Мобілізація під час Другої Світової війни. Як вона відбувалася в СРСР, Німеччині, Великій Британії та США

13 жовтня Кабмін ухвалив нову постанову щодо бронювання військовозобов’язаних, яка викликала обурення навіть у народних депутатів. А нардепка Мар’яна Безугла виступила з пропозицією скасувати бронювання медикам та науковцям і почати мобілізацію жінок на тилові посади. Українська волонтерка та керівниця проєкту Victory Drones Марія Берлінська заявляла, що військову службу та підготовку мають проходити всі громадяни, включно з дорослим населенням, жінками, 18-річними та представниками політичної та бізнесової еліти. Остання масова мобілізація населення проводилася під час Другої світової війни. Про особливості та досвід мобілізації в СРСР, нацистській Німеччині, Великій Британії та США  — у матеріалі «Політарени».

Мобілізація в СРСР

Мобілізація в Радянському Союзі під час Другої світової війни мала тотальний характер. На початок війни з гітлерівською Німеччиною питання військової служби регламентувалося Конституцією СРСР 1936 року та законом «Про загальну військову повинність» (1939 р.). До лав Червоної армії призивали юнаків з 19 років, а також 18-річних випускників середніх шкіл. У перший день війни з Німеччиною, 22 червня 1941 року, Указом Президії Верховної Ради СРСР була оголошена загальна мобілізація. Почався призов військовозобов’язаних чоловіків 1905–1918 років народження (віком 23–36 років). Це була перша хвиля мобілізації. Лише з 16 областей України тоді мобілізували понад 2,5 мільйона осіб. Перша хвиля мобілізації супроводжувалася значним патріотичним піднесенням. Багато хлопців і дівчат йшли на фронт добровольцями.

Варто нагадати, що у перші місяці війни Червона армія зазнавала великих безповоротних втрат. 10 серпня 1941 року була оголошена друга хвиля мобілізації. Під неї потрапили чоловіки 1904–1919 років народження (віком 22–37 років). Наприкінці 1941 року була проведена мобілізація військовозобов’язаних від 37 до 41 року. Щоб компенсувати величезні втрати Червоної армії, у грудні 1942 року віковий діапазон мобілізації було розширено від 18 до 55 років.

Крім того, 24 жовтня 1942 року вийшов Наказ Народного Комісара Оборони СРСР № 336 «Про введення в дію Інструкції з медичного огляду…», який суттєво знизив медичні вимоги до призовників та військовослужбовців Червоної армії. Згідно з цим наказом і оновленим Розкладом хвороб, призовним комісіям дозволили визнавати придатними та направляти на службу осіб із такими діагнозами та станами, за якими раніше визнавали непридатними, наприклад: трахома та деякі інші інфекційні ураження очей, шкірні захворювання, компенсований туберкульоз легень, вади серця без явищ декомпенсації. Окрім цього, наказом було знижено мінімальні антропометричні стандарти для призову. Мінімальний зріст знизили до 145 см, мінімальну вагу — до 42 кг.

Після визволення території України від німецьких військ, радянська влада провела ще одну масову мобілізацію (1943–1945 роки), залучивши до лав армії ще від 2,7 до 4 млн осіб.

Мобілізація жінок

До речі, під час Другої світової війни Радянський Союз провів до лав регулярної армії найбільшу у світовій історії масову мобілізацію жінок. Причина та ж сама — катастрофічні втрати чоловічого особового складу в перші місяці війни.

Загалом у лавах Червоної армії за роки війни служили, за різними оцінками, від 500 тисяч до 800 тисяч жінок. Масовий призов жінок розпочався навесні 1942 року. Під мобілізацію підпадали дівчата та жінки переважно від 19 до 25 років (для стаціонарних тилових установ та госпіталів віковий ліміт розширювали до 30–45 років). Проте мобілізовували лише незаміжніх або тих, хто не мав маленьких дітей. Також від жінок вимагалася наявність освіти не нижче 7 класів. У першу чергу підлягали мобілізації медичні працівниці, а також жінки, які мали цивільні професії радисток, телефоністок, телеграфісток, водійок чи залізничниць. За архівними даними, понад 177 тисяч жінок служили у ППО, а саме артилеристками зенітних розрахунків, кулеметницями, прожектористками та операторками радіолокаторів. Було також підготовлено понад 100 тисяч жінок-снайперок. Під час війни було створено три унікальні повністю жіночі авіаційні полки. Крім того, жінки заміняли мобілізованих чоловіків на оборонних заводах. Жінок масово мобілізовували на важкі земляні роботи — копання протитанкових ровів та будівництво оборонних ліній.

«Бронь» від мобілізації

Існувала тоді, як і зараз, «бронь» від мобілізації. Кількість заброньованих суттєво залежала від регіону та важливості населеного пункту: наприклад, у Москві бронь мали понад 40% чоловіків призовного віку, тоді як у селах цей показник не перевищував 5%.

