Третина українців чекає завершення війни не раніше ніж через два роки. А оцінка дій української влади з наближення вигідного для України завершення війни залишається суперечливою й радше критичною. Водночас більшість українців не бачать умов для реальних переговорів з Росією і хочуть посилення ударів по російських НПЗ,
Про це свідчать результати соціологічного дослідження, проведеного виданням “Політарена” спільно з компанією “Active Group” 11 квітня 2026 року за допомогою онлайн-панелі “SunFlower Sociology”.
Також у дослідженні ми дізналися на реакцію українців щодо цін на пальне, думку з приводу добробуту країни і власної родини, оцінку впливу соцмереж на дітей та ставлення до сплати військового збору після війни.
Методологія: Дослідження здійснене за допомогою онлайн-панелі “SunFlower Sociology”. Метод: самозаповнення анкет громадянами України віком 18 та більше років. Вибірка: 1000 анкет (репрезентативна за віком, статтю і регіоном України). Теоретична похибка при довірчій імовірності 0,95 не перевищує 3,1%. Період збору даних: 11 квітня 2026 року.
Третина українців чекає завершення війни не раніше ніж через два роки
Очікування швидкого завершення війни Росії проти України з початку 2025 року послабшали, натомість зросла частка тих, хто прогнозує кінець війни через два роки або пізніше, а також тих, хто сумнівається у спроможності влади ефективно наближати вигідне для України завершення війни.
Упродовж 2025 року та до квітня 2026 року частка тих, хто вірить у швидке завершення війни, залишається невеликою.
Протягом найближчих тижнів завершення війни в квітні 2026 року прогнозують лише 1,8% респондентів, а протягом кількох місяців – 4,5%. Ще 5,1% очікують закінчення війни протягом пів року та 11,2% – протягом року, тоді як 13,7% вважають, що війна завершиться протягом двох років. Натомість найбільшою є група тих, хто прогнозує кінець війни “через два роки або пізніше” – у квітні 2026 року це вже 22,7%, а ще 9,8% переконані, що війна “ніколи” не завершиться. Водночас 31,1% респондентів обирають варіант “важко відповісти”, що демонструє високий рівень невизначеності у суспільстві щодо перспектив завершення війни.
Оцінка зусиль влади щодо завершення війни
Оцінка дій української влади з наближення вигідного для України завершення війни залишається суперечливою й радше критичною.
У квітні 2026 року лише 9,6% респондентів вважають, що влада “робить все можливе і навіть трохи більше”, а 4,2% – що вона “повністю справляється” із цим завданням. Ще 22,0% відповіли, що влада “більшою мірою справляється”, тож загалом позитивно (з різним ступенем інтенсивності) її зусилля оцінюють близько третини опитаних. Водночас 27,9% вважають, що влада «більшою мірою не справляється», а 24,4% – що “повністю не справляється”, тобто сумарно понад половина респондентів оцінюють дії влади радше негативно.
11,8% обрали варіант “важко відповісти”, що може свідчити як про недостатню поінформованість про конкретні кроки, так і про недовіру до офіційної інформації.
Протягом 2025 року можна спостерігати певні коливання у сприйнятті зусиль влади, однак загальна картина не свідчить про стале зростання довіри.
Пікові значення варіанта “робить все можливе і навіть трохи більше” фіксувалися у березні 2025 року (20,9%), після чого показник знизився і у квітні 2026 року становить уже менше 10%. Частка відповідей “більшою мірою справляється” коливається в діапазоні від приблизно чверті до третини респондентів, не демонструючи однозначної висхідної тенденції.
Натомість варіанти “більшою мірою не справляється” та “повністю не справляється” у сумі стабільно набирають понад 40–50%, що засвідчує перевагу критичних оцінок. Такий баланс настроїв показує, що попри окремі періоди підвищеної підтримки, значна частина суспільства не бачить достатніх і переконливих кроків, які б явно наближали вигідний для України мир.
Більшість українців не бачать умов для реальних переговорів з Росією
Українці скептично ставляться до мирних переговорів з росією зараз, тоді як готовність Росії до діалогу громадяни пов’язують насамперед з її послабленням – економічною кризою, військовими поразками та жорсткішими санкціями Заходу.
