Колишній керівник Офісу президента Андрій Єрмак провів три ночі в платній камері Лук’янівського СІЗО з поліпшеними умовами розміщення. Проте більшість арештантів у СІЗО змушені сидіти в камерах, які не відповідають навіть елементарним умовам проживання. Цей факт знову порушив питання реформування пенітенціарної системи України і приведення її до стандартів Європейського Союзу, тим більше, що президент Володимир Зеленський наполягає на прискореному вступі України до ЄС.
“Політарена” поспілкувалася з правозахисником, координатором програм Харківської правозахисної групи Андрієм Діденком та з’ясувала:
- чому Мінюст не проводить реальну реформу пенітенціарної системи;
- чому платні камери не сприяють поліпшенню умов утримання арештантів у безоплатних камерах;
- які порушення прав утримуваних у СІЗО фіксують правозахисники;
- чи є практика платних камер у Європі;
- та чому невідомі умови, в яких перебуває в СІЗО бізнесмен Ігор Коломойський.
– Пане Андрію, відомо, що Єрмак сидів, як він сказав, у платній камері. Коли такі камери відкривав у 2020 році, тодішній міністр юстиції Денис Малюська це обґрунтовував тим, що за рахунок платних камер потім зроблять ремонт у СІЗО і в інших камерах. А що заважало зробити всі камери придатними для перебування?
– Я для початку нагадаю, що слідчі ізолятори — це не місце відбування покарання. Це місце для попереднього ув’язнення. Це місце, де людина перебуває під час слідства. Поки рішення суду не набере законної сили, людина вважається невинуватою. А слідство у нас може тривати декілька років. Ми зустрічали такі випадки, коли людину без рішення суду утримували в СІЗО 11,5 років. І поки людина утримується в СІЗО, щодо неї діє презумпція невинуватості, і вона фактично має користуватися всіма правами людини, яка є невинуватою.
Держава має створити для цих людей однакові умови тримання в місцях попереднього ув’язнення. Перша причина, з якої це не робиться, банальна — багаторічне недофінансування пенітенціарної системи. Пенітенціарна система України фінансується з бюджету приблизно тільки на 40% від потреб. Друге — це відсутність комплексної реформи та неєвропейський пріоритет цієї теми для держави. У нашої держави завжди є важливіші питання, а питання пенітенціарної системи завжди залишається на другому, а то й на третьому плані.
Тому простіше відкрити кілька платних камер і продемонструвати реформу “в лапках”, я так би її назвав, ніж системно модернізувати всю структуру пенітенціарної системи. Сама поява поділу на звичайні та покращені умови утримання в СІЗО фактично визнає, що держава не забезпечує мінімально належних умов для всіх. І це є етичною та правовою проблемою.
Чим платні камери відрізняються від звичайних:
- Площа платної камери — 14,4 кв.м, звичайної — варіює від 6 до 30 кв.м.
- Платна камера розрахована на дві-чотири людини, у звичайні може перебувати від двох до одинадцяти людей.
- Платна камера обладнана санвузлом, який складається з душової кабіни з теплою водою, умивальника та унітаза. Також є мінікухня. Там встановлена мікрохвильова піч, мультиварка, холодильник, телевізор, ліжка, приліжкові тумбочки, шафи, телефон.
– Чи відомо вам, яку кількість безоплатних камер відремонтували за рахунок платних?
– За офіційними заявами Міністерства юстиції України, частина коштів, отриманих від функціонування так званих платних камер, спрямовувалася на ремонт звичайних безоплатних камер. Проблема полягає у відсутності достатньої прозорості та деталізації цих витрат. Ніхто не знає, які кошти реально отримані та куди вони акумульовані. Це питання залишається закритим. На практиці, під час моніторингових візитів, ми бачимо, що значна частина звичайних камер продовжує перебувати у неналежному стані. Це і вогкість, і грибок, і антисанітарія, зношені меблі, відсутність належного освітлення, вентиляції. Зараз почнеться літо, і ця тема буде актуальною в кожному слідчому ізоляторі.
Це такі загальні питання. Тому навіть якщо якісь ремонти і проводилися, то вони не змінили загальну ситуацію в установах, якщо мова йде про слідчі ізолятори.
– Які порушення прав заарештованих ви фіксуєте під час моніторингових візитів до СІЗО?
– Це хронічне переповнення камер. Якщо в платних камерах витримуються нормативи, то у безоплатних вони порушуються. Це застарілі санітарні вузли та недостатня приватність. Це проблема з доступом до медичної допомоги. Це зношеність будівель слідчих ізоляторів, більша частина таких будівель має 100-річну історію. Вони фактично вже не підлягають капітальному ремонту. Їх треба зносити і будувати нові.
