В Україні загострилася парламентська криза, а точніше відносини між президентом Володимиром Зеленським і його фракцією “Слуга народу”.
У чому полягають причини, розбиралася “Політарена”.
Ознаки конфлікту: неухвалення законів, риторика Зеленського і небажання нардепів голосувати “за наказом”
З початку березня Верховна Рада, тобто провладна монобільшість, не змогла проголосувати за жоден законопроєкт, внесений урядом. Ці документи важливі для отримання макрофінансової допомоги від МВФ і необхідні для шляху України до Євросоюзу.
Причина провалу голосувань банальна – не вистачає мінімально необхідної кількості у 226 голосів для прийняття рішень. Тут варто зазначити, що з моменту початку роботи Верховної Ради 9-го скликання у 2019 році поступово зменшувалася кількість народних депутатів. На момент обрання їх було 423, а тепер залишилося усього 393. Фракція “Слуга народу” складала монобільшість із 254 осіб, а тому без проблем голосувала за необхідні владі закони, щоправда подекуди за допомогою “уламків ОПЗЖ”. На сьогодні з різних причин у “Слузі народу” залишилося усього 228 нардепів, і тому голосування стало проблемою.
Ба більше, як виявилося, заяви на складання мандату вже написали до 50 депутатів від “слуг”. Серед причин називають довгу каденцію, втому, низьку зарплату — 50 тисяч гривень. Перший заступник голови фракції “Слуга народу” Андрій Мотовиловець підтвердив інформацію про бажанння “слуг” скласти мандат і зазначив, що керівництву фракції “СН” дедалі складніше збирати голоси за необхідні законопроєкти.
На ці висловлювання досить різко зреагував Зеленський і заявив, що народні депутати мають або “служити в парламенті”, або відправлятися на фронт.
Представник “Слуг народу”, член парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський зазначив, що слова Зеленського мають політичний характер і навряд здатні вплинути на мотивацію народних депутатів працювати у Верховній Раді.
“Головною проблемою нині є відсутність системного діалогу між ключовими гілками влади – парламентом, урядом та Офісом Президента. Важливо обговорювати необхідність ухвалення певних рішень і пояснювати причини, через які вони ухвалюються, навіть в умовах бюджетного дефіциту”, – заявив Веніславський.
За його словами, народні депутати мають право голосувати “відповідно до власних переконань і не зобов’язані підтримувати всі рішення коаліції”. Тобто голосувати “за наказом” нардепи “СН” не хочуть.
Отже, нижче перерахуємо п’ять причин загострення парламентської кризи.
“Підстава” із законом прообмеження “НАБУ” і “Картонний майдан”
Початком парламентської кризи, а точніше, проблем Зеленського зі своєю фракцією, можна вважати 22 липня 2025 року, коли Верховна Рада поспіхом ухвалила проєкт закону №12414 про обмеження повноважень НАБУ і САП, і посилення контролю над ними генпрокурора. Ввечері цього ж дня Зеленський його підписав.
Хронологія подій така: у законопроєкт №12414, зареєстрований 16 січня 2025 року, який взагалі-то стосувався розслідування щодо безвісти зниклих, вранці 22 липня додали правки про НАБУ і САП. Комітет з питань правоохоронної діяльності ВРУ їх погодив і рекомендував проєкт закону для голосування у Раді. Зручним для цієї схеми було те, що документ вже був ухвалений у першому читанні, тож залишалося проголосувати в другому читанні і в цілому, що і було зроблено. Очікувалося, що все піде “як по маслу”, але ніхто не врахував один фактор — можливість протестів. Вони почалися майже по всій Україні і отримали назву “картонний майдан”, адже його учасники, переважно молодь, вийшли на вулиці з вимогами, які написали на картонках — повернути антикорупційним органам незалежність.
У чому була “підстава” для нардепів? Все просто: саме на них посипалися звинувачення, і саме їм довелося виправдовуватися і вибачатися. Зеленський також виправдовувався, щоправда перед західними партнерами, які пригрозили “прикрити” допомогу і шлях в ЄС, а також перед медіа. Він сказав, що закон ухвалили без обговорень через війну — універсальне пояснення в наш час.
