Усі проблеми, пов’язані з національною безпекою і обороною, у суспільстві викликають чимало суперечок, хвилювань і обурень. Так було і після гучного вбивства ветерана АТО, який служив у ТЦК у Львові. Не менш емоційний відгук викликають повідомлення про випадки СЗЧ в армії, про порушення прав під час мобілізації і порушення прав військових, а також про мізерні зарплати оборонців.
Тут же у новинах лунають заяви, що в Україні мають відбутися вибори президента, відчувається тиск адміністрації президента США у питанні “мирної угоди з РФ” — усе це неабияк напружує українців, особливо на тлі відключень електрики та безперервних російських атак на мирні міста
“Політарена” поспілкувалася на ці теми з народною депутаткою України від фракції “Європейська солідарність”, членкинею Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Іриною Фріз.
Про вибори і Єрмака
– Хочу почати з актуального. Трамп вчергове заговорив про вибори в Україні під час війни. Президент Зеленський публічно з цим погодився, але поставив умови. Яка ваша думка з цього приводу?
– В даному контексті ми повинні розуміти, що проведення виборів або навіть оголошення виборів, це не виконання чиїхось забаганок, а в першу чергу процес, який має передбачати фактор безпеки, доступ і можливість здійснення волевиявлення усіма громадянами України, включаючи ВПО, військових, людей, які перебувають за кордоном. Також цей процес має передбачати забезпечення підрахунку голосів і оголошення результатів.
Крім того, вибори передбачають і можливість балотуватися різним категоріям громадян, в тому числі і військовим. Тому, з моєї точки зору, якщо комусь хочеться проводити вибори під час дії воєнного стану, то це абсолютно хибна річ. Потрібно розуміти, що вибори робляться не для галочки. Вибори — це процес, який вимагає відповідальності для того, щоб ці вибори були визнані легітимними. Бо делегітимізація української влади — одна з пріоритетних задач ворога, і бажано не вестися на неї.
Публічно президент може оголошувати все що завгодно, але від публічних заяв до практичних рішень значна відстань і, ключове, значна відповідальність.
– Єрмака вже немає на Банковій понад два тижні. І нічого страшного за цей час не відбулося. Зеленський спокійно обходиться і без нього, правда, тривалий час проводить на цю посаду “кастинг”. То може ця посада і не потрібна, як ви думаєте?
– Ця посада потрібна, просто потрібно чітко розуміти її функціонал. Функціонал керівника Офісу президента — забезпечення діяльності президента. Крапка. Тобто, виконання його вимог, забезпечення його потреб у рамках функціонування його повноважень, згідно з Конституцією. І, в крайньому випадку, як дуже часто буває, виконання якихось забаганок президента. От і все. А те, що певним чином ця посада була “демонізована”, з моєї точки зору, є значним перебільшенням уваги до цієї інституції. Бажано, щоб ми зняли з цього питання градус уваги і рухалися далі. Президент — це інститут, який має брати на себе відповідальність щодо утворення відповідних органів, згідно Конституції, які будуть спрямовані на виконання ним своїх обов’язків. Тож нехай президент призначає собі людину на посаду керівника свого Офісу і не робить публічний кастинг, який перетворюється на суцільну комедію під час хаосу і трагедії навколо.
Про те, де шукати гроші на оборону
– Камбін анонсував довгоочікуваний законопроєкт про запуск оновленої системи контрактної служби, яка передбачає чіткі строки контрактів для військових? Тобто знадобиться додаткове фінансування, тим більше, що йдеться про щомісячні та бойові надбавки. Звідки на це взяти гроші, якщо уряд і Рада не змогли закласти у держбюджет-2026 підвищення зарплат вже діючим військовим?
– Дуже слушне питання. Давайте дещо розмежуємо питання, яке ви поставили.
