Законопроєкт № 10242: загроза для журналістів чи захист державних реєстрів

Документ уже кілька років викликає суперечки, а цього тижня його знову внесли до порядку денного. Однак 27 жовтня 2026 року, після чергової хвилі критики, розгляд відклали, хоча депутати можуть повернутися до голосування найближчим часом.

Законопроєкт зареєстрували ще в листопаді 2023 року. Відтоді він пройшов перше читання та кілька разів повертався на доопрацювання. До документа подали 1600 поправок, частину з яких врахували. Профільний комітет рекомендував ухвалити його в другому читанні та в цілому.

Проти запропонованих змін виступили окремі народні депутати, представники медіа, антикорупційні та правозахисні організації. Застереження висловлювала також Рада Європи.

Основні суперечки стосуються суворості покарань та можливого посягання на свободу слова. Водночас законопроєкт не встановлює загальної заборони на використання відкритих державних реєстрів.

Що саме пропонують заборонити

Основна мета № 10242 — захист державних інформаційних систем від незаконного втручання, витоку даних та їхнього протиправного використання.

Згідно з останньою редакцією законопроєкту від 27 жовтня 2026 року, яка висвітлена в окремій порівняльній таблиці, зміни стосуються низки статей Кримінального кодексу України.

Основні нововведення:

• визначають, що вважати несанкціонованим втручанням у реєстри. Це дії без законних підстав, які змінюють режим роботи інформаційної системи або повністю чи частково зупиняють її. Ідеться про осіб, які не мають належного права на такий доступ і втручання;
• уточнюють поняття незаконного поширення закритої інформації. Це передавання захищених даних особам, які не мають права їх отримувати, або розміщення таких відомостей у відкритому доступі. Не має значення, чи передавали інформацію за гроші, чи безкоштовно. Водночас передбачено виняток для викривачів корупції. Закон дозволяє їм передавати закриту інформацію, зокрема журналістам, за визначених умов: якщо вона становить суспільний інтерес, внутрішні механізми повідомлення не дали результатів, викривача переслідують або існує загроза знищення доказів. Для державної таємниці діють окремі правила;
• установлюють від 5 до 8 років ув’язнення за створення та поширення шкідливих програм під час воєнного стану. За статтею 361-1 Кримінального кодексу також передбачено заборону обіймати певні посади або займатися відповідною діяльністю на строк від одного до трьох років. У попередній редакції пропонували від 10 до 15 років позбавлення волі;
• передбачають від 2 до 5 років ув’язнення за несанкціоноване поширення захищених даних під час воєнного стану. Це стосується незаконного збуту або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, зокрема з державних реєстрів. Раніше за такі дії пропонували від 10 до 15 років позбавлення волі;
• запроваджують від 6 до 8 років ув’язнення за незаконні дії з інформацією під час воєнного стану, вчинені особою, яка має до неї доступ. Ідеться, зокрема, про несанкціоноване копіювання, перехоплення, зміну або знищення даних за умов, передбачених статтею 362 Кримінального кодексу. У попередній редакції санкція становила від 10 до 15 років;
• розширюють коло осіб, яких можуть покарати за зловживання повноваженнями. До статті 365-2 Кримінального кодексу додають публічних реєстраторів та створювачів реєстрової інформації. Це дозволить притягувати їх до відповідальності за зловживання службовими повноваженнями під час роботи з державними електронними реєстрами.

Отже, законопроєкт стосується не лише журналістів. Його норми поширюватимуться на посадовців, адміністраторів реєстрів, працівників установ та інших осіб, які незаконно втручаються в інформаційні системи або поширюють захищені дані.

Необхідність протидії таким правопорушенням має цілком зрозуміле обґрунтування. Незаконний продаж персональних даних, викрадення інформації з державних баз і використання її для шахрайства становлять реальні загрози для громадян та держави.

Чи можна буде публікувати інформацію з реєстрів

Одне з головних питань — чи не стане ухвалення № 10242 перешкодою для звичайної журналістської роботи.

Законопроєкт не встановлює загальної заборони на використання та публікацію відомостей, законно отриманих із відкритих державних реєстрів. Журналісти й надалі зможуть аналізувати декларації посадовців із реєстру НАЗК, користуватися Єдиним державним реєстром судових рішень, досліджувати інформацію про компанії та їхніх власників.

Документ також не забороняє використовувати відкриті дані YouControl, Opendatabot або офіційно отримані відомості про нерухомість.

Наприклад, якщо журналіст законно отримав інформацію про квартиру посадовця, його корпоративні права чи судові справи, сам факт оприлюднення таких відомостей не утворює складу злочину за запропонованими нормами. Але необхідно дотримуватися чинних правил захисту персональних даних.

Принципова відмінність полягає в тому, що законопроєкт спрямований на несанкціоновані дії, а стаття 361-2 стосується саме інформації з обмеженим доступом.

Інша ситуація виникає, коли працівник державної установи, маючи службовий доступ до закритого реєстру, копіює відомості та передає їх стороннім особам без належних правових підстав. Законний доступ до інформаційної системи не означає автоматичного права розпоряджатися всіма даними, які в ній зберігаються. Саме навколо таких випадків і виникла головна суперечка.

Не лише журналісти

Народний депутат Ярослав Железняк розкритикував законопроєкт № 10242, заявивши, що його положення можуть використовувати для переслідування не лише журналістів-розслідувачів, але й інших осіб, які працюють з державними реєстрами, наприклад, членів конкурсних комісій, що займаються призначеннями на високі посади.

