У сучасних українських школах булінг (цькування) давно перестав бути просто “дитячими пустощами”. Це систематичне психологічне або фізичне насильство, яке руйнує психіку дітей, призводить до депресії, суїцидів і навіть трагічних інцидентів, як-от стрілянина в школах.
За даними ЮНІСЕФ, 67% підлітків в Україні (віком 11-17 років) стикалися з булінгом як жертви, агресори чи свідки – і це довоєнна статистика. Війна лише посилила проблему, роблячи її ще гострішою через загальну атмосферу тривоги та агресії.
Так, 21 листопада 2025 року “Опендатабот” опублікував дані: щонайменше дві дитини стають жертвами цькування щодня. Додайте до цього, що булінг перемістився до соціальних мереж (кібербулінг): за матеріалами ЮНІСЕФ-2023 року, кожен п’ятий підліток в Україні зазнавав цькування онлайн. Проте більшість випадків залишаються прихованими: жертви бояться помсти, а свідки – стати наступними цілями.
“Політарена” розбиралася, як регулює законодавство проблему булінгу, про що свідчить статистика, чому так важко довести факт цькування, і що робити жертвам та їхнім батькам.
Що таке булінг і чому його так важко довести?
У Кодексі України про адміністративні правопорушення написано, що булінг – це діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.
Варто зазначити, що це не разова сварка, а повторювані знущання: дражнилки, побиття, поширення принизливих фото в соцмережах чи ізоляція в колективі. Булінг може бути як між учнями, так і від учителя до дитини – наприклад, систематичне приниження перед класом.
Ключова проблема у розслідуванні булінгу – довести систематичність. Поліція часто класифікує звернення як “дрібне хуліганство” (ст. 173 КУпАП), бо важко підтвердити систематичність цькування, або взагалі відмічає їх як “непідтверджені випадки булінгу”, бо жертви не можуть надати ланцюжок доказів: знущання трапляються приховано, без свідків, а агресори поводяться “зразково” під час перевірки. Батьки булерів нерідко все заперечують, заявляючи щось типу: “Моя дитина такого не могла зробити, це наклеп!”. А вчителі замовчують, щоб уникнути скандалу. І це не вигадка: у першому півріччі 2025 року зафіксовано 11 епізодів, як педагоги приховували цькування. Тобто поліція навідується до навчального закладу, а підтвердити булінг не може.
Чи означає це, що діти просто вигадують історії про знущання? Сумнівно. Зазвичай потерпілі не в змозі надати вагомі докази, оскільки знущання переважно відбувається непомітно, без свідків. А якщо свідки і є, то вони мовчать, бо бояться помсти.
За булінг передбачене наступне покарання (ст. 173-4 КУпАП):
- Звичайний булінг: штраф 850-1700 грн (50-100 мінімумів) або громадські роботи 20–40 годин.
- Груповий чи повторний (протягом року після штрафу): штраф 1700-3400 грн (100–200 мінімумів) або роботи 40–60 годин.
- Булінг від дитини 14-16 років: штраф батькам 850-1700 грн або роботи для них 20-40 годин.
- Груповий/повторний від такої дитини: штраф батькам 1700-3400 грн або роботи 40–60 годин.
- Керівництво навчального закладу приховує булінг: штраф 850-1700 грн або виправні роботи до 1 місяця (з відрахуванням 20% зарплати).
Якщо є шкода здоров’ю (умисні тілесні ушкодження, побої, мордування), то може настати кримінальна відповідальність (ст. 125, 126 КК).
Варто зазначити, що покарання (зазвичай штраф) навряд чи відповідає травмі, яку отримують жертви (депресія, ізоляція, суїциди). На нашу думку, потрібне суттєве збільшення штрафів, обов’язкова терапія для агресорів/сімей, кримінальна відповідальність за “грубий” булінг (позбавлення волі).