Перше. Так, потрібно оклади військовим збільшувати, і я впевнена, що навіть при такому бюджеті на наступний рік, є спроможність це зробити. Ми своїми правками показували, з яких статей видатків можна узяти на це гроші. Якщо побіжно дивитися, то там можна знайти понад 300 мільярдів гривень і пустити їх на міністерство оборони.
Друге. Що стосується законопроєкту, який вніс Кабмін, то він вже зареєстрований і є в загальному доступі. Законопроєкт впроваджує довгоочікувану контрактну службу з чіткими критеріями. Наприклад, є підстави для тих, хто уклав контракт на 2 роки і більше, отримати довготривалу відпустку до 12 місяців. Таке рішення, на мій погляд, правильне і справедливе, але дещо запізніле. Власне, як кажуть, маємо те, що маємо, і працюємо з тим, що є. Законопроєкт буде обговорюватися у парламенті.
Що до забезпечення фінансової складової, то ви слушно помітили, є лише загальна цифра на 2026 рік, яку зараз обраховує Мінфін, вона буде збільшена з наступних років. І тут ми повинні зробити усе, щоб ці гроші виплачували, щоб не було такого, коли контракти поукладають, а грошей не буде. Під час обговорення законопроєкту будемо вимагати від уряду надати розрахунки, щодо забезпечення видаткової частини, яка міститься в законопроєкті.
– Міністр Марченко казав, що Україна веде перемовини з міжнародними партнерами, щоб вони взяли на себе фінансування виплат військовим. Як гадаєте, це реалістичний сценарій?
– Він би був більш реалістичним, якби в нас не вибухнув цей корупційний скандал з Міндічем, який поглинув діючу владу. Тому, я думаю, серед європейців буде складніше нашим урядовцям шукати ці гроші. Але в будь-якому випадку вони, так само як і депутати на рівні міжпарламентської дипломатії, мають зробити все для того, щоб фінансування окремих видаткових частин, які стосуються сил оборони, від наших партнерів отримати. Єдине що, ці гроші повинні бути з цільовим закріпленням за конкретними видатками і з прозорим звітуванням перед партнерами, щоб не втратити довіру.
Про ризики для обороноздатності держави
– Те, що у держбюджеті на 2026 рік не вистачає фінансування сил оборони України, може свідчити про те, що влада сподівається укласти у 2026 році “мирну угоду”? Що ви думаєте з цього приводу?
– Наша влада від початку свого обрання дуже вправно навчилася продавати повітря, а саме — очікування. Очікування того, що війни не буде попри заяви іноземних розвідок, що Росія готує вторгнення, і можна згорнути перед початком війни ракетну програму, очікування “шашликів у травні”, очікування “кави в Криму”, очікування контрнаступу, очікування “мирної угоди”.
За рахунок цього влада намагається відкладати вирішення питань, які є пріоритетними. А пріоритетним питанням є саме забезпечення сил оборони, і на це має працювати економіка. На мій погляд, це неприпустимо і ризиковано, оскільки може бути так, що після втрати підтримки партнерів, ми можемо опинитися у ситуації, яку не зможемо розв’язати власними зусиллями.
Хочу наголосити, у 2025 році Міністерство оборони витратило понад 2,3 трильйона гривень, а тому закладати на наступний рік на Міноборони 1,7 трильйона гривень, аргументуючи тим, що ми щось знайдемо ще у наших партнерів, вважаю непрофесійним. Це містить вже серйозні ризики для обороноздатності держави. І, в той же час, влада знаходить гроші на “Вовину тисячу”, на поїздки “3 тисячі кілометрів” залізницею, на марафон, на різні “кешбеки”…
“Мобілізацією мають займатися цивільні”
– У тій же новій системі контрактної служби, як казала Свириденко, є чіткі строки цієї служби — те, про що давно говорять військові і їхні родини. Чи зможе це покращити стан з мобілізацією зараз, коли найвмотивованіші люди вже давно у війську? Як нам вирішити це питання, як змотивувати чоловіків іти захищати країну?
