«Шкільні» погроми у Франції. Як Кремль розхитує Європу та до чого готуватись Україні

Обурення посилилося після того, як уряд анонсував суворе скорочення видатків на соціальну сферу. Протестувальники блокували школи, вигукували гасла.

Згодом мирний протест переріс у сутички з поліцією і став неконтрольованим. «Школярі» вчиняли підпали, кидали петарди. Не обійшлося й без нещасних випадків: наприклад, одному з учнів відірвало руку.

Паралельно з учнями розпочався страйк працівників державного сектору, з вимогами передбачити підвищення заробітної плати у наступному бюджеті. Окремо організували страйк пожежники, звинувативши уряд у відсутності належної підтримки під час літньої спеки, яка спричинила численні пожежі. Згодом до протестувальників доєдналися і політичні сили, зокрема ультраліві. Це пояснюється тим, що у квітні 2027 року у Франції відбудуться президентські вибори.

Після цього акції швидко переросли у масові заворушення, грабежі та погроми і перекинулися на інші країни: Італію, Бельгію, Португалію. Хто стоїть за протестами, до чого тут Росія, чим протести можуть закінчитися та як вони вплинуть на Україну, розбиралася «Політарена».

Як «картонковий майдан» в Парижі переріс в масові заворушення

Протести в європейських країнах спалахнули з маленької «іскри». 17 вересня у ліцеї Сент-Екзюпері, що в передмісті Парижа, вчителі оголосили страйк через кадрові проблеми. У навчальному закладі не було викладачів математики, французької, історії, літератури та деяких інших предметів. Крім того, напередодні уряд Франції оголосив про наміри жорстко обмежити та скоротити фінансування у бюджеті країни на 2027 рік соціальних галузей, зокрема й системи освіти. Наступного ранку вчителів підтримали й ліцеїсти і влаштували «майдан». Навколо будівлі ліцею з’явилися барикади.

Цікаво, що свої вимоги і гасла школярі, за прикладом України, писали на картонках.

Невдовзі протести поширилися всією Францією. Їх підтримав Профспілковий союз ліцеїстів та інші шкільні об'єднання, а також студентські профспілки. Наприкінці вересня акції ліцеїстів підтримали і провідні конфедерації працівників державного сектору. Окремо організували страйк пожежники, фермери, перевізники та представники інших професій.

Якось поступово мирний «майдан» перетворився на масові заворушення, до яких уряд Франції був не готовий. А от ультраліві політичні сили цей протест використали у своїх інтересах. Пік безладу припав на 17 жовтня. В цей день у масових протестах у Франції взяли участь 550 тисяч осіб, за оцінками МВС, та 800 тисяч — за даними організаторів.

Увечері прем'єр-міністр країни повідомив про 1200 затриманих та 150 поранених поліцейських і жандармів. Більшість учасників протестували мирно, проте в кількох містах відбулися сутички, розграбування магазинів та напади на адміністративні будівлі.

У Парижі протестувальники почали грабувати магазини. Поліція застосовувала сльозогінний газ і водомети.

Під час заворушень у місті Лімож було підпалено історичну ратушу, побудовану в 1883 році. За повідомленнями ЗМІ, протестувальники штурмом захопили будівлю, після чого підпалили її перший поверх. Незважаючи на втручання пожежників, вогонь швидко поширився, і незабаром обвалилася дзвіниця історичної будівлі. Учасники заворушень відзначили це радісними вигуками.

У Марселі група молодиків зламала вхід до мерії та проникла всередину, пошкодивши приміщення. Також постраждав поліцейський відділок. У центрі міста розграбували кілька десятків магазинів — від продуктових до ювелірних та люксових.

У Бордо учасники протестів вломилися до офіційної резиденції префекта Жиронди та розгромили приміщення. У місті задіяли поліцейський спецназ. Біля мерії відбувалися сутички, а на торговій вулиці Сент-Катрін розграбували магазини. Заворушення відбувалися і в інших містах Франції.

Глава МВС Франції Лоран Нуньєс подав у відставку, але президент Еммануель Макрон її не прийняв.

Погроми в Італії, Бельгії та Португалії

17 жовтня протести з погромами перекинулися і на інші країни Європи. В Італії масові акції організував через соціальні мережі децентралізований рух Italia in Piazza. Протести відбулися в багатьох великих містах країни й завершилися заворушеннями в Мілані, Турині та Болоньї. Кілька сотень людей затримали, понад 140 поліцейських отримали поранення. У Мілані активісти розбивали вітрини магазинів і підпалювали сміттєві баки прямо на центральній площі Дуомо. Протестувальники незадоволені розподілом державних видатків, підвищенням вартості життя та вимагають від влади зменшення фінансового навантаження. Прем'єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні засудила заворушення: «Протестувати — це право. Влаштовувати погроми в наших містах — ні».

Протести також охопили Бельгію. У Брюсселі та Льєжі відбулися демонстрації проти високої вартості життя, які також переросли у сутички з поліцією. Молодь кидала пляшки та інші предмети у правоохоронців у брюссельському районі Бурс, після чого поліція застосувала сльозогінний газ. У Льєжі для розгону невеликих груп протестувальників використовували водомети. Міністр внутрішніх справ Бельгії заявив, що події вийшли за межі звичайних демонстрацій, назвавши їх «чистим і простим насильством». Він додав, що влада вживатиме заходів для відновлення порядку.

