В Російській Федерації почалися внутрішні процеси, які вже впливають на збільшення російського терору в Україні. В майбутньому розхитані “башти Кремля” можуть призвести аж до розпаду РФ на кілька князівств.
Цей шлях по розвалу РФ не швидкий, враховуючи розмір самої Росії і аморфність її громадян, але підстави на таке сподіватися є. Російські клани, найпомітніший з яких очолив колишній “кухар Путіна” Євген Пригожин разом з керівником окупованої Чечні Рамзаном Кадировим, зараз набувають серйозного впливу і починають боротьбу між собою.
Політарена проаналізувала ці процеси і місце України в них.
Війна неминуча з Путіним чи без
Якщо на початку війни українців голосом радника Офісу президента Олексія Арестовича заспокоювали, що війна триватиме “два-три тижні”, вже в кінці весни і влітку ми почали звикати до правди. Ця війна буде довгою. Мало того, ця війна може тривати безвідносно того, хто керуватиме Росією. Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний сказав TIME: “Знаючи те, що я знаю про росіян з перших вуст, наша перемога не буде остаточною. Наша перемога стане можливістю перевести подих і підготуватися до наступної війни”.
Путін не вічний, і наступна війна з Росією може бути вже без нього, бо в російських групах впливу є на це запит, бо в російському суспільстві також поки війну підтримують.
Війна Росії проти України остаточно пішла за сценарієм терору з 10 жовтня, коли РФ здійснила і продовжує завдавати удари по об’єктах енергетики і життєзабезпечення. Раніше Росія хоча б відбріхувалася, що її цілі суто воєнні, зараз президент РФ Володимир Путін відкрито визнає, що хоче схилити керівництво України до переговорів. А його оточення, наприклад експрезидент Дмитро Медведєв, каже, що РФ буде бити по українській інфраструктурі доки Україна не погодиться на перемир’я.
Загостренню терору України передувала ганебна втеча російської армії з Харківщини, а також тиск на Путіна і генштаб РФ, повальна критика з боку Пригожина, Кадирова, пропагандистів типу Соловйова і радикальних воєнкорів і “експертів” типу Пегова і Гіркіна. Саме після взяття ЗСУ Лиману і звільнення Балаклеї, Пригожин перестав бути просто творцем “фабрики тролів” під прикриттям ГРУ, “вербувальником зеків” і колишнім “кухаром Путіна”. Його альянс з Кадировим став публічним, їхня унісонна критика дій Міноборони РФ і генералів стала впливовою, такою, яка міняє зараз розстановку сил в РФ.
Щоб зрозуміти, чи вигідно це Україні, назвемо всі клани, які розхитують “башти Кремля”.
Кадиров+Пригожин
Після провалу армії РФ на Харківщині Пригожин перестав прикидатися лише пітерським кримінальним авторитетом і бізнесменом, а вийшов з тіні. 26 вересня він вперше визнав, що створив у 2014 році групу, яку згодом назвали приватною військовою компанією (ПВК) “Вагнер”. Тобто він визнав, що має безпосереднє відношення не тільки до війни у Сирії, але й до війни на Донбасі, яку Росія розв’язала 8 років тому. І своїм зізнанням підтвердив своє ж право критикувати російський генералітет і Міноборони тепер, під час повномасштабної війни. Кадиров, підтримуючи Пригожина, перестав обмежуватися впливом лише на Чечню, йому там давно стало затісно. Кадиров, маючи власну армію, яка насправді є частиною Росгвардії і фінансується з бюджету РФ, тепер відчув силу впливати на велику політику і велику війну. Вони обидва критикують Генштаб РФ за непрофесійні дії і програші на фронті, розпинають Сергія Шойгу і Міноборони РФ, закликають жорсткіше обстрілювати українські міста. І мають відповіді на свої закиди. Washington Post пише, що Пригожин особисто сказав Путіну, що його військове командування погано керує бойовими діями в Україні. Відсторонення генерала Лапіна, який керував провальним для РФ Лиманським напрямком, це також справа рук Пригожина і Кадирова, призначення Сергія Суровікіна — генерала-армагедона — теж прямий наслідок їхнього впливу.
Військовий аналітик Forbes McKenzie, голова McKenzie Intelligence, сказав Sky News, що Суровікіна можна вважати союзником Пригожина, а Путін, призначаючи його заспокоює “яструбині голоси в Росії”, тобто голоси самого Пригожина і Кадирова, а також інших націоналістичних прихильників жорсткої війни в Україні.
Хоча сам Пригожин у своєму Telegram зізнавався, що вони з Суровікіним союзниками були не завжди. Коли він підтримав ГКЧП і давив танками учасників мітингу у 1991 році, Пригожин був по той бік барикад.
Американський інститут вивчення війни, аналізуючи актуальну бурхливу діяльність Пригожина зазначає, що він стає реальною владою в Росії. “Пригожин може створити або не створити власну політичну партію, але він утверджується як політична сила, використовуючи свій популярний статус і свою приналежність до “Вагнера” для критики своїх опонентів в елітних колах і для інституціоналізації власної влади”, — пише JSW 31 жовтня.