– Давайте, як люди фахові, говорити конкретно. Якщо Свириденко сказала, що законопроєкт встановлює чіткі терміни служби, то це певна маніпуляція. Адже родини військових говорили про чіткі терміни служби під час воєнного стану і передбачали би можливість звільнення з військової служби. А у законопроєкті йдеться не про чіткі терміни служби, а про можливість отримати тривалу відпустку після певного терміну служби, зокрема 2 роки і вище. Це перше.
Друге. Чи покращить це мобілізацію? На жаль, у нас мобілізація — це “покинута дитина, яку ніхто не хоче доглядати”. Влада не бере на себе відповідальності у збільшенні кількості мобілізованих. Влада від цього питання намагалася дистанціюватися, бо воно, з їхньої точки зору, має негативний вплив на рейтинг. Тому питання мобілізації перекинули спочатку на військових, потім на парламент, потім намагалися якось все це врегулювати, але втратили дорогоцінний час, і питання мобілізації “просіло”, в тому числі і через відсутність інформаційної політики державного рівня, яка була б спрямована на заохочення мотивації захисту Батьківщини. Станом на зараз я впевнена, що одним із мотиваційних факторів може бути збільшення фінансового забезпечення для військових. Але в будь якому випадку, те просідання у мобілізації, яке допустила влада, перетворивши її на проблему, точковими заходами вирішити вже не вдасться.
У питанні мобілізації потрібен системний підхід: зміна інформаційної політики, збільшення фінансового забезпечення і встановлення чітких термінів служби під час дії воєнного стану, а не те, що намагається продати уряд Свириденко.
– Ми всі бачимо відео, як чоловіки тікають від військових ТЦК, відео, де влаштовують бійки, де жінки відбивають своїх чоловіків від ТЦК. І у зв’язку з цим виникає питання, а хто ж буде тоді захищати країну?
– На жаль, “бусифікація” існує і, на жаль, є багато випадків порушення прав громадян під час мобілізаційних заходів. Тут, з моєї точки зору, потрібно, щоб відповідальність кожної із сторін, чи то за порушення закону про мобілізацію, чи то прав громадян, була невідворотною, і щоб суспільство бачило, що вині притягнуті до відповідальності. Мова йде, як про співробітників ТЦК, так і громадян, які вчиняють дії проти військових, що роблять оповіщення. А в нас все це відбувається дуже хибно. Багато громадян не знають своїх прав. До мене, як до депутата, досить часто звертаються щодо ситуацій, коли люди мають чи бронювання, чи відстрочку від мобілізації, але їх жорстко “пакують” і не допускають адвокатів. З цим потрібно боротися.
– Як саме?
– Я вже другий рік поспіль наголошую на необхідності того, щоб функція вручення повісток від військових була передана цивільним. У рамках військових адміністрацій має бути створено, чи то управління, чи то департамент, в якому будуть працювати, згідно реєстрів, люди для вручення повісток. І у такий спосіб ми, як мінімум, перестанемо дискредитовувати військових і утворювати розкол у суспільстві на предмет мобілізації.
Тобто, на мою думку, мобілізовувати мають цивільні, доставляти у навчальні центри мобілізованих мають цивільні. А військові мають готувати мобілізованих і вже розподіляти у підрозділи згідно їхніх фізичних можливостей, навичок і знань, які мали цивільні до того, як були мобілізовані, і які здобули під час проходження підготовки у навчальному центрі.
– А хто повинен ухвалити рішення про таку систему мобілізації, Кабмін?
– Якщо ми опустимось до рівня Кабміну, то максимум, що він може зробити, забрати функціонально цей обов’язок з ТЦК, які по суті підпорядковані Міноборони, і передати на військові адміністрації. Але, якщо робити все правильно, то потрібно вносити зміни до законодавства, тому що чинні закони зав’язані на ТЦК. Для того, щоб одночасно їх врегулювати і дати можливість у рамках реформи ТЦК змінити їхній функціонал і повноваження на законодавчому рівні.
