Наразі буде багато трактувань і коментарів стосовно того, що відбулося під час зустрічей у Стамбулі – і від фахових дипломатів, і від диванних експертів.
Не належачи до перших, і не маючи бажання переходити до розряду других, від зауважень утримаюся. Зверну лише увагу на те, що українська делегація робить все, щоб забезпечити наближення мирного врегулювання.
Те, що Україна пропонує 30-денне перемир’я із зупинкою військових рухів на лінії зіткнення – уже величезна поступка.
Адже тимчасово окупованими залишаються дуже багато українських територій у міжнародно визнаних кордонах. І з кожним роком українці з ТОТ віддаляються від нас. Якщо не юридично, то примусово-ментально.
Але, як здається, уже всі зрозуміли, що апетити Кремля на цьому не обмежуються. За повідомленнями з місць переговорів, у Москви з’явилися нові претензії – уже на частину Сумської області. З погрозами, що згодом вони спробують захопити й інші регіони.
Тактика в історії пропаганди не нова. Попереду монгольських загарбників рухалися посли з погрозами знищити усі міста, які чинитимуть їм опір. Інколи спрацьовувало, інколи – ні.
Втім ті, які відчиняли брами без опору, знищувалися й без зайвих пояснень.
Імперія Чингісхана не могла існувати без нових загарбань.
Квазі-імперія РФ не здатна існувати поза станом війни.
Мілітаристський «джин», випущений з пляшки, загнати назад уже неможливо. Ворожа пропаганда так голосно декілька років поспіль верещала про «війну до перемоги», що будь-який результат без капітуляції України буде сприйнятий там у якості слабкості влади. А це – кінець для будь-якого московського правителя.
Москва хоче вести війну. Але її ресурсна здатність для цього обмежена. Тому поруч з маневрами і брехнею на переговорному рівні, водночас з підготовкою до нового наступу, основні зусилля агресора буде сконцентровано саме на пропаганді – інформаційних війнах з метою дестабілізації ситуації в Україні.
Дехто з українських громадських активістів та політиків – свідомо чи ні – цьому підігрує як тоді, коли намагається знайти у діях влади «зраду», так і закликами до неадекватних провокацій.
Багато шановних оглядачів говорять про те, що сьогодні триває лише черговий етап україно-російської війни. І після гарячої фази вона може перейти в інші формати, з метою, що не змінилася – до повного розгрому та зникнення однієї з держав.
Але щоб виграти мир і не дати отримати Москві все, що вона хоче під час війни, українське суспільство має дуже обережно ставитися до тих глашатаїв, хто закликатиме до радикальних кроків всередині країни.
Все, на жаль, тільки починається.
Але ми не обираємо часи, у які живемо. Ми можемо лише обирати – чинити опір з шансом на перемогу, або припинити його з гарантованою поразкою і знищенням.
Журналіст, громадський діяч Микола Філонов
