Схоже, Олексій Гончаренко вже розпочав власну політичну кампанію

Почнемо з його нинішньої політичної ситуації.

Гончаренко залишається депутатом фракції «Європейська солідарність». Але яке майбутнє у нього всередині ЄС? Там є Петро Порошенко. Є лідер, структура, бренд, гроші, команда і сформований електорат. Гончаренко може залишатися популярним депутатом, блогером, одним із наймедійніших представників партії. Але стати першим номером там практично нереально. А політичні амбіції у нього явно більші.

Тому логічно виникає питання: де будувати власний політичний проєкт? Більшість традиційних ніш української політики давно зайняті. А от одна цікава частина політичного поля після 2022 року фактично залишилася без сильного представництва. Стара проросійська опозиція розвалилася. ОПЗЖ заборонена. Медведчук у росії. Бойко залишається у Верховній Раді, але колишньої політичної машини ОПЗЖ уже немає. А частина її колишнього електорату нікуди не зникла.

І тут треба дуже чітко розділяти речі. Бажання завершення війни не робить людину проросійською. Критика влади не робить людину проросійською. Питання до мобілізації та ТЦК теж не роблять людину проросійською. Мова про зовсім інший електоральний сегмент.

В Україні досі залишаються люди зі старими пострадянськими та пострегіоналівськими поглядами. Люди, які ностальгують за часами Януковича. Які досі хочуть особливого статусу для російської мови. Які продовжують жити значною мірою в російському культурному просторі. Які можуть дивитися старі російські серіали, слухати російських артистів і вважати, що колись «усі нормально жили». Цей електорат після 24 лютого 2022 року сильно змінився і скоротився. Тому я свідомо не буду вигадувати цифру 5, 7 чи 10 відсотків без актуальної соціології. Але він існує.

І Гончаренко цей світ прекрасно знає. Тому що сам політично звідти. У 2010 році він пройшов до Одеської обласної ради від Партії регіонів і став заступником голови облради. У 2012 році офіційно балотувався до Верховної Ради як член Партії регіонів. А тепер особливо прекрасний архів. У 2011 році Гончаренко в інтерв'ю «Українській правді» прямо говорив, що російська мова має стати другою державною. Більше того, він заявляв, що рано чи пізно це обов'язково станеться. Тоді ж Гончаренко розповідав про Україну як про країну, частини якої історично були «зшиті» з різними культурами.

Тобто він прекрасно знає цю політичну аудиторію. Знає її аргументи. Знає її тригери. Знає, якими словами з нею говорити.

Є ще одна колоритна історія. «Газпром». У 2017 році в інтерв'ю Роману Скрипіну Гончаренка запитали про походження великих коштів у його декларації. Він відповів, що $700 тисяч йому позичив тесть. Скрипін запитав, звідки у тестя такі гроші. Відповідь Гончаренка була прекрасна: тесть працював водієм у російському «Газпромі». Пізніше він детальніше пояснював цю історію акціями компанії, які тесть отримав та згодом продав. Сам факт роботи тестя в «Газпромі», звичайно, нічого політично не доводить.

Просто біографія виходить цікава. Партія регіонів. Російська як друга державна. Одеська політика часів Януковича. Потім вихід із Партії регіонів у лютому 2014 року. Блок Петра Порошенка. «Європейська солідарність». І тепер, можливо, готується наступна політична глава. Але створювати сьогодні ОПЗЖ-2 було б безглуздо. Такий продукт після Бучі, Маріуполя, Ізюма, тисяч убитих українців просто токсичний. Тому продукт має бути зовсім іншим. Формально проукраїнським. Проєвропейським. Антипутінським. За ЗСУ.

А далі починається робота з конкретними болючими темами.

• ТЦК.
• Мобілізація.
• Демобілізація.
• Права військових.
• Виплати.
• Корупція.
• Соціальна несправедливість.
• Помилки влади.

І Гончаренко вже активно працює саме з цими темами. Наприклад, у серпні 2026 року він проводив засідання ТСК щодо реформи ТЦК, мобілізації, порушень прав громадян та рекрутингу. Причому частина цих проблем абсолютно реальна і потребує вирішення.

Політична технологія полягає у тому, що через реальні проблеми можна збирати навколо себе дуже різні групи виборців. Військовому говорити про права військових. Родині військового про демобілізацію. Людині, яка мала негативний досвід із ТЦК, про свавілля ТЦК. Пенсіонеру про соціальні виплати. Підприємцю про податки. Противнику влади про корупцію.

