Новий міністр оборони Михайло Федоров заявив, що найближча стратегічна ціль України – вбивати 50 тисяч російських окупантів на місяць.
“Якщо досягнемо показника в 50 тисяч – побачимо, що буде з ворогом. Вони сприймають людей як ресурс, проблеми з яким уже очевидні”, – вважає Федоров.
Гучні заяви про цілі України у війні представники влади робили і раніше. Наприклад, у 2022 році президент Володимир Зеленський заявляв, що основною метою у війні є вихід на кордони 1991 року. Потім метою був розрекламований у ЗМІ і соцмережах контрнаступ 2023 року, після якого війна мала закінчитися перемогою України. І, нарешті, наприкінці 2025 року Зеленський заявляв про початок масового виробництва української крилатої ракети “Фламінго” і обіцяв, що вона “змінить хід війни на користь України”.
Що з цього здійснилося, порахуйте самостійно.
“Політарена” поспілкувалася з воєнними експертами, щоб з’ясувати, наскільки реальна цифра, яку озвучив Федоров, чи зможуть Сили оборони України щомісячно знищувати 50 тисяч російських вояків, і чи не є це знову якимось “шапкозакиданням”.
Коли озвучені плани розходяться з реальністю
Для початку нагадаємо, які заяви робила влада протягом повномасштабної війни та як ці заяви збіглися з реальністю.
2022 рік ознаменувався не тільки початком повномасштабного вторгнення Росії, а й успішними операціями Сил оборони України: звільнення Київщини, Чернігівщини, Сумщини, більшої частини Харківщини та правобережну Херсонщину, включаючи Херсон. Такі успіхи української армії спонукали Зеленського робити гучні заяви про те, що ЗСУ здатні вийти на кордони 1991 року, після чого війна закінчиться перемогою України.
“Тільки після того, як Путін відведе російські війська на кордони 1991 року, можна починати розмову про дипломатичні шляхи завершення війни”, – казав він у грудні 2022 року в інтерв’ю журналу “The Economist”.
На кордони 1991 року, за планами влади, Сили оборони України мали вийти вже навесні 2023 року, коли звільнять Крим. Про це заявляв і тодішній керівник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов.
Після того, як звільнення Криму не відбулося, Буданов сказав, що події на фронті розвиваються повільніше, ніж планувалося.
“Випали з графіка… Так, на жаль, треба визнати, що події розвиваються повільніше, ніж мали б бути за усіма розрахунками. Але маємо, що маємо”, – виправдовувався Буданов в інтерв’ю “Радіо Свобода”.
У листопаді 2024 року Зеленський в інтерв’ю каналу Fox News визнав, що в України немає достатньої сили для того, щоб повернути собі кордони 1991 року.
Навесні 2023 року українська влада заявляла, що підготувала наступальну операцію Сил оборони України, планом якої є прорвати оборону противника та протягом кількох місяців вийти до узбережжя Азовського моря й тим самим перерізати російській армії сухопутне сполучення з окупованим Кримом. Втім, запланований контрнаступ не вдався, обмежившись невеликими локальними здобутками. У вересні 2025 року Колишній Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний заявив, що глибоко переосмислив результатів літнього наступу 2023 року і згадав, що тоді була спроба “перетворити такий важкий елемент війни на реаліті-шоу, де спочатку наші плани дивним чином потрапили до Росії, а потім його перебіг коментували в режимі онлайн різного роду віщуни і пророки, які згодом опинялися під санкціями або у розшуку”.
У жовтні 2025 року у ЗМІ з’явилася інформація, що Україна вперше застосувала крилату ракету “Фламінго” власного виробництва. Зеленський тоді заявив про її успішні випробування. За його словами, компанія-розробник уже виробляє одну ракету на день, а у жовтні 2025 року щоденна потужність має досягти семи. На цьому тлі Зеленський навіть погрожував блекаутом Москві.
Між тим, народний депутат, секретар Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Роман Костенко розвіяв ці сподівання, заявивши, що Збройні сили України в найближчій перспективі не зможуть отримати тисячі ракет FP-5 “Фламінго”, як заявляє влада, оскільки налагодити її масове виробництво нереалістично, а сама ракета скопійована з радянських зразків. У підсумку поки що Костенко виявився правий.
Чи реально знищувати 50 тисяч росіян на місяць на полі бою
Опитані “Політареною” військові експерти зазначили, що цифра 50 тисяч базується на математичному розрахунку, і така мета може бути досягнена, але є нюанси.
Спочатку про цифру. “Цифра абсолютно реальна, – каже в коментарі “Політарені” генерал-лейтенант у відставці, колишній заступник начальника Генерального штабу ЗСУ Ігор Романенко, – Тут проста арифметика. Зараз росіяни постачають на фронт, за різними даними, десь 35 тисяч людей на місяць. За верифікованими даними, ми ці 35 тисяч знищуємо. Це нульовий баланс. Тому, якщо нам вдасться знищувати по 50 тисяч окупантів щомісячно, то баланс буде на нашому боці”.
За словами Романенка, російська армія вже відчуває нестачу “живої сили”.
“За минулий рік у них було завдання сформувати 14 дивізій, але вони сформували тільки 7. Тобто завдання не виконали. Але навіть і ці 7 зіграли свою роль, – продовжив він, – Вони кинули на Покровськ дивізію. Вони кинули на Гуляйполе дивізію. Вони кинули резерви на Куп’янськ. Вони завели додаткові резерви на Суми і просунулися вперед. Тобто, за рахунок цих резервів, додаткових сил, окупанти змогли покращити свій стан”.
