Секретаріат мовного омбудсмена радить парламенту ухвалити закон, який зобов’яже всіх – від учнів до батьків – спілкуватися українською мовою у школах, навіть на перервах.
Необхідність його ухвалення пояснюють тим, що у столиці рівень використання української в школах значно нижчий, ніж в середньому по країні. Про це у листопаді 2025 року заявив Сергій Сиротенко, заступник керівника Секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови, презентуючи результати опитування, проведеного у київських закладах освіти.
З’ясувалося, що у Києві 24% вчителів ведуть уроки недержавною мовою, а на перервах спілкуються недержавною 40% педагогів (по Україні – 14% і 21% відповідно). Самі школярі зізнаються, що говорять недержавною мовою на уроках у 66% випадків, а на перервах – у 82% (по країні – 40% і 52%). Лише 18% київських учнів постійно спілкуються виключно українською.
“Київ можна віднести до зросійщених регіонів України. Всі показники нижчі, ніж по Україні. Молоде покоління застосовує російську мову навіть частіше, ніж їхні батьки”, – заявив Сиротенко.
Для зміни ситуації він вважає важливим ухвалення законопроєкту №13072. За його словами: “Цей закон не є ідеальним і не вирішить всіх питань. Але він створить певні правові підстави для впливу і на батьків, і на дітей. Адже він чітко визначає, що є освітнім українськомовним середовищем, якою мовою повинні спілкуватися учасники освітнього процесу на території закладу освіти”.
Що пропонує новий мовний законопроєкт?
Проєкт Закону України “Про внесення змін до деяких законів щодо використання мови в освітньому процесі” зареєстрували у ВР 11 березня цього року. Його автори – перший заступник голови фракції “Слуга народу” Олександр Корнієнко, Наталія Піпа та інші депутати.
Документ запроваджує обов’язкове спілкування українською мовою на всій території школи (і будь-якого іншого закладу освіти) не лише під час уроків, але й на перервах, в їдальнях, у коридорах, у бомбосховищах, на шкільному подвір’ї – скрізь і завжди, коли учні, студенти чи педагоги перебувають в приміщенні чи на території закладу.
Є винятки для корінних народів і мов національних меншин, які визнанні в ЄС офіційними. Російська мова серед них відсутня.
Головна новація – поняття “українськомовне освітнє середовище”
У Законі “Про освіту” з’явиться нове визначення:
“Українськомовне освітнє середовище – це сукупність умов взаємодії та соціалізації здобувачів освіти між собою та з іншими учасниками освітнього процесу… лише державною мовою як під час освітнього процесу, так і під час інших форм взаємодії… у приміщеннях та на території суб’єкта освітньої діяльності”.
Тобто навіть на перерві між дітьми, між учителями в учительській чи між батьками на шкільному подвір’ї – українська мова стає обов’язковою.
Хто зобов’язаний забезпечувати використання української:
- Засновники закладів освіти
- Керівники (директори)
- Усі педагогічні, науково-педагогічні та інші працівники
- Батьки учнів (тепер вони теж «залучаються до створення та підтримання» цього середовища)
Що не вважатиметься порушенням?
Законодавці передбачили винятки, щоб уникнути звинувачень в дискримінації:
Навчання мовами корінних народів чи національних меншин (кримських татар, наприклад)
- Вивчення іноземних мов на відповідних уроках.
- Класи з навчанням мовами національних меншин, які є офіційними в ЄС (угорська, румунська, болгарська, польська тощо) – там дозволено спілкуватися цією мовою між собою та з учителями не лише на уроках, але й на перервах, у коридорах тощо.
- Англійська мова (її спеціально виокремили).
- Викладання окремих предметів двома і більше мовами (українська + англійська + інша офіційна мова ЄС).
- Приватні заклади освіти можуть обирати будь-яку мову, крім російської.
Завдання ЗНО та вступних іспитів – тільки українською. За бажанням випускника, який навчався іншою мовою, завдання можуть надати в перекладі тією мовою – але тільки не з української мови та історії України.
А що сказано у законопроєкті №13072 конкретно про російську мову?
У пояснювальній записці до закону зазначено: “Зараз в Україні поза заняттями діти, студенти та педагоги в освітньому середовищі часто спілкуються іноземною мовою, переважно мовою країни агресора – російською. Це негативно впливає як на формування мовленнєвих навичок (компетенцій) у дітей, так і на становлення державної мови й формування української ідентичності, від чого напряму залежить розвиток і безпека держави”.
