Рік 2024-й для України навряд можна назвати успішним. Скоріше, це був рік витверезіння, та, для когось, розчарування. Поза тим, Україна, яку Путін збирався підкорити за кілька тижнів, вистояла вже майже три роки. І попри всі складнощі рік, що минає, не був аж таким безпросвітним.
“Політарена” згадує, чим запам’ятався 2024 рік
Руйнування енергосистеми: удар по ДніпроГЕС
Попередній 2023 рік був, після короткочасних блекаутів кінця 2022-го, досить стабільним в плані енергопостачання. Так, критична інфраструктура піддавалася постійним ударам. Так, ворогом була винесена у повітря Каховська ГЕС. Але загалом світло в оселях більшості українців, тим більше у глибокому тилу, було постійно. І українці до цього звикли.
Навесні 2024-го все змінилося. Масований удар 22 березня буквально “вибив” українську генерацію. Атаки тривають донині – протягом року Росія випустила 1100 ракет по нашій енергосистемі. Україна фактично втратила теплову генерацію – зруйновані, за різними даними, 70-80% потужностей. Гідроенергетика також постраждала, зупинилися обидві станції легендарного ДніпроГЕСу. В зиму Україна увійшла з 12 ГВт генерації замість потрібних 18 ГВт.
Проте українці вистояли. Переносні генератори, сонячні батареї, зарядні станції та павербанки – у кожного зараз є запас енергії на крайній випадок. Країна продовжує жити і працювати.
А от дії держави часом викликали, м’яко кажучи, подив. Обіцянка президента Володимира Зеленського про 1 ГВт до кінця року так і залишилася обіцянкою – принаймні звітування про досягнення мети не було. Міненерго же намагалося у будь-який спосіб проштовхнути ідею добудови Хмельницької ГЕС із встановленням старих російських реакторів. Що не назвати ефективним рішенням, оскільки, по-перше, Україні не вистачає передусім маневрових потужностей, а атомна генерація – постійна. По-друге, за умов загрози обстрілів енергооб’єкти доцільно розпорошити територією, чого з “мирним атомом” не зробиш. А по-третє, рішення потрібні тут і зараз, позаяк будівництво ядерних блоків – справа довга, марудна і дорога.
Економіка вистояла
Економіка продемонструвала приємну стійкість. Цьому сприяло і остаточне налагодження роботи “зернового коридору”, яким згодом пішла і залізна руда. І західна макрофінансова допомога, якої цього року, попри всі побоювання, надійшло дуже багато. Та й сама фінансова система поводилася стало – курс долара до 45 грн, попри деякі страхітливі прогнози, так і не дійшов, хоча й помітно підріс. Втім, пересічний українець цієї стійкості міг і не помітити. Причина – інфляція, яка відчутно розігралася під кінець року, і, відповідно, ріст цін на продукти і усі товари. Цього року, за словами економіста Олега Пендзина, інфляція продовольчий характер через несприятливі погодні умови та низку інших чинників. І саме тому продуктові цінники виросли найбільше.
І ще одна важлива подія – ухвалення підняття податків, яке відбулося восени і остаточно має запрацювати з 1 січня 2025 року. Держава знову поводилася дещо дивно. Спочатку лякала “дірою” у 500 млрд грн. Потім довго наважувалася на непопулярне рішення і ще довше проводила рішення у Верховній Раді. А потім такий начебто необхідний закон 44 дні чекав на підпис президента, через що деякі його норми мали запрацювати “заднім числом”, і дату впровадження знову довелося додатково переносити. І все це – на тлі роздачі грошей на кшталт “національного кешбеку” чи “зимової тисячі” під розповідей про нестачу коштів.
Суспільство у 2024-му помітно здало
Відсутність помітних успіхів на фронті на тлі впертого просування ворога на сході, критична нестача бійців з одного боку та незадоволення мобілізацією з іншого, кумівство, корупційні скандали, вже згадана вище інфляція. Так звана “втома від війни”, про яку стали говорити ще попереднього року, цьогоріч стає сумною реальністю. В людях поселяються розпач і зневіра. Це, напевне, найгірше, що може статися під час геноцидної війни на виснаження.
Можна констатувати, що за три роки не тільки не було створено “уряду національної єдності”, а й сама ця єдність йде тріщинами. І ворог цим активно користується, радо розгойдуючи українське суспільство зсередини через мережу ботів, агентів впливу та “корисних ідіотів”.
