Рейтинг партій і політиків: кого українці хочуть бачити президентом і яким може бути розклад у Верховній Раді

Агентство “Оперативна соціологія” презентувало результати соціологічного дослідження персонального та партійного лідерства, проведеного на початку червня цього року.

Взагалі-то, під час повномасштабної війни подібні показники, тим більше з прямими запитаннями про вибори, за негласною домовленістю соціологів не оприлюднюються (хоча у закритому режимі, звісно, настрої суспільства регулярно вивчаються). Вважається, що під час гарячої фази бойових дій на фронті нагадувати про політичну конкуренцію та намагатися вплинути на електоральні настрої виборців – не є пріоритетною справою.

Минулого року хіба що “Социс”, а також уже згадувана “Оперативна соціологія” публікували результати подібних зрізів громадської думки.

І все ж певні висновки навіть з тих цифр, які стали відомими широкому загалу, зробити можна.

У таблиці президентських рейтингів все зрозуміло. 70,1% (або 78% від тих, хто прийде на вибори і визначився з кандидатурою) українців готові підтримати на президентських виборах нинішнього президента – Володимира Зеленського. Подібні цифри підтверджують минулорічні показники, згідно з якими абсолютна більшість громадян України довіряють Президенту та схвалюють його курс на звільнення території України.

8,8% (9,7% від тих, хто визначився) мають наміри проголосувати за Петра Порошенка. Таким чином, п’ятий Президент України утримав друге місце у рейтингу вітчизняних політиків, і його нинішні 9-10% – це вдвічі більше, ніж аналогічні показники за даними “Оперативної соціології” у квітні 2022 р.

Тобто електоральне ядро Порошенко зберіг, але тенденції можна трактувати двояко. Збільшення рівня підтримки є наслідком вдало обраної під час війни тактики. Проте не складно побачити, що це ядро у стратегічній перспективі може потроху розмивається, причому не лише шляхом перетоку голосів до Володимира Зеленського.

Проблемою для Порошенка може стати Сергій Притула, у якого уже є персональний рейтинг у межах 4,5% від тих, хто збирається брати участь у голосуванні і визначився з вибором. А також відтягнути голоси може навіть представник команди “ЄС” – Олексій Гончаренко, який вперше з’явився в соціологічних анкетах, як самостійний політик. Поки що у нього небагато (1,3%), але для старту може вистачити.

Трохи набрав Дмитро Разумков (2% проти 1,4% торік), майже залишилася на своєму місці Юлія Тимошенко (2,5% проти 2,2%), натомість зник з анкет Валерій Залужний, якого у квітні минулого року могли б підтримати 3,7% українців. Немає у рейтингу мера Києва Віталія Кличка, але ж його в Офісі президента вважали загрозою на виборах.

Зник з анкет і Олексій Арестович (1,3% у квітні минулого року), якого майже рік “сватають” у якості спікера нового політпроєкту, покликаного підібрати голоси виборців Сходу і Півдня України. Остаточно “розчинився” (1,6%) Ігор Смешко.

Популярність Зеленського переноситься і на його партію. “Слуга народу”, у випадку проведення парламентських виборів, могла б знову самостійно претендувати на монобільшість (42,2% серед усіх та 51,4% серед тих, хто піде на вибори і визначився). Однак утримати такі позиції, звісно, буде дуже непросто.

На тверде друге місце вийшла партія Сергія Притули “24 серпня” (18,1% серед тих, хто визначився). У нинішніх умовах це багато (нагадаємо, переможець виборів 2014 року “Народний Фронт” набрав по Україні 22,14%). Але “24 серпня” на цей час залишається сольним проєктом Притули. Щоб утримати та примножити непогані рейтингові показники, партії однозначно доведеться вступати у регіонах у союзи з тими місцевими групами впливу, які зможуть забезпечити результат.

Третій рядок у рейтингу за “Європейською солідарністю” (14,8% серед тих, хто визначився). Четверте місце – доволі несподівано – у партії Разумкова (5,9%).

Партія Порошенка, як уже було сказано, утримала власне електоральне ядро. Можна припустити, що тепер, до виборів, основним завданням її лідера, спікерів і технологів буде намагання переконати виборців, що гасло: “Армія. Мова. Віра” є більш природнім для “Євросолідарності”, аніж для “Слуг”, які також осідлали цю тему. Наразі це дає результат – у порівнянні з квітнем минулого року (9,4%) підтримка “ЄС”, як бачимо, дещо зросла.

Складніша ситуація у Дмитра Разумкова. З одного боку результати опитування показали, що і просте позиціонування себе у якості конструктивної альтернативи діючій владі може принести відсотки, що дають можливість сподіватися на проходження до Верховної Ради. Так, за останнім опитуванням партії Разумкова соціологи дають 5,9%. Торік “Оперативна соціологія” нарахувала його політичній партії лише 2,9%.

З іншого боку, постає проблема з позиціонуванням. Виходити з ультрапатріотичною програмою – значить заходити на поле партій Зеленського, Порошенка, Притули, де конкуренцію їм скласти буде вкрай складно.

Обережно формулювати центристські меседжі, щоб підбирати поміркований електорат, можна, але тоді слід розуміти, що тоді 6-7% буде “стелею”, вище якої у “Розумної політики” (чи як буде названа партія колишнього спікера Верховної Ради) стрибнути не вдасться.

Тому завдання технологів команди “Розумної політики” є діаметрально протилежним, ніж у їхніх колег з “Євросолідарності” – їм слід думати не про те, як утримати наявне електоральне ядро, а про те, на якому фланзі української політики його сформувати.

Теоретичні шанси на проходження до парламенту має ВО “Свобода” з 4,1%. У порівнянні з результатом минулого року (1,9%) прогрес є очевидним.

Натомість тенденції “Сили і Честі”, підтримка якої з 2,5% (2022 рік) знизилася до 1,6% є дуже негативними. З такими темпами уже у наступному році ця партія навряд матиме і 1% підтримки.

Зберігає клуб прихильників “Батьківщина” (3,3% того року, 3,5% у цьому), але до 5% цей клуб уже не дотягує. “Золоті роки” партії Юлії Тимошенко залишилися у минулому.

Зник з анкет “УДАР”, який в 2022 претендував на 0,9%. Цьогорічний лист опитувань мав можливість відповісти на відкрите запитання – “Інша партія”, але з огляду на те, що лише 0,7% респондентів вийшли з ініціативою і скористалися цим правом, шанси і перспективи у більшості інших українських політпроєктів невисокі.

Втім зрозуміло, що вибори можуть відбутися тільки після скасування воєнного стану. А до цього часу слід сподіватися, що можуть заявити про себе ще багато нових партій, які претендуватимуть на владу.

Тому нинішня рейтингова конфігурація – це лише дуже умовні контури того, що насправді відбуватиметься в українській політиці після війни.