У самому ж законопроєкті російська мова згадується лише один раз – у переліку винятків, які не є порушенням українськомовного освітнього середовища:
“[Надається] право вільного вибору мови освітнього процесу приватними закладами освіти (за винятком мови, що є державною (офіційною) мовою держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом)”.
Це означає, що приватні школи та садочки більше не зможуть використовувати російську як мову навчання чи спілкування у навчальному закладі. В усіх державних і комунальних закладах російська мова не згадується серед дозволених винятків взагалі.
Щодо повсякденного спілкування російською (на перервах, у коридорах, на подвір’ї, між дітьми чи вчителями) – законопроєкт її прямо не забороняє, навіть немає в тексті словосполучення “російська мова”. Але інші формулювання в цьому документі свідчать: російську мову використовувати на території освітніх закладів буде не можна.
Оскільки єдиними винятками є:
- класи з навчанням мовами нацменшин, які є офіційними в ЄС (російська до них не належить),
- вивчення іноземних мов на уроках,
- англійська та інші офіційні мови ЄС у певних випадках – російська під жоден із цих винятків не підпадає.
Отже, якщо учень чи вчитель розмовляє російською на перерві – це буде порушенням обов’язку “створювати та підтримувати українськомовне освітнє середовище” в усіх державних, комунальних і приватних закладах освіти.
Прямої фрази “заборонити російську” в тексті немає, але юридична конструкція робить її використання неможливим.
Висновки комітетів ВР і експертів щодо законопроєкту №13072.
- Комітет з питань бюджету (голова Роксолана Підласа). Жодних зауважень чи критики немає. Комітет констатує, що закон не потребує додаткових видатків з державного чи місцевих бюджетів і повністю підтримує його з бюджетної точки зору.
- Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики (голова Микита Потураєв). Критики майже немає (лише вказують, що значною мірою документ має декларативний характер), комітет активно підтримує законопроєкт і рекомендує прийняти його одразу за основу і в цілому. Єдине застереження – комітет просить додатково гарантувати, щоб переклад завдань ЗНО не надавався російською мовою.
- Комітет з питань інтеграції України до ЄС. Зауважень і критики немає. Комітет дійшов висновку, що законопроєкт повністю відповідає міжнародним зобов’язанням України, Угоді про асоціацію, практиці Європейського суду з прав людини (посилається на свіжі рішення у справах проти Латвії 2023-2024 років), Рамковій конвенції та Європейській хартії регіональних мов. Обмеження щодо російської мови визнано правомірним і таким, що не суперечить праву ЄС та Ради Європи.
- Головне науково-експертне управління Апарату ВР. Тут найкритичніший висновок. Експерти вважають законопроєкт декларативним і таким, що не містить реальних механізмів реалізації та відповідальності за невиконання
Ось основні зауваження науково-експертного управління парламенту:
- Пропозиція зобов’язувати всіх (учнів, учителів, батьків) спілкуватися тільки українською не лише на уроках, але й на перервах, у коридорах, на території школи тощо виходить за межі “освітнього процесу” і зачіпає сферу приватного спілкування.
- Конституційний Суд чітко розмежовує: держава може регулювати мову в публічних сферах (уроки, офіційні заходи), але не має права втручатися в приватне спілкування громадян (перерви, розмови між учнями тощо). Таке регулювання може суперечити ст. 10, 24, 32, 34 Конституції України.
- Законопроєкт створює купу нових обов’язків (для засновників, директорів, учителів, батьків), але зовсім не пояснює, як саме це виконувати і як карати за невиконання.
- Норми мають декларативний характер: “створювати і підтримувати українськомовне середовище” – звучить гарно, але юридично порожньо.
- Незрозуміло, що таке “територія суб’єкта освітньої діяльності”: де її межі закінчуються?
Після того, як комітети Верховної Ради разом з експертами надали свої висновки, законопроєкт не просунувся. Але якщо стараннями мовного омбудсмена його “реабілітують”, є всі шанси, що депутати проголосують за ініціативу, оскільки мовне питання є одним із найгостріших в сучасній Україні, де проводиться українізація і здійснюються заходи, зокрема на законодавчому рівні, з обмеження російської мови.
Законопроєкт можуть доопрацювати для голосування у першому читанні, визначившись з механізмом його реалізації – методами контролю та покаранням за порушення.