Політика у 2024
Напевне, головними підсумками 2024 року у сфері української політики є два явища. Перше – це криза “монобільшості” у парламенті. “Слугам народу” вже відверто не вистачає ні азарту, ні організованості, ні власне голосів. І хоча номінально депутатів партії Зеленського мало б вистачати – їх за списком 232, в реальності за потрібні владі закони зазвичай набирається 170-180 голосів “за”. Тож нині у парламенті утворилася така собі “насилу коаліція” зі “слуг” і проросійської “ОПЗЖ”. У перших нема людей, у останніх – особливого вибору, хоча іноді домовитися “партнерам” не вдається. З ситуативних союзників — найчастіше трапляються депутатські групи “Довіра”, “За майбутнє”, частину голосів дають позафракційні. З проукраїнським крилом – “Голосом”, “Батьківщиною” і тим більше “ЄС”, національної єдності так і не відбулося.
Друга подія – як би влада не говорила про те, що ні до яких виборів не готується, виборами в політичному повітрі пахне відчутно. Про це говорять експерти, це помітно з поведінки інших гравців. І це дещо іронічно, адже на початку року тема виборів вже розкачувалася – під гаслами “нелегітимності Зеленського” та за помітної підтримки московських агентів вплив. Аж поки президент, слідом за провідними правниками, не заявив, що до завершення війни про вибори не може і йтися.
Володимир Зеленський втрачає довіру?
Головний підсумок року для президента України – він втрачає довіру. Його рейтинги стабільно падали протягом року. І хоча, за даними “Центра Разумкова”, показник президента у жовтні стабілізувався на рівні 51,2% (не довіряють 41,5%), опитування соціологічної компанії Active Group показало, що місяцем пізніше у Зеленського було лише 44,8% позитиву. Щоправда, тут слід врахувати відмінність методології – у списку “Центра Разумкова” нема Валерія Залужного та Кирила Буданова. Саме вони у рейтингу Active Group набрали найбільше – 70,9% та 63,3% відповідно.
Можна констатувати, що зірка “непереможного – і непереможеного – Зеленського” згасає і на Заході. Войовничий образ, який очільник України успішно експлуатував попередні два роки і в якому з’явився на обкладинці TIME, вже не працює. Цьому посприяло і “втома від війни” так званого “колективного Заходу”, який виявився не готовим до затяжного протистояння з Росією і під тиском своїх електоратів не проти повернутися до звичної “реальної політики”. І, напевне, діяльність самої Банкової.
І хоча зовсім недавно, ще у жовтні, український президент гучно презентував свій “План перемоги”, західні лідери ним, схоже, не були вражені так же, як українці – листопадовим “Планом внутрішньої стійкості” чи ранішими обіцянками “гігавата потужності” чи “мільйона дронів” до кінця року. Гучні заяви більше не працюють, та й взагалі цей потяг Банкової до великих круглих чисел більше дратує, ніж надихає. І світу, і країні потрібні неприємні, непопулярні, але ефективні і зрозумілі, аргументовані рішення. І хоча б невеличкі перемоги на фронті – для повернення надії.
Підтримка України
Як і у випадку з президентом Зеленським, зірка героїчної України, яку не зміг зломити Путін, схоже, теж згасає. І хоча потік макроекономічної та військової допомоги був дуже значним, далі підтримувати цей темп світ – точніше, партнери та союзники України – не хочуть. В цьому контексті варто згадати проблеми, які виникли у стосунках із двома нашими союзниками – найближчим і найстратегічнішим.
Польща. Якщо початок року пройшов під блокування українського кордону польськими аграріями, іноді – на тракторах з радянськими прапорами, то кінець закінчується під акомпанемент звинувачень у Волинській трагедії. Період дійсно братньої підтримки закінчився: прості поляки вже не надто раді українським біженцям, а Варшава поринула у передвиборчу боротьбу, активно використовуючи болючі історичні питання для заробляння політичних балів. І хоча поляки навряд чи ризикнуть залишити Україну без підтримки – вони розуміють, що стануть наступними – напруження і взаємні образи зросли по обидва боки кордону. І це сумно.