Офіційне право на відстрочку або повне звільнення від мобілізації мали такі категорії громадян:

• Державне та партійне керівництво: голови виконкомів, секретарі обкомів, міськкомів та райкомів ВКП (б).
• Організатори партизанського руху.
• Працівники оборонно-промислового комплексу: директори, головні інженери та конструктори стратегічних заводів, фабрик, шахт та підприємств, що забезпечували фронт зброєю, боєприпасами, технікою та паливом, а також висококваліфіковані робітники: токарі, слюсарі, сталевари, зварювальники, працівники залізниці та зв’язку, яких було неможливо швидко замінити без шкоди для військового виробництва.
• Керівництво та фахівці сільського господарства: голови сільрад та колгоспів, директори і старші механіки машинно-тракторних станцій (МТС), агрономи, зоотехніки, ветеринари та начальники політвідділів радгоспів.
• «Ідеологічну бронь» мали діячі культури, науки та пропаганди: відомі письменники, поети, композитори, художники, актори та музиканти. Їх залучали до створення пропагандистських матеріалів, виступів у складі фронтових агітбригад або роботи в тилових театрах.
• Провідні вчені, академіки та розробники військових технологій.

З грудня 1943 року перестали призивати до лав Червоної армії служителів церкви.

Не підлягали мобілізації на загальних підставах за станом здоров’я громадяни з інвалідністю, психічними розладами, активною формою туберкульозу або критично поганим зором.

Не мобілізували до лав армії представників «неблагонадійних» етнічних груп, до яких належали радянські громадяни німецького, фінського, румунського, болгарського, корейського, китайського чи японського походження. Їх мобілізовували до так званої «Трудової армії» на примусові тилові роботи на шахтах, лісоповалах та будівництві.

Важливо зазначити, що навіть наявність броні не гарантувала 100% захисту. У періоди критичного становища на фронті (наприклад, під час битви за Москву чи Сталінград) дія броні могла скасовуватися для окремих підприємств, і людей масово забирали в народне ополчення.

Мобілізація в Німеччині

Адольф Гітлер готував свою армію до війни, тому мобілізація у Німеччині була плановою. Нестачі особового складу вермахт не відчував і через те, що до нього були залучені громадяни окупованих країн Європи. Служити в «переможній» армії Третього рейху багато хто з них вважав за честь.

Загалом Головне командування сухопутних військ Третього рейху з 1934 по 30 березня 1945 року провело 35 хвиль мобілізації.

16 березня 1935 року відповідно до «Закону про створення вермахту» у Німеччині було запроваджено загальну військову повинність. У 1939 році перед нападом на Польщу до вермахту призивали дев’ятнадцяти- та двадцятирічних юнаків 1918 і 1919 років народження.

Після початку війни з Радянським Союзом вермахт зазнав важких втрат на фронті, і солдатів стало бракувати. Після поразки під Сталінградом 13 січня 1943 року Гітлер підписав указ про тотальну мобілізацію людських ресурсів. Чоловіки віком від 16 до 65 років та жінки віком від 17 до 45 років підлягали обліку для роботи на військовому виробництві або в армії.

У 1944 році фронт наближався до Німеччини, і для поповнення армії було створено народне ополчення — Фольксштурм, куди нацисти заганяли всіх чоловіків від 16 до 60 років, які раніше були непридатними до служби.

У квітні 1945 року радянські війська підійшли до столиці Третього Рейху. Для захисту Берліна нацисти почали масово залучати дітей 12–15 років. Їх призивали до лав гітлерівської молодіжної організації «Гітлерюгенд». Непідготовлених дітей озброювали гвинтівками та «Панцерфаустами» (одноразовими протитанковими гранатометами). Нацистська пропаганда використовувала фанатичну відданість підлітків, вселяючи їм ідеї про «остаточну перемогу» та необхідність померти за фюрера.

Жінки і «бронь» у лавах німецької армії

Призову жінок безпосередньо на військову службу у вермахт не було. Відповідно до нацистської ідеології та доктрини «три К» (Kinder, Küche, Kirche — діти, кухня, церква), роль жінки обмежувалася сім'єю, а перебування жінок у зоні бойових дій зі зброєю вважалося неприпустимим. Німецькі жінки законодавчо не могли бути військовослужбовцями чи військовими чиновниками.

Проте із жінок були створені спеціальні допоміжні корпуси, у які жінки йшли добровільно. Співробітниць набирали віком від 17 до 30 років і залучали до виконання завдань, пов’язаних із постачанням та зв’язком. Вони могли бути радистками, друкарками, операторками зв’язку, кухарками. Станом на 1945 рік у допоміжних корпусах служило близько 500 000 жінок.

Були в нацистській Німеччині і «заброньовані». «Бронь» надавалася особам, чия цивільна діяльність вважалася критично важливою для інтересів оборони Рейху. Такими особами були передусім кваліфіковані робітники оборонної промисловості: інженери, конструктори, технологи та майстри на заводах, що виробляли зброю. До такої категорії належали також шахтарі, металурги, залізничники, керівники великих фермерських господарств та ключові агрономи.

Практикуючі лікарі також залишалися в тилу для обслуговування цивільного населення.

За особистим погодженням міністра пропаганди Йозефа Геббельса існували так звані «списки незамінних» (Gottbegnadeten-Liste) — туди входили відомі актори, режисери, художники та музиканти.