24 липня Зеленський змушений був подати до Верховної Ради новий законопроєкт, який відновлював незалежність НАБУ та САП. Закон ухвалили так само швидко, і Зеленський його підписав 31 липня.
Остаточно відповідальність на народних депутатів переклав тодішній глава Офісу президента Андрій Єрмак. Він на зустрічі зі студентами, які були рушійною силою протестів, саме нардепів звинуватив у спробі ліквідації незалежності антикорупційних органів.
“Це ж не був закон. Це депутати проголосували зміни, які хтось там десь вносив і т. д. Сьогодні неможливо просто подзвонити і сказати: “Ану давайте всі голосуйте”. І, безумовно, сьогодні склалася ситуація, якісь були відкриття до цього, були депутати, які свої там у них стосунки”, – сказав Єрмак, якого процитувала “ЄП”.
Така позиція голови Офісу парламентарів обурила, і вже наступного місяця ситуація з єдністю у фракції “Слуга народу” стала складною. Наприклад, депутати провалили голосування за законопроєкти, необхідні для продовження втілення програми підтримки України Євросоюзом Ukraine Facility.
Операція “Мідас“ або “Міндічгейт”
У листопаді 2025 року з владою стався “Міндічгейт”: НАБУ і САП викрили масштабну корупцію у сфері енергетики. Головним фігурантом розслідування під назвою “Мідас” правоохоронці вважають друга та давнього бізнес-партнера президента Тимура Міндіча. Також у схемі фігурували на той час міністри Герман Галущенко і Світлана Гринчук, а також колишній віцепрем’єр Олексій Чернишов. У межах цієї справи правоохоронці провели обшуки і в Єрмака, який невдовзі написав заяву на звільнення.
Після цього криза у “Слузі народу” загострилася. Нардеп від “СН” Микита Потураєв навіть оприлюднив заяву, в якій запропонував почати переговори між усіма проукраїнськими фракціями і групами у Верховній Раді про створення коаліції національної стійкості. Опозиційні фракції теж були не проти. Але ці розмови ні до чого не призвели.
Вже у грудні Рада з першої спроби не змогла назбирати голосів для ухвалення Держбюджету на 2026 рік. А у січні відмовилася розглядати три законопроєкти, необхідні за програмами допомоги МВФ та Ukraine Facility. У лютому було масове отруєння депутатів, тож голосів на голосування не вистачало. А вже на початку березня Рада провалила голосування за закон, який передбачає оподаткування доходів від цифрових платформ (податок на OLX). Також нардепи не ухвалили законопроєкт №6319 про внесення змін до Закону України “Про органи самоорганізації населення”.
Як зазначив нардеп Ярослав Железняк (фракція “Голос”), за 2,5 місяця цього року парламент не спромігся ухвалити жоден із законопроєктів, які потрібні для співпраці з ЄС та МВФ.
Останнім часом засідання парламенту закривають достроково, за жодне з рішень “Слуги” не дають більш, ніж 163 голоси.
Підозри за “правильні голосування” і не тільки
Наприкінці грудня 2025 року фракцію “Слуга народу” підкосив новий скандал. Підозри від НАБУ отримали нардепи президентської політсили Євген Пивоваров, Ігор Негулевський, Ольга Савченко, Юрій Кісєль та Михайло Лаба. Їх звинувачують в отриманні хабарів за голосування в Раді. “Розмір неправомірної вигоди становив від 2 000 до 20 000 доларів США”, – повідомили у НАБУ.
Як заявляв вже згаданий вище заступник голови фракції “СН” Мотовиловець, однією з головних причин проблем із голосуваннями є страх частини парламентарів перед антикорупційними органами. Він нагадав про ті самі підозри від НАБУ і зазначив, що інші депутати проходили у справах як свідки.
До речі, підозри за різні кримінальні правопорушення “Слуги народу” отримували і раніше, через що були виключені із фракції. У цьому контексті варто згадати таких нардепів: Анна Скороход, Антон Поляков, Роман Іванісов, Олександр Юрченко, Олександр Дубінський, Євгеній Шевченко, Олександр Трухін, Сергій Кузьміних, Анна Колісник, Ірина Кормишкіна, Павло Халімон, Олексій Ковальов, Людмила Марченко, Анатолій Гунько, Юрій Арістов, Микола Тищенко, Андрій Одарченко.
