, Галині Довгополій, уже 71 рік. Ми також пам’ятаємо про тих людей, які померли в російському ув’язненні, зокрема Джеміля Гафарова, Костянтина Ширінга та Рустема Віраті. 

Ще однією системною практикою є етапування політичних в’язнів за тисячі кілометрів від місця проживання їхніх родин. Наприклад, Богдана Зізу було переведено до Бурятії, а Ремзі Бекірову окупаційний суд відмовив у переведенні ближче до дому. Значна відстань фактично унеможливлює регулярні побачення з рідними. Листування підлягає цензурі, а листи нерідко надходять із суттєвими затримками. За наявними даними, 35 родичів кримських політичних в’язнів померли, так і не дочекавшись звільнення своїх близьких.

Чим відрізняється процес звільнення кримських політичних в’язнів від обмінів військовополоненими? Яку роль у цьому відіграє міжнародна спільнота?

— Питання звільнення незаконно ув’язнених цивільних, зокрема кримських політичних в’язнів, має принципові особливості. Міжнародне гуманітарне право передбачає спеціальні правові гарантії для військовополонених, однак дієвого механізму звільнення цивільних осіб, незаконно позбавлених свободи з політичних мотивів, на практиці немає. Росія використовує цю ситуацію для блокування повернення кримських політичних в’язнів. У відповідь на відповідні звернення російська сторона або не надає відповіді, або заявляє, що конкретна особа не підлягає обміну, оскільки не має статусу військовополоненого. Крім того, через нав’язану паспортизацію Росія намагається представляти жителів півострова як власних громадян, а питання їхнього незаконного ув’язнення — як нібито внутрішню справу. За 12 років російської окупації в межах обмінів було звільнено лише 12 цивільних жителів Криму, з яких четверо — після початку повномасштабного вторгнення. Єдиною жінкою — політичною ув’язненою з Криму, яку вдалося звільнити під час обміну, стала Леніє Умерова. Одним із найважливіших випадків останніх років було звільнення першого заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Нарімана Джеляла у червні 2024 року.

Правозахисники наголошують, що Росія систематично перешкоджає включенню кримських татар, журналістів та інших кримських політичних в’язнів до обмінних процесів. Міжнародна спільнота сприяє їхньому звільненню насамперед шляхом політичного та дипломатичного тиску. Йдеться про резолюції Генеральної Асамблеї ООН щодо ситуації з правами людини в Криму, заяви в ОБСЄ та Раді Європи, запровадження санкцій проти окупаційних суддів і представників силових структур, а також посередницькі зусилля окремих держав.

Важливу роль відіграє робота правозахисних організацій, які ідентифікують представників окупаційної судової системи, причетних до ухвалення незаконних вироків. Зібрані матеріали можуть бути використані як підґрунтя для застосування персональних санкцій. Наше завдання — забезпечити постійну присутність питання кримських політичних в’язнів у міжнародному порядку денному та в усіх можливих переговорних процесах щодо повернення незаконно утримуваних українців. Необхідно наполягати на створенні окремого ефективного механізму звільнення цивільних, визначенні пріоритетності повернення тяжкохворих, жінок та людей похилого віку, а також забезпеченні міжнародного моніторингу місць несвободи. Без системних міжнародних рішень ризик подальшого поглиблення репресій залишається високим.

Про вплив пропаганди та рух опор

Ви зазначили, що репресіям піддаються за виявлення проукраїнської позиції. Розкажіть детально, яка ситуація зі свободою слова в окупованому Криму? І чи вдається зберегти спротив російській окупації?

— Свобода слова в тимчасово окупованому Криму фактично відсутня. Жителів півострова переслідують за публікації та коментарі в соціальних мережах, вподобання дописів, прослуховування українських пісень, використання синьо-жовтої символіки, вислів «Слава Україні», а також за поширення відео наслідків ударів. Одним з основних інструментів переслідування є російська адміністративна стаття про так звану «дискредитацію збройних сил РФ». Типовий розмір штрафу становить 30 тисяч рублів, а повторне притягнення за аналогічними звинуваченнями може призвести до кримінальної відповідальності.

Масштаби переслідувань значні. Ще навесні 2025 року Представництво зафіксувало 1279 справ про так звану дискредитацію російської армії, майже половина з яких стосувалася жінок. Загальна сума накладених штрафів перевищила 35,5 млн рублів. Такі переслідування тривають і сьогодні. Зокрема, лише в серпні 2026 року в Сімферополі чоловіка оштрафували за дописи в Telegram, а в Керчі — за відео із замаскованим бензовозом. Широко застосовується практика доносів, коли підставою для переслідування стають навіть слова, висловлені на вулиці або на робочому місці. 

