Президент Володимир Зеленський підписав ухвалений ще у 2022 році Закон №2037-IX, який вносить зміни до статті 161 Кримінального кодексу України (ККУ) і встановлює кримінальну відповідальність за прояви антисемітизму. За це правопорушення можна отримати штраф або позбавлення волі до 8 років.
Цей документ доповнює Закон “Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні” №1770-IX, ухвалений ще у 2021 році. Так Україна завершила формування комплексного правового механізму, який забороняє антисемітизм як форму ненависті та дискримінації.
На тлі активного обговорення та посилення відповідальності за антисемітизм у суспільстві знову постало питання про необхідність аналогічного законодавчого захисту української національної ідентичності. Наприклад, народний депутат попередніх кількох скликань ВР Микола Томенко запропонував запровадити відповідальність за прояви українофобії, додаючи, що чинна стаття 161 Кримінального кодексу вже охоплює відповідальність за розпалювання ненависті, включно з антисемітизмом.
Чи дійсно окрема згадка у ККУ про відповідальність за прояви антисемітизму є зайвою?
Що таке антисемітизм
“Антисемітизм – певне сприйняття євреїв, що виражається як ненависть до євреїв. Риторичні та фізичні прояви антисемітизму спрямовані на євреїв чи неєвреїв та/або їхню власність, установи, релігійні місця єврейської громади”.
Це і є офіційне визначення в українському законі. Воно коротке і базується на робочому визначенні IHRA (Міжнародного альянсу пам’яті Голокосту), яке використовують в Європі.
Основні прояви антисемітизму
Закон далі конкретизує, що саме вважається проявами антисемітизму (це важлива частина, бо саме за цими проявами і застосовують відповідальність). Точний перелік:
- заперечення у праві самоідентифікації осіб єврейського походження;
- заклик, приховування або виправдання вбивства чи заподіяння шкоди особам єврейського походження;
- висловлення неправдивих відомостей, ненависницьких та таких, що озлоблюють, заяв про осіб єврейського походження;
- публічні висловлювання, пов’язані із засудженням осіб єврейського походження як колективно відповідальних за реальні чи уявні правопорушення, скоєні однією особою або групою осіб;
- заперечення факту переслідування і масового знищення євреїв під час Другої світової війни (Голокост);
- виготовлення, поширення будь-яких матеріалів, що містять антисемітські висловлювання, а також публічне використання матеріалів, символів та зображень антисемітського змісту;
- умисне пошкодження або руйнування будівель, споруд, релігійних місць з мотивів антисемітизму;
- умисне пошкодження, руйнування або осквернення місць поховань, пам’ятників особам єврейського походження з мотивів антисемітизму;
- нетерпимість до осіб неєврейського походження, яких ідентифікували як євреїв;
- заклики до антисемітизму.
Яка в Україні є кримінальна відповідальність за прояви антисемітизму
До квітня 2026 року Закон №1770-IX передбачав лише загальну заборону антисемітизму та цивільно-правову та адміністративну відповідальність. Кримінальна складова з’явилася після внесення поправок.
Таким чином, умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, приниження честі та гідності, або образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, якщо вони містять прояви антисемітизму, кваліфікуються як кримінальний злочин.
Передбачене покарання: штраф або позбавлення волі до 8 років – усе залежить від обставин.
В більшості країн ЄС немає окремого “закону про антисемітизм”
Українське законодавство про протидію антисемітизму розроблялося з урахуванням європейських стандартів і зобов’язань України у сфері євроінтеграції. Основним орієнтиром стало Рамкове рішення Ради Європейського Союзу 2008/913/JHA від 28 листопада 2008 року щодо боротьби з деякими формами і проявами расизму та ксенофобії засобами кримінального права. Цей документ зобов’язує держави-члени ЄС (і країни, що прагнуть до членства) встановити кримінальну відповідальність за публічне підбурювання до насильства або ненависті щодо груп осіб за ознаками раси, етнічного походження, релігії тощо, а також за публічне заперечення, виправдання або грубу тривіалізацію злочинів геноциду, зокрема Голокосту.
Європейський підхід відрізняється від українського тим, що в більшості країн ЄС немає окремого “закону про антисемітизм”. Замість цього антисемітські прояви караються через загальні норми про злочини ненависті (hate crimes) і мову ворожнечі (hate speech).
Багато європейських країн також керуються Загальнополітичною рекомендацією №9 ЄКРН (Європейської комісії проти расизму та нетерпимості) Ради Європи, яка містить детальні поради щодо запобігання антисемітизму, захисту єврейських громад і протидії онлайн-ненависті.
Прийняття в Україні відповідних законів є кроком до гармонізації національного законодавства з цими європейськими стандартами. Це дозволяє Україні демонструвати прогрес у виконанні рекомендацій ЄС щодо боротьби з дискримінацією та ксенофобією.
