8 травня 2026 року виповнюється три роки з моменту, як Ярослав Добрянський очолив Київську обласну раду у статусі виконувача обов’язків голови. За цей час Київщина пережила один із найскладніших періодів у своїй сучасній історії — російську окупацію частини області, відновлення деокупованих територій, постійні безпекові виклики та масштабну трансформацію регіону в умовах повномасштабної війни.
Про виклики воєнного часу, відновлення Київщини, роль місцевого самоврядування та майбутнє регіону — в інтерв’ю Ярослава Добрянського для «Політарени».
ДОВІДКА: Ярослав Добрянський — український державний та політичний діяч, виконувач обов’язків голови Київської обласної ради з 8 травня 2023 року.
Народився 27 червня 1978 року у місті Коростишів Житомирської області. Має освіту у сфері аграрної економіки та державного управління. Кандидат економічних наук.
У різні роки очолював Згурівську, Києво-Святошинську, Макарівську та Бориспільську районні державні адміністрації. Був першим заступником голови Київської обласної ради та першим заступником міського голови Бучі.
Депутат Київської обласної ради кількох скликань. Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.
— 8 травня – три роки, як Ви виконуєте обов’язки голови Київської обласної ради. Це більше про досвід чи про випробування?
Це точно не про посаду в класичному розумінні. І навіть не про досвід, який можна описати сухими управлінськими термінами. Це про час великої відповідальності, коли рішення доводиться приймати в умовах, де дуже часто немає права на емоцію, але є обов’язок тримати систему.
Три роки війни – це постійний баланс між фронтом і життям області. Між необхідністю реагувати на виклики безпеки і паралельно не зупиняти розвиток громад, медицини, освіти, соціальної сфери.
Я для себе дуже чітко зрозумів одну річ: у такі періоди не працюють гучні заяви, політичний популізм чи красиві слова. Люди дуже швидко бачать різницю між тим, хто говорить, і тим, хто реально робить.
Тому мій принцип за ці роки не змінився – «Сказав – зробив».
«У такі періоди не працюють гучні заяви чи політичний популізм. Люди дуже швидко бачать різницю між тим, хто говорить, і тим, хто реально робить».
— Що для Вас стало головним уроком за цей час?
Головний урок дуже простий – країну тримають не кабінети. Країну тримають люди. Військові на фронті, лікарі в операційних, рятувальники під завалами, голови громад, які під обстрілами вирішують питання людей. Волонтери, які шукають допомогу тоді, коли це здається вже неможливим.
Війна дуже швидко забрала все штучне. Вона показала справжню ціну професійності, характеру і відповідальності.
Можна ухвалити будь-яке рішення на рівні області. Але якщо громада не має внутрішньої сили, людей і здатності триматись – це рішення не працюватиме. І навпаки, коли громада об’єднана, навіть у найскладніших умовах вона знаходить вихід.
Тому роль області сьогодні – не керувати зверху. Роль області – підсилювати там, де це потрібно.
«Країну тримають не кабінети. Країну тримають люди».
ДОВІДКОВО: Київська область стала одним із ключових регіонів України після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році. Саме тут світ побачив наслідки російської окупації у Бучі, Ірпені, Бородянці та Гостомелі. Після деокупації область стала одним із найбільших центрів відновлення житла, інфраструктури та соціальних об’єктів в Україні.
— Київщина однією з перших побачила справжнє обличчя війни. Як це змінило область?
Київщина після 2022 року – це вже інша область. Буча, Ірпінь, Гостомель, Бородянка, Макарів… і багато інших міст, селищ. Окупація, масові руйнування, тисячі людських трагедій.
Є події, після яких суспільство вже ніколи не повертається у попередній стан. Для Київщини саме такими стали перші місяці повномасштабної війни.
Ми побачили не тільки масштаб зла, ми побачили і масштаб людської сили. Я дуже часто кажу – історію повернути не можна, але можна зробити висновки з того, через що ми пройшли.
Сьогодні Київщина – це область, яка стала значно сильнішою психологічно. Люди стали більш вимогливими до влади, до рішень, до справедливості. І це правильно.
«Київщина після 2022 року — це вже інша область. І психологічно, і людськи».
— Чи змінилося Ваше ставлення до людей за ці роки?
Дуже сильно. У критичний момент люди стають справжніми, без ролей, без масок, без політичних декорацій. Війна дуже швидко показує, хто є хто.
Я побачив величезну кількість сильних людей – військових, медиків, волонтерів, керівників громад, простих українців, які в найстрашніший момент не втекли від відповідальності.