Водночас попри системні репресії спротив російській окупації в Криму не припиняється, хоча його форми суттєво змінилися. Якщо у 2014 році жителі півострова виходили на відкриті протести, то сьогодні рух опору переважно діє в підпільному та децентралізованому форматах. Активісти руху «Жовта стрічка» продовжують проводити акції в Сімферополі, Севастополі, Ялті, Бахчисараї, Євпаторії та Феодосії, поширюючи листівки, жовті стрічки й проукраїнські написи. Представниці жіночого руху «Зла Мавка» розповсюджують, зокрема, листівки з віршами Тараса Шевченка та Ліни Костенко. Рух «Атеш» здійснює діяльність усередині російських військових структур. Однією з ключових змін стала цифровізація руху опору та посилення заходів безпеки. Активісти використовують анонімні канали комунікації, мінімізують особисті контакти та передають інформацію про російські військові об’єкти.

Зростання кількості кримінальних та адміністративних справ за так звану дискредитацію російської армії й державну зраду свідчить про те, що незгода з російською окупацією зберігається, попри багаторічні репресії та спроби придушення будь-яких проявів української ідентичності.

Які масштаби виїзду жителів Криму з окупованої території? Чи існують безпечні шляхи повернення на підконтрольну Україні територію?

— Насамперед варто зазначити, що достовірної статистики щодо кількості людей, які залишають тимчасово окупований Крим, немає. Окупаційна адміністрація не оприлюднює повних і надійних даних, тому визначити реальні масштаби виїзду складно. Водночас повністю безпечного маршруту залишення півострова наразі немає, оскільки всі доступні шляхи пролягають через територію Росії або інші тимчасово окуповані українські території. Жителі півострова використовують маршрути через незаконно збудований міст через Керченську протоку, зокрема залізничне сполучення, де перевірки можуть відбуватися швидше, або через інші тимчасово окуповані території. Надалі вони прямують до третіх країн, серед яких Грузія, держави Європейського Союзу, Казахстан, Туреччина та Молдова. 

Одним із маршрутів повернення на підконтрольну Україні територію залишається гуманітарний коридор «Мокрани — Доманове» на українсько-білоруському кордоні. Лише протягом серпня-вересня 2026 року через нього повернувся 41 громадянин із тимчасово окупованих територій. Найбільшу загрозу для людей під час виїзду становлять «фільтраційні заходи», які проводять російські силові структури. Йдеться про перевірки мобільних телефонів, особистого листування, контактів, допити та інші форми тиску. Особливо високими залишаються ризики для людей із відкритою проукраїнською позицією, яких можуть затримати. Саме тому підготовка до виїзду потребує особливої обережності, а по допомогу варто звертатися до перевірених громадських і волонтерських організацій. 

Для громадян України, які не мають чинного українського паспорта, закордонні дипломатичні установи України можуть оформити посвідчення особи на повернення Україну. Після прибуття на підконтрольну Україні територію жителі півострова можуть оформити статус внутрішньо переміщеної особи та отримати передбачені законодавством види допомоги. Пріоритетом залишається створення умов, за яких громадяни України, які проживають в окупації, матимуть реальну можливість безпечно повернутися та отримати необхідну підтримку.

Як змінилося ставлення жителів Криму до України? Наскільки відчутний вплив російської пропаганди, особливо серед молоді?

— Проводити достовірні соціологічні дослідження в умовах російської окупації практично неможливо. Люди, яких переслідують навіть за дописи в соціальних мережах, не можуть вільно висловлювати свої політичні погляди чи оцінювати дії окупаційної адміністрації. Водночас ми бачимо низку непрямих індикаторів, які свідчать про збереження незгоди з російською окупацією та зростання розчарування серед місцевого населення. Це, зокрема, значна кількість справ за так звану дискредитацію російської армії, продовження діяльності рухів опору та погіршення соціально-економічної ситуації на півострові. Події літа 2026 року, зокрема дефіцит пального, перебої з електропостачанням та зростання цін, продемонстрували, що інтереси місцевого населення не є пріоритетом для російської окупаційної політики. Перевага надається забезпеченню потреб військових структур, тоді як цивільне населення змушене пристосовуватися до постійних обмежень.

Навіть проросійські блогери дедалі частіше висловлюють розчарування ситуацією, а місцеві жителі звертають увагу на погіршення умов життя після проведення незаконних виборів. Таким чином, російські пропагандистські твердження про нібито процвітання Криму дедалі більше суперечать реальним умовам життя на півострові.