І на цьому тлі платні камери не вирішують проблеми усієї пенітенціарної системи, а лише створюють острівці кращих умов для тих, хто має фінансову можливість за них платити. Це очевидна дискримінація людей за фінансовою ознакою.
Ще раз підкреслю: в СІЗО утримуються люди, які вважаються невинуватими. А тому умови їх утримання часто є принизливими та можуть прирівнюватися до нелюдського поводження.
Є ціла низка рішень Європейського суду з прав людини, де такі неналежні умови вважаються за ст. 3 Європейської конвенції катуванням, тобто жорстоким нелюдським поводженням. А враховуючи те, що ця людина ще не засуджена і може бути судом виправдана і визнана невинуватою, то це створює таку глобальну проблематику для нашої країни.
“Наявність платних камер не порушує прав людини. Як і раніше, ми забезпечуємо функціонування безкоштовних камер і їх стан не тільки не погіршиться, а навпаки буде поліпшений за рахунок доходів, які генеруватимуть платні камери. При цьому слід пам’ятати, що мова йде про слідчі ізолятори, тобто місця, де утримуються люди, щодо яких немає вироку суду і які вважаються невинуватими у вчиненні злочину. Якщо особа з точки зору закону невинувата, ми не повинні обмежувати її у можливості оплатити ліпші умови проживання”, – міністр юстиції Денис Малюська, травень 2020 року.
– Чи є практика платних камер у Європі?
– В країнах Європейського Союзу немає практики платних камер у тому вигляді, як це реалізовано в Україні. В європейських пенітенціарних системах базовий стандарт гідних умов забезпечується для всіх без винятку. У деяких країнах, щоправда, існують додаткові платні послуги. Наприклад, оренда телевізора, або доступ до розширеного асортименту товарів за окремі кошти, або оплата за сімейні кімнати. Але така концепція, коли людина платить державі за право перебувати в нормальних умовах, викликає серйозну дискусію з точки зору свобод і прав людини. Європейські стандарти виходять з того, що гідність людини не може залежати від її фінансового стану. У платних камерах в українських СІЗО немає нічого надзвичайного. Там просто створені мінімальні європейські стандарти щодо тримання ув’язнених.
– А може в українських платних камерах є і якісь додаткові опції? Людина ж платить гроші, тому вимагає якихось пільгових умов, наприклад, недотримання режиму.
– Ви правильно сказали про пільгові умови. В таких камерах може бути навіть встановлений телефон, в таких камерах може бути вайфай. Тобто людина заплатила кошти, і вона може користуватися не мобільним зв’язком, а звичайним стаціонарним телефоном, і телефонувати у будь-який час. Вона може користуватися інтернетом. І от це викликає здивування: чому такими послугами не можуть користуватися люди у звичайних камерах? Чому для того, щоб зателефонувати рідним, скористатися ІР-телефонією, потрібно писати заяву?
– Мені здається, що такі платні камери вигідні і адміністрації СІЗО. Наприклад, для того, щоб занести якусь заборонену річ, арештанти платять адміністрації, і питання вирішується.
– Не виключаю цього. Вони ж не перебувають в загальній масі, і, звичайно, там легше сховатися від загальних очей, коли роблять щось таке, що виходить за межі режиму. Це можуть бути будь-які зловживання з боку адміністрації.
– Наскільки затребувані ці камери?
– Щоб туди потрапити, існує черга. У різних СІЗО по-різному. Це залежить від кількості таких камер.
– Скажіть, а Ігор Коломойський в якій камері сидить?
– Не знаю. Він сидить у СІЗО СБУ. Там у них своя система. Ми туди потрапити не можемо. Як правозахисник, я вважаю, що головною проблемою СІЗО СБУ залишається його закритість для повноцінного незалежного контролю. Будь-яке місце несвободи, яке функціонує в умовах обмеженої прозорості, завжди створює високий ризик порушення прав людини, неналежного поводження та безкарності. Коли суспільство, журналісти та правозахисні інституції не мають достатнього доступу до перевірки умов утримання і дотримання прав ув’язнених, формується небезпечне відчуття, що такі установи існують поза межами реального механізму цивільного контролю та верховенства права.
– Я зараз згадав, що навіть у Росії у 2006 році всі слідчі ізолятори ФСБ були передані під контроль Міністерства юстиції РФ. Таким чином, Путін виконав вимоги Ради Європи, коли Росія ще там перебувала.
– Так, а в нас їх і не закривали, і не передавали Мінюсту. Ці СІЗО СБУ не передбачені жодним регулятивним документом, і фактично вони знаходяться за межами закону.
У 2022 році, після повномасштабного вторгнення в Україну, Росію виключили з Ради Європи, а у січні 2026 року Путін знову повернув під контроль ФСБ раніше передані Мінюсту слідчі ізолятори і приєднав до них СІЗО в окупованому Сімферополі. Російські правозахисники назвали це поверненням до сталінських часів.