Він назвав кілька основних ризиків:

• Суперечність щодо відповідальності. Хоча покарання за незаконне поширення закритих даних пом’якшили до п’яти років, за їхнє несанкціоноване копіювання під час воєнного стану за певних обставин може загрожувати до восьми. Наприклад, працівник установи виявив у реєстрі відомості про можливу корупцію та вирішив передати їх журналісту. Однак спочатку йому потрібно скопіювати документ або зберегти дані. Саме на цьому етапі, за словами депутата, виникає ризик кримінального переслідування.
• Можливість прослуховування та стеження. Железняк наголосив, що максимальне покарання у вісім років дозволяє кваліфікувати відповідне правопорушення як тяжкий злочин. Це відкриває можливість застосування негласних слідчих дій, зокрема прослуховування телефонних розмов і спостереження. На думку нардепа, під такий контроль можуть потрапити не лише джерела інформації, а й журналісти, яких слідство спробує визнати співучасниками.
• Ризики для членів конкурсних комісій. Депутат звернув увагу, що з державними реєстрами працюють також люди, які перевіряють кандидатів на посади суддів та правоохоронців. Вони можуть виявляти підозрілі статки, нерухомість або інші відомості, важливі для оцінювання доброчесності. За побоюваннями нардепа, надто широке тлумачення норми дозволить поставити під сумнів навіть законність збереження таких даних для перевірки.
• Недостатній захист журналістів та їхніх джерел. Законопроєкт передбачає виняток для викривачів, які повідомляють про корупцію за встановленими правилами. Однак цей виняток захищає саме викривача, а не журналіста, який отримав матеріали та використав їх у розслідуванні. Тобто правоохоронці можуть окремо перевіряти дії працівника медіа на наявність ознак злочину. Саме в цьому Железняк вбачає ризик кримінального переслідування.

Нардеп вважає, що такі положення можуть перетворитися на інструмент тиску на тих, хто викриває корупцію. Водночас це його оцінка можливих наслідків законопроєкту, а не встановлений факт застосування цих норм.

Чому проти виступили громадські організації та Рада Європи

27 жовтня понад 20 медійних, антикорупційних та правозахисних організацій оприлюднили спільну заяву із закликом не підтримувати законопроєкт у запропонованій редакції.

Серед підписантів — Центр протидії корупції, Інститут масової інформації, Transparency International Ukraine, Рух ЧЕСНО, ZMINA, Bihus.Info та інші.

Критики визнають необхідність захисту державних реєстрів, однак вважають, що законопроєкт недостатньо розмежовує незаконну торгівлю персональними даними та оприлюднення інформації в суспільних інтересах.

Окреме питання — захист викривачів. Документ передбачає спеціальний виняток для осіб, які повідомляють про корупцію відповідно до статей 53-1 і 53-2 Закону «Про запобігання корупції». Проте не кожне джерело журналіста відповідає законодавчому визначенню викривача. Крім того, суспільно важливі відомості можуть стосуватися не лише корупції, але й інших правопорушень.

Ще одне важливе питання — чим обґрунтована суворість покарання? Ще в січні 2025 року Рада Європи у своєму юридичному висновку розкритикувала законопроєкт № 10242 через надмірні санкції, які тоді сягали 15 років ув’язнення. У новій редакції їх пом’якшили, однак за несанкціоноване копіювання інформації під час воєнного стану за певних обставин досі передбачено до восьми років позбавлення волі. На цей строк звернув увагу й нардеп Ярослав Железняк. Але чому саме вісім років, а не шість чи десять? За якими критеріями законодавці визначили таку міру відповідальності та наскільки вона відповідає тяжкості правопорушення?

Отже, на думку критиків, законопроєкт потребує доопрацювання, щоб боротьба з незаконним використанням закритих даних не створювала загрози для журналістських розслідувань та людей, які повідомляють про суспільно важливі порушення.

Захист даних і свобода слова: де межа

Суперечка навколо № 10242 фактично об'єднала два різні питання.

Перше — чи повинна держава посилювати відповідальність за незаконне втручання в реєстри, викрадення персональних даних і їхній продаж?

Такі правопорушення можуть завдавати серйозної шкоди громадянам, підприємствам і державним установам. Не кожна людина, яка копіює закриті відомості, робить це заради викриття корупції.

Друге — чи має закон однаково оцінювати дії особи, яка продає персональні дані шахраям, і джерела, яке передає журналісту документи про можливі зловживання посадовця?

Саме тут виникає потреба враховувати характер інформації, спосіб її отримання, можливу шкоду та суспільний інтерес.

При цьому журналістська діяльність не повинна ставати універсальним виправданням незаконного поширення приватних відомостей. Але й кримінальне законодавство не має створювати можливостей для необґрунтованого переслідування людей, які повідомляють про суспільно важливі порушення.

Отже, № 10242 не забороняє журналістам користуватися відкритими державними реєстрами чи публікувати законно отримані відомості. Його основний предмет — несанкціоноване втручання в інформаційні системи, незаконні дії із захищеними даними та їхнє протиправне поширення. Але застереження щодо захисту джерел, юридичної визначеності та суворості покарань мають підстави для обговорення.

Чи зможе парламент знайти баланс між захистом персональних даних і правом суспільства знати про можливі зловживання, стане зрозуміло під час подальшого розгляду законопроєкту.