У Верховній Раді України 12 березня зареєстрували проєкт закону “Про внесення змін до Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізації щодо врегулювання порядку перевірки військово-облікових документів громадян та направлення (вручення) повісток про виклик”.
Йдеться про законопроєкт №15076. Автор ініціативи – народний депутат Сергій Гривко від партії “Слуга Народу”, який пропонує доповнити закон новою статтею 22-1.
Мета проєкту – встановити чіткі правила для виклику громадян до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, заборонити необґрунтоване застосування сили та забезпечити прозорість процедур, аби уникнути зловживань під час мобілізації.
Як пише автор законопроєкту в пояснювальній записці, документ викликаний численними порушеннями з боку посадовців ТЦК під час повномасштабної війни. Зокрема, ідеться про випадки незаконного затримання громадян, внесення даних до реєстру “Оберіг” без належних підстав, примусове доставлення до ТЦК без протоколів про адміністративні правопорушення та зловживання фізичною силою.
Поверхневий огляд тексту законопроєкту викликає сумнів: чи не дублює він норми, які вже існують у чинному законодавстві, лише уточнюючи та кодифікуючи їх в одній статті? І якщо посадовці ТЦК порушують діюче законодавство (“неправильно застосовують”, як це називають автори), то може їх треба притягувати до відповідальності за діючим законодавством за перевищення службових повноважень, а не приймати новий закон? Або, як мінімум, пояснити їм, як вони повинні діяти, якщо вони не знають, а не в друге ухвалювати те ж саме? Ці аспекти варті детальнішого аналізу, аби зрозуміти реальний вплив ініціативи на систему мобілізації.
Навіщо потрібен закон проти порушень під час мобілізації
Автор законопроєкту нардеп Гривко пояснює, що його прийняття потрібне через важливість правильної організації мобілізації для оборони країни. На практиці закони про мобілізацію, військовий обов’язок, реєстр призовників та захист даних, а також постанови уряду №154, №1487 і №560 виявили серйозні проблеми. Зокрема це стосується перевірки документів, надсилання та вручення повісток. Посадовці ТЦК часто неправильно застосовують Кодекс про адміністративні правопорушення за статтями 210 і 210-1, а також ініціюють затримання без підстав. Це викликає конфлікти, порушення прав громадян, судові спори та знижує ефективність мобілізації, як показує судова практика.
Метою проєкту закону, на думку його автора, є виправлення цих колізій і покращення регулювання перевірки документів, вручення повісток, внесення даних про порушення до реєстру та процедур затримання. Завдання – зробити процеси чіткими, усунути прогалини, захистити права людей, підвищити ефективність мобілізації, зменшити судові конфлікти та покращити спілкування ТЦК з громадянами.
Автор очікує, що закон впорядкує процедури, усуне правові проблеми, зробить мобілізацію ефективнішою, забезпечить баланс між обов’язками та правами, посилить оборону країни, підвищить довіру до заходів і зменшить кількість судових справ.
Що саме пропонує законопроєкт №15076
Документ пропонує додати нову статтю 22-1 до Закону “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”. У ній прописано, як саме має відбуватися перевірка військово-облікових документів і вручення повісток.
Основні правила пропонуються такі:
- Викликати військовозобов’язаного до ТЦК можна тільки двома способами: особисто вручити повістку або надіслати її рекомендованим листом з описом вкладення і повідомленням про вручення.
- Під час перевірки документів представники ТЦК і поліція не мають права застосовувати фізичну силу чи спецзасоби без вагомої причини. Поліція зобов’язана зупиняти будь-які порушення, незалежно від того, хто їх вчиняє.
- Якщо під час перевірки військовозобов’язаного виявили порушення (наприклад, неактуальні дані чи ігнорування обліку), працівник ТЦК спочатку зобов’язаний спокійно пояснити людині мету мобілізації, її права, обов’язки та відповідальність. Після цього – вручити повістку на дату і час, які людина сама погодить (але не пізніше ніж за три дні).
- Відмова взяти повістку вважається порушенням і тягне за собою штраф. Таку відмову фіксують на відео чи іншими доказами.
- Якщо військовозобов’язаний прийшов за повісткою, все проходить у звичайному порядку: медогляд, уточнення даних тощо.
- Якщо не прийшов без поважної причини, ТЦК протягом 14 днів розглядає адміністративну справу і виносить постанову про штраф (копію надсилають військовозобов’язаному).
- Після постанови дані про штраф вносять до реєстру “Оберіг”. Тільки тоді керівник ТЦК може офіційно звернутися до поліції, щоб затримати і доставити військовозобов’язаного у ТЦК.
- Без постанови і протоколу звертатися до поліції заборонено. Поліція не має права затримувати людину “просто так” за запитом ТЦК.
Чи пропонує законопроєкт №15076 щось нове
Насправді багато з того, що пропонується в законопроєкті №15076, вже закладено в чинному законодавстві України. Наприклад, ТЦК і зараз не мають права затримувати чи доставляти людей до своїх центрів. Згідно зі статтею 17 Конституції України, Збройні Сили та інші військові формування не можуть використовуватися для обмеження прав і свобод громадян. ТЦК та СП не є правоохоронними органами, тому їхні представники не наділені повноваженнями на затримання. Це виключно компетенція поліції, як вказано у статті 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП).
