В апеляційному суді Дніпра зараз розглядається одна з найбільш резонансних і етично складних справ сучасної України – спір щодо долі шести кріоконсервованих ембріонів, створених з репродуктивного матеріалу подружжя Анастасії та Олександра Кузьменків за допомогою ЕКЗ (екстракорпоральне запліднення).
Після раптової смерті чоловіка у 2022 році його батьки домоглися в суді першої інстанції (рішення від вересня 2025 року, – ред.) передачі їм трьох ембріонів для можливого використання в програмі сурогатного материнства, аби “продовжити рід”. Суд визнав ембріони об’єктом успадкування та розділив їх порівну попри заперечення вдови.
Анастасія оскаржує це рішення, стверджуючи, що ембріони – не майно, а частина її репродуктивних прав і приватного життя, а поділ фактично визначає, для яких майбутніх дітей вона може бути матір’ю, а для яких – ні.
Справа, що тягнеться з 2023 року, вже привернула увагу ЗМІ, правозахисників, медичної спільноти та політиків, адже висвітлює критичну прогалину в українському законодавстві про статус кріоембріонів після смерті одного з батьків, баланс репродуктивних прав, спадкування та етичні межі. Наступне засідання апеляційного суду заплановане на квітень, і його результат може стати орієнтиром для тисяч пар, які користуються допоміжними репродуктивними технологіями.
Історія подружжя Кузьменків, які заморозили шість ембріонів
Олександр та Анастасія (імена взяті з відкритих джерел) перебували в зареєстрованому шлюбі з 2017 року. Вони не могли зачати дитину природним шляхом – у подружжя діагностували безпліддя. Це типова медична причина багатьох пар, які йдуть на ЕКЗ.
Їхня історія детально викладена під час судового розгляду: у червні 2021 року вони уклали договір з клінікою репродуктивної медицини Medical Plaza (ТОВ “ЕКОДНІПРО”, Дніпро) на застосування допоміжних репродуктивних технологій (скорочено ДРТ – це спеціальні медичні методи лікування безпліддя, коли запліднення відбувається поза організмом жінки).
За договором медики провели процедуру екстракорпорального запліднення та здійснили кріоконсервацію ембріонів. Тобто отримали жіночі та чоловічі гамети (яйцеклітини та сперматозоїди), запліднили in vitro (в пробірці), а потім виростили ембріони. З шести створених ембріонів якісними визнали кілька. Їх кріоконсервували для подальшого перенесення у матку біологічної матері – Анастасії. Перенесення ембріону в організм жінки планували на березень 2022 року, але через початок повномасштабної війни все відклали. У квітні 2022 року Олександр раптово помер. Анастасія не захотіла продовжувати програму у стані горя, а згодом перевела ембріони до іншої клініки – “Мати та дитина” (ТОВ “НЕОМЕД 2007”, Київ).
І ще в цій історії є важливий нюанс: Олександр не підписав договір на кріоконсервацію та зберігання ембріонів. У договорі чітко вказано, що сторонами (замовниками) є двоє людей: Анастасія та її чоловік. Клініка “ЕКОДНІПРО” підписала документ зі свого боку, але поле для Олександра залишилося порожнім – там немає ні його підпису, ні будь-яких інших доказів, що він погоджувався на умови договору. Анастасія підписала тільки за себе, але не мала повноважень підписувати за чоловіка.
Саме цей договір містив ключовий пункт 9.5: у випадку смерті або визнання померлим в судовому порядку одного з подружжя власника ембріонів право подальшого одноособового розпорядження кріоконсервованими ембріонами переходить до іншого власника. Анастасія спиралася саме на нього, стверджуючи, що після смерті Олександра всі ембріони – тільки її, і батьки померлого не мають права на них.
Ембріони після смерті біологічного батька або матері: спадщина чи приватне життя?
Після смерті Олександра його батьки відкрили спадкову справу. Анастасія відмовилася від спадщини на користь свекрів. У серпні 2023 батьки подали позов до Центрального районного суду Дніпра: визнати ембріони частиною спадщини сина та передати їм частину для сурогатного материнства, щоб мати онуків та продовжити рід.
Анастасія заперечувала: ембріони – не майно, а частина її репродуктивних прав і особистості. Вона наполягає, що без її згоди використання її генетичного матеріалу третіми особами неможливе.
Ключові аргументи сторони відповідачки Анастасії, зазначені у судовій справі
Адвокат посилався на кілька авторитетних джерел:
- Позиція Української асоціації репродуктивної медицини. У 2020 році Міністерство охорони здоров’я надіслало офіційний запит до УАРМ з проханням роз’яснити, що робити з кріоконсервованим матеріалом після смерті одного з подружжя. Асоціація відповіла: у разі смерті одного з власників право власності на матеріал повністю переходить до іншого члена подружжя, і тільки він/вона має право продовжити лікування. Батьки померлого не мають права втручатися. Ця позиція була подана до суду і прямо цитувалася адвокатом.
- Рекомендації ESHRE (Європейське товариство репродукції людини та ембріології). У документі Task Force on Ethics and Law 11: Posthumous assisted reproduction (2006) чітко сказано: після смерті одного з партнерів гамети чи ембріони можуть бути надані в розпорядження лише партнеру, що вижив, і тільки для його/її власного відтворення. Думка батьків померлого не враховується. Треті особи не можуть продовжувати “батьківський проєкт”, в якому не брали участь.
