У сучасній Україні судова система продовжує стикатися з численними викликами, які роблять процес захисту прав громадян тривалим, дорогим і непередбачуваним. За даними опитування, проведеного у 2025 році DEJURE, рівень недовіри українців до Верховного Суду сягнув 68,6%, а серед основних причин негативного сприйняття судової влади називають корупцію (69,9%) та залежність суддів від політиків і олігархів (50,4%).
Ці проблеми посилюються війною, яка перевантажує суди новими категоріями справ, і неповними реформами, що не дозволяють повністю очистити систему від спадщини корупції та залежності.
Але чому така гнітюча статистика? І чому українцям складно захищати свої права в судах? Розберемо головні причини.
1. Корупція у судах та судовій адміністрації
Корупція залишається системною проблемою українського правосуддя, підриваючи довіру до судів і роблячи рішення залежними від неформальних зв’язків чи хабарів, а не від закону. У травні 2023 року НАБУ затримало голову Верховного Суду Всеволода Князєва за отримання хабаря у розмірі 2,7 мільйона доларів, що стало одним із найгучніших скандалів, який продовжує відлунювати і в 2025 році. Цей інцидент ілюструє, як корумповані судді можуть впливати на ключові рішення, особливо в адміністративних справах, де йде мова про розподіл ресурсів чи оскарження дій влади.
Під час конкурсу на посади суддів Вищого антикорупційного суду в 2024-2025 роках Вища кваліфікаційна комісія суддів, як писав Центр протидії корупції, зіткнулася з численними проблемами доброчесності кандидатів, де значна частина з них або їхні родичі мали явний корупційний шлейф або сумнівну репутацію:
- необґрунтоване походження коштів на нерухомість чи криптовалюту (наприклад, подарунки від матерів, які отримують мінімальні доходи);
- зв’язки з ОПЗЖ;
- сумнівні судові рішення у минулій практиці;
- поїздки до РФ чи рекомендації від одіозних осіб на кшталт Сергія Ківалова.
Це призвело до провалу конкурсу: лише 7 кандидатів дійшли до співбесід першої інстанції, і жоден – до Апеляційної палати, і процес довелося оголосити заново. Але й і ті мають сумнівні сторони в біографії.
Експерти зазначають, що антикорупційна система у судовій владі неефективна: ключова комісія з відбору кандидатів не справляється з перевіркою етичності претендентів, дозволяючи корумпованим особам просочуватися “крізь сито”.
Наприкінці вересня 2025 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України оприлюднила для громадського обговорення проєкт змін до своєї Антикорупційної програми на 2025-2026 роки. Ці зміни спрямовані на посилення заходів із запобігання корупції, зокрема ухвалення нових нормативних актів, моніторинг ризиків та підвищення прозорості в роботі комісії. Пропозиції та зауваження приймалися до 6 жовтня 2025 року, з метою всебічного врахування думок громадськості та експертів перед затвердженням, але базова версія вже набула чинності. Подивимося, яким буде кінцевий результат, і чи не перетвориться Антикорупційна програма на формальність та “косметичний захід”.
2. Недовіра до держави та судів як захисників прав
Українці дедалі менше вірять, що держава та судова система здатні забезпечити захист їхніх конституційних прав і свобод, сприймаючи суди як інструмент безкарності, свавілля та корупції, де закон діє лише для “обраних”, здатних заплатити хабар. Опитування соціологічної групи Рейтинг (Rating Group) і Консультативної місії Європейського Союзу (КМЄС) за вересень 2025 року показало, що українські суди загалом мають довіру всього у 4% громадян. Тоді як рівень недовіри сягає 73%. Це свідчить про критичний рівень недовіри, спричинений системними порушеннями прав. Також гострою є проблема порушень під час мобілізації, про яку заявляли в Офісі Уповноваженого з прав людини.
Однак це не змінює загальної картини, де звичайні люди почуваються незахищеними перед системою, орієнтованою на еліту. В українському суспільстві чітко закріпився стереотип: є гроші – відкупишся, виграєш у будь-якому суді; немає грошей – ти поза законом.
Водночас начальник пресофісу Вищої ради правосуддя та пресцентру судової влади України Володимир Гуржи у своєму блозі на “УП” у вересні висловив таку думку щодо причин недовіри: “Тепер про корінь недовіри — він в тому, як ми сприймаємо і тлумачимо нашу дійсність. Первинний контакт з судом — через облуплені стіни й почуті погані історії — працює як сенсорний фільтр. Колективна пам’ять підтягує уявлення про “завжди так було”, коло вашого спілкування підсилює: “усі знають”. Медіа підживлюють простими ярликами, які легко повторювати і важко спростовувати в умовах дефіциту уваги. Це сприйняття зшивається в розуміння: чесний суд — виняток, не норма”.