У квітні 2026 року більшість опитаних не вважають реальні мирні переговори з Росією можливими вже зараз. Лише 12,3% респондентів відповіли “однозначно так”, ще 16,8% – “швидше так”, тобто сумарно менш ніж третина громадян допускає реалістичність переговорів у нинішніх умовах. Водночас 39,3% обрали варіант “швидше ні”, а 21,1% – “однозначно ні”, що разом дає понад 60% тих, хто не вірить у реальні переговори з агресором. Ще 10,6% вагалися з відповіддю. Порівняно із січнем–лютим 2026 року частка прихильників варіантів “однозначно так” і “швидше так” зменшилась, тоді як частка переконаних противників переговорів (“однозначно ні”) у квітні 2026 року зросла до 21,1%, що демонструє укорінення скепсису щодо можливості домовитися з Росією.
Щодо умов, за яких Росія взагалі буде готова до реальних переговорів, українці орієнтуються передусім на її істотне ослаблення. У квітні 2026 року 50,3% респондентів назвали необхідною передумовою економічну кризу в РФ, 49,7% – великі поразки російської армії на фронті. 47,6% вважають визначальними жорсткіші санкції Заходу проти РФ, а 42,3% – розкол російських еліт. Значна частка опитаних пов’язує готовність кремля до миру також із посиленням військової підтримки України (41,9%), масовими протестами в рф (40,9%) та втручанням і гарантіями безпеки від США/НАТО (35,6%). Натомість потенційні “поступки” з боку України українці майже не сприймають як прийнятну умову миру: згоду України з російськими вимогами назвали лише 11,7% опитаних, відступ українських військ з Донбасу – 10,8%.
Це свідчить про чіткий запит суспільства на переможний або, принаймні, вигідний для України мир, до якого мають привести саме поразки й криза Росії, а не українські поступки.
Респонденти також згадували низку інших можливих факторів, які, на їхню думку, можуть підштовхнути Росію до реальних переговорів. Серед них – передача Україні заморожених російських активів (29,4%), бунти в окремих військових частинах РФ (27,6%), посилення економічної підтримки України (27,0%), а також персональні санкції проти російських чиновників і військових (23,7%). Частина опитаних обирає варіант “інше” (2,7%) або “важко відповісти” (10,8%), що демонструє наявність запиту на додаткову інформацію про можливі сценарії завершення війни та роль міжнародної спільноти. Водночас різке падіння частки тих, хто бачить умовою миру згоду України з російськими вимогами чи відступ українських військ, порівняно з осінню 2025 року, фіксує посилення принциповості й небажання суспільства йти на односторонні поступки.
Більшість українців хочуть посилення ударів по російських НПЗ попри заклики союзників
Понад половина громадян України чули про заклики з боку союзників не завдавати ударів по російських нафтопереробних заводах, але абсолютна більшість респондентів вважає, що ці удари слід збільшувати, а не скорочувати.
Більшість опитаних українців вже чули про прохання партнерів не завдавати ударів по російських НПЗ. Так, 54,0% респондентів відповіли, що про такі заклики чули, ще 23,1% зазначили, що “щось чули, але не певні”, а 22,9% заявили, що чують про це вперше. Це означає, що тема обмеження ударів по російській нафтопереробній інфраструктурі вже стала помітною частиною публічного порядку денного в Україні, у тому числі на тлі публічних заяв про прохання партнерів “зменшити удари” через ризики для світових цін на енергоносії.
На тлі високої поінформованості українці демонструють чіткий запит не на пом’якшення, а на посилення ударів по російських НПЗ. Лише 5,1% опитаних вважають, що Україна має істотно зменшити удари по таких об’єктах, ще 7,6% виступають за їх незначне скорочення. Натомість 20,9% респондентів пропонують трохи збільшити удари, а 46,2% – істотно їх збільшити, тобто загалом 67,1% опитаних висловлюються за посилення ударів по російських НПЗ. Ще 20,2% обрали варіант “важко відповісти”, що свідчить про певну частку тих, хто не готовий формулювати однозначну позицію, але й не підтримує курс на обмеження ударів.
Дві третини українців сильно відчули подорожчання пального, майже 70% не бачать ефективних дій влади
Переважна більшість громадян України заявляє, що підвищення цін на пальне безпосередньо вдарило по їхньому бюджету, однак оцінка зусиль влади зі зниження цін переважно негативна.