США. Виграш на президентських виборах Дональда Трампа змінює підхід до підтримки України у її боротьбі проти московської навали. Як сам Трамп, так і його оточення, захоплені нав’язливою ідеєю за будь-яку ціну “закінчити війну” і зайнятися внутрішньо-американськими справами. І ціну цю, на їхню думку, має заплатити Україна – відмовою від боротьби, окупованих територій і перспектив потрапити під парасольку НАТО. У Європі теж знайдеться чимало охочих до “деескалації”, тож можна припустити, що у 2025 році недавні партнери намагатимуться на свій лад здійснити мрію Путіна – примусити Україну до миру у війні, яку вона не розпочинала.
Оборона України: відставка Залужного і курська операція
Оцінювати успіхи чи невдачі української армії з теплого тилу – справа не чесна. Тож ми робити цього і не будемо. Але деякі визначні події згадати.
Відставка Валерія Залужного на початку року без перебільшення вразила українське суспільство. Версія, озвучена радником голови ОП Михайлом Подоляком – що “рішення обумовлене необхідністю переглянути тактику дій, яка не забезпечила в повному обсязі належного результату торік”, а також “не допустити стагнації по лінії фронту” – одразу не було переконливим і не витримало перевірки часом. Тож більше довіри викликала версія, що рішення могло бути політичним: Зеленський позбувався надто популярного головкома, поставивши керувати військами більш “зручного” і “слухняного” Олександра Сирського.
Цього року стало очевидно, що війна остаточно стала затяжною. Росія, маючи великі запаси “гарматного м’яса” та старого, але смертельного заліза, знову вдерлася на Харківщину і має там певні, хай і обмежені, успіхи. Триває повільне і важке витискання українських захисників на певних ділянках фронту на сході країни – щоправда, цього року вже ніхто не каже про сучасні “фортеці Бахмути”, хоча спротив ЗСУ відчайдушний і не менш героїчний. Спроб великого наступу, подібного на серпневий наступ 2023 року, цього року теж не було. Хоча таки є виключення.
Курська операція – зухвала, швидка, виняткова. Провести розвідку, планування, передислокацію, накопичення значних сил і врешті успішний, ганебний для супротивника прорив кордону із перенесенням бойових дій на територію Росії – це, безумовно, успіх цього року. І хай як би скептики не казали, що не розуміють сенсу Курської операції, мовляв, краще б перекинули підтримку на Схід, знецінювати її не варто. Адже сили противника так же само були б перекинуті на той же Схід. А нині вони змушені нищити свою країну, аби витиснути звідти ЗСУ. І змушені залучати для цього навіть солдатів КНДР.
Фактичний вступ у війну КНДР на боці Росії – у вигляді постачання своїх солдатів для потреб ЗС РФ, підтримки ракетами та снарядами – також те, що варто згадати. Невідомо, яку третю світову намагаються зупинити у Вашингтоні чи Брюсселі, але один з найвідбитіших і найпотужніших тоталітарних режимів світу вже в неї вступив і вже веде воєнні дії на європейському континенті.
Успіхи на Чорному морі. Тут можна пригадати величезну купу начебто дрібних подій з великими наслідками. Одною з перших було січневе збиття “розвідувального” А-50 та “командного” Іл-22. Це дуже “жирні” борти, втрата яких залишила росіян якщо не без “очей”, то з підбитими – буквально. Далі Україна продовжила переходити “червоні лінії” Путіна: атаки на порти, удари по НПЗ та інфраструктурі, “терор” ЧФ РФ морськими дронами. Як наслідок – вперше в історії країна без флоту перемогла на морі сучасний і потужний флот супротивника. Загнавши його кораблі – ті, які тимчасово залишилися – по захищених бухтах.
Взагалі цей рік засвідчив, що сучасна війна – війна дронів. І хоча на початку саме українські захисники були драйверами цих бойових змін, росіяни, поки українці сміялися з “чмобіків” у соцмережах, зробили висновки і успішно насичують свої війська безпілотними системами. Ресурси в них для цього є. Ба більше: вони вже активно використовують літальні дрони на оптоволокні, які неможливо “задавити” РЕБом. Але поки що наздоганяють нас у використанні важких дронів-бомберів.
І, нарешті, карколомна подія – перша і успішна атака роботів, тобто безпілотних систем, на ворожі позиції. Використання десятків дистанційно керованих машин із кулеметами, дронів-камікадзе, безпілотників повітряного спостереження та мінування – безумовний успіх і ноу-хау ЗСУ, яке в перспективі може змінити все.