Що не є антисемітизмом: важливі межі
Закон чітко розмежовує антисемітизм і свободу слова. Ось що не підпадає під заборону:
- Критика конкретної людини єврейського походження за її дії, погляди чи злочини (як і критика будь-якої іншої особи).
- Критика політики держави Ізраїль, її уряду чи окремих рішень – така ж, як критика будь-якої іншої країни, якщо не застосовуються подвійні стандарти чи класичні антисемітські тропи (наприклад, “євреї контролюють світ”).
- Цитування або вивчення релігійних текстів (Біблія, Євангелія, Талмуд), історичних документів чи літературних творів, якщо це не супроводжується закликами до ненависті чи насильства.
- Негативне згадування окремих євреїв у контексті конкретних подій (без перенесення провини на весь народ).
- Наукові, історичні чи релігійні дискусії, навіть якщо вони суперечливі.
Головний критерій – контекст і умисел. Якщо висловлювання містить стереотипи (“усі євреї – …”), колективну провину (“євреї винні в…”) або заклики до дискримінації/насильства – це може кваліфікуватися як прояв антисемітизму. Якщо ж це критика чи художній твір без такого умислу, закон не застосовується.
Важливість рівного застосування норм про протидію ненависті в суспільстві
Боротьба з антисемітизмом – це добре, проте в Україні є загалом суттєві проблеми з розумінням статті 161 Кримінального кодексу України, яка покликана захищати всіх громадян від проявів ненависті та дискримінації незалежно від етнічного походження, мови чи релігійних переконань. Для збереження суспільної довіри до цих норм особливо важливим є їхнє послідовне та неупереджене застосування в усіх чутливих сферах, зокрема у міжконфесійних відносинах.
В українському суспільстві тривають дискусії щодо практики реалізації статті 161 КК. Громадськість і експерти наголошують, що для зміцнення громадянської злагоди бажано, аби однакові стандарти оцінки публічних висловлювань діяли щодо представників усіх релігійних спільнот. Конституція України гарантує свободу совісті, релігії та висловлювання поглядів, тому коректна термінологія та об’єктивна правова оцінка набувають особливого значення в релігійних питаннях.
Прикладом такої дискусії стало висловлювання керівника Офісу Президента Кирила Буданова у квітні 2026 року. Він зазначив, що використання приставки “МП” (Московський патріархат, – ред.) до назви Української Православної Церкви може мати маніпулятивний характер, оскільки церква офіційно прибрала цю частину зі своєї назви. Ця позиція підкреслила важливість точності у вживанні термінів у суспільно-чутливих темах.
Для того, щоб законодавство про протидію ненависті ефективно служило всьому суспільству, ключовим залишається принцип однакового ставлення до всіх сторін. Послідовне і неупереджене застосування норм не лише посилює захист від антисемітизму та інших форм дискримінації, але й сприяє загальному примиренню, взаємоповазі та зміцненню соціальної стабільності в Україні.
Дискусія щодо запровадження відповідальності за українофобію
Нещодавно в українському інформаційному просторі знову постало питання про доцільність запровадження окремої адміністративної та кримінальної відповідальності за прояви українофобії. Згаданий вище екснардеп Томенко висловив думку, що таке законодавство мало б стати одним із пріоритетів для захисту української ідентичності, мови, культури та державності – особливо в умовах повномасштабної війни.
У 2023 році в українському законодавстві вже з’явилося офіційне визначення українофобії (Закон №3005-IX). Під ним розуміються публічні дії чи висловлювання, які заперечують суб’єктність української держави та української нації, зневажають етнокультурні ознаки українців або ігнорують українську мову й культуру.
Проте сама ідея криміналізації українофобії викликає певний скептицизм. Головне питання полягає в тому, як саме проводитиметься межа між реальною українофобією (ненавистю до української ідентичності) та звичайною політичною критикою, культурними дебатами чи науковими дискусіями щодо історії та сучасних процесів.
Таким чином, будь-які нові законодавчі ініціативи в цій сфері потребують надзвичайно чітких, об’єктивних критеріїв. Без цього існує ризик, що норми про протидію ненависті замість захисту суспільства стануть джерелом додаткових конфліктів і подвійних стандартів. Головним залишається питання балансу: як забезпечити захист національної ідентичності, не порушуючи принципів свободи слова та рівності перед законом для всіх громадян.
Баланс між протидією ненависті та свободою слова
Ефективність “закону проти антисемітизму” залежатиме від того, наскільки точно правоохоронці та суди розрізнятимуть справжню ненависть і законну критику чи художнє вираження. Надмірно широке застосування може створити ризики для свободи слова, а надто м’яке – залишити без захисту єврейську громаду.
У підсумку закон не забороняє згадувати євреїв у негативному контексті, якщо це стосується конкретних дій, а не всього народу. Він спрямований саме проти ненависті та колективної провини. Правильне застосування цих норм допоможе зберігати баланс між захистом гідності та фундаментальними правами людини в демократичному суспільстві