– А монобільшість до цього готова?
– Ні.
– Тобто, це питання зависне.
– Воно вже зависло.
– Тим не менш, ваш колега по Комітету пан Веніславський, виступає за “більш жорстку реакцію на дії тих, хто ухиляється від військового обов’язку”. І каже, що у Раді немає на це рішення голосів а багато нардепів хочуть, щоб “держава залишалася державою ухилянтів”. Як ви таку заяву прокоментуєте? Ви згодні з цим?
– Взагалі-то пан Веніславський був і представником президента у парламенті, і є представником монобільшості, хоча вона вже не монобільшість, а просто більшість. Так от, коли потрібно протягнути через парламент якесь рішення на кшталт бюджету, то в них у момент знаходяться голоси. Тому, я не знаю на кого скаржиться пан Веніславський. Я думаю, що це питання варто переадресувати йому. Хай він назве прізвища тих нардепів, які хочуть щоб у нас була “держава ухилянтів”, і хто не дає голосів. “Європейська солідарність” завжди готова голосувати за зміни у законодавстві, які є потрібними для зміцнення нашої обороноздатності, для збільшення забезпечення Збройних сил України. Тому варто вам поговорити з паном Веніславським.
– Я спілкуюсь з багатьма людьми, як з цивільними, так і з військовими, і всі кажуть про те, що для того щоб була мотивація йти у військо, нам потрібна справедлива мобілізація. На вашу думку, чи може бути справедлива мобілізація взагалі?
– Питання мобілізації врегульовано у чинному законодавстві, яке все регламентує. Між тим, я розумію, що питання справедливості стосується тих, хто купляє собі бронювання, або тих, хто купляє собі довідку ВЛК про непридатність і таким чином ухиляється від виконання своїх обов’язків. Тут держава має бути “цербером” дотримання усіх правил, які сама ж і встановлює, і не робити “сірі зони”, які влучно використовують, як ділки, так і ті, хто хоче ухилитися від мобілізації. Допоки не буде держава чітко вимагати дотримання закону, а представники держави будуть власноруч допомагати “ухилянтам”, ми будемо мати несправедливу мобілізацію. Поки це буде продовжуватись, одні будуть воювати, а інші будуть розважатися у ресторанах і клубах. Ми це бачимо практично у всіх великих містах.
Про мирну угоду і реакцію парламенту
– Які настрої у Комітеті і у парламенті щодо можливої мирної угоди, особливо якщо доведеться під тиском США залишити Донбас? Чи має парламент будь-яку угоду ратифіковувати?
– Я не хочу бути фокус-групою замірів настроїв стосовно обговорення умовних планів. Адже Верховна Рада вимагала, щоб з’явився, як мінімум, секретар РНБО Умєров і поінформував депутатів про стан переговорів, про те, які в нього були директиви і на що, і про те, які погодження від імені України давала делегація під його керуванням. І підкреслю, що ми є заручниками моновлади, і більшість депутатів, так само, як і громадяни України, отримують інформацію щодо переговорного процесу з відкритих джерел.
Тому в контексті того, на що погодиться парламент, я зможу з вами предметно говорити, якщо нарешті президент буде спроможний продемонструвати ту угоду, яку він готується підписати, і проінформувати про це парламент і суспільство. Зараз діалог влади з суспільством відсутній, а тому маємо такий клубок різних експертних думок, які є суб’єктивними. Предметно будемо говорити у разі, як тільки на стіл буде покладено те, на що буде погоджуватися від імені України президент Зеленський.
Я переконана, що президент зобов’язаний вийти і говорити із суспільством, тому що влада — це не боже провидіння, яке дається назавжди. Владу ти береш для того, щоб захищати національні інтереси. І у разі загрози національним інтересам, які ти не спроможний захищати, ти маєш йти і говорити з суспільством, щоб, як мінімум, суспільство підтримало твоє рішення і розуміло, що національні інтереси ти не здав.
