Тема в виборів в Україні не вщухає вже другий рік. Про це не говориться вголос і офіційно – в Офісі Президента на позір заявляють, що спочатку має закінчитися війна. Політики також відмежовуються від теми, мовляв, не на часі. Проте і спостерігачі, і політологи, і іноземні ЗМІ, і навіть прості українці говорять про те, що в українському повітрі “пахне не весною, а виборами”, і політичні гравці до них вже готуються, з Банковою включно.
Тож “Політарена” спробувала розгледіти “перших ластівок” майбутніх перегонів, знайти ознаки підготовки до нової кампанії.
Одразу зауважимо, що викладене нижче є лише припущеннями на основі певних спостережень і в жодному разі не є безапеляційними твердженнями.
Які вибори будуть першими
Перше питання, яке виникає в контексті переобрання ВР або президента, – чи потрібне це нинішньому голові держави Володимиру Зеленському. Теоретично його владі нічого не загрожує, допоки у країні триває воєнний стан. У Раді – “ручна” монобільшість. Владна вертикаль вибудована і вичищена від “ненадійних” на кшталт Олександра Кубракова. На практиці ж все набагато складніше: президентська фракція у парламенті деградувала і не здатна набирати потрібну кількість голосів без сторонньої допомоги, передусім ексОПЗЖ, репутація “нових зелених обличь” сумна, багаж скандалів назбирано чималий. Все це відбивається на самому президенті, рейтинги довіри до якого невпинно падають – грудневі, за даними КМІС, були вже на рівні 52% (а з варіантом “важко сказати” – 45%). Тож команду соратників Зеленському явно треба оновлювати.
Це дозволяє зробити припущення щодо другого питання: які вибори будуть першими. Ймовірно, першими будуть, все ж таки, парламентські, і виглядає так, що на них політсила президента піде у “свіжому” складі і після ребрендингу. Навряд чи у новому скликанні Зеленському знову вдасться отримати власну монобільшість, проте на президентські вибори він піде вже без “валізи без ручки” у вигляді заношеної “Слуги народу”. Крім того, навіть за “мирною” послідовністю першими мали б бути вибори до ВР, тож номінальний привід саме для такого порядку кампаній є.
Проте насправді в Україні відсутня процедура призначення виборів для подібних випадків, про що “Політарені” свого часу розповідав відомий правник Андрій Магера. І розв’язати це питання мають саме нинішні народні депутати на чолі із спікером Русланом Стефанчуком.
Чи збирається Зеленський на вибори
Взагалі-то у 2019-му, щойно обраний у президенти Зеленський запевняв, що йде на один термін. Втім, будемо відверті: ознак, що він готується скласти президентські повноваження, немає. Всю каденцію колишній “кварталівець” прибирав до рук важелі впливу. Він має власного спікера, власний Кабмін, власних очільників військових адміністрацій в регіонах, власний “телемарафон”. Навряд чи все це збиралося для того, щоб з кимось ділитися.

Тепер пошукаємо ознаки підготовки до виборів. Передусім варто звернути увагу на зміну риторики президента та “футбол” заяв, який часом можна спостерігати в ОП. Наприклад, 5 грудня голова Офісу президента Андрій Єрмак в інтервʼю виданню The Telegraph заявив, що Україна готова негайно провести вибори після досягнення справедливого миру. Раніше про те, що вибори можуть відбутися вже у травні 2025-го написали The Economist, на що Зеленський заявив, що вибори за існуючих умов неможливі. І хоча посили президента та голови його ОП начебто різні, насправді їхні заяви не суперечать, а доповнюють одна одну: вибори більш ніж можливі.
Взагалі останнім часом Зеленський дуже активно просуває тезу завершення – підкреслюємо, не призупинки – війни з Росією, від чого ще рік тому відчайдушно відбивався, мовляв, війна закінчиться тоді, коли окупант буде вигнаний з останнього клаптика української землі. З одного боку, ці заяви підіграють миротворчій риториці нового президента США Дональда Трампа. А з іншого, підігрівають і тренд виборів, які стануть можливі саме після завершення війни.

Є й інші натяки. “Зимова тисяча”, на яку днями виділили нові 5 млрд грн, та “національний кешбек” не виправдали себе як інструменти пожвавлення економіки, проте чудово підходять як інструменти “прогріву” електорату. “Національний телемарафон”, від якого у 2025-му не збираються відмовлятися, дає команді президента потужний медійний ресурс. Медійна активність Зеленського висока і зовнішньо орієнтована: він постійно з кимось зустрічається, підписує красиві угоди типу сторічного співробітництва з Великою Британією. Днями от зустрічався з українською діаспорою у Польщі, що також для виборів зовсім не зайве. Все це ніяк не схоже на внутрішню роботу, яка часто вимагатиме тиші, зате чудово створює більш-менш привабливий інформаційний ареол.
Також варто згадати розмови про “електронні” та інші дистанційні вибори, до яких команда президента раз за разом повертається попри всю критику. Саме вони можуть щонайменше “на папері” забезпечити і явку, і доступ до голосування військових на передовій чи жителів прифронтових територій, що є надзвичайно важливим для визнання виборів такими, що відбулися. І чудово “лягають” на чутки про те, що “локомотивом” у новій політсилі Зеленського може бути міністр цифрової трансформації Михайло Федоров.
Політики нарощують медійність
Інші учасники також активізувалися, хоча за медійним ресурсом, звісно ж, не можуть змагатися із головою держави. Та й в ідеологічних засобах обмежені, адже треба зберігати видимість “єдності”. Це добре помітно по останньому інтерв’ю Петра Порошенка – “Суспільному”, в якому п’ятий президент усіма силами намагався показати, що протистояння з шостим президентом в нього нема.