У квітні 2026 року 67,1% респондентів відповіли, що відчули підвищення цін на пальне “так, і сильно”, ще 20,2% – “так, але не сильно”. Таким чином, у сумі 87,3% опитаних уже відчули подорожчання пального тією чи іншою мірою. Лише 4,9% заявили, що поки не відчули, але очікують, що це станеться найближчим часом, а 4,3% – що не відчули і не думають, що відчують підвищення цін. 3,5% обрали варіант “важко відповісти”. Порівняно з березнем 2026 року частка тих, хто сильно відчув подорожчання, зросла (з 58,7% до 67,1%), тоді як частка тих, хто лише прогнозував, що це відчує, істотно скоротилася (з 15,3% до 4,9%), що свідчить про перехід проблеми з площини очікувань у площину реального повсякденного досвіду.
На цьому тлі громадяни доволі критично оцінюють дії української влади, спрямовані на зниження цін на пальне.
Лише 3,3% респондентів вважають, що влада “робить все можливе і навіть трохи більше”, ще 2,9% – що вона “повністю справляється” із цим завданням. 13,9% відповіли, що влада “більшою мірою справляється”, тож загалом позитивні або скоріше позитивні оцінки дають близько однієї п’ятої опитаних.
Натомість 32,5% респондентів вважають, що влада “більшою мірою не справляється”, а 36,8% – що “повністю не справляється”, тобто сумарно майже 70% оцінюють дії влади негативно. 10,6% вагалися з відповіддю. Такий баланс відповідей демонструє суттєвий розрив між масштабом проблеми, яку громадяни відчувають на собі, та рівнем довіри до здатності держави ефективно її вирішити.
Половина українців вважає, що добробут країни істотно погіршився і не чекають покращень
Оцінки українцями змін добробуту за минулий рік залишаються переважно негативними як на рівні країни в цілому, так і на рівні власних родин, а очікування на наступний рік теж радше песимістичні.
Так 49,7% респондентів вважають, що добробут України за минулий рік “істотно погіршився”, ще 25,2% відповіли, що він “трохи погіршився”. Лише 1,2% опитаних вважають, що добробут “істотно покращився”, а 3,3% – що “трохи покращився”, тобто сумарно позитивні оцінки не дотягують навіть до 5%. 17,2% вважають, що добробут “не змінився”, а 3,5% вагалися з відповіддю.
Динаміка останніх місяців свідчить, що частка відповідей “істотно погіршився” залишається дуже високою й упродовж більшої частини періоду коливається в межах близько 45–55%, не демонструючи тренду на покращення сприйняття ситуації.
На рівні власних домогосподарств картина також песимістична.
У квітні 2026 року 37,0% респондентів заявили, що добробут їхньої родини за минулий рік “істотно погіршився”, ще 32,1% відповіли, що він “трохи погіршився”. Таким чином, про погіршення говорять майже 70% опитаних. Натомість лише 0,2% оцінили зміни як “істотне покращення”, а 4,9% – як “трохи покращився”, тобто загалом позитивні оцінки не перевищують 5–6%. 23,5% відповіли, що добробут “не змінився”, а 2,2% обрали варіант “важко відповісти”. У порівнянні з другою половиною 2024 року частка тих, хто фіксує погіршення (особливо “істотне”), залишається стабільно високою, що відображає тривалий тиск війни й економічної ситуації на повсякденне життя родин.
Оцінюючи перспективи на наступний рік, українці демонструють домінування песимізму.
У квітні 2026 року 40,5% респондентів вважають, що добробут України “істотно погіршиться”, а ще 23,7% – що “трохи погіршиться”. Лише 0,6% очікують, що добробут “істотно покращиться”, 5,3% – що “трохи покращиться”, а 17,2% прогнозують, що ситуація “не зміниться”. 12,7% вагалися з прогнозами. Порівняно з кінцем 2023 року частка оптимістів дещо скоротилася, а частка тих, хто очікує істотного погіршення, навпаки, зросла (з 32,7% у жовтні 2023 року до 40,5% у квітні 2026 року). Це свідчить про закріплення очікувань тривалих економічних труднощів на фоні війни та нестабільності.
Майже 70% українців бачать у соцмережах загрозу для дітей і очікують активних дій від школи та батьків
Переважна більшість громадян оцінює вплив сучасних соціальних мереж на дітей як негативний, водночас пропонуючи комплекс заходів, які мають реалізувати держава, система освіти та батьки – від розвитку офлайн-спілкування до обмеження шкідливого контенту та психологічної підтримки дітей.
