Верховна Рада ухвалила закон про особливості проєктування та будівництва Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності, який мають побудувати на алеї Героїв Небесної Сотні в центрі Києва біля Майдану Незалежності.
Закон містить механізми для зняття арешту з земельної ділянки та скасування зайвих дозвільних процедур.
Якщо будівництво меморіального комплексу успішно розпочнуть і завершать, то центр Києва знову кардинально зміниться. Подробиці про проєкт та про те, чому його реалізація загальмувалася, йтиметься нижче. А для початку варто згадати, як політична ситуація у різні історичні моменти впливала на зовнішній вигляд центральної частини Києва.
Від базару до монумента Незалежності України
Вулиця Хрещатик і нинішній Майдан Незалежності з’явилися тільки в середині ХІХ століття, коли Україна входила до складу Російської імперії. На місці теперішнього Майдану створили Хрещатицьку площу, де працював базар. Потім навколо базару виникли одноповерхові дерев’яні будинки, а згодом сюди з Подолу перемістився адміністративний центр Києва.
Як свідчать історичні джерела, у 1878 році на площі за проєктом архітектора О. Шиллє звели будівлю міської думи. Над будівлею височіла вежа з куполом, прикрашена кулею з позолоченою статуєю Архангела Михаїла — небесного покровителя Києва.
Площа отримала назву Думської. На ній був розбитий сквер у центрі якого спорудили чавунний фонтан із серії Термена. Декілька таких фонтанів працюють у Києві і сьогодні.
Квартал навпроти Думи, між теперішніми вулицями Інститутською та Архітектора Городецького був забудований багатоповерховими будинками. На початку вулиці Інститутської височів 11-поверховий прибутковий будинок Гінзбурга.
У вересні 1911 року в Києві під час вистави в будівлі Міського театру (нині — Національна опера України, – ред.) вбили прем’єр-міністра Російської Імперії Петра Столипіна. Після цього місцева влада ухвалила рішення увічнити пам’ять російського посадовця і встановила йому пам’ятник біля будівлі міської Думи. Для цього зібрали з пожертв понад 200 тисяч рублів, з них 20 тисяч вніс асигнаціями особисто цар Микола II.
“Виконання монументу належало італійському скульптору Етторе Ксіменесові. Він так само, як і монумент Олександру ІІ, мав шаблоновий, фальшиво-маскарадний характер із своїми статуями “російського витязя”, “засмученої Росії” тощо”, – писав в провіднику “Київ”, що вийшов у світ в 1930 році, науковець Федір Ернст.
У лютому 1917 року політична ситуація в Російській Імперії різко змінилася. Сталася революція, яка призвела до повалення самодержавства, зречення Миколи II, ліквідації монархії та створення Тимчасового уряду. Нова влада почала позбавлятися і пам’ятників, встановлених на честь царських чиновників.
У березні 1917 року статую Столипіна, за участі великого скупчення киян, скинули з п’єдесталу. Деякий час постамент стояв порожнім.
В листопаді 1917 року політична ситуація в Російській Імперії знову змінилася. Більшовики вчинили державний переворот, але остаточно закріпитися в Києві їм вдалося тільки у 1920 році. Київський губернський виконавчий комітет, який розмістився в будівлі колишньої Думи, прийняв рішення перейменувати Думську площу в Радянську. Пізніше із будівлі Думи зняли фігуру Архангела Михаїла і замість неї на шпилі встановили червону зірку.
На постаменті, який залишився після повалення скульптури Столипіна, в 1922 році більшовики встановили гіпсовий пам’ятник Карлу Марксу.
“Це єдиний у Києві зразок монументу, виконаного в формах переходових від кубізму до конструктивізму, але з натуралістичним трактування марксової постаті”, – зазначав в провіднику той же науковець Федір Ернст. Кияни ж дотримувались іншої точки зору. Скульптура Маркса викликала у них тільки глузування.
У 1923 році Хрещатик перейменували на честь вбитого радянського дипломата Вацлава Воровського, який не мав жодного відношення до України. Також пролетарські та комуністичні назви здобули і інші вулиці центру Києва.
У 1934 році політична ситуація знову змінилася. Більшовицька влада вирішила зробити Київ столицею Радянської України. У червні сюди переїхали вищі владні структури України. У центрі міста почалася реконструкція. На Радянській площі зробили розворотне коло для трамваїв, переоблаштували сквер, встановили новий фонтан. Саму площу перейменували на честь ще живого на той час голови Центрального виконавчого комітету СРСР Михаїла Калініна. А от потворний пам’ятник Марксу разом із постаментом потайки прибрали. До речі, в 1937 році вул. Воровського повернули назву Хрещатик.
Такий вигляд центральна площа Києва мала до початку німецько-фашистської окупації міста під час Другої Світової війни. 19 вересня 1941 року радянська армія під натиском частин вермахту, що наступали, залишила Київ. 24 вересня радянські підпільники підірвали будівлі на Хрещатику та сусідніх вулицях. “Злетіла в повітря” і будівля колишньої Думи. Центр Києва вщент зруйнували.
Окупаційна нацистська влада цим фактом не переймалася і нічого відновлювати не стала. Усе завершилося перейменуванням вулиць. Хрещатик став Айхгорнштрассе.