Пригожин, знаючи про рішення президента України Володимира Зеленського не вести переговори з Путіним, і, можливо, вести їх з наступним головою РФ, вже робить йому компліменти. В російській владній системі ще пів року тому таке було неможливо уявити.
Російські урядовці+Міноборони РФ+генерали Генштабу РФ на чолі з Валерієм Герасимовим.
Цей клан явно опозиційний Пригожину і Кадирову, але він найбільше підпадає під їхні нападки. Всі його учасники мають і фінансові ресурси і силові, але не мають волі протистояти новій агресивній силі, а також бояться втратити прибуткові посади. Герасимов і Шойгу, наприклад, не могли не знати про неготовність системи до мобілізації, і не могли не попереджати Путіна про це. Але після провалу військ РФ на Харківщині і певних успіхів ЗСУ на Херсонщині, Путін вже перестав їх слухати. Він відкрив скриньку Пандори, оголосивши мобілізацію, а Шойгу з Герасимовим стали виконавцями наказу. Ті, хто все життя звикли пристосовуватися, не можуть чинити активний супротив, але, за нагоди ловитимуть опонентів на провалі і нагадуватимуть про себе. До того ж сам Шойгу має слабкі позиції, він не може спиратися на кадрових військових, бо є для них авторитетом. Популярність в армії РФ зараз набирає саме Суровікін. Це Кадиров і Шойгу мають за собою озброєних людей, а Шойгу — ні. Саме його називають “фанерним генералом”, який готував війська хіба що для парадів, а не для справжньої війни. Адже, як виявилося, “друга армія світу” не має ані забезпечення, ані оновленої модифікованої техніки, ані навіть форми для солдатів.
Патрушев+ФСБ
Після провалу бліцкригу в Україні ФСБ довелося пояснювати, чому доклади по Україні не відповідають дійсності, чому п’ятий відділ ФСБ протягом багатьох років з 2004 не зміг створити потужну проросійську “п’яту колонну” в Україні. Російське видання Meduza писало, що Путін у березні розпочав репресії у ФСБ, саме в п’ятому відділі, який надавав йому ілюзорні звіти про Україну. ФСБ не може не бентежити ріст впливу Кадирова, адже між ними є давня ворожість. Глава уряду Чеченської республіки Ічкерія у вигнанні Ахмед Закаєв пояснював ZN.ua причини цієї ненависті: “Річ у тім, що Чечня — єдиний регіон, де ФСБ не може робити все, що хоче. Там їм доводиться узгоджувати свої дії з Кадировим”, — казав Закаєв.
Представник силового блоку чекістів — вихідець з ФСБ і один з наближених до Путіна людей — секретар Ради безпеки Росії Микола Патрушев. Washington Post писав, що відколи Путін 24 лютого віддав наказ про вторгнення в Україну, саме Патрушев став “жорстокою особою” мілітаристської Росії. Навесні і на початку літа, коли Путін раптово зник з публічного простору на деякий час (тоді казали, що він має проблеми зі здоров’ям) саме Патрушев став його голосом і в ЗМІ і на усіляких місцевих самітах. Politico на початку жовтня називало Патрушева одним з ймовірних наступників Путіна. Але вже зараз популярність Патрушева посуває Пригожин.
Усі ці клани хоч і підтримують ідею “імперськості” і “русского міра”, але в минулому мають войовничий один до одного бекграунд, більшість з них стояли по різні сторони барикад під час путчу і заколоту у 1991 і 1993 кривавих для Росії роках. А у випадку з Кадировим, ще й воювали по різні боки під час чеченських війн. Воюють вони один з одним і зараз, проте поки що не на полі бою. Бо завдяки зростаючому впливу цих кланів, в сучасній РФ вже не одна армія, а декілька. Так само не існує єдиний центр ухвалення рішень, він став фрагментарним. Питання лише в тому, кого підтримають регіональні еліти республік і олігархи.
Путін у розстановці сил між цими кланами поки балансує і утримує владу, як йому здається, але невідомо, чи довго це триватиме. Вже зараз клани вертять ним, немов фанерною фігурою.
Мудрий повинен сидіти на березі річки й чекати, поки трупи ворогів пропливатимуть повз (Лао-Цзи). Це те, що зараз вочевидь і робить Україна. Розпад Росії на декілька князівств, громадянська війна на території РФ зведе до нуля можливості росіян вести війну ще й в Україні. На це просто не вистачить сил. Крім того, вірогідність великої війни з РФ або її частиною теж відкладається за часом, що дасть можливість українцям краще підготуватися.
Проте західних партнерів України особи Пригожина і Кадирова можуть і лякати, бо Росія — ядерна держава. Якби мова йшла тільки про загрозу її розпаду, навряд би це когось сильно хвилювало. Питання в тому, до якого з кланів перейде ядерне озброєння.
Також Україні точно не вигідно, якщо партнери настільки повірять і пересвідчаться у неконтрольованості російської ядерної зброї на фоні боротьби кланів, що схилятимуть українську владу до будь-яких переговорів будь з ким, хто представлятиме на той час владу в РФ.
Попри негативні сценарії і ядерну загрозу, яка нікуди не зникає і з Путіним при владі у РФ, і без нього, в України немає іншого вибору, як боротися. І чекати, спостерігаючи за міжусобними розбірками росіян, розробляти стратегію і зміцнювати оборону.