“Далі ми приписуємо сенс: якщо хтось виправданий, кого вже охрестили злочинцем, “очевидно”, що це підкуп судді. Повторення інституціоналізує знання: розмови на кухні, меми в інтернеті, короткі відео стають ритуалами безпеки, в них ви знаходите підтримку своєї версії “всі хабарники”, бо алгоритми підсовують вам те, що ви “хочете” бачити, а в дім запрошуєте людей, з якими погоджуєтесь. Від цього поведінка стає інерційною: судів уникають, “бо все одно нічого не зміниться”. Цикл замикається, реформи буксують, бо не затребувані тими, хто вже змирився”, – вважає Гуржи.
3. Недосконалість законодавства та прогалини у ньому
Недосконалість українського законодавства, включаючи колізії між нормами та прогалинами (відсутність регулювання нових відносин), створює правову невизначеність, що ускладнює судовий захист прав громадян і змушує суди до “тлумачення” через правотворчість, часто призводячи до затягування справ чи відмови у захисті. За даними Білої книги реформ-2025, несистемні зміни до законів розбалансовують практику. Інакше кажучи, закони в Україні часто міняють хаотично, без загального плану (наприклад, поспіхом реагуючи на скандали чи тиск), що збиває з пантелику суддів і робить їхні рішення непослідовними. Як от коли парламент швидко “відкатує” назад антикорупційні норми, а потім їх відновлює, створюючи плутанину в практиці.
Окрім цього, суспільство рухається набагато швидше (через війну, яка вимагає нових покарань для воєнних злочинів, чи цифровізацію, де інтернет і онлайн-суперечки обганяють старі закони), але правові норми лишаються “замороженими” і не встигають за цим темпом, тому виникає невизначеність: люди не розуміють, що законно, а що ні, і не можуть передбачити наслідки своїх дій. Це порушує базовий принцип “юридичної визначеності” – право повинно бути чітким, стабільним і зрозумілим для всіх, а не грати у “вгадайку”.
Наприклад, одна з прогалин – відсутність чітких процедур щодо електронних доказів у судовому процесі, що ускладнює захист прав у цифрових спорах (наприклад, онлайн-шахрайство, кол-центри), змушуючи суди імпровізувати. Це демотивує громадян звертатися до судів, перетворюючи законодавство на бар’єр, а не інструмент справедливості.
4. Кадровий дефіцит і перевантаженість судів
Хронічний брак суддів призводить до перевантаження справ, затягування процесів і зниження якості рішень, роблячи захист прав повільним і виснажливим для громадян. Станом на 1 вересня 2025 року в судах усіх рівнів залишається 2198 вакантних посад суддів. У Сумському апеляційному суді, наприклад, працює лише 4 судді при 21 вакантній посаді, що паралізує розгляд справ у регіоні.
Голова Верховного Суду в лютому 2025 року Станіслав Кравченко наголосив, що кадровий дефіцит – це основна проблема для правосуддя.
Але чому фахівці не хочуть ставати суддями? В українському суспільстві існує міф, що суддя – це обов’язково корумпований міліонер, а сама посада є бажаною для будь-кого. І хоча дійсно є чимало прикладів таких сумнівних суддів, для більшості з них робота – це, як каже суддя Марина Барсук, “щоденний іспит”. Показовою є історія Наталі Скриннікової, адвоката, яка 12 років прагнула стати суддею, і коли досягла мети, то не протрималася навіть і року. І те, з чим вона стикнулася, є щоденною реальністю для кожного судді:
- ризики безпеки (погрози, тиск активістів і політиків, фіксовані напади);
- бюрократичний конкурс (роки перевірок доброчесності);
- порівняно невелика зарплата як для такого спеціаліста (40-50 тис. грн);
- суспільна недовіра, “токсичність”.
Юристи обирають адвокатуру чи бізнес за менший стрес і більшу свободу, попри реформи.
5. Проблеми з виконанням судових рішень
Навіть виграна справа не гарантує реального захисту прав, оскільки виконання рішень залишається слабкою ланкою системи через бюрократію, брак ресурсів і ризики у зонах бойових дій. Лише за перші місяці 2025 року українські суди ухвалили 213 рішень щодо компенсацій за шкоду від воєнної агресії, але їх виконання ускладнене відсутністю механізмів стягнення з РФ.
