У неділю, 28 червня, виповнюється 30 років Конституції України. Про те, як розроблявся документ, які в ньому виявилися “підводні камінні”, яким би могли бути герб і прапор нашої країни, в ексклюзивному інтерв’ю “Політарені” розповів один із авторів Основного закону Роман Безсмертний.
Довідка. Роман Безсмертний – народний депутат України II, III, IV та V скликань. У 1997-2002 роках був постійним представником президента Леоніда Кучми у Верховній Раді. 2005 року призначений віце-прем'єр-міністром України з питань адміністративно-територіальної реформи. У 2010-2011 роках – Надзвичайний та Повноважний посол України в Республіці Білорусь.
– Пане Романе, як один із основних авторів Конституції України, розкажіть, скільки часу розроблявся документ, що було взято за основу?
– Ще на початку 1995 року було підписано Конституційний договір, дія якого мала завершитися в 1996-му. Тобто президент Леонід Кучма мав рік, щоб подати до Верховної Ради проект Конституції. Це було зроблено 15 листопада 1995 року.
На той момент в Україні вже існувала Конституційна комісія, керівниками якої були голова парламенту Олександр Мороз та Леонід Кучма. І був проект, підготовлений попередньою Верховною Радою, який зберігав вертикаль ВР, так звану «матрьошку».
А ще наприкінці вересня академік Ігор Юхновський, на той момент він був керівником депутатської групи “Державність”, після розмови з координатором депутатської групи “Реформи та порядок” Сергієм Соболєвим вирішив створити робочу групу з розробки Конституції, в яку запросив і мене.
Пригадую, на початку лютого 1996 року зібралися на третьому поверсі Верховної Ради по два представники майже від усіх депутатських груп (на той момент у парламенті їх було одинадцять). Не було лише комуністів, соціалістів та аграріїв. І ця ініціативна робоча група працювала практично невилазно протягом трьох місяців. Я тоді був секретарем групи.
– А скільки вам було років?
– 28. А багатьом було за 60 років. Михайло Горинь, Левко Лук’яненко… Люди, котрі сиділи у сталінських таборах по 10-15 років, я завжди відносив їх до справжніх засновників Української держави.
Був величезний розрив у віці (можна сказати ми, молоді – не діти навіть, а онуки), але, як ви розумієте, це означало, що мені було в кого вчитися і чому вчитися. Я – простий вчитель Бородянської школи №2, а поряд – титуловані відомі люди, і не лише в Україні.
– Що було взято за основу головного закону країни? Ну, там, наприклад, конституція Пилипа Орлика?
– Ні, за основу було взято проект, який був підготовлений робочою групою та ґрунтувався на конституційному договорі. До речі, моя позиція була в тому, що в Україні має бути не лише парламентська республіка, а й двопалатний парламент. Це, слід зазначити, збігалося з позицією Народного руху України.
Але багато хто, на жаль, був проти. Вважали, що це шлях до федералізації. Хоча я вважав і вважаю, що без двопалатності у такій великій державі, з колосальними етнокультурними особливостями – неможливо. Що таке двопалатний парламент? Це інфраструктура для доставки проблем, особливостей регіонів до центру.
При написанні Конституції ми консультувалися, в тому числі з юридичних питань, з іноземними урядами. Німці, французи. Вони, зокрема, радили не робити надмірну деталізацію, не витрачати час та зусилля на другорядні речі, а зосередитись на правах людини.
– Україна – остання з пострадянських країн, яка прийняла Конституцію. Чому так?
– Причина в тому, що в Україні досить довгий час домінувала ліва ідеологія. Якщо брати національно-демократичний сектор, то до правоцентристських сил можна було віднести три групи – “Рух”, “Державність” і “Реформи та порядок”. Які складали у сумі близько 90 депутатів: це менше за четверту частину парламенту.
Решта – це або ліберальне крило, або махрові комуністи. У такій ситуації нормальну конституцію було складно написати. Ліва ідеологія була дуже сильною, і можна було, так би мовити, законсервуватися.
– Стаття 10 Конституції гарантує вільний розвиток, використання і захист російської мови, як мови нацменшин. Як склалося саме таке формулювання під час написання і ухвалення Конституції?
– Оце – саме то, що я сказав з приводу “законсервуватися”. Ось у проекті було слово Бог, комуністи на стіну лізли – мовляв, Бога немає і таке інше. З великої літери було написано Український народ. І що державною мовою є українська. Крапка. Комуняки теж тупотіли ногами, і їх підтримали багато інших депутатів. Але зрештою таки знайшли цей компроміс.
– А які моменти були у проекті Конституції, які теж не увійшли до підсумкової редакції?
– Ну, наприклад, стаття 20, де йдеться про символіку, прапор та герб. Прапор цілком міг бути малиновий, на цьому до речі наполягали комуністи та деякі депутати Запоріжжя, а герб – козак з мушкетом.
А ось з тим, що Україна – країна унітарна, але за Конституцією є Автономна республіка Крим, цього також могло не бути. У проекті було прописано “Округ Крим”. Але потім мені довелося відпрацьовувати ще одну Конституцію – Автономної республіки Крим. Цим усі боялися займатися, розуміючи, скільки там підводного каміння, але треба ж було комусь це робити. Довелося тоді спілкуватися і з Джемілєвим, і з Чубаровим.
Мустафа Джемі́лев — політичний та громадський діяч України кримськотатарського походження. Герой України. Один із провідників кримськотатарського національного руху, правозахисник, учасник дисидентського руху, політичний в'язень
Рефат Чубаров — український кримськотатарський політик і громадський діяч. Народний депутат України III—V та VIII скликань. Голова Меджлісу кримськотатарського народу, заступник Голови Ради представників кримськотатарського народу.
– Які загалом зміни потрібно внести до Конституції України після війни? Конституція – це не догма, вона змінюється. У Конституції США, наприклад, є 27 поправок.
– В Україні має постійно існувати Конституційна комісія. Постійно. Вона має відстежувати дії норм Основного закону. Як живий організм Конституція розвивається.
Можливо навіть мова про нову редакцію Конституції. Як свідчить практика, Україна вже зросла до парламентської республіки. З двопалатним парламентом, із набагато більшими правами місцевого самоврядування, з новою системою територіального устрою. Щодо цього є над чим працювати.
– Робота Конституційного суду зараз фактично заблокована, в чому на вашу думку справжня причина цього? І наскільки буде критично важливим робочий стан КС після війни, особливо якщо у Конституцію внесуть зміни?
– Більшість суддів, на жаль, лише частково відповідають кваліфікації суддів Конституційного суду. Лише окремі з них. Решта – це люди, які на рівні підготовки залишають бажають кращого.
– Які обмеження для громадян у конституційних правах допустимі і навіть необхідні у воєнний час, а які неприпустимі?
– Усі ці речі дуже ретельно прописані у статтях Конституції щодо прав людини. Які саме права можуть обмежуватися законом за умов війни та надзвичайного стану: практично кожна стаття має подібні формулювання.