І це змінює тебе як керівника. Ти вже не можеш працювати формально, адже за кожним рішенням стоять конкретні люди, їхні життя, їхні втрати, їхні родини.
— Сьогодні багато говорять про втому суспільства. Наскільки це небезпечно?
Втома – це нормально. Ненормально робити вигляд, що її немає. Люди втомлюються фізично, емоційно, психологічно. І це природно після такого навантаження.
Але є інша річ, яку ми не маємо права втратити – відповідальність.
Я часто кажу: найнебезпечніше зараз – не втома, найнебезпечніше – це звикання, коли перестаєш реагувати на втрати, на війну, на біль, на людські трагедії. Бо саме тоді суспільство починає втрачати внутрішній стрижень.
Сьогодні дуже важливо не дозволити страху, втомі чи байдужості керувати нами.
«Найнебезпечніше зараз — не втома. Найнебезпечніше — звикання».
— Ветеранська політика сьогодні – один із ключових викликів держави. Чого не вистачає?
Нам потрібно змінити саме мислення. Ветеран – це не проблема, яку потрібно «закрити програмою». Це люди, які повертаються з війни з досвідом, якого не має ніхто. І питання не тільки у допомозі, питання в повазі, середовищі, роботі, можливості бути частиною суспільства. Ми всі бачили очі хлопців, які повертаються з полону. Вони не скаржаться, вони щасливі бути вдома. Але це не означає, що їм не потрібна підтримка. Саме тому для мене принципово важливим є створення реальних просторів для відновлення ветеранів. Наприклад, зараз на базі Київської обласної клінічної лікарні реалізовується великий проект сучасного реабілітаційного простору із безбар’єрною інфраструктурою. І дуже важливо, що цей проект реалізовується без бюджетних коштів.
Його повністю підтримав Герой України, агропідприємець, меценат Олександр Мостіпан. І це хороший приклад того, як сьогодні має працювати країна – коли об’єднуються влада, бізнес і громади.
ДОВІДКОВО: Київська обласна рада — орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси громад Київської області. До складу області входять 69 територіальних громад. Після 2022 року Київщина стала одним із ключових регіонів гуманітарного, економічного та інфраструктурного відновлення України.
— Ви регулярно буваєте на фронті. Що для Вас означають ці поїздки?
Фронт дуже швидко повертає людину до реальності. Коли бачиш військових на позиціях, зникає будь-яке «формально допомогли». Там усе дуже чесно, або ти привіз те, що реально потрібно, або ні. За цей час разом із депутатським корпусом, громадами, волонтерами, бізнесом вдалося передати більше 150-ти автомобілів, дрони, Starlink, генератори, засоби зв’язку, медикаменти, амуніцію. Але головне навіть не цифри, головне – це розуміння, що ця робота не має паузи. Поки вони там, у нас тут не може бути варіанту «не встигли» або «не змогли».
— Якою Ви бачите Київщину після війни?
Я не люблю абстрактних прогнозів, але точно знаю одне – це буде інша Київщина, сильніша, більш вимоглива., більш доросла. Через війну ми всі змінилися. І повернення до старої реальності вже не буде. Суспільство стало значно гостріше відчувати справедливість, відповідальність і ціну помилки. І це хороший фундамент для майбутнього.
— Що сьогодні для Вас означає Україна?
Сьогодні Україна –це вже давно не просто територія чи держава, це вибір. Щоденний вибір – у словах, рішеннях, відповідальності, в готовності тримати свою частину фронту. І поки мільйони людей продовжують робити цей вибір, Україна буде!
— Попри весь темп і відповідальність, що для Вас залишається головним у житті?
Є речі, які не змінюються незалежно від часу. Щастя любить тишу. І для мене це завжди про сім’ю. Бо саме там ти залишаєшся собою, без посад, без статусів, без необхідності щось комусь доводити. І саме це дає внутрішню опору для всього іншого!
«Україна — це щоденний вибір. І відповідальність, від якої ми не маємо права втомитися».
Хто такий Ярослав Добрянський?
Український політик, виконувач обов’язків голови Київської обласної ради.
Що він сказав про війну?
Найбільшою загрозою є не втома, а звикання суспільства до війни.
Як змінилася Київщина після 2022 року?
Область пережила окупацію, масштабні руйнування та стала центром відновлення.
Яка роль місцевої влади під час війни?
Підсилювати громади та забезпечувати їхню стійкість.