Так, 44,8% респондентів відповіли, що соціальні мережі “швидше негативно” впливають на дітей, а ще 24,9% – що «дуже негативно». Таким чином, сумарно 69,7% опитаних оцінюють вплив соцмереж як радше чи однозначно негативний. Лише 2,7% вважають, що соцмережі впливають “дуже позитивно”, а 15,1% – “швидше позитивно”, тобто позитивних оцінок загалом трохи більше 17%. Ще 12,5% респондентів обрали варіант “важко відповісти”, що свідчить про частину аудиторії, яка не має чітко сформованої позиції або не стежить уважно за цією темою.
Респонденти очікують від держави й освітньої системи активної політики щодо пом’якшення негативного впливу соцмереж.
Найчастіше громадяни говорять про необхідність давати дітям більше живого (офлайн) спілкування – цю опцію обрали 46,4% опитаних. 44,8% підтримують розвиток дозвілля без гаджетів, а 43,6% – системне обговорення небезпек на кшталт кібербулінгу, залежності й фейкових новин. 41,5% наголошують на потребі пояснювати, як розрізняти правду і фейк, 35,2% – на обмеженні доступу до шкідливого контенту.
Майже по третині респондентів підтримують ідею показувати, що соцмережі – лише інструмент (34,6%), створювати “зони без гаджетів” у повсякденному житті (34,6%), розповідати про ризики надмірного користування (32,9%), створювати безпечне та підтримувальне середовище для дітей (31,7%), більше підтримувати дитину психологічно (30,7%) та обмежувати час перебування в соцмережах (30,5%). Лише 10,0% вважають, що проблему можна вирішити забороною користування соцмережами, що демонструє перевагу підходів “регулювати й навчати”, а не просто забороняти. 3,3% обрали варіант “інше”, 8,8% – “важко відповісти”.
Стосовно ролі батьків українці пропонують подібний, але ще більш емоційно забарвлений набір дій.
На першому місці – також надання дітям більшого живого спілкування: цю відповідь обрали 45,2% респондентів. 42,9% вважають важливим підтримувати дозвілля без гаджетів, 40,7% – більше підтримувати дитину психологічно, і стільки ж (40,7%) – пояснювати, як розрізняти правду і фейк. 36,8% виступають за регулярне обговорення ризиків (кібербулінг, залежність, фейки), 36,4% – за системні розмови з дітьми про їхній онлайн-досвід, 35,0% – за розповіді про ризики надмірного користування соцмережами. 33,1% підтримують обмеження часу в соцмережах, 32,3% – створення “зон без гаджетів” у щоденному житті, 32,1% – демонстрацію того, що соцмережі є лише інструментом, а не “центром життя”.
27,6% говорять про потребу створювати безпечне й підтримувальне середовище для дітей, 27,4% – формувати культуру поваги до себе й інших у мережі, 26,2% – обмежувати доступ до шкідливого контенту. Заборону соцмереж як вихід підтримують лише 10,4% респондентів, 2,5% пропонують інші варіанти, 8,0% вагалися з відповіддю. Такий розподіл показує консенсус: ключем до безпеки дітей в інтернеті українці вважають не заборони, а поєднання живого спілкування, освіти, психологічної підтримки та розумних обмежень.
Лише третина українців вважає стягнення військового збору після війни корисним для країни
Значна частина громадян уже поінформована про ухвалення парламентом закону щодо сплати військового збору протягом трьох років після завершення війни, однак оцінки цього рішення коливаються між підтримкою, критикою та невизначеністю.
Майже половина опитаних уже прямо чула про ухвалення закону щодо сплати військового збору після війни. Так, 49,1% респондентів відповіли, що “так, чули” про відповідне рішення Верховної Ради. Ще 18,8% зазначили, що “щось чули, але не певні в деталях”, а 32,1% заявили, що “чують про це вперше”. Тобто загалом близько двох третин населення принаймні в загальних рисах знають про післявоєнний військовий збір, але третина ще не включена в цю дискусію.
Сприйняття наслідків запровадження військового збору після війни є неоднозначним. Лише 6,3% опитаних вважають, що такий збір матиме “виключно позитивний” вплив на країну, ще 27,4% оцінюють його як “більше позитивний”, тож сумарно близько третини респондентів бачать у ньому радше корисний для держави інструмент. Водночас 20,7% вважають вплив “більше негативним”, а 17,8% – “виключно негативним”, тобто майже 40% сприймають ініціативу радше як тягар або ризик для економіки й громадян. Найчисленнішою ж є група тих, хто вагається з оцінкою: 27,8% респондентів обрали варіант “важко відповісти”. Це може свідчити як про недостатнє розуміння деталей закону, так і про відсутність довіри до того, як саме будуть використані зібрані кошти.