Центром протесту в Португалії стало місто Порту. Тут люди вимагають скасувати новий закон про оренду житла та вжити ширших заходів проти зростання вартості життя. Протестувальники намагалися розбити наметове містечко, але поліція цьому завадила. Дії поліцейських викликали масове невдоволення. Потім акції поширилися на Лісабон, Коїмбру, Фару та інші великі міста країни. Поки що вони проходять мирно, протестувальники влаштовують наметові містечка.

Путін «викрадає» європейські цінності і впливає на підтримку України

Директор Інституту світової політики, кандидат політичних наук Євген Магда вважає, що ситуацію в Європі вправно розхитує російський диктатор Володимир Путін.

«Путін руками молодих і не дуже молодих людей здійснює викрадення Європи. Кремль дуже вправно розхитує ситуацію в Старому світі, працює з різними протестними групами, з політиками, яких називають позасистемними, з тими, хто готовий робити все для того, щоб змінити ситуацію», — каже експерт.

За словами політолога, ці протести можуть вплинути на результати виборів у Європі.

«Франція вже живе президентською кампанією, при тому, що Макрон не може балотуватися, оскільки завершує другу президентську каденцію, — пояснює Магда. — Франція вже кілька років як поділена на три частини: правих, центристів і лівих. І при тому, що в країні живуть десятки мільйонів людей, серед яких мільйони — вихідці з Північної Африки, переселенці або біженці, тобто дуже велика суміш, яка вирує. В цій ситуації грати з нею — це питання політтехнологічної техніки. І в мене немає, на жаль, сумнівів, що російські спецслужби активно з цим працюють».

«В Італії наступного року будуть парламентські вибори. І схоже, там теж уже готуються до того, щоб скинути Джорджу Мелоні. Вона політикиня з правими поглядами, але завжди наголошує на підтримці України і виступає проти того, щоб вирішувати проблеми за рахунок України», — продовжує Магда.

Політолог наголошує, що на відміну від України, в країнах Західної Європи ліві та комуністичні партії є частиною політичного спектру.

«Путін викрадає цінності Європи: солідарність, спроможність допомагати ближньому, толерантність. Ці речі є базовими для Європейського Союзу. І Путін намагається підірвати це зсередини через такі протести, які можуть жорстко придушуватися, а у випадку, якщо вони не придушуються, вони стають неконтрольованими», — каже Магда.

Експерт наголошує, що Франція та Італія — це країни «Великої сімки», тобто найбільш економічно просунуті держави.

«Від стану їхньої економіки залежатиме і допомога Україні. Ці країни кожна по-своєму допомагає Україні в різний спосіб. Але тепер, коли зростають протести, питання допомоги Україні не зможе стояти першим на порядку денному. Це абсолютно очевидно», — попереджає Магда.

«Політарена» попросила політолога відповісти на деякі запитання.

— Пане Євгене, чи не думаєте ви, що у цих протестах є перш за все вина самої влади Франції, Бельгії, Італії, Португалії, а Росія просто це використовує?

— Я взагалі далекий від думки, що в будь-якій країні сучасного світу може бути ідеальна влада. Навіть у тих, які вважаються найвищими за якістю управління. Але скажу, що втручання у внутрішні справи — це завжди втручання у внутрішні справи. І в тому, що Росія стоїть за цими протестами, в мене практично сумнівів немає.

Точно так само, як не було сумнівів, коли у Франції протестували «жовті жилети».

Інше питання, що на сьогодні те, що відбувається в цій частині старої Європи, має негативні наслідки для України, тому що це підриває економіку, політику і, власне, стабільність цих суспільств. І в такий спосіб це може вплинути на готовність урядів цих держав підтримувати Україну.

— Як ви прогнозуєте, чим закінчаться ці протести та коли?

— Універсального рецепту завершення протестів немає. Це залежатиме від кожної країни і рішучості її влади, готовності використовувати жандармерію та військові підрозділи і відповідні норми законодавства. Тому будемо дивитися і відповідним чином реагувати на це. Я розумію, що це буде досить складний процес. Але тут завжди буде таке змагання між нормами закону та необхідністю зберігати певний баланс інтересів суспільства.

— Чи є, на вашу думку, небезпека, що протести охоплять усю Європу, в тому числі Німеччину, скандинавські країни?

— Знаєте, для того, щоб протести охоплювали відразу всю Європу, має бути якась універсальна причина. І на сьогодні я такої причини все-таки не бачу, тому що структура суспільств різна, ставлення до біженців різне, міграційна політика різна, соціальна політика різна.

— Я часто від українців чую питання: «Чи потрібно Україні йти в таку Європу?». Як би ви на нього відповіли?

— Питання, чи варто йти в Європу, за великим рахунком, риторичне. Тому що без України Європейський Союз як інтеграційний проект буде однозначно неповним, просто поза всяким сумнівом. І це ми маємо розуміти. І, власне, говорити про те, що ми завтра станемо членом Європейського Союзу, теж не варто.

Географічно ми вже в Європі. Співпраця з європейськими країнами, країнами ЄС у нас розвивається. Але це ж не означає, що ми будемо приходити і ставити приклад, як нам треба діяти під час масових протестів, наголошуючи на цивілізованому характері наших майданів. Тому це питання справді риторичне.

Я думаю, що ситуація, яка сьогодні спостерігається в низці країн старої Європи, для нас є приводом для того, щоб осмислити нашу власну євроінтеграцію і відмовитися від, знаєте, надмірного оптимізму, бо ми бачимо, що бувають проблеми, які серйозно охоплюють ті держави, які для нас є визначальними в питанні ухвалення рішень про євроінтеграцію. І про це теж треба пам’ятати.