Прикордонник Олександр, який пробув у полоні майже три з половиною роки – 1231 день, розповів свою історію та шлях повернення до нормального життя.
Про це повідомляють у Державній прикордонній службі України.
Зазначається, що до повномасштабного вторгнення РФ чоловік служив старшим матросом 23 загону Морської охорони ДПСУ на посаді радіометриста-навідника малого катера. Проте 20 травня 2022 року, під час оборони заводу “Азовсталь”, він потрапив у полон, в якому пробув майже три роки і п’ять місяців. Наразі ж прикордонник проходить реабілітацію у госпіталі. Він каже, що найскладніше нині – це психологічна адаптація після тривалого часу в неволі.
“Мені подобалося, класна служба і хлопці, чудовий загін. Усе подобалося, були гарні перспективи, мрії та плани на майбутнє. Проте, на жаль, усе пішло трохи не за планом, а шкереберть. Тоді вже здавалися всі хлопці, і ми, як остання група, яка виходила з із заводу, здалися і потрапили в полон. У полоні я пробув 1231 день, де щодня рахував дні. До останнього моменту, поки ми не виїхали, не вилетіли і не приземлилися у Білорусі. Нам ніхто не казав, що буде обмін, нас всіх зібрали, усе вивели, ніхто нічого не казав, що буде обмін, адже ніякої інформації не було. Утім, вже були якісь думки, як-то кажуть, чуйка, що все-таки це вже, напевно, закінчиться. І це один з найважчих моментів у полоні, адже не знаєш, коли це все закінчиться. Однак руки-ноги на місці, в принципі, живий. Тож найважче зараз – психологічна адаптація”, – розповів він.
За словами Олександра, тепер йому допомагають друзі, психологи, спілкування, вихід в місто і банальні прогулянки, щоб “подивитися, як живуть люди”. Тож нині він поступово звикає і втягується у нормальне цивільне життя.
“Загалом нібито і ніякого великого контрасту немає. Просто відвик від цивільного життя. Хочеться більше подорожувати і ще більше жити. Насолоджуватися життям, тому що, в принципі, крім якихось моментів, спогадів та емоцій ми більше нічого з собою не заберемо. А також підтримувати наші збройні сили і за кожної можливості наближати нашу перемогу. І вірити в себе, не опускати руки. Адже ніколи не пізно спробувати щось нове, і більше жити..”, – поділився боєць планами на майбутнє.
Нагадаємо, прикордонник, який дістав 70% опіків тіла, розповів, як кохання допомогло йому вижити. Його дружина – фельдшер, яка була поруч весь час реабілітації.
Читайте також: “Ворог може прийти будь-куди”, — прикордонник “Мамай” з Луганщини
