4 вересня 2025 року Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроєкт №13260, який повертає сувору кримінальну відповідальність за самовільне залишення військової частини (СЗЧ), скасовуючи звільнення від покарання.
Цей документ викликав масові протести у різних містах України.
Також у Раді зареєстрували законопроєкт №13452 про позбавлення волі від 5 до 10 років за непокору наказу.
Водночас на тлі цих подій актуальним стає інший законопроєкт №13266 про створення інституту Військового омбудсмана, який зараз очікує на друге читання. Він відображає прагнення військових і їхніх родин до справедливого ставлення, де омбудсман міг би стати інструментом захисту прав військовослужбовців і військовозобов’язаних.
Як усе починалося: від “прощення” СЗЧ до жорсткіших норм
У серпні 2024 року парламент ухвалив закон №3902-IX, який надавав військовим другий шанс. Якщо солдат уперше самовільно залишав частину, але добровільно повертався і отримував письмову згоду командира на продовження служби, його звільняли від кримінальної відповідальності за СЗЧ. Цей механізм дозволив сотням військових повернутися у стрій та уникнути судимості.
Проте на практиці закон створив низку колізій. Часто траплялися випадки, коли військовослужбовців поновлювали на службі командири, але у суді вимагали окрему письмову “згоду” на продовження служби. Фактично солдат ніс службу, але юридично залишався під загрозою покарання. Саме ця неузгодженість стала приводом для розробки нового законопроєкту №13260. Це офіційна версія.
А неофіційна: зростання випадків СЗЧ, лише за офіційною статистикою — утричі, що вказує на необхідність посилення покарання. Як пише BBC з посиланням на джерела у правоохоронних органах, з грудня 2024 по березень 2025 року понад 45 тисяч військових самовільно залишили частину, тоді як за весь 2024 рік Генпрокуратура відкрила 62,5 тисячі справ про СЗЧ і 22,3 тисячі справ про дезертирство. У 2023 році зареєстрували 16 316 справ про СЗЧ і 7 755 про дезертирство, а у 2022 році — менше 10 тисяч справ за обома статтями.
Щодо кримінальної відповідальності за СЗЧ та дезертирство, то у Кримінальному кодексі України (ККУ) СЗЧ регулюється статтею 407: самовільне залишення військової частини або місця служби. У мирний час це карається триманням у дисциплінарному батальйоні до 2 років або позбавленням волі до 3 років; під час дії воєнного стану — позбавленням волі від 2 до 5 років, а якщо СЗЧ військові здійснили зі зброєю чи групою — до 10 років.
Дезертирство (стаття 408 ККУ) — це самовільне залишення з метою ухилення від служби: у мирний час карається від 2 до 5 років позбавлення волі, під час дії воєнного стану або у бойовій обстановці — від 5 до 12 років. Ці статті передбачають суворі санкції до військових, які законопроєкт №13260 намагається зробити ще жорсткішими, усуваючи автоматичне звільнення від відповідальності.
Що змінює законопроєкт №13260
Документ вилучає частину 5 статті 401 ККУ, яка передбачала “автоматичне” звільнення військового від відповідальності у разі повернення у частину. Натомість у “Прикінцевих та перехідних положеннях” з’являється пункт 24.
Згідно з ним, військовий, який уперше залишив частину під час воєнного стану, може бути звільнений від кримінальної відповідальності лише після повернення, а також він для цього має відслужити три місяці. Якщо воєнний стан припиняється або людину звільняють зі служби за станом здоров’я, цей строк не застосовується. Рішення у будь-якому випадку ухвалює суд, а прокурор зобов’язаний подати документи від командира частини, що підтверджують факт повернення і продовження служби.
Тобто добровільне повернення тепер не гарантує “прощення”, воно лише створює шанс на судове рішення. І саме тому в суспільстві трактують нову норму як “повернення кримінальної відповідальності за СЗЧ”.
Масові протести проти “закону про СЗЧ” та реакція влади
Уже наступного дня після ухвалення законопроєкту №13260 в першому читанні, у Києві, на Майдані Незалежності, відбулася акція протесту. Кілька сотень людей вийшли з плакатами “Служба — не рабство”, “Захистить права військових”, “Ні —дискримінації”. Серед них були ветерани, волонтери та рідні військових. Вони наголошували: замість репресій армії потрібні мотиваційні механізми та інституція військового омбудсмена. Подібні протести відбулися й в інших містах, зокрема у Львові та Дніпрі.
Позиція Міністерства оборони щодо законопроєкту №13260
На тлі суспільних протестів висловилося Міністерство оборони. У відомстві заявили, що не підтримують посилення покарання для військовослужбовців, адже суворі санкції не гарантують підвищення дисципліни. Натомість вони можуть створити зворотний ефект: відчуження військових від командування та небажання повертатися на службу.
Ця позиція стала особливо контрастною, оскільки саме Міноборони зазвичай виступає за жорсткі норми. Тепер же виявилося, що навіть у військовому керівництві є сумніви щодо ефективності каральних підходів. Замість цього Міноборони вважає вирішенням проблеми з СЗЧ та порушенням прав військових підтримку законопроєкту №13266 про Військового омбудсмана, який дозволить системно захищати права військовослужбовців і запобігати порушенням.
Спільна заява профільних комітетів і законопроєкт №13452 про позбавлення волі за непокору наказу
Парламентська більшість також змушена була пояснювати свою позицію. Речниця фракції “Слуга народу” Юлія Палійчук опублікувала спільну заяву голів профільних комітетів: Сергія Іонушаса (Комітет з питань правоохоронної діяльності) та Олександра Завітневича (Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки).
