Судова реформа – важливе завдання і, щоб покращити судову систему, Україна переймає досвід США та країн Західної Європи, де суди працюють набагато ефективніше. Але у чому саме різниця між нашими судами та їхніми? Як влаштоване правосуддя в Україні у порівнянні з Штатами чи країнами Європи? Розуміння цих відмінностей допоможе зробити суди більш справедливими і ближчими до людей.
“Політарена” зібрала 8 головних відмінностей українських судів від європейських і американських на шляху судової реформи до справедливого правосуддя.
Правова традиція: цивільне право vs загальне право
Україна та більшість європейських країн (наприклад, Німеччина, Франція) належать до системи цивільного права (civil law), де основою судових рішень є писані закони та кодекси.
Судді в Україні інтерпретують законодавство, але їхні рішення не створюють обов’язкових прецедентів. Але в нас уже давно існує практика, коли суди нижчих інстанцій посилаються на коментарі Верховного Суду: як там розглянули подібний процес, так і ми будемо. Проте така позиція не є обов’язковою.
А у США діє система загального права (common law), де прецеденти вищих судів є обов’язковими для нижчих. Ви могли чути про ці кумедні правила, наприклад, у штаті Алабама не можна носити фальшиві вуса у церкві, якщо вони смішать людей. Ці приписи з’явилися через наявні судові прецеденти. Наприклад, у випадку з вусами, обурені віряни могли подати до суду на “жартівника” за образу їхніх релігійних почуттів. Суддя, своєю чергою, виніс рішення, яке стало обов’язковим для штату.
Це впливає на передбачуваність: американські суди зазвичай забезпечують більшу однаковість у подібних справах. Натомість в Україні та Європі тлумачення може різнитися залежно від судді, адже кодекси та закони не завжди чітко визначають, як регулювати той або інший випадок.
Структура судової системи
В Україні діє трирівнева судова система (місцеві суди або перша інстанція, апеляційні, Верховний Суд) з відносно централізованим підходом до організації.
У США судова система поділена на федеральні та штатні суди, кожен із власною юрисдикцією, що створює складну мережу паралельних інстанцій. Що це означає?
Річ у тім, що в кожному штаті США діють свої закони, і у цьому штати можуть суттєво відрізнятися один від одного, нібито це не одна держава, а різні. Наприклад, організація казино чи азартних ігор є злочином у штаті Юта, де гральний бізнес повністю заборонений з релігійних міркувань, але повністю легальним у Неваді, де Лас-Вегас є центром грального бізнесу.
В Європі, наприклад, у Німеччині, суди також поділені за спеціалізацією, але європейські країни часто мають єдині національні стандарти, підкріплені наднаціональними органами, як-от Європейський суд з прав людини.
В Україні спеціалізація судів менш розвинена (цивільні, кримінальні, господарські та адміністративні), ніж у Німеччині, що призводить до перевантаження універсальних судів.
Призначення та незалежність суддів
В Україні суддів призначає президент за поданням Вищої ради правосуддя (ВРП). Тут діє Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) – це орган, відповідальний за оцінку кваліфікації, професійності та доброчесності суддів, який проводить первинні перевірки кандидатів на посади, зокрема рекомендації для призначень, і є ключовим для очищення судової системи від корупції. ВККС взаємодіє з ВРП так, що лише після оцінок Комісії ухвалюють остаточне рішення про рекомендацію та подальше призначення.
Проте діяльність Вищої кваліфікаційної комісії звинувачують у політичній заангажованості і корупційних ризиках.
В Європі, наприклад, у Франції чи Німеччині, судді – це зазвичай кар’єрні юристи, які проходять спеціальну підготовку для суддівської роботи. В Україні суддею може стати юрист, але на юридичних факультетах навчають загальним правовим дисциплінам – всьому потроху, а не поглибленій суддівській практиці.
А ось у Франції якраз на ній і зосереджені в освіті, і це справжній відбір спеціалістів. Незалежна Вища рада магістратури (CSM) затверджує або блокує кандидатури від міністра юстиції, а президент лише підписує указ. Ця рада, що складається з суддів і юристів, діє як фільтр, мінімізуючи вплив влади.
У США федеральні судді також призначаються президентом, але затверджуються всім Сенатом, часто на довічний термін, що забезпечує вищий рівень незалежності.
Роль присяжних і громадської участі
Усі ми знаємо, зокрема з американських фільмів, що у США є не тільки судді, а й суд присяжних. У Штатах він є ключовим елементом у кримінальних і деяких цивільних справах, де громадяни безпосередньо впливають на вердикт.
Суд присяжних складається зазвичай з 12 осіб, слухає свідчення, переглядає докази, тоді як суддя пояснює право і керує процесом. Крім того, існує “grand jury” – до 23 присяжних для попереднього розслідування злочинів і визначення, чи достатньо підстав для обвинувачення, що забезпечує захист від необґрунтованих переслідувань.
В Україні інститут присяжних формально існує, але застосовується не часто, лише у розгляді тяжких кримінальних справ. Це звужує демократичний контроль за судочинством.
В Європі роль присяжних залежить від країни: у Великій Британії вони поширені, тоді як у Німеччині чи Франції частіше використовують професійних суддів або змішані колегії (судді + непрофесійні асесори – особи, які оцінюють щось або виконують допоміжні функції).