Також питання булінгу регулює Наказ Міністерства освіти і науки України “Деякі питання реагування на випадки булінгу (цькування) та застосування заходів виховного впливу в закладах освіти”. У ньому – відповідь, яким чином педагоги повинні реагувати на цькування і здійснювати його профілактику.
Статистика булінгу: верхівка айсбергу
За даними аналітичної системи “Опендатабот”, за перше півріччя 2025 року в Україні зафіксували понад 32 випадки булінгу щомісяця – це в 1,5 рази більше, ніж у відповідний період 2024-го. Загалом за 10 місяців 2025-го зареєстровано понад 230 адміністративних правопорушень за ст. 173-4 КУпАП. Понад половина (56%) протоколів стосується малолітніх чи неповнолітніх агресорів. Але це лише зафіксоване: реальна цифра вища.
А що в регіонах? “Політарена” звернулася до Головного управління Національної поліції в Київській області із журналістським запитом на тему булінгу. Нам повідомили: за 2024-2025 роки працівниками поліції виявлено та задокументовано 32 адміністративних правопорушення за ст. 173-4 КУпАП (по 16 на кожен рік).
З них суди закрили справи:
- п’ять – за ч. 1 ст. 247 КУпАП (відсутність події чи складу правопорушення),
- одну – за ч. 7 ст. 247 КУпАП (минули строки притягнення за ст. 38 КУпАП),
- дві особи звільнено від відповідальності за ст. 22 КУпАП (малозначність правопорушення).
Крім того, через Автоматизований інформаційний комплекс освітнього менеджменту (АІКОМ) надійшло 17 повідомлень про булінг у 2024-2025 рр., але під час перевірки вони не підтвердилися.
Для порівняння: у Дніпропетровській області за перші шість місяців 2025 року зареєстровано 127 заяв із попередньою кваліфікацією як “булінг”, з яких 57 надійшло з Дніпра. На противагу, за весь 2024 рік було зафіксовано 186 таких звернень, 71 – включно у Дніпрі. Однак серед усіх повідомлень 2024 року реально підтверджено тільки 10 інцидентів булінгу, тоді як у першому півріччі 2025-го жодна скарга не виявилася обґрунтованою. Серед ключових факторів – наявність повторюваності булінгу: переважна частина заяв стосувалася разових суперечок, які правоохоронці класифікували як “дрібне хуліганство”.
А згідно з інформацією від поліції Івано-Франківської області, у 2024-2025 навчальному році надійшло 90 заяв щодо можливого булінгу, з яких лише 11 вдалося підтвердити. Поліцейські Прикарпаття також звернули увагу, що у разі відсутності доказів систематичності, вони оформлюють протоколи за порушення батьківських обов’язків чи дрібне хуліганство. Але проблему усвідомлюють. Як підкреслив начальник поліції Безпалько, за кожною школою регіону закріпили офіцерів, які займаються профілактикою та просвітницькою діяльністю серед учнів, вчителів і батьків, аби запобігти проявам булінгу. За 2024-2025 навчальний рік реалізовано 6077 таких заходів.
Отже, можна зробити висновок, що однією з головних проблем протидії цькування є складність або неможливість його довести.
Реальні історії булінгу та судова практика: що кажуть рішення судів?
За булінг дітей відповідають їхні батьки (справа №372/1868/25).
У Трипільському ліцеї Обухівського району Київської області ситуація з булінгом розгорталася між малолітнім учнем Назаром (жертвою) та його однокласником, сином відповідачки – популярним лідером компанії з чотирьох хлопців, які домінують у класі.
Цькування мало систематичний психологічний характер: регулярні образи без причини, плювання в бік Назара, розривання його зошитів, що призводило до ізоляції хлопця – він не мав підтримки від однокласників і залишався сам на сам з агресією групи. Мати Назара неодноразово зверталася до батьківської групи в соціальному месенджері з проханням звернути увагу на проблему, але це не дало результатів: ані класний керівник, ані інші батьки не відреагували. Директор школи заявила, що ситуація з цькуванням Назара береться на її персональний контроль, але шкільні заходи не зупинили ескалацію.
