Президент Володимир Зеленський вкотре заявив, що вибори в Україні відбудуться тільки після завершення війни, а не під час можливого перемир’я. Тож період без виборів, який затягнувся вже майже на сім років, триватиме надалі. У цьому контексті цікаво, що відбувається на ринку політичних технологій, який, хоч і перебуває у стані “заморозки”, але готується до кардинально нових реалій.
Дослідження на цю тему провела студентка студентка факультету соціології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Амалія Верховська за підтримки засновника дослідницької компанії “Active Group” Андрія Єременка.
Методологія: формат якісного дослідження, основний метод збору даних —напівструктурованих інтерв’ю з вісьмома профільними експертами — практикуючими політтехнологами, аналітиками та фахівцями з політичних комунікацій.
Читайте також: Образ сьомого президента і “ідеальний кандидат”: як відбувалася ініційована “Політареною” дискусія експертів
У фокусі дослідження Амалії Верховської опинилися чотири ключові аспекти:
- еволюція інструментів впливу;
- мораль в сфері політтехнологій;
- ефективність сучасних цифрових каналів, як-от Telegram чи TikTok;
- та роль штучного інтелекту в майбутніх кампаніях.
“Весь отриманий масив інформації систематизований за допомогою порівняльного аналізу, що дало змогу виокремити як спільні тренди, наприклад, тотальну цифровізацію та запит на щирість, так і дискусійні питання щодо виживання традиційних медіа”, – зазначає Верховська.
Вона надала “Політарені” текстову версію свого дослідження, яку редакція адаптувала під цю статтю.
Політтехнології Стародавнього Риму досі актуальні
Як наголосили опитані нею експерти, “найефективнішими у виборчих кампаніях досі є політичні технології Стародавнього Риму”, а формула “хліба та видовищ” лише адаптується до нових реалій. Фахівці одностайно стверджують, що “нових технологічних прийомів з того часу не з’явилося, змінюється лише інструментарій”, яким ці ідеї доносяться до виборця.
Якщо раніше агітація велася на форумах та стінах будинків, то сьогодні вона перемістилася у смартфони, проте суть впливу не трансформувалася.
“Людська природа не змінилася, вона така сама, як була тисячу років тому, а міняються просто інструменти комунікації з людьми”, – пояснили респонденти. Це означає, що попри появу алгоритмів та штучного інтелекту, успіх кандидата все ще залежить від базових емоційних тригерів, обіцянок добробуту та створення міфів, які були вигадані ще в античні часи.
Таким чином, сучасний політтехнолог — це скоріше архітектор стародавніх сенсів у цифровому світі, де гаджети слугують лише носіями для вічних правил політичної гри.
Етичні стандарти в сучасних політичних технологіях
Окремим і надзвичайно важливим аспектом дослідження є аналіз етичних стандартів в сучасних політичних технологіях. Експерти під час інтерв’ю вказали на глибоку трансформацію ціннісних орієнтирів усередині галузі, яку багато хто характеризує як поступове розмивання професійних та моральних меж. Фахівці зазначають, що за останні роки репутаційна складова перестала бути стримуючим фактором для гравців, поступаючись місцем миттєвій фінансовій чи політичній вигоді.
“Ринок став прагматичнішим, але водночас і значно жорсткішим у методах, що є прямим наслідком тривалої соціально-економічної кризи та загального зубожіння населення”, – зауважили респонденти.
За словами фахівців, на сьогодні можна спостерігати певний “кризовий прагматизм”: через низький рівень життя виборців та високу вразливість суспільства, технології прямого впливу (як-от матеріальне стимулювання чи агресивні маніпуляції) стають домінуючими. Експерти звертають увагу на те, що професійний рівень у середовищі часто підмінюється цинізмом, а складні ідеологічні стратегії — швидкими інформаційними “вкидами”, які не потребують високої кваліфікації, але дають миттєвий емоційний ефект.
Респонденти підкреслюють, що в умовах “заморозки” політичних процесів етичні стандарти часто сприймаються як “зайвий баласт”, що заважає виживанню в умовах дефіциту ресурсів.
Зрештою, сучасний стан професійного середовища відображає загальну кризу довіри в країні.
“У період, коли старі правила вже не діють, а нові етичні стандарти ще не сформовані, поле політичних технологій перетворюється на простір для ризикованих експериментів з емоціями аудиторії. Фахівці резюмують, що відновлення ринку після війни потребуватиме не лише нових інструментів, а й серйозного переосмислення професійної “гігієни”, адже без повернення до певних моральних констант довіра виборця може бути остаточно втрачена”, – наголошує Верховська.
Нові технології і скупка голосів
Головний парадокс сучасного політичного ринку полягає в тому, що залізо та програмне забезпечення оновлюються щороку, а “прошивка” людського мозку залишається незмінною протягом століть. Як зазначали експерти під час інтерв’ю, “ми спостерігаємо величезний розрив між швидкістю еволюції гаджетів та еволюцією людської природи”. Фахівці підкреслюють, що “людська природа не змінилася так швидко, як змінюються технології”, тому базові потреби у безпеці, приналежності до групи та пошуку сильного лідера працюють сьогодні так само, як і в доцифрову епоху.
