Підсумки 2024 року
Фото: BoliviaInteligente\Unsplash

Рік 2024-й для України навряд можна назвати успішним. Скоріше, це був рік витверезіння, та, для когось, розчарування. Поза тим, Україна, яку Путін збирався підкорити за кілька тижнів, вистояла вже майже три роки. І попри всі складнощі рік, що минає, не був аж таким безпросвітним.

“Політарена” згадує, чим запам’ятався 2024 рік

Руйнування енергосистеми: удар по ДніпроГЕС

Попередній 2023 рік був, після короткочасних блекаутів кінця 2022-го, досить стабільним в плані енергопостачання. Так, критична інфраструктура піддавалася постійним ударам. Так, ворогом була винесена у повітря Каховська ГЕС. Але загалом світло в оселях більшості українців, тим більше у глибокому тилу, було постійно. І українці до цього звикли.

Навесні 2024-го все змінилося. Масований удар 22 березня буквально “вибив” українську генерацію. Атаки тривають донині – протягом року Росія випустила 1100 ракет по нашій енергосистемі. Україна фактично втратила теплову генерацію – зруйновані, за різними даними, 70-80% потужностей. Гідроенергетика також постраждала, зупинилися обидві станції легендарного ДніпроГЕСу. В зиму Україна увійшла з 12 ГВт генерації замість потрібних 18 ГВт.

Проте українці вистояли. Переносні генератори, сонячні батареї, зарядні станції та павербанки – у кожного зараз є запас енергії на крайній випадок. Країна продовжує жити і працювати.

А от дії держави часом викликали, м’яко кажучи, подив. Обіцянка президента Володимира Зеленського про 1 ГВт до кінця року так і залишилася обіцянкою – принаймні звітування про досягнення мети не було. Міненерго же намагалося у будь-який спосіб проштовхнути ідею добудови Хмельницької ГЕС із встановленням старих російських реакторів. Що не назвати ефективним рішенням, оскільки, по-перше, Україні не вистачає передусім маневрових потужностей, а атомна генерація – постійна. По-друге, за умов загрози обстрілів енергооб’єкти доцільно розпорошити територією, чого з “мирним атомом” не зробиш. А по-третє, рішення потрібні тут і зараз, позаяк будівництво ядерних блоків – справа довга, марудна і дорога.

Економіка вистояла

Економіка продемонструвала приємну стійкість. Цьому сприяло і остаточне налагодження роботи “зернового коридору”, яким згодом пішла і залізна руда. І західна макрофінансова допомога, якої цього року, попри всі побоювання, надійшло дуже багато. Та й сама фінансова система поводилася стало – курс долара до 45 грн, попри деякі страхітливі прогнози, так і не дійшов, хоча й помітно підріс. Втім, пересічний українець цієї стійкості міг і не помітити. Причина – інфляція, яка відчутно розігралася під кінець року, і, відповідно, ріст цін на продукти і усі товари. Цього року, за словами економіста Олега Пендзина, інфляція продовольчий характер через несприятливі погодні умови та низку інших чинників. І саме тому продуктові цінники виросли найбільше.

І ще одна важлива подія – ухвалення підняття податків, яке відбулося восени і остаточно має запрацювати з 1 січня 2025 року. Держава знову поводилася дещо дивно. Спочатку лякала “дірою” у 500 млрд грн. Потім довго наважувалася на непопулярне рішення і ще довше проводила рішення у Верховній Раді. А потім такий начебто необхідний закон 44 дні чекав на підпис президента, через що деякі його норми мали запрацювати “заднім числом”, і дату впровадження знову довелося додатково переносити. І все це – на тлі роздачі грошей на кшталт “національного кешбеку” чи “зимової тисячі” під розповідей про нестачу коштів.

Суспільство у 2024-му помітно здало

Відсутність помітних успіхів на фронті на тлі впертого просування ворога на сході, критична нестача бійців з одного боку та незадоволення мобілізацією з іншого, кумівство, корупційні скандали, вже згадана вище інфляція. Так звана “втома від війни”, про яку стали говорити ще попереднього року, цьогоріч стає сумною реальністю. В людях поселяються розпач і зневіра. Це, напевне, найгірше, що може статися під час геноцидної війни на виснаження.

Можна констатувати, що за три роки не тільки не було створено “уряду національної єдності”, а й сама ця єдність йде тріщинами. І ворог цим активно користується, радо розгойдуючи українське суспільство зсередини через мережу ботів, агентів впливу та “корисних ідіотів”.