“50 тисяч красива цифра, а президент любить красиві цифри, – сказав “Політарені” військовий експерт, колишній співробітник СБУ Іван Ступак, – Але логіка тут є. Міноборони РФ набирає на війну в Україну 35 – 40 тисяч осіб на місяць. Такий у них ресурс, тому нам потрібно вбивати більше окупантів, і тоді Путін змушений буде набирати ще більше людей”.
“Ми до цифри 50 тисяч вже підбиралися влітку 2024 року. Тоді ЗСУ вдалося ліквідовувати 48 тисяч солдатів ворожої армії”, – уточнив “Політарені” військовий експерт Денис Попович.
Тепер про нюанси. “Треба розуміти про що йдеться. Це не означає, що президент дає міністру оборони автомати і каже: “Іди вбивай росіян”. Йдеться про те, що міністерство оборони для виконання цієї задачі має забезпечити збройні сили необхідною кількістю запасів озброєння, бойової техніки та боєприпасів. Йдеться про те, щоб зробити аудит і оцінку ефективності використання коштів і ресурсів”, – пояснив в коментарі “Поліарені” військовий експерт, учасник миротворчих місій, полковник запасу ЗСУ Сергій Грабський.
“Треба порахувати, скільки для здійснення цієї цілі потрібно патронів, снарядів, ракет, бомб, мін і людей, в тому числі. Йдеться про те, що Міністерство оборони і, можливо, Рада національної безпеки мали б зайнятися своєю безпосередньою справою – забезпеченням потреб збройних сил. Міністр оборони – це завгосп української армії”, – наголосив Грабський.
З ним згоден і Ігор Романенко. “Щоб це відбувалося, нам потрібно вирішити питання з озброєнням, технікою, та боєприпасами. Для цього нам потрібна допомога від наших союзників, а також постачання від наших підприємств оборонно-промислового комплексу. Але ці підприємства забезпечують потреби Сил оборони тільки на 40%”, – пояснив Романенко.
“Тобто 60% залежності від союзників – це дуже багато. Треба нарощувати власне виробництво. Але, економіка України за 4 роки не була переведена на воєнні рейки, на жаль. Тому це завдання буде важко виконувати”, – вважає Романенко.
Також, за словами експертів, Україні потрібно навести лад з мобілізацією.
“У нас за різними оцінкам від 200 до 300 тисяч дезертирів, так званих СЗЧ. Це говорить про те, що люди роблять вибір на користь комфорту. А якщо б вони знали, що за дезертирство можуть потрапити до спеціального батальйону, раніше їх називали дисциплінарними, то історія була б зовсім іншою”, – вважає Романенко.
На його думку, на фронт треба відправляти й тих, хто пов’язаний з корупцією в армії: “Для всіх корупціонерів потрібен окремий суд, щоб справи розглядалися не роками. Виконання цих вироків має бути на фронті”.
Сергій Грабський і Ігор Романенко також вважають, що для досягнення поставленої мети потрібно зняти з ТЦК невластиві для них функції.
“Ще одна проблема полягає в тому, що у нас мобілізацію переклали на військових, а саме на ТЦК, які підпорядковані командуванню Сухопутних військ. Мобілізація – це важка і брудна робота, що підриває рейтинги влади. Тому президент з урядом переклали цю функцію на Міністерство оборони. Міністерство оборони, переклало її на Генеральний штаб, а Генеральний штаб переклав на командування Сухопутних військ, оскільки Сухопутним військам потрібно найбільше людей. Але це невірно, тому що військові не можуть зупиняти людей, в них немає таких повноважень. Це повинна робити поліція”, – підкреслив Романенко.
“Головна проблема – треба зняти з ТЦК, як з підрозділу сухопутних військ, обов’язок проводити мобілізацію. Це задача державна, а не одного з підрозділів сухопутних військ”, – погоджується Сергій Грабський.
Підсумовуючи сказане, експерти зазначили, що ціль вбивати 50 тисяч окупантів на місяць є реальною, але для її виконання потрібен комплексний підхід і зміна способів мобілізації.
Для чого озвучувати плани України по знищенню російських окупантів
Стосовно того, чи варто було Федорову оприлюднювати цифри і цілі по знищенню російських окупантів, усі співрозмовники “Політарени” одностайні.
“Я не знаю, для чого Федоров це озвучив. Можна було не говорити, а потихеньку робити свою справу. Я не прихильник таких передчасних заяв. Прикладом може служити ситуація з ракетою “Фламінго”. Запустили один раз і все. А казали про масове виробництво. Федоров розповів про плани, і його колега в Росії це почув. І, я думаю, Росія буде вживати контрзаходів. Треба бути обачнішим. Якщо озвученої мети досягти не вийде, то Федоров виглядатиме негарно”, – резюмував Іван Ступак.
“Для чого міністр оборони озвучив плани? Я не знаю. Михайло Федоров не є держслужбовцем, а є представником політичної сили, яка зараз перебуває при владі в Україні. Ми не можемо заборонити йому говорити. Але є таке поняття – “здоровий глузд”. Військові плани не люблять і не поважають зайвої інформативності. Якщо озвучені плани не реалізуються, то ми тоді повинні спитати за це, перш за все, з міністра оборони”, – сказав Сергій Грабський.
“Звичайно, про військові плани говорити вголос не можна. Міністр оборони метою похвалився, а якщо її не буде досягнуто, то він повинен піти у відставку”, – вважає Ігор Романенко.