А частині старого пострегіоналівського електорату говорити ті речі, які вона хоче почути. Так навколо невеликого ідеологічного ядра можна збирати значно ширший протестний електорат. І більшість цих людей взагалі не матимуть проросійських поглядів. Саме тому потенційний політичний проєкт такого типу може бути значно цікавішим за банальну спробу воскресити ОПЗЖ. Подивіться, що відбувається у Європі. Там схожі механізми вже використовують популістські та радикальні партії.

Наприклад, AfD у Німеччині. Риторика Аліси Вайдель багато в чому будується навколо національного інтересу Німеччини, критики допомоги Україні, критики санкцій та необхідності відновлення відносин із росією. AfD виступала проти допомоги Україні та за покращення відносин із москвою. У Франції своя історія з Marine Le Pen та Rassemblement National. Після 2022 року їхня позиція щодо росії змінилася і стала значно обережнішою. Вони засудили російську агресію. Але історично ця політична сила виступала за значно тісніші відносини з росією, а вже після вторгнення виступала проти відправлення французьких військ в Україну та окремих кроків військової підтримки, які вважала ескалаційними.

Я не ставлю знак рівності між Гончаренком, Вайдель і Ле Пен. Це різні політики, різні країни та різні політичні біографії. Мене цікавить сам механізм. Береться реальна проблема. Втома від війни. Страх мобілізації. Інфляція. Корупція. Соціальна несправедливість. Недовіра до влади. До цього додається теза про «національний інтерес». І складні проблеми отримують дуже прості політичні відповіді.

Саме тому я допускаю, що після війни в Україні хтось обов'язково спробує створити адаптовану українську версію такого політичного продукту. Не копію AfD. Не копію партії Ле Пен. Українську версію.

• «Я за Україну, але треба думати передусім про українців».
• «Я за армію, але проти безкінечної мобілізації».
• «Я за Європу, але Україна не повинна вічно платити за безпеку Європи життями своїх людей».
• «Я проти росії, але війна не може тривати вічно».
• «Я за українську мову, але держава не повинна втручатися в те, якою мовою люди говорять удома».
• «Я за військових, тому буду говорити про те, про що влада мовчить».

Ось це вже може працювати значно ширше за старий електорат ОПЗЖ. І Гончаренко для такого політичного позиціонування має дуже багато необхідних якостей. Він медійний. Впізнаваний. Говорити вміє. Скандали створювати теж. Соціальні мережі розуміє прекрасно. Політичного досвіду вистачає. І найголовніше, він може говорити з абсолютно різними аудиторіями.

Є ще одна версія, яку я теж не відкидав би. Банкова. Одразу підкреслю: доказів, що Гончаренко є проєктом Офісу президента або що його дії координуються з Банковою, немає.

Тому це виключно політична гіпотеза. Але подивімося на логіку. Після війни в Україні майже гарантовано буде великий протестний запит. Буде величезна кількість людей із претензіями до держави. Буде питання мобілізації. Ветеранів. Виплат. Корупції. Відбудови. Справедливості. Буде й частина колишнього електорату ОПЗЖ, яка шукатиме нового політичного представника.

Для будь-якої влади поява передбачуваного системного гравця на цьому полі політично комфортніша, ніж поява абсолютно нового неконтрольованого конкурента. Особливо якщо цей гравець паралельно може відкушувати електорат у Порошенка. Тому версію про те, що виникнення такого політичного проєкту може бути комусь на Банковій щонайменше зручним, я б точно не відкидав. Поки це лише версія.

А от політичне позиціонування самого Гончаренка можна спостерігати вже зараз. Тому я допускаю два сценарії.

1. Гончаренко сам побачив вільну політичну нішу і методично почав збирати навколо себе власний електорат.
2. Або цей процес виявиться вигідним ще комусь.

І тепер я б дуже уважно дивився на одну річ. Чи залишиться Олексій Гончаренко в «Європейській солідарності», коли в Україні реально почнеться новий політичний цикл. Бо в Порошенка першим він не стане. А власний політичний капітал Гончаренко накопичує вже зараз. Впізнаваність є. Аудиторія є. Медійна машина працює. Теми для мобілізації протестного електорату є. Політичний досвід є.

І схоже, що підготовка до наступного етапу його політичної кар'єри вже почалася. Тому дивимося уважно. Можливо, перед нами просто надзвичайно активний народний депутат. А можливо, ми вже спостерігаємо перші кілометри маршруту нового політичного автобуса. І цього разу Гончаренко явно хотів би сидіти за кермом.

Текст зі сторінки Андрія Городницького у Facebook.