- Стаття 8 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ). Це право на повагу до приватного і сімейного життя – саме на нього послався адвокат. Європейський суд з прав людини трактує норму так: особа сама вирішує, коли і як стати батьком чи матір’ю. Використання генетичного матеріалу людини без її згоди – це втручання в приватне життя. У справі Landzman v. France (2019, №23038/19) ЄСПЛ підкреслив: право вирішувати, як стати батьком, не передається іншим (наприклад, від сина до його матері). Також немає права “стати дідусем/бабусею”.
- Наказ МОЗ №383 від 06.03.2024. Цей наказ вніс зміни до основного Порядку застосування ДРТ. Додано ключове правило: на випадок смерті пацієнта розпорядження репродуктивними клітинами (гаметами чи ембріонами) можливе лише за прижиттєвою письмовою заявою/розпорядженням померлого. Без такої заяви – неможливо. Адвокат зазначив: “Суд не має повноважень вирішувати питання щодо застосування таких технологій до певних осіб, а тому вимоги позивачів зобов`язати медичний заклад провести маніпуляції з спірними клітинами в їх інтересів та провести програму сурогатного материнства, є незаконною”.
Рішення суду першої інстанції у справі про ембріони (08.09.2025)
Суддя визнав: в Україні немає прямого закону про статус кріоембріонів після смерті одного з батьків. Тому застосував аналогію закону / аналогію права (ст. 8 Цивільного кодексу та ст. 10 ЦПК): коли норми немає, беруть правила з подібних ситуацій.
- Ембріони суд визнав біоматеріалом, на який поширюється право власності (бо в договорах медклінік прямо написано: “власник біологічного матеріалу – замовники, пацієнти”).
- Договір на зберігання ембріонів визнаний неукладеним щодо Олександра (немає його підпису). З цього рішення випливає, що Анастасія не має 100% контролю. Оскільки Олександр не підписав документ, він не висловив своєї згоди на ці умови – зокрема на те, щоб після його смерті Анастасія отримала повний контроль. Згідно з Цивільним кодексом України та практикою Верховного Суду, для укладення письмового договору потрібні підписи всіх сторін, якщо вони вказані як такі. Якщо підпису немає, а особа (або її спадкоємці) заперечує волевиявлення – договір вважається неукладеним щодо цієї особи.
- Суд також вирішив, що ембріони – не виключно особисті немайнові права (якби були, то після смерті одного з батьків взагалі ніхто не міг би їх використати – ні вдова, ні батьки; це нелогічно).
- Суд використав принцип справедливості та баланс інтересів: повна передача всіх ембріонів свекрам порушувала б приватне життя Анастасії (ст. 8 ЄКПЛ). Повна відмова порушувала б права спадкоємців та прижиттєвий намір Олександра мати дитину. Тому розділили порівну: 3 ембріони – батькам (для сурогатного материнства), 3 – Анастасії.
Апеляційний суд у лютому 2026 року поновив розгляд справи за позовом Анастасії, яка не погодилася з рішенням суду першої інстанції.
“Суд поділив ембріони між мною та родичами мого чоловіка. Він ухвалив для яких дітей я можу бути матір’ю, а для яких ні. Фактично мене позбавили материнських прав ще до народження моїх дітей. Суд також самостійно визначив спосіб народження дітей. Я вважаю це протизаконним. Ми з чоловіком не планували залучення сурогатної матері, ми планували, що народжувати буду я і батьками будемо ми, а не його батьки. Я вважаю що ембріони не є майном і не можуть бути предметом спадкування”, – зазначила Анастасія, яку цитує “Суспільне”.
Яку прогалину у законодавстві показав суд про ембріони
Справа показує величезну прогалину: у законодавстві України немає чіткої відповіді, чи є ембріони спадщиною, хто ними розпоряджається після смерті, чи можна використовувати їх без згоди живого партнера. Суди змушені “вигадувати” правила через аналогію – це створює невизначеність і ризики для клінік, пацієнтів і майбутніх дітей.
У Верховній Раді з 22 серпня 2025 року перебуває на ознайомленні законопроєкт №13683 “Про застосування допоміжних репродуктивних технологій”, ініційований Кабінетом Міністрів. Це перша спроба України на рівні закону зібрати в одному документі всі правила, як користуватися ЕКЗ, сурогатним материнством, донорством яйцеклітин і сперми, кріоконсервацією ембріонів тощо. Головне, що хоче зробити цей закон – дати чіткі відповіді на питання, які раніше ніхто не врегулював: хто може користуватися ЕКЗ, хто може бути сурогатною матір’ю, що робити з ембріонами після смерті одного з батьків, чи можна вибирати стать дитини, як захищати права народжених дітей. Автори кажуть, що мета – підвищити народжуваність, зберегти генофонд і допомогти людям, які через безпліддя або війну не можуть мати дітей природним шляхом.
Проте законопроєкт викликав критику. Основні противники: Українська асоціація репродуктивної медицини (УАРМ), окремі провідні репродуктологи, спільноти пацієнтів та деякі народні депутати. Найбільш детальна й системна критика надійшла саме від УАРМ, яка об’єднує близько 60 клінік репродуктивної медицини (державні, комунальні та приватні). Вони провели опитування серед лікарів і заявили: “Усі в один голос сказали, що цей законопроєкт – антидержавний, антирепродуктивний, антидемографічний”.
У таких умовах рішення апеляції щодо спору між Анастасією та батьками його померлого чоловіка може стати орієнтиром для подібних ситуацій. Це не просто сімейний спір – це тест на те, як Україна збалансує репродуктивні права, етику та науку.