Кульмінацією став інцидент 3 квітня 2025 року на початку уроку: запізнілий однокласник не захотів сісти поруч із Назаром, посилаючись на “хворобу”, на що булер публічно пожартував перед усім класом (навіть за присутності вчителя): “Він хворіє на СНІД”, викликавши загальний сміх і посилюючи приниження. Під час допиту в суді булер пояснив, що ставиться до людей з ВІЛ як до “ізгоїв, від яких хочеться відсахнутися”. Свідки-однокласники підтвердили періодичні сутички: один чув про “якусь хворобу” Назара, інший пригадував образу “спідозний” від булера.
2 травня 2025 року суд визнав матір булера винною за ч. 3 ст. 173-4 КУпАП (допущення булінгу неповнолітнім 14-16 років) і наклав штраф у 1700 грн (100 неоподатковуваних мінімумів). Історія підкреслює типові проблеми шкільного булінгу: ігнорування ранніх сигналів і ескалацію до публічного приниження, що завдало психічної травми дитині.
Протокол про булінг склали з помилками, тож суд його відхилив як доказ.
В Івано-Франківському ліцеї №4 в 2024 році спалахнув гучний скандал. Мати школяра стверджувала, що над її сином систематично знущалися однокласники, а педагоги ігнорували проблему. Кульмінацією став випадок, коли в груповому чаті з’явилися образливі повідомлення, що спричинило нервовий зрив у хлопця. Тому була подана заява до поліції. Склали протокол.
Департамент освіти визнав несвоєчасну реакцію ліцею на ситуацію. Батьки дітей, підозрюваних у знущаннях, відкинули звинувачення й переклали провину на жертву, ніби хлопець сам провокував сварки.
Був суд (справа 344/5363/24), спробували притягнути до адміністративної відповідальності директорку закладу. Суд з’ясував, що вона знала про булінг, але він усе одно продовжувався. Проте протокол поліцейські склали з помилками, розбіжностями та неточностями, тому суд не прийняв його в якості доказу і закрив провадження. Апеляцію відхилили, залишивши вердикт суду першої інстанції без змін.
30 тисяч гривень: компенсація за моральну шкоду жертві булінгу.
У 2021 році був унікальний суд, можливо, єдиний такий за всю історію України, який стосувався стягнення моральної шкоди на користь жертви булінгу в розмірі 500 000 грн (справа №576/77/21). Позов мотивований систематичним булінгом, який вчиняли сини відповідачів над учнем Глухівської загальноосвітньої школи №3 (усі дев’ятикласники). Факти булінгу підтверджені трьома постановами адміністративних судів, які набрали законної сили, де батьків притягнуто до відповідальності за ч. 4 ст. 173-4 КУпАП.
Суд допитав п’ятьох свідків за клопотанням позивача, чиї покази не додали нових деталей, але переважно позитивно характеризували всіх хлопців (включно з булерами) як “гарних” і неконфліктних: соціальний педагог зазначила, що ніхто не звертався до неї і “хлопці гарні всі, діти не конфліктні”; класний керівник, яка не бачила інциденту через відрядження, описала його як гру в м’ячик з крейдою, яка призвела до конфлікту, де хлопці вибачилися. У справі є подібні твердження про “неконфліктних дітей”, що свідчить про одне: педагоги або не знали реальної ситуації, або приховували її.
Судовий процес завершився тим, що компенсацію за моральну шкоду призначили у розмірі не п’ятсот тисяч, а тридцять тисяч гривень. Як бачимо, у судах реально довести булінг та добитися справедливості, проте важливо пам’ятати, що фіксування доказів у досудовий період відіграє головну роль.
Куди і як звертатися у випадку булінгу в Україні
Рекомендації перед зверненням:
- Фіксуйте докази: зберігайте скріншоти повідомлень, фото/відео інцидентів, записи розмов, свідчення очевидців. Вкажіть дати, час, місце, імена учасників. Це ключовий елемент для розслідування – без доказів скарга може бути відхилена.