Респонденти прямо вказують на те, що “технології — це лише носії”, а фундаментальні прийоми маніпуляції та переконання не еволюціонують, бо вони зав’язані на емоціях, які є константними. Поки смартфони стають тоншими, а інтернет швидшим, виборець все одно продовжує реагувати на прості архетипи та візуальні образи.
Саме тому професійні політтехнологи наголошують: “змінюються тільки інструменти комунікації”, тоді як зміст повідомлення та способи їх “впровадження у свідомість” людини базуються на вічних психологічних закономірностях. Зрештою, успіх передвиборчої кампанії залежатиме не від того, наскільки складний додаток створений, а від того, наскільки влучно цей додаток апелює до первісних інстинктів та емоційного фону виборця.
Аналіз реальної ефективності технологій в умовах війни показує, що ринок тримається на “двох китах”: поєднанні прямої адресної допомоги та агресивного цифрового маркетингу. Експерти наголошують, що “найбільш ефективні технології” — SMM в соцмережах і адресна допомога”, оскільки саме такий тандем дозволяє охопити різні верстви населення.
Поки молода та середня вікова аудиторія споживає контент у Facebook та Instagram, старше покоління та вразливі верстви фокусуються на отриманні матеріальних ресурсів.
Респонденти прямо вказали на те, що “якщо людям нема чого їсти, то сітка, скупка… вони завжди будуть працювати”, оскільки низький рівень життя в країні робить виборця максимально вразливим до прямого підкупу.
Тіньовий сектор залишається найбільш дієвим інструментом для роботи з “байдужим електоратом”, який зазвичай не має ідеологічних вподобань і приймає рішення в останній момент. Фахівці підтверджують, що “скупка тих, хто байдужі — це найефективніша технологія та найефективніший інструментарій” для отримання швидкого результату. Створення “сіток” — мереж агітаторів, що працюють за принципом мережевого маркетингу, дозволяє кандидатам “буквально купувати лояльність там, де не працюють “високі сенси”.
Експерти зауважують, що така “ефективність” є прямим наслідком зубожіння населення, коли базові потреби не задоволені, голос на виборах стає товаром. Таким чином, сучасний політичний маркетинг в Україні — це гримуча суміш передових алгоритмів у соцмережах та архаїчних, але дієвих методів прямого стимулювання, де “пайок” і досі залишається вагомішим аргументом за будь-яку передвиборчу програму.
Чому вимирають традиційні канали комунікації з виборцем
Сучасний медіаландшафт в Україні переживає радикальну трансформацію, яку експерти характеризують як остаточне “вимирання традиційних каналів комунікації. Згідно з результатами інтерв’ю, класичні засоби впливу, такі як газети, регіональне телебачення чи e-mail розсилки, фактично припинили своє існування як ефективні політичні інструменти.
Респонденти вважають, що “традиційні ЗМІ померли як клас”, а на зміну їм прийшла тотальна домінація Digital-платформ. Основними гравцями на полі битви за увагу виборця стали Telegram та YouTube, які дозволяють доносити інформацію миттєво та без цензури. Проте попри стрімку цифровізацію, експерти вказують на цікавий “парадокс телебачення”: хоча молода та активна аудиторія давно пішла в інтернет, централізований “Єдиний телемарафон” досі залишається ключовим інструментом для побудови загальнонаціональної впізнаваності.
“Без ТБ ти не існуєш для масового виборця в масштабах країни”, – стверджують фахівці-політтехнологи, пояснюючи, що телебачення все ще виконує функцію легітимізації політика в очах старшого покоління.
Водночас Digital-канали, зокрема Telegram, стали головним майданчиком для оперативних “вкидів” та формування порядку денного. На думку експертів, сьогодні виграє той, хто вміє поєднувати “хайп” у соцмережах із системною присутністю в телеефірі, адже “Digital — це для сенсів та оперативної реакції, а телевізор — для охоплення та довіри консервативного електорату”.
“Таким чином, можна спостерігати ситуацію, де “старі медіа” фактично згорнулися до одного каналу (Марафону), тоді як весь реальний креатив та боротьба за молодь остаточно перемістилися у площину смартфонів”, – зазначає Верховська.
Портрет українського виборця, коли виборів не було майже 7 років
Сьогоднішній портрет українського виборця зазнав кардинальних трансформацій, і ключовим фактором тут став запит на абсолютну щирість та формат “реаліті”. Експерти в ході дослідження одностайно зазначають, що епоха ідеальних постів в Instagram та ідеально відретушованих студійних фотографій остаточно відійшла в минуле.
