У рамках спільного проєкту видання “Політарена” разом із дослідницькою компанією Active Group продовжують вивчення громадської думки українців. Чи є зараз недовіра до інституцій, запит на нову еліту та скепсис щодо політичних процесів?
Відповіді на ці питання містить соціологічне дослідження: “Суспільно-політичні настрої українців”, проведене “Політареною” спільно з компанією Active Group 17 січня 2026 року.
Методологія: Дослідження здійснено за допомогою онлайн-панелі SunFlower Sociology. Метод: самозаповнення анкет громадянами України віком 18 та більше років. Вибірка: 1000 анкет (репрезентативна за віком, статтю і регіоном України). Дані збирались протягом всього року. Збір даних відбувся 17 січня 2026 р. Теоретична похибка при довірчій імовірності 0,95 не перевищує 3,1%.
Загалом результати дослідження свідчать, що початок 2026 року українське суспільство зустрічає в умовах затяжної політичної напруги, високого рівня критичності до влади та відсутності відчуття системних змін. Попри війну, яка об’єктивно підвищує очікування консолідації та відповідальності політичних еліт, громадяни демонструють стійку недовіру до ключових інституцій, обережність у сприйнятті гучних політичних справ і майже одностайний запит на оновлення політичного класу.
Запит на перезавантаження еліт
На цьому тлі запит на оновлення політичної еліти після війни набуває майже консенсусного характеру. Понад 92% українців підтримують необхідність такого перезавантаження.
“Подібний рівень згоди є нетиповим для політичних питань і свідчить про накопичену втому від чинного політичного класу, незалежно від ідеологічних симпатій чи регіональних відмінностей. Водночас цей запит поки що має радше негативний характер — “проти старих”, ніж чітко артикульований позитивний образ нової еліти”, – йдеться у дослідженні.
Передвиборчий фон як фактор напруги
Більшість українців (58,8%) уже зараз відчувають початок передвиборчої кампанії. Це пояснює зростання кількості публічних конфліктів, звинувачень і взаємних атак у політичному просторі, навіть за відсутності формально оголошених виборів.
“Таким чином, суспільство живе в умовах перманентної політичної мобілізації, що додатково знижує довіру до щирості політичних дій”, – вважають автори дослідження.
Альтернатива чинному президенту: дефіцит лідерів
Попри високий запит на зміни, українці не бачать чіткої альтернативи чинному президенту. Половина респондентів переконані, що наразі в Україні немає політичного лідера, здатного якісно виконувати обов’язки президента.
“Це вказує не лише на персональний фактор, а й на структурний дефіцит нових політичних фігур, які користувалися б суспільною довірою”, – наголошується у дослідженні.
Найкращий президент: відсутність спільного наративу
Відповіді на запитання про президента, який зробив найбільше для розвитку України, демонструють фрагментовану суспільну пам’ять. Хоча відносно найчастіше згадуються Володимир Зеленський (24,5%) і Петро Порошенко (17,8%), понад п’ята частина респондентів (22,5%) не змогли дати відповідь.
“Це свідчить про відсутність усталеного позитивного політичного наративу, який би об’єднував суспільство навколо оцінки попередніх періодів державного розвитку”, – вважають дослідники.
Звинувачення на адресу Юлії Тимшенко: антикорупція без довіри
Звинувачення на адресу Юлії Тимошенко у підкупі народних депутатів більшість українців сприймають не як прояв системної боротьби з корупцією, а як інструмент політичного протистояння. Сукупно 53,5% респондентів вважають цю справу переважно або виключно політично мотивованою. Лише 13,7% переконані, що йдеться виключно про боротьбу з корупцією, ще 25,6% займають проміжну позицію.
“Така структура відповідей свідчить не лише про скепсис щодо конкретної справи, а й про ширше явище – вичерпаність суспільної довіри до політичної риторики антикорупції. Для значної частини громадян будь-які гучні звинувачення автоматично зчитуються через призму міжелітної боротьби, а не як прояв інституційної справедливості”, – йдеться у результатах досліждення.
Очікування фіналу справи: сумнів у спроможності судової системи
Очікування щодо результату справи Тимошенко лише підсилюють цей скепсис. Більшість українців не вірять у реальний і завершений судовий процес: 40,8% вважають, що справа завершиться виправданням або розвалиться в суді, ще 27,1% переконані, що вона взагалі не дійде до судового розгляду. Лише 16,1% очікують обвинувального вироку.
“Фактично суспільство демонструє низькі очікування від судової системи як механізму остаточного вирішення політичних конфліктів, що підриває відчуття справедливості й посилює загальну недовіру до державних інституцій”, – коментують результати дослідники.
Верховна Рада: інституція без суспільного мандата
Найбільш критично українці оцінюють діяльність Верховної Ради. Понад 84% респондентів заявили, що парламент не відображає реальні настрої та потреби суспільства. Лише 6,3% вважають, що він хоча б частково виконує представницьку функцію.
“У поєднанні з попередніми блоками це формує цілісну картину: громадяни не відчувають себе представленими у ключовому законодавчому органі, що трансформує парламент із інституції суспільного діалогу на символ відчуження між владою та громадянами”, – вважають автори дослідження.
Парламентські рейтинги: фрагментація без очевидного лідера
Парламентські рейтинги підтверджують відсутність чіткого фаворита та збереження фрагментованого політичного поля.
Найвищий рівень підтримки серед партій, що долають прохідний поріг, отримує потенційна “Партія Валерія Залужного”(13,9%). Далі з незначним відривом ідуть Європейська солідарність (11,0%), Партія Володимира Зеленського (9,9%) та потенційна “Партія Кирила Буданова” (8,8%).
Ще 6,6% потенційних виборців готові підтримати “Партію Азов”, якої також як і “партії Залужного і партії Буданова”, зараз не зареєстровано і немає в політичному просторі.
Водночас суттєвою залишається частка невизначеного та протестного електорату: 12,3% респондентів не змогли відповісти, за кого б проголосували, 9,1% заявили про намір зіпсувати бюлетень або проголосувати “проти всіх”, а 8,6% – узагалі не брати участі у виборах. Така конфігурація свідчить про нестійкість партійних орієнтацій і відсутність сформованого парламентського центру довіри.
Відповідальність за енергетичну кризу: фокус на центрі
У питанні відповідальності за енергетичну кризу (за винятком російських ударів) українці насамперед покладають відповідальність на центральну владу: уряд і президента.
Це підкреслює очікування суспільства, що ключові кризові рішення мають ухвалюватися саме на найвищому рівні, а не перекладатися на регіони чи місцеве самоврядування.