Більшість із цих нардепів не відмовилися від мандатів, продовжують працювати в Раді та брати участь в ухваленні законів, що, звісно, не додає парламенту авторитету.
Відсутність інституту репутації в Україні
З вищесказаного випливає ще одна причина парламентської кризи — відсутність інституту репутації в Україні. Це відбивається на всіх органах влади, але на парламенті, особливо, бо він є колегіальним органом. Репутація нардепів-корупціонерів, нардепів-втікачів одразу “лягає” на всю ВР.
Такі нардепи замість того, щоб скласти мандат, відхреститися від парламенту і відповідати тільки за себе, не втягуючи статус народного депутата, роблять абсолютно протилежне. Це тягнеться роками, така ситуація спостерігалася під час інших скликань. Звідси і такий низький ступінь довіри до Верховної Ради у суспільства.
За результатами опитування “Політарени” і Active Group від 17 січня 2026 року, саме діяльність Верховної Ради українці оцінюють найбільш критично. Понад 84% респондентів заявили, що парламент не відображає реальні настрої та потреби суспільства. Лише 6,3% вважають, що він хоча б частково виконує представницьку функцію. Результати досліджень інших соціологічних компаній також свідчать про вкрай негативне ставлення українців до парламенту, згідно опитуванням, довіра до ВР коливається від 13% до 15%.
В цьому контексті алогічно виглядає недавній пост спікера парламенту Руслана Стефанчука. Він дав зрозуміти, що не депутати корупціонери і втікачі-зрадники дискредитують ВР, а суспільство.
“На жаль, за роки незалежності в Україні сформувалася певна культура “хейту депутата”, яка останнім часом набирає катастрофічного характеру. Кількість маніпулятивних докорів, дискредитаційної критики, некоректних висловлювань, звинувачень у всіх смертних гріхах, персональних образ, що лунають у бік народних депутатів, подекуди переходить межі здорового глузду та пристойності”, – наголосив Стефанчук.
Спікер Ради чомусь не закликав народних депутатів “не вліпати” в корупційні історії, не порадив бути чесними і непідкупними. Навпаки, він переклав відповідальність. Стефанчук закликав всіх, “і особливо представників окремих державних органів, утриматися від гучних заяв, що порушують презумпцію невинуватості та завдають шкоди репутації Верховної Ради України як інституції”.
Наближення виборів
Ще однією причиною загострення відносин президентської фракції з президентом можна вважати наближення виборів. Хоча Зеленський заявляє, що вибори під час воєнного стану неможливі, його дії свідчать про інше. Попри дефіцит бюджету і недофінансування Збройних сил України президент ініціює виплати так званої фінансової підтримки, серед яких: “Зимова тисяча”, “Зимова підтримка у 6 500 грн”, “Скринінг здоров’я 40+”, безкоштовний проїзд залізницею до 3 тис км, доплата для пенсіонерів у 1500 грн, кешбек на пальне.
Економісти таку “щедрість” президента називають популізмом і підготовкою до майбутніх виборів.
“Очевидно, що влада готується до виборів. І хтось із нардепів від “Слуги народу” розраховує на подальшу політичну кар’єру. Є низка непопулярних законопроєктів, ухвалення яких вимагає Євросоюз. А непопулярні законопроєкти – це падіння рейтингів. Зеленський цього не хоче, і нардепи теж цього не хочуть”, – пояснив проблему в розмові з “Політареною” політтехнолог Олексій Голобуцький.
“Депутати відчувають, що скоро можуть відбутися вибори, і в цій ситуації вони, очевидно, уже задумуються про своє політичне майбутнє, яке для багатьох із них не гарантоване. Тому, я думаю, що цим пояснюються їхні демарші. Нардепи не хочуть голосувати за урядові законопроекти, оскільки вони непопулярні. Тема виборів впливає на депутатів, на мою думку, досить негативно”, – зазначив у коментарі “Політарені” політолог Петро Олещук.
Власне, деякі нардепи підтримують вибори під час війни. Більш того, у Верховній Раді було створили сім підгруп для напрацювання законодавства про вибори під час особливого стану.