Але після великих втрат на фронті «бронь» масово скасовували.

Мобілізація у Великій Британії

Мобілізація у Великій Британії під час Другої світової війни базувалася на принципах загального військового та трудового обов’язку, який охоплював не лише армію, а й усю економіку.

У травні 1939 року Британський парламент прийняв Закон про військову підготовку, запровадивши перший в історії мирного часу призов для чоловіків віком 20–22 роки терміном на 6 місяців.

3 вересня 1939 року, після вступу Британії у війну з Німеччиною, було ухвалено Закон про національну службу. Він поширювався на всіх чоловіків віком від 18 до 41 року.

В грудні 1941 року парламент ухвалив другий Закон про національну службу, який підвищив призовний вік для чоловіків до 51 (а згодом до 60) років. Також уперше в історії Британії запроваджено обов’язкову службу для жінок, згідно з якою неодружені жінки віком 20–30 років могли обирати між армією, допоміжними службами чи оборонною промисловістю.

Існували в Британії і «заброньовані професії»: шахтарі, металурги, фермери, інженери, медики. Представники цих спеціальностей не підлягали призову до армії, оскільки держава вважала їхню роботу в тилу важливішою для перемоги.

Крім того, близько 60 тисяч британців офіційно зареєструвалися як особи, що відмовляються від служби за релігійними чи моральними переконаннями. Вони проходили альтернативну службу медиками або пожежниками.

Мобілізація у США

Мобілізація у США під час Другої світової війни базувалася на Законі про вибіркове навчання та службу, підписаному президентом Франкліном Рузвельтом 16 вересня 1940 року. Це був перший в історії США обов’язковий призов у мирний час. Спочатку на облік мали стати чоловіки віком від 21 до 35 років (термін служби становив 1 рік у межах Західної півкулі або територій США).

7 грудня 1941 року Японія атакувала військову базу Тихоокеанського флоту США в бухті Перл-Гарбор на острові Оаху (Гавайські острови). В результаті 2403 американці загинули, 1178 отримали поранення. Після нападу Японії США вступили у війну, і вік військовозобов’язаних було розширено: призову підлягали чоловіки від 18 до 45 років, а реєстрацію проходили всі віком від 18 до 65 років. Термін служби продовжили до кінця війни плюс 6 місяців.

Але мобілізація у США мала свою особливість. Вона відбувалася через систему національних лотерей (жеребкувань). Уряд обрав цей метод, щоб забезпечити максимальну прозорість, уникнути звинувачень у кумівстві та переконати суспільство у справедливості мобілізації.

Загалом за часи Другої світової війни в США провели три національні мобілізаційні лотереї (у 1940, 1941 та 1942 роках). За роки війни через лави збройних сил США пройшло близько 16–16,4 мільйона осіб (приблизно 12% населення країни).

Існувало у США і «бронювання». Перш за все, «бронювалися» працівники оборонної промисловості, а також фермери та сільськогосподарські робітники. Крім них, «бронь» надавалася вченим, інженерам, лікарям, викладачам та державним службовцям, чия робота була життєво важливою для підтримки життя в тилу.

Відстрочки від служби надавалися чоловікам, які мали дітей або інших неповнолітніх чи непрацездатних утриманців. На старті мобілізації у 1940 році до цієї групи потрапили понад 10 мільйонів осіб. Коли у ході війни армії катастрофічно забракло людей, правила посилили. Чоловіків із дітьми почали призивати, якщо вони не працювали на стратегічних підприємствах.

І, звичайно, звільняли від мобілізації чоловіків, які за станом здоров’я були повністю непридатними до військової служби. За законом звільнялися від військової служби також священнослужителі та студенти семінарій.

«Ухилянти»

Само собою, що у всіх цих країнах були чоловіки, які шукали законні або незаконні способи ухилитися від мобілізації або служби у війську.

За оцінками істориків, у Радянському Союзі «ухилянтами» були приблизно 2,5 мільйона осіб, а ще приблизно 1,7 мільйона осіб стали дезертирами.

Як зазначають історичні документи, воєнні суди Третього рейху винесли близько 30 тисяч смертних вироків дезертирам та «ухилянтам». Ще десятки тисяч людей отримали тривалі терміни ув’язнення чи були відправлені у штрафні частини. Масового характеру ухилення від служби у вермахті набуло в останні роки війни, коли стало зрозуміло, що Німеччина програє.

У Великій Британії під час Другої світової війни теж були і дезертири, і «ухилянти». За весь період війни зафіксовано близько 100 тисяч випадків дезертирства з британських збройних сил. Існувала також частина чоловіків, які намагалися уникнути призову нелегально: ігнорували повістки, переховувалися, використовували зв’язки чи фальшиві підстави.

Що стосується США, то відомо, що підозру в ухиленні від призову отримали 373 000 осіб, з яких понад 16 000 були засуджені та потрапили до в’язниць. За офіційними даними, понад 20 000 американських військовослужбовців були віддані під військовий трибунал за дезертирство під час Другої світової війни. Більшість тих, хто залишав позиції, були солдатами піхоти на передовій.