А ось типова ситуація, яка постійно фігурує в судах: мати-одиначка виграла суд проти колишнього чоловіка про стягнення аліментів на дитину, але відповідач не сплачував їх роками, утворивши заборгованість. Жінка не може забезпечити базові потреби дитини (їжа, одяг, освіта), а виконавча служба не встигає арештувати майно боржника через приховування ним доходів. Це типовий випадок, коли рішення суду лишається на папері, змушуючи громадянку звертатися у суд повторно, витрачаючи час і гроші.
6. Порушення принципу рівності сторін
Принцип “рівності озброєнь” (equality of arms), закріплений в Європейській конвенції з прав людини, часто ігнорується в українських судах, де обвинувачення має перевагу над захистом, створюючи структурну нерівність між сторонами.
Цей принцип – проста ідея справедливості в суді: обидві сторони (той, хто звинувачує, і той, кого звинувачують) повинні мати рівні шанси на перемогу. Уявіть суд як спортивний поєдинок: якщо одна команда грає з повним набором гравців і м’ячем, а інша – без них, це нечесно.
Щоб правильно реалізувати принцип “рівності озброєнь”, суддя повинен забезпечити умови, щоб обидві сторони – обвинувачення і захист – мали однакові можливості: повний і своєчасний доступ до всіх доказів (наприклад, одразу після подання справи), рівний час на підготовку аргументів і свідків, право на допит опонентів без обмежень, а також можливість оскаржити будь-які клопотання чи рішення на паритетних засадах. Суддя діє як нейтральний арбітр, не схиляючись на користь жодної сторони, і фіксує всі процеси для прозорості; якщо є нерівність (наприклад, ігнорування клопотань захисту), справа може бути оскаржена у вищій інстанції. Це не тільки робить процес справедливим, але й підвищує довіру до суду, перетворюючи його на справжній змагальний поєдинок, де перемагає правда, а не сила.
Але в Україні це часто порушують: прокурори (обвинувачення) легше отримують, що хочуть (наприклад, клопотання про арешт), а адвокатів ігнорують або навіть не пускають на слухання. У справах про війну це особливо боляче – люди без захисту не можуть нормально довести свою невинуватість, бо “зброя” нерівна. Унаслідок суд виглядає упередженим, а не справедливим.
7. Політична залежність і брак незалежності суддів
Судді часто піддаються тиску від політики та олігархів, що робить рішення упередженими та залежними від влади, а не від закону. Інше опитування КМІС показало, що 50,4% українців вважають залежність суддів від політиків основною причиною недовіри. Політична залежність простежується в призначеннях, як-от у Конституційному Суді.
Зараз робота Конституційного Суду України фактично паралізована, і. таке враження, що політики, з позиції відкритих джерел, сприяють, щоб так було й надалі. 9 жовтня 2025 року Верховна Рада не призначила двох суддів до КСУ, хоча давно мала це зробити. Парламент, президент і з’їзд суддів так і не обрали склад суду, попри тиск міжнародної спільноти. Тому робота стоїть й досі, а ключові справи роками чекають.
Навіщо блокувати КСУ? У країні, де “Конституція на паузі”, війною виправдовують численні її порушення, а також ухвалюють неконституційні закони та рішення, напевно, Конституційний Суд – це зайве. Саме він повинен визначати відповідність нормативно-правових актів Конституції, але це, можна припустити, не зовсім потрібно владі.
На думку експертів, ця ситуація є прямою загрозою демократії в Україні.
8. Воєнні виклики та нові категорії справ
Повномасштабна війна перевантажує суди тисячами нових справ про воєнні злочини, реквізицію та компенсації, але система не готова до такого навантаження через брак фінансування та доступу до доказів. Станом на жовтень 2025 року Генпрокурор зареєстрував 150 447 кримінальних правопорушень як воєнні злочини.
Топ-8 причин, чому українцям складно захищати права в судах – від корупції та кадрового дефіциту до воєнних викликів і недовіри до системи – малюють картину правосуддя, яке часто слугує бар’єром, а не щитом для громадян. Ці проблеми, посилені війною та неповними реформами, призводять до того, що мільйони українців уникають судів, вважаючи їх інструментом еліт, а не справедливості. Однак 2025 рік приніс і сподівання: призначення нових суддів, а також цифровізація (“Електронний суд”) дають шанс на прорив. Для подолання кризи потрібне радикальне перезавантаження – заповнення вакансій, посилення антикорупційних механізмів, усунення законодавчих прогалин і гарантія незалежності суддів.