Політика у 2024

Напевне, головними підсумками 2024 року у сфері української політики є два явища. Перше – це криза “монобільшості” у парламенті. “Слугам народу” вже відверто не вистачає ні азарту, ні організованості, ні власне голосів. І хоча номінально депутатів партії Зеленського мало б вистачати – їх за списком 232, в реальності за потрібні владі закони зазвичай набирається 170-180 голосів “за”. Тож нині у парламенті утворилася така собі “насилу коаліція” зі “слуг” і проросійської “ОПЗЖ”. У перших нема людей, у останніх – особливого вибору, хоча іноді домовитися “партнерам” не вдається. З ситуативних союзників — найчастіше трапляються депутатські групи “Довіра”, “За майбутнє”, частину голосів дають позафракційні. З проукраїнським крилом – “Голосом”, “Батьківщиною” і тим більше “ЄС”, національної єдності так і не відбулося.

Друга подія – як би влада не говорила про те, що ні до яких виборів не готується, виборами в політичному повітрі пахне відчутно. Про це говорять експерти, це помітно з поведінки інших гравців. І це дещо іронічно, адже на початку року тема виборів вже розкачувалася – під гаслами “нелегітимності Зеленського” та за помітної підтримки московських агентів вплив. Аж поки президент, слідом за провідними правниками, не заявив, що до завершення війни про вибори не може і йтися.

Володимир Зеленський втрачає довіру?

Головний підсумок року для президента України – він втрачає довіру. Його рейтинги стабільно падали протягом року. І хоча, за даними “Центра Разумкова”, показник президента у жовтні стабілізувався на рівні 51,2% (не довіряють 41,5%), опитування соціологічної компанії Active Group показало, що місяцем пізніше у Зеленського було лише 44,8% позитиву. Щоправда, тут слід врахувати відмінність методології – у списку “Центра Разумкова” нема Валерія Залужного та Кирила Буданова. Саме вони у рейтингу Active Group набрали найбільше – 70,9% та 63,3% відповідно.

Можна констатувати, що зірка “непереможного – і непереможеного – Зеленського” згасає і на Заході. Войовничий образ, який очільник України успішно експлуатував попередні два роки і в якому з’явився на обкладинці TIME, вже не працює. Цьому посприяло і “втома від війни” так званого “колективного Заходу”, який виявився не готовим до затяжного протистояння з Росією і під тиском своїх електоратів не проти повернутися до звичної “реальної політики”. І, напевне, діяльність самої Банкової.

І хоча зовсім недавно, ще у жовтні, український президент гучно презентував свій “План перемоги”, західні лідери ним, схоже, не були вражені так же, як українці – листопадовим “Планом внутрішньої стійкості” чи ранішими обіцянками “гігавата потужності” чи “мільйона дронів” до кінця року. Гучні заяви більше не працюють, та й взагалі цей потяг Банкової до великих круглих чисел більше дратує, ніж надихає. І світу, і країні потрібні неприємні, непопулярні, але ефективні і зрозумілі, аргументовані рішення. І хоча б невеличкі перемоги на фронті – для повернення надії.

Підтримка України

Як і у випадку з президентом Зеленським, зірка героїчної України, яку не зміг зломити Путін, схоже, теж згасає. І хоча потік макроекономічної та військової допомоги був дуже значним, далі підтримувати цей темп світ – точніше, партнери та союзники України – не хочуть. В цьому контексті варто згадати проблеми, які виникли у стосунках із двома нашими союзниками – найближчим і найстратегічнішим.

Польща. Якщо початок року пройшов під блокування українського кордону польськими аграріями, іноді – на тракторах з радянськими прапорами, то кінець закінчується під акомпанемент звинувачень у Волинській трагедії. Період дійсно братньої підтримки закінчився: прості поляки вже не надто раді українським біженцям, а Варшава поринула у передвиборчу боротьбу, активно використовуючи болючі історичні питання для заробляння політичних балів. І хоча поляки навряд чи ризикнуть залишити Україну без підтримки – вони розуміють, що стануть наступними – напруження і взаємні образи зросли по обидва боки кордону. І це сумно.

США. Виграш на президентських виборах Дональда Трампа змінює підхід до підтримки України у її боротьбі проти московської навали. Як сам Трамп, так і його оточення, захоплені нав’язливою ідеєю за будь-яку ціну “закінчити війну” і зайнятися внутрішньо-американськими справами. І ціну цю, на їхню думку, має заплатити Україна – відмовою від боротьби, окупованих територій і перспектив потрапити під парасольку НАТО. У Європі теж знайдеться чимало охочих до “деескалації”, тож можна припустити, що у 2025 році недавні партнери намагатимуться на свій лад здійснити мрію Путіна – примусити Україну до миру у війні, яку вона не розпочинала.