Особливо серйозною проблемою залишається становище молодого покоління, яке вже понад 12 років зростає в умовах російської окупації та перебуває під системним впливом російської пропаганди. За даними Центру громадянської просвіти «Альменда», до так званої «Юнармії» в Криму та Севастополі залучено близько 36 тисяч дітей, а кількість учасників «Руху перших» зросла з 12 тисяч у 2023 році до 185 тисяч.

Мілітаризація охоплює навіть дошкільну освіту. Дітей одягають у військову форму, залучають до військово-патріотичних заходів, організовують зустрічі з учасниками «СВО» . На півострові діють кадетські класи та інші воєнізовані освітні структури. Мета такої політики — не лише формування лояльності до держави-окупанта, а й підготовка майбутнього мобілізаційного ресурсу для російських збройних сил.

Протидіяти цим практикам можливо. Формально участь в «Юнармії» має добровільний характер, а батьки мають право не надавати згоду на залучення дітей. Масові відмови можуть ускладнювати реалізацію відповідних планів окупаційних органів. Україна продовжує документувати випадки мілітаризації дітей. Зокрема, Національна поліція України вже повідомляла про підозри особам, причетним до організації таких практик у Криму та на Херсонщині. Особи, відповідальні за незаконне залучення дітей до воєнізованих структур, мають усвідомлювати невідворотність відповідальності. Водночас наше головне повідомлення для молодих людей, які зростають в умовах окупації, полягає в тому, що Україна не вважає їх ворогами. Для молоді з тимчасово окупованих територій діють спрощені механізми вступу до українських закладів освіти. Україна зацікавлена в їхньому поверненні, готова підтримувати їхню адаптацію та створювати можливості для навчання, розвитку й побудови майбутнього у власній державі.

Які інструменти та методи є найбільш ефективними для збереження питання деокупації Криму в міжнародному порядку денному?

— Передусім важливо розглядати Кримську платформу як постійно діючий міжнародний механізм, а не лише як щорічний саміт. Йдеться про системну співпрацю на рівні урядів, парламентів, експертних, правозахисних і бізнесових спільнот, проведення регулярних тематичних заходів та розширення кола міжнародних партнерів, зокрема серед держав Африки, Азії та Латинської Америки. Другий важливий напрям — захист прав людини та посилення уваги до людського виміру окупації. Конкретні імена та історії кримських політичних в’язнів мають залишатися невіддільною частиною міжнародної адвокації. Під час кожної зустрічі з партнерами необхідно порушувати питання їхнього звільнення та включення до переговорних процесів щодо повернення незаконно утримуваних українців.

Третім напрямом є використання міжнародно-правових механізмів і забезпечення відповідальності Росії за вчинені злочини. Йдеться про резолюції Генеральної Асамблеї ООН щодо ситуації в Криму, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Україна проти Росії (щодо Криму)», а також системне документування порушень для міжнародних судових інституцій. Серед таких порушень — примусова мобілізація, мілітаризація дітей, незаконне переміщення населення та переслідування кримських татар.

Не менш важливим інструментом залишаються санкції. Необхідно продовжувати роботу над застосуванням персональних санкцій проти окупаційних суддів, представників силових структур, організаторів примусової мобілізації та мілітаризації дітей. Окрему увагу слід приділяти компаніям, які здійснюють незаконну діяльність на окупованій території, вивозять продукцію з Криму або привласнюють кримські бренди. Важливим завданням також є виявлення та усунення прогалин у чинних санкційних режимах. Ще один пріоритет — стратегічні комунікації та системне інформування міжнародної аудиторії про реальну ситуацію на півострові. Енергетична криза, скорочення туристичного потоку, бюджетні обмеження та високі ціни демонструють реальні наслідки російської окупаційної політики й спростовують пропагандистські твердження про нібито розвиток Криму. Важливо доносити цю інформацію до іноземних аудиторій мовами міжнародних партнерів. Окреме значення має культурна та ідентичнісна складова. Це захист кримськотатарської мови й культури, збереження культурної спадщини, повернення незаконно переміщених культурних цінностей та протидія привласненню росією кримських вин, сортів винограду й інших регіональних брендів на міжнародних майданчиках.

Головне, що ми маємо послідовно доносити міжнародній спільноті: Крим — це не закрите питання, а один із ключових чинників безпеки всього Чорноморського регіону. Поки Росія утримує півострів під окупацією, вона продовжує використовувати його як військовий плацдарм для агресії проти України, створення загроз міжнародному судноплавству та тиску на сусідні держави. Саме тому деокупація Криму є не лише питанням відновлення територіальної цілісності України, а й необхідною умовою зміцнення регіональної та міжнародної безпеки.