Саме це інтерв’ю теж вписується в формат передвиборчих “ластівок” – 45-хвилинне, студійне, підготовлене, і хоча на фейсбук-сторінці лідера “ЄС” подане як “жорстке”, насправді таким не є. Першу частину розмови, досить коротку, умовно можна назвати викривальною – в ній Порошенко розкрив деякі деталі перших днів по лютневому нападу, зокрема те, що 75% депутатів і міністрів тоді “здриснули” з Києва, і щоб зібрати їх у ВР були цілі “депутатські” поїзди. Більшу частину Петро Олексійович усіляко розхвалював себе. А під кінець видав і меседж, який вже можна назвати програмним і цілком передвиборчим, що головні його пріоритети – фронт, дипломатія та парламентська робота.

Ще одна довгожителька української політичної сцени, Юлія Тимошенко, також активізувалася останнім часом. То вона закликає не допустити перетворення України на ресурсний центр Європи, то виступає проти участі міжнародних експертів у відборі суддів Конституційного суду, заявляючи, що Україну майже позбавили суверенітету. Що, до слова, досить охоче розтягнули російські ресурси, як і заяву Порошенка про депутатів-втікачів.
Нарешті, згадати про тиху підготовку до виборів змушує і протилежний політичний табір – росіяни явно промацують політичний грунт в Україні, вкидаючи у медійний простір “старі і давно набридлі усім обличчя”. Тут варто пригадати грудневий “вихід на сцену” лідера ОПЗЖ Юрія Бойка із заявою про “радикалів, церкву і язик”. Варто зазначити, що також він “вигулькував” з небуття із традиційним захистом російськомовних і наприкінці 2023-го, коли тема виборів виникла вперше.

Відомий жіночий гуру і офіцер Олексій Арестович, який втік з України, теж час не втрачає і, крім присутності у соцмережах, дав інтерв’ю американському консервативному подкасту PBD Podcast і розповів, що збирається балотуватись у президенти України. А також він заявив, що більше довіряє Путіну, аніж Зеленському.

І, нарешті, “воскрес” проросійський екснардеп Євген Мураєв, як виявилося, у Китаї. У відео, яке опубліковане на його каналі, Мураєв наговорив ще на одну кримінальну справу, перерахував усі тези “кремлівських методичок” і навіть запропонував передати владу в Україні… китайцям.
Врешті, більш відкрито про вибори говорять деякі гравці, скажемо так, з ліги нижчого рівня. Наприклад, громадський діяч Геннадій Друзенко, який 6 січня прямо написав, що йде у політику. Чим, до слова, викликав помітну хвилю роздратування, адже чимало користувачів українського сегменту соцмереж не раді занурення країни у політичні ігри замість протистояння ворогу. Але факт лишається фактом: навряд чи б Друзенко збирався у політику, якби не чекав розкриття вікна можливостей для цього.

І тут ми не згадуємо про двох “темних конячок” українського політикуму: Валерія Залужного, який, схоже, поки вагається або вичікує і якого кожна команда мріяла б мати у союзниках, та Кирила Буданова, який про наміри нічого не каже, але й забути про себе не дає, грамотно підтримує створений ним образ головного розвідника і також має чималий рейтинг довіри.
Київ: Кличко завжди готовий
Міський голова столиці Віталій Кличко підготовку до виборів, таке враження, почав давно і не зупиняв. Він вже досить тривалий час активно створює образ “батька-господарника” столиці, у кращих традиціях “харківської піарної школи Кернеса”. Його сторінки в соцмережах – суцільний дайджест передачі дронів черговому підрозділу, інспекцій – наприклад, з недавнього, трамвайних колій на Кирилівській і багаторазових відкриттів недобудованого Подільського мостового переходу або нових розв’язок. Паралельно в коментах прихильники, серед яких чимало користувачів з закритими акаунтами, створюють йому образ “рятівника Києва”, мовляв, якби не мер – не вистояла б столиця.

Про погане у мера намагаються не згадувати. Доходить до смішного. Наприклад, в дайджесті КМДА про перший післяноворічний тиждень розповіли і про передачу мобільної школи для навчання FPV-пілотів, і про вже згадану перевірку колій, і навіть про кількість встановлених у 2024-му теплолічильників. А от про масштабний прорив гарячого водогону на Петлюри, із частковим обвалом фасадів двох будинків, згадувати не стали.
Втім, іноді “ластівки” прилітають з несподіваного, неочевидного боку. Наприклад, на рівні чуток, що по Києву вже заброньована велика кількість білбордів на весну. Або, наприклад, останнім часом “Київблагоустрій” взявся активно прибирати з вулиць МАФи, які не помічав роками, і які ставили зокрема вже за часів Кличка. Здавалось би, хороша справа, якщо не брати до уваги проблеми малих підприємців, яких викидають на вулицю, не пропонуючи нічого натомість. Так от дуже красномовну фразу автор цього тексту почув від власниці невеликої кав’ярні, яка вже готується до закриття, хоча зовсім недавно чепурилася до нового сезону: “Вони ж так роблять перед кожними виборами”.