Так само, ТЦК не мають права утримувати військовозобов’язаних у своїх приміщеннях чи не відпускати їх. Це порушує конституційне право на свободу та особисту недоторканність (стаття 29 Конституції). Якщо людина прийшла добровільно чи була доставлена, вона має право піти в будь-який момент, якщо не вчинено правопорушення, що вимагає затримання. Поліція ж може доставити військовозобов’язаного до ТЦК тільки після складання протоколу про адміністративне правопорушення (наприклад, за статтею 210 КУпАП – порушення правил військового обліку). Без протоколу чи постанови доставляти у ТУК поліція не має права.
Щодо статусу “в розшуку” в додатку “Резерв+”, ситуація ще складніша. Чинне законодавство не передбачає поняття “розшук” в адміністративному праві для таких випадків – це термін з кримінального процесу (Кримінальний процесуальний кодекс). Внесення даних про “розшук” чи порушення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів (Закон “Про Єдиний державний реєстр…”, стаття 7, частині перша, пункті 20-1) можливе тільки після винесення постанови про адміністративне правопорушення. Однак на практиці військові ТЦК часто оголошують “розшук” без жодного протоколу чи постанови, що є незаконним. Судова практика це підтверджує: у постанові апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі №400/8670/25 вказано, що дані про розшук можна вносити тільки після притягнення до відповідальності за статтями 210 чи 210-1 КУпАП, інакше це порушує Закон “Про захист персональних даних”. Аналогічних судових рішень про незаконність так званого “розшуку” від ТЦК” багато.
Більше того, коли в “Резерв+” з’являється мітка “в розшуку”, система часто пропонує користувачу через електронний підпис визнати правопорушення та сплатити штраф. Це виглядає як маніпуляція: адже на той момент немає ні протоколу, ні постанови про штраф. Фактично, людину змушують самостійно “створити” протокол, визнати вину та погодитися на покарання, хоча юридично порушення не зафіксоване. Судова практика вважає таке внесення даних протиправним, як у справі №420/17275/25 від 8 жовтня 2025 року, де Одеський суд задовольнив позов і зобов’язав виключити незаконні дані.
Порівнюючи із законопроєктом №15076, бачимо, що він не вводить нічого принципово нового. Нова стаття 22-1 просто збирає ці норми в одному місці: уточнює процедури вручення повісток, забороняє силу без підстав, вимагає роз’яснень прав і забороняє звернення до поліції без постанови. Це кодифікація чинних правил з акцентом на строки (наприклад, 14 днів на розгляд справи) та узгодження дати явки, але суть залишається тією ж. Законопроєкт радше намагається зробити правила чіткішими, щоб уникнути зловживань, але не змінює базових принципів.
Чи допоможе новий закон проти порушень, які і так вже заборонені
Якщо чинне законодавство вже забороняє ТЦК примусово затримувати, доставляти чи утримувати людей, то чи змінить ситуацію новий законопроєкт, який по суті повторює ці норми? Автор проєкту №15076 у пояснювальній записці визнають, що порушення трапляються, попри діючі правила, і пропонують чіткіше їх прописати в законі. Але логічно виникає питання: чому просто не карати порушників за чинними нормами? Адже військові ТЦК не є правоохоронцями і не можуть обмежувати свободу (стаття 17 Конституції України), а будь-яке утримання без суду – це пряме порушення статті 29 Конституції та статті 5 Європейської конвенції з прав людини. Судова практика це підтверджує, але зловживання тривають, бо покарання рідко застосовують.
Ще складніше з роллю поліції: порушення часто відбуваються в її присутності, коли поліцейські не просто не реагують, а й беруть участь у затриманнях чи доставленні без підстав. Це суперечить Закону “Про Національну поліцію” (статті 42–45), де сила дозволяється тільки для запобігання правопорушенням. За даними Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, з початку війни кількість звернень про такі порушення зросла в 333 рази – з 18 у 2022 році до 6127 у 2025-му. Під час виступу на засіданні Тимчасової слідчої комісії ВР 9 лютого 2026 року Лубінець наголосив на “системній кризі” у ТЦК, де фіксуються незаконні затримання, утримання, вилучення телефонів і навіть антисанітарія в приміщеннях. Він підкреслив, що ТЦК не мають права на такі дії, а поліція повинна реагувати, але часто ігнорує або сприяє порушенням. Лубінець вимагає введення реформ, включаючи цифровізацію перевірок і кадрові зміни, бо без реальної відповідальності (наприклад, кримінальної за перевищення повноважень – стаття 365 Кримінального кодексу) новий закон може залишитися на папері.
Зрештою, законопроєкт №15076 може зробити правила чіткішими, але без механізмів контролю та покарання за порушення – від штрафів до звільнень – ситуація навряд чи виправиться. Автор проєкту закону покладається на те, що кодифікація в одній статті зменшить зловживання, але досвід показує: без виконання законів нічого не зміниться.