Процедурна гнучкість і альтернативне вирішення спорів
У США судові процедури, особливо в цивільних справах, дозволяють широкий простір для досудового врегулювання (settlements) та альтернативних методів, як-от медіація чи арбітраж.
Медіація – це коли дві сторони, які посварилися, сідають з нейтральним посередником (медіатором) і самі намагаються домовитися про мирне рішення без суду, щоб зберегти стосунки і уникнути витрат, а арбітраж – це коли сторони обирають незалежного арбітра (або кількох), який слухає аргументи і видає рішення.
Це зменшує навантаження на суди. В Європі (наприклад, у Нідерландах) медіація також активно підтримується, а в деяких країнах є обов’язковою перед судовим розглядом. Наприклад, в Італії застосовується для широкого спектру справ, включаючи оренду, спадщину, банківські контракти, страхування та сусідські конфлікти. Якщо справа подана без спроби медіації, суд може призупинити провадження.
В Україні медіація запроваджена Законом “Про медіацію” від 2021 року і може застосовуватися до суду чи під час процесу, а арбітраж (третейські суди) діє з 1994 року для комерції, але обидва не працюють “нормально” й на повну.
Аналітик права Людмила Усатюк свтерджує: “Поточний стан медіації в Україні полягає в тому, що вона не повністю інтегрована в національну правову систему… Проблема полягає в тому, що багато юристів, суддів та громадян ще не до кінця розуміють переваги та механізми медіації”.
Виконання судових рішень
В Україні виконання судових рішень є слабким місцем: державна виконавча служба часто неефективна, а боржники можуть ухилятися від виконання через лазівки у системі.
У США виконання рішень (особливо у цивільних справах) підтримується потужними механізмами, як-от арешт активів чи штрафні санкції. В Європі (наприклад, у Швеції чи Німеччині) виконання рішень також більш ефективне завдяки сильнішим державним інституціям і чітким процедурам.
В Україні це створює проблему для громадян, які навіть після перемоги у суді можуть не отримати, наприклад, компенсацію моральної шкоди.
Технологічна інтеграція
У США та Європі суди активно використовують цифрові технології: електронне подання документів, онлайн-засідання, публічні реєстри рішень є стандартними.
Наприклад, у США платформи на кшталт PACER надають доступ до судових документів (в Україні є ж відкритий Судовий реєстр).
Також у нас працює Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (ЄСІТС) (або просто “Електронний суд”) – це спеціальна комп’ютерна мережа для українських судів, яка робить судові процеси швидшими та зручнішими через інтернет. Вона працює як єдиний онлайн-кабінет, де учасники справ (судді, адвокати, громадяни) можуть подавати та отримувати документи в електронному вигляді, переглядати матеріали справ, реєструвати позови, сплачувати судові збори без черг і навіть брати участь в засіданнях віддалено через відеозв’язок. Система автоматично розподіляє справи між судами, фіксує всі дії та забезпечує безпеку даних, щоб уникнути паперової тяганини та корупції.
Але є скарги на збої у роботі “Електронного суду”, що обмежують адвокатів, а у Вищій школі адвокатів НААУ критикують систему за численні помилки, які створюють проблеми у судовій практиці.
Роль прокурора у судовому процесі
У кримінальному процесі в Україні прокурор на етапі досудового розслідування активно збирає докази та контролює слідство. У суді ж він виступає як сторона обвинувачення в змагальному процесі.
У США прокурор лише обвинувачує, а розслідування веде поліція.
У країнах континентальної Європи прокурор має більше повноважень, ніж у США: він керує розслідуванням і сам подає докази до суду, що робить ці системи – українську та, наприклад, французьку – нібито схожими. Але все одно українські прокурори й досі залишаються присутніми в безлічі сфер, куди їхні західні колеги не можуть втручатися: це стосується господарських, цивільних, адміністративних судів.
З 2014 року в Україні скасували так званий загальний (або державний) нагляд за прокуратурою. Ця функція дозволяла прокурорам контролювати дотримання законів у широкому спектрі сфер – від адміністративних процесів до повсякденної діяльності органів влади та бізнесу, не обмежуючись лише кримінальними справами. На практиці це часто призводило до надмірного втручання прокуратури в інші галузі, що створювало проблеми з балансом влади.
Реформа мала наблизити українську систему до європейських стандартів, де прокуратура зосереджується переважно на кримінальному переслідуванні. Однак насправді ситуація залишається неоднозначною: прокурори зберігають значний вплив у багатьох напрямках. Причина полягає в тому, що законодавство не врегульовує альтернативні механізми нагляду. Не визначено, хто саме, окрім прокуратури, і як буде здійснювати контроль за законністю у цих сферах. Без чіткого демократичного регулювання вакуум заповнюється старими практиками, що гальмує справжні зміни.
Реформа прокуратури стала багато у чому декларативною: жити по-новому не почали, а прокурори продовжують займатися не тільки кримінальним судочинством, але й активні й у цивільному житті.
В Україні судова реформа залишається критично важливою: вдосконалення незалежності суддів, розвиток інституту присяжних, ефективне виконання рішень і широке впровадження медіації можуть наблизити нашу систему до кращих світових практик. Залишається питання про врегулювання повноважень прокуратури, а також прозорості для створення реального механізму державного нагляду. Вивчення досвіду США та Європи показує, що поєднання чітких процедур, незалежності судів і сучасних технологій може зробити українське правосуддя більш справедливим і доступним для кожного громадянина.