“Люди втомилися від фальші, вони хочуть бачити живих політиків з їхніми помилками та емоціями”, – стверджують фахівці. Психологія довіри змінилася: в умовах війни та тотальної недовіри до офіційних інституцій виборець підсвідомо шукає “неідеальний”, але чесний контент. Саме тому “селфі-відео з окопу або звичайної кухні працює в рази краще, ніж дорогий рекламний ролик”, адже такий формат створює ілюзію прямого зв’язку та відсутності цензури.
Паралельно з цим відбувся тектонічний зсув у ідеологічних вподобаннях суспільства.
Респонденти-політтехнологи підкреслюють, що архаїчний поділ на “Схід та Захід”, який десятиліттями експлуатувався для розколу країни, нарешті втратив свою актуальність.
Як наслідок цивілізаційного вибору, зробленого на початку повномасштабного вторгнення, виборець відмовився від колишніх мовних та географічних маркерів на користь єдиного національного вектора. “Старі карти розколу більше не працюють, виборець став більш монолітним у своїх базових цінностях”, – пояснюють експерти. Тепер головним вододілом стає не місце проживання, а ставлення до корупції, ефективність у наближенні перемоги та здатність політика бути “своїм” у новій, цифровій та щирій реальності.
ШІ у політтехнологіях і політичних кампаніях
Майбутнє політичних кампаній в Україні визначатиметься технологічним проривом, де штучний інтелект (ШІ) перестане бути екзотикою і перетвориться на “обов’язкову вимогу до кваліфікації сучасного політтехнолога”.
Як зазначають експерти під час дослідження, ера ШІ та повної автоматизації рутини вже настала: “Використання ШІ і всіх рішень на базі штучного інтелекту буде вмонтовуватися дуже активно для написання текстів, створення візуалів та проведення “мега-таргетингу”. Фахівці прогнозують, що ШІ дозволить аналізувати великі дані з такою точністю, що кожен виборець отримуватиме персоналізоване повідомлення, яке б’є точно в його болі та потреби. Водночас це відкриває “скриньку Пандори” для “війни компроматів нового рівня”, де дипфейки та генерований контент стануть основною зброєю в інформаційних протистояннях.
Паралельно з цифровізацією змінюється і формат споживання інформації: “наступні вибори — це будуть вибори в TikTok”, впевнено стверджують респонденти. “Ми спостерігаємо стрімкий перехід від текстових меседжів у Telegram до короткого, вірального відеоконтенту. Текст програє емоційній картинці, а складні політичні програми — 15-секундним роликам, що здатні охопити мільйони за лічені години”, – зазначає Верховська, посилаючись на думку опитаних нею політтехнологів.
Крім технологічних змін, експерти прогнозують і суттєву трансформацію самих політичних списків через “мілітаризацію та посилення гендерного аспекту”. У майбутніх кампаніях ключовими фігурами стануть військові та жінки-волонтерки, які мають найвищий кредит довіри в суспільстві. “Запит на людей з реальним бойовим чи волонтерським досвідом буде визначальним”, – пояснили фахівці, підкреслюючи, що ці нові обличчя стануть основою майбутньої політичної еліти країни.
Підсумовуючи аналіз сучасного стану політичних технологій в Україні, можна стверджувати, що галузь перебуває в унікальній точці трансформації.
Очікувана “розморозка” ринку після завершення воєнного стану не буде поверненням до старих моделей роботи. Навпаки, ми станемо свідками появи абсолютно нової екосистеми, де цифрова досконалість — від штучного інтелекту до віральності TikTok — стане базовим стандартом. Проте головним викликом для майбутнього виявиться не стільки опанування нових гаджетів, скільки розв’язання глибокої етичної кризи, що назріла всередині професійного середовища.
Експерти одностайно вказують на те, що подальша доля ринку залежатиме від здатності фахівців відновити професійну “гігієну”. В умовах, коли репутаційні ризики були знівельовані прагматизмом моменту, а моральні межі розмилися через складні соціальні обставини, професія політтехнолога опинилася перед вибором: продовжувати шлях цинічних маніпуляцій чи повернутися до створення реальних сенсів. “Ринок, що виникне після кризи, вимагатиме не просто технічного виконання замовлень, а здатності працювати з новою, більш консолідованою національною ідентичністю виборця”, – такий висновок випливає з розмов Верховської із фахівцями-політтехнологами.
Зрештою, успіх у поствоєнний період отримають ті гравці, які зможуть поєднати “мега-таргетинг” та ШІ-інструменти з новою щирістю та повагою до аудиторії.
“Політтехнолог майбутнього — це вже не просто маніпулятор емоціями, а медіатор довіри. У світі, де дипфейки стають буденністю, саме етична стійкість та здатність бути справжнім у форматі “реаліті-політики” стануть головними конкурентними перевагами. Ринок політичних технологій в Україні має шанс не просто відновитися, а якісно переродитися, залишивши в минулому архаїчні методи та сумнівні етичні компроміси на користь професіоналізму нового зразка”, – підсумовує авторка дослідження Верховська.