У листопаді 1943 року Київ звільнили від гітлерівських військ і знову повернулася радянська влада. Для відновлення площі Калініна і Хрещатика “совєти” оголосили архітектурний конкурс. За його підсумками площу розширили по обидва боки Хрещатика. Згодом на ній зробили тераси з газонами. На верхній терасі замість зруйнованого будинку Гінзбурга звели готель “Москва”, який пізніше перейменували на “Україну”.
У такому вигляді площа Калініна перебувала до середини 1970-х років. Наближалося 60-річчя Жовтневої революції, і в центрі Києва вирішили цю дату зафіксувати. Перед готелем “Москва” встановили монумент на честь “Великої Жовтневої соціалістичної революції”. Він був виконаний у вигляді пілона з червоного граніту, “прикрашеного” 9-метровою фігурою Леніна. Нижче перед Леніним розташовувалися бронзові статуї робітника, робітниці, селянина і матроса. Площа Калініна отримала нову назву — площа Жовтневої революції.
У 1980-ті роки головна площа Києва також постійно трансформувалася.
У 1991 році Україна стала незалежною державою, і центральна площа під впливом політики знову змінилася. Монумент із Леніним і бронзові статуї під ним демонтували. Площу перейменували на Майдан Незалежності.
У 1994 році оголосили конкурс на архітектурний пам’ятник — символ здобутої незалежності, який мав прикрасити Майдан. Конкурс тривав 6 років. У 2001 році знову почалася масштабна реконструкція Майдану. І тільки в 2003 році головна площа столиці України набула нинішнього вигляду.
Якими мають бути меморіал Героїв Небесної Сотні – музей Революції Гідності
Ініціатива створити меморіал Героїв Небесної Сотні і музей Революції Гідності з’явилася у 2017 році. Київрада виділила для цього ділянку площею 1,22 гектара.
20 лютого 2018 року оголосили підсумки міжнародного відкритого конкурсу архітектурних проєктів на створення меморіалу Героїв Небесної Сотні. Переможцями став проєкт Ірини Волинець і Марини Процик.
Задум проекту описано в авторській пояснювальній записці: “Проєктований простір стає місцем, що уособлює новий етап у формуванні свідомого та відповідального громадянина. Тут завжди пануватимуть особлива пам’ять, що нагадуватиме нам, що кожна людина має право на власну гідність і може її відстояти, а також атмосфера особливої любові до Героїв Небесної Сотні. Меморіальний комплекс буде криволінійним шляхом, який відображатиме нелегку боротьбу українського народу за свободу.
На початку цього шляху з боку Майдану Незалежності та Хрещатика розміщено меморіальну стелу, що аркою врізається в пагорб. Плити, на котрих згадано імена кожного з Небесної Сотні, накладаються одна на одну, утворюючи суцільну стіну. Ця стіна є символом української єдності. Міст над алеєю Героїв Небесної Сотні є умовною межею нового простору – паркової зони. Створення алеї, обабіч якої висаджено липи, підкреслює своєрідну атмосферу меморіалу, а також особливість самого шляху – 107 дерев нам нагадують про таку саму кількість Героїв Небесної Сотні. У найвіддаленішій точці алея розгалужується та відмежовує місце тиші й мовчання, де збережуть вже збудовану каплицю.
Символічним кінцем меморіального шляху є сад, який створює місце відпочинку між майбутнім Музеєм Революції Гідності та Міжнародним центром культури й мистецтв. Плавні лендформні пагорби, засаджені квітами білого кольору, оточують пішохідні стежки, обабіч яких можна перепочити на лавах”.
Відкрити меморіал планували у лютому 2019 року, але його будівництво досі не розпочалося.
У 2018 році оголосили і переможців міжнародного конкурсу проєктів Музею Революції Гідності. Перше місце здобуло архітектурне бюро Kleihues + Kleihues із Берліна. Назва проєкту — “Штурм пагорба”. Проект має доповнити меморіальний простір на Алеї Героїв Небесної Сотні.
За задумом проєктувальників, будівля музею височітиме над Майданом Незалежності.
У будівлі музею розмістяться: постійна експозиція, простір для тимчасових виставок, дитячий музей, дослідницький центр (архів, наукова бібліотека), кіноконцертна зала, культурний центр, крамниця, кав’ярня, оглядовий майданчик.
Детальніше з проєктом можна ознайомитися за посиланням. Але його реалізація затягнулася на роки.
Лише у 2021 році архітектори передали авторські права, після чого в Україні провели тендер на розроблення проєктної документації. Переможцем визнали ТОВ “Основа-Солсиф”.
У тому ж 2021 році будівництво заблокували через слідство у “справах Майдану”. Завершити його планують у 2026 році.
У грудні 2024 року Мінкульт додатково “заморозив” будівництво Музею Революції Гідності до закінчення дії воєнного стану й протягом трьох років після цього. Як зазначено в документі, фінансування для проєктування та будівництва меморіального комплексу відсутнє. Крім того, Апеляційний суд Києва ще у 2019 році наклав арешт на земельні ділянки, відведені під реалізацію проєкту.
Завдяки закону, який ухвалила Рада, тепер є механізми для зняття арешту та скасування дозвільних процедур. Проте невідомо, коли розпочнеться будівництво.