- Не відповідайте агресору: блокуйте в соцмережах, ігноруйте провокації – це не робить вас слабким, а захищає. Не забувайте робити скріншоти.
- Зверніться до довіреної особи: розкажіть батькам, вчителю чи другові для емоційної підтримки. Якщо є загроза життю – дзвоніть 102 (поліція).
- Зберігайте спокій: описуйте факти без емоцій у скаргах. Якщо потрібно, зверніться до психолога.
- Анонімність: багато каналів дозволяють анонімні звернення, але для ефективного розслідування вкажіть контакти.
Куди і як звертатися: покроковий план:
Починайте з найближчого рівня (школа), тут зобов’язані відреагувати протягом 1-2 днів.
1. Адміністрація навчального закладу (директор, класний керівник, психолог):
Подайте письмову заяву. Опишіть факти, додайте докази. Школа створює комісію для розслідування, залучає психолога та батьків агресора.
Заклад освіти відповідає за безпеку дітей (Закон “Про освіту”). Якщо не реагують – фіксуйте це як нову скаргу.
2. Платформа АІКОМ (МОН України) для повідомлень про булінг:
Заповніть онлайн-анкету анонімно або з даними на сайті. Укажіть деталі, додайте файли доказів. МОН перевіряє та контролює школу.
3. Поліція (для фізичного насильства, погроз чи кібербулінгу):
Телефонуйте на 102 (цілодобово) або подайте заяву в найближчому відділку.
4. Освітній омбудсмен (Служба освітнього омбудсмена). Він захищає права в освіті, контролює школи, також розглядає питання булінгу, приклад за посиланням.
Подайте скаргу онлайн через форму (електронний підпис не обов’язковий). Опишіть порушення прав у школі, додайте докази. Розгляд – до 30 днів. Також можна написати письмову заяву. На сайті є всі рекомендації, яким чином оформити скаргу.
Контакти:
Телефон: +380 95 143-87-26.
Email: ez@eo.gov.ua (звернення), info@eo.gov.ua (загальне).
Адреса: м. Київ, Львівська площа, 14А, 04053.
Сайт: https://eo.gov.ua/ (новини, гайди, шаблони заяв).
5. Уповноважений Верховної Ради з прав людини (Омбудсмен):
На “Політарені” є стаття про те, як звернутися до Уповноваженого.
Зателефонуйте для консультації або подайте онлайн-звернення на ombudsman.gov.ua. Укажіть деталі булінгу як порушення прав дитини. Контакти:
Гаряча лінія: 0 800 50 17 20 (пн–чт 9:00–18:00, пт 9:00–16:45).
Сайт: ombudsman.gov.ua.
6. Гарячі лінії (для негайної підтримки, консультацій):
- Національна “гаряча лінія” для дітей та молоді: 116 111 або 0 800 500 225
- Урядова гаряча лінія щодо насильства, зокрема булінгу: 1547.
- Безоплатна правнича допомога: 0 800 213 103 (пн–пт 8:00–18:00; для заяв/позовів).
Пам’ятайте: ви не самі – допомога ефективна, коли діяти швидко. Якщо ситуація критична, пріоритет – 102.
Булінг – складна проблема, але вихід є. Законодавство, хоч і недосконале, дає інструменти: ст. 173-4 КУпАП, обов’язок шкіл реагувати протягом доби, можливість притягнення до відповідальності і педагогів, і батьків. Є успішні судові прецеденти – від штрафів до компенсації моральної шкоди. Найважливіше – фіксувати докази й не зупинятися на першій відмові. Булінг можна перемогти лише спільними зусиллями: дітей, які не мовчать, батьків, які не закривають очі, вчителів, які не бояться “псувати репутацію” школи, держави, яка нарешті зробить покарання співмірним завданій травмі.
Тому правило просте: побачив – зафіксував – повідомив – довів до кінця. Ви не самі. Дійте негайно, і завтра в українських школах стане безпечніше.