У заяві наголошується, що Верховна Рада працює у тісній співпраці з військовим командуванням, і саме за його ініціативою були розроблені законопроєкти №13452 та №13260. Стосовно №13452 у заяві прямо вказано, що в первісному вигляді документ не може бути підтриманий у залі ВР, і що до другого читання з нього планують прибрати норми про безальтернативні строки ув’язнення “за непокору наказу” у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років та залишити можливість призначення більш м’якого покарання.
Що ж це за законопроєкт №13452, на який посилається Палійчук? Він передбачає внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) та Кримінального кодексу України (ККУ) щодо відповідальності за військові адміністративні та кримінальні правопорушення. У КУпАП він виключає звільнення від відповідальності за військові правопорушення під час воєнного стану, подовжує строки накладення стягнень до одного року, розширює повноваження Військової служби правопорядку на огляд військових на сп’яніння, включаючи використання технічних засобів та тестів.
У Кримінальному кодексі України (ККУ) законопроєкт додає статтю 402 (непокора) до переліку. Ключова суперечлива норма передбачає безальтернативне позбавлення волі від 5 до 10 років за непокору наказу без права на умовний термін чи пом’якшення, що позбавляє суди дискреції (вирішення на власний розсуд) в урахуванні обставин справи.
Командир мінометної батареї 108 ОШБ “Вовки Да Вінчі” Андрій Писаренко у блозі на “УП” розкритикував цей законопроєкт №13452. На його думку, він забороняє судам застосовувати м’яке покарання чи умовне звільнення за “непокору”, що дискримінує військових, позбавляючи їх права на індивідуалізацію покарання.
“Для прикладу, зараз вбивця має право на врахування судом пом’якшувальних обставин, а військовий – ні”, – зазначає він. Такі норми, на думку Писаренка, деморалізують бійців та будуть сприяти зростанню СЗЧ.
Він закликає проти законопроєкту, і пропонує запровадити прозорі переведення та KPI (показники ефективності) для командування: “Для правосуддя потрібні чесні правила. Або ми всі беремо участь у війні, бо всі – рівні, або програємо”.
Зазначимо, законопроєкт №13452 ще не був розглянутий на засіданні парламенту, відповідно, він неухвалений і нечинний.
Комітети Верховної Ради у відповідь на суспільних резонанс обіцяють доопрацювання для уникнення надмірної жорсткості. Хай там що, але і в Міноборони, і у Верховній Раді сподіваються вирішити проблему запровадження інституту Військового омбудсмена.
Що передбачає законопроєкт №13266 про Військового омбудсмана
Законопроєкт №13266, внесений президентом України 8 травня 2025 року, передбачає створення інституту Військового омбудсмана як механізм демократичного цивільного контролю за сектором безпеки та оборони. Передбачається, що омбудсманом буде цивільна особа, призначена президентом на 5 років (максимум два строки), з високими моральними якостями, без військового статусу чи партійної приналежності. Він захищатиме права військовослужбовців, резервістів, добровольців тероборони, іноземців у ЗСУ та поліцейських у бойових діях, доповнюючи роль Уповноваженого ВРУ з прав людини.
Актуальне питання: чи буде інститут Військового омбудсмана ефективним? Так, якщо отримає реальні повноваження: незалежність від командування, механізми примусу (штрафи чи звільнення порушників) та достатнє фінансування. Він міг би розслідувати скарги на незаконну мобілізацію, відсутність ротації чи несправедливі покарання, запобігаючи відчуженню військових.
Однак у воєнний час ієрархія часто переважає, і, якщо командири ігноруватимуть рекомендації, омбудсман ризикує стати символічною фігурою.
Особливо актуально це для порушень під час мобілізації, про які заявляв Уповноважений ВРУ з прав людини Дмитро Лубінець. Він констатував системний і масовий характер порушень з боку працівників ТЦК та СП: фізичне насильство та побиття громадян, незаконні затримання на вулицях, в торгових центрах чи біля метро з грубою силою, спричинення ДТП для зупинки велосипедистів чи мотоциклістів, позбавлення права на адвоката, приховування інформації про затриманих, недопуск представників омбудсмана, примусове підписання документів без роз’яснень та мобілізація осіб з відстрочками (студентів, людей з інвалідністю, доглядачів хворих родичів).
Якщо нинішньому омбудсману Лубінцю не вдається ефективно перешкоджати цим порушенням через брак доступу, відсутність жорсткої реакції держави та системність зловживань, то постає питання, чи зможе Військовий омбудсман з цим боротися.
Перспективи №13260: чи буде кримінальна відповідальність за СЗЧ
Попри ухвалення в першому читанні, законопроєкт №13260 ще має пройти друге. Уже зараз зрозуміло, що до нього будуть внесені численні правки. Позиція Міністерства оборони, суспільний спротив і навіть заяви профільних комітетів свідчать: остаточний текст суттєво відрізнятиметься від нинішнього. Водночас законопроєкт №13266 про омбудсмана, очікуючи на друге читання, може стати балансуючим елементом, посилюючи захист прав.
Скидається на те, що парламент прагне знайти баланс: з одного боку, забезпечити дисципліну й боєздатність армії, з іншого — уникнути репресивних норм, які підривають довіру до держави. Адже саме довіра разом із мотивацією, є тим фундаментом, на якому тримається армія під час війни.