Оборона України: відставка Залужного і курська операція

Оцінювати успіхи чи невдачі української армії з теплого тилу – справа не чесна. Тож ми робити цього і не будемо. Але деякі визначні події згадати.

Відставка Валерія Залужного на початку року без перебільшення вразила українське суспільство. Версія, озвучена радником голови ОП Михайлом Подоляком – що “рішення обумовлене необхідністю переглянути тактику дій, яка не забезпечила в повному обсязі належного результату торік”, а також “не допустити стагнації по лінії фронту” – одразу не було переконливим і не витримало перевірки часом. Тож більше довіри викликала версія, що рішення могло бути політичним: Зеленський позбувався надто популярного головкома, поставивши керувати військами більш “зручного” і “слухняного” Олександра Сирського.

Цього року стало очевидно, що війна остаточно стала затяжною. Росія, маючи великі запаси “гарматного м’яса” та старого, але смертельного заліза, знову вдерлася на Харківщину і має там певні, хай і обмежені, успіхи. Триває повільне і важке витискання українських захисників на певних ділянках фронту на сході країни – щоправда, цього року вже ніхто не каже про сучасні “фортеці Бахмути”, хоча спротив ЗСУ відчайдушний і не менш героїчний. Спроб великого наступу, подібного на серпневий наступ 2023 року, цього року теж не було. Хоча таки є виключення.

Курська операція – зухвала, швидка, виняткова. Провести розвідку, планування, передислокацію, накопичення значних сил і врешті успішний, ганебний для супротивника прорив кордону із перенесенням бойових дій на територію Росії – це, безумовно, успіх цього року. І хай як би скептики не казали, що не розуміють сенсу Курської операції, мовляв, краще б перекинули підтримку на Схід, знецінювати її не варто. Адже сили противника так же само були б перекинуті на той же Схід. А нині вони змушені нищити свою країну, аби витиснути звідти ЗСУ. І змушені залучати для цього навіть солдатів КНДР.

Фактичний вступ у війну КНДР на боці Росії – у вигляді постачання своїх солдатів для потреб ЗС РФ, підтримки ракетами та снарядами – також те, що варто згадати. Невідомо, яку третю світову намагаються зупинити у Вашингтоні чи Брюсселі, але один з найвідбитіших і найпотужніших тоталітарних режимів світу вже в неї вступив і вже веде воєнні дії на європейському континенті.

Успіхи на Чорному морі. Тут можна пригадати величезну купу начебто дрібних подій з великими наслідками. Одною з перших було січневе збиття “розвідувального” А-50 та “командного” Іл-22. Це дуже “жирні” борти, втрата яких залишила росіян якщо не без “очей”, то з підбитими – буквально. Далі Україна продовжила переходити “червоні лінії” Путіна: атаки на порти, удари по НПЗ та інфраструктурі, “терор” ЧФ РФ морськими дронами. Як наслідок – вперше в історії країна без флоту перемогла на морі сучасний і потужний флот супротивника. Загнавши його кораблі – ті, які тимчасово залишилися – по захищених бухтах.

Взагалі цей рік засвідчив, що сучасна війна – війна дронів. І хоча на початку саме українські захисники були драйверами цих бойових змін, росіяни, поки українці сміялися з “чмобіків” у соцмережах, зробили висновки і успішно насичують свої війська безпілотними системами. Ресурси в них для цього є. Ба більше: вони вже активно використовують літальні дрони на оптоволокні, які неможливо “задавити” РЕБом. Але поки що наздоганяють нас у використанні важких дронів-бомберів.

І, нарешті, карколомна подія – перша і успішна атака роботів, тобто безпілотних систем, на ворожі позиції. Використання десятків дистанційно керованих машин із кулеметами, дронів-камікадзе, безпілотників повітряного спостереження та мінування – безумовний успіх і ноу-хау ЗСУ, яке в перспективі може змінити все.

Подібні

З юридичного погляду це не так просто: премʼєр Бельгії пояснив, чому ЄС гальмує питання щодо конфіскації заморожених активів РФ

Він пропонує відкласти це питання до мирних переговорів між Україною та РФ

Внаслідок російської масованої атаки на столицю вже 23 загиблих у Києві: пошукові роботи досі тривають

Сьогодні у місті День жалоби

Зеленський анонсував оновлення правил перетину кордону для чоловіків-українців віком 18-22 роки: коли вони запрацюють

З військовим командування всі деталі вже узгодили

Літній наступ РФ в Україні провалився: Покровськ не взяли, “поясу безпеки” немає, – Bild

Під контролем РФ опинилося менш як 70 км території вздовж кордону