Президент зробив свій крок. Черга за Федоровим

Звісно, настільки популярний головком буде конкурентом за публічну любов і внесок у перемогу. Хай навіть є на 150% кадровий військовим, якого нудить від політики.

Перед Драпатим стоять ті ж питання (часто не в його відповідальності, тут має бути координація з урядом та ВРУ) що й перед Сирським (сподіваюся тепер цього заслуженого офіцера не поливатимуть брудом, забуваючи його внесок у звільнення Києва та Харківську операцію, зрешту стабілізацію фронту):

• справедлива мобілізація. Бо коли заброньованих більше, ніж армії, це викликає безліч питань;
• гідна зарплата, соціальне забезпечення та захист прав військових та їх сімей;
• впровадження довгострокової ротації за принципом хто довше служить, той має право на довший відпочинок;
• модернізація армії, щоб рахунок вівся не скільки солдат ми втрачаємо на десять росіян, в скільки дронів та роботів;
• чітка стратегія війни, яка мінімально піддається політичному впливу.

Напевно, Драпатому буде важче, ніж Сирському. Бо на нього дивитимуться як на чужорідне тіло, принесене картонковим майданом. Хоча це взагалі не так. Кров від крові, кістка від кістки кадровий офіцер — він розуміє Систему і важливість не руйнувати її, а робити зміни.

Швидких результатів не буде. Тепер ми, як суспільство, маємо показати свідомість. Бо не розчаровується лише той, хто не зачаровуються.

Президент почув і зробив зважений крок. Винесемо за дужки питання того, що на посаду головкома подав не міністр обробони, а т. в. о. (хоча з часом це може стати до Драпатого викликом).

Тепер черга за Федоровим. Він буде дуже корисний в уряді не лише на позиції міністра оборони. Якщо вірити інформації про посаду віце-прем'єр-міністра з технологічного прориву — то це те, чим Михайло Федоров займався ще з часів забезпечення супроводу компанії кандидата Зеленського на посаду президента як відповідальній за ІТ-рішення та соцмережі (упустимо рівень цинічності роботи в соцмережах усіх учасників перегонів, в будь-якому оці колода, а то й дві).

Тож питання, вимога посади саме міністра оборони — це спроба отримати сатисфакцію чи неготовність вибудовувати систему знову, як це вже було з діджиталізацією? З іншого боку, позиція Федорова показує, що президенту можна і треба казати ні, коли він чудить. Головне щоб це було для результату.

Дуже сподіваюся на гідні рішення двох сторін рукотворного конфлікту. Шанс великий.

А нам, парламенту, треба бути готовими зібратися за першої нагоди. Бажано раніше, ніж 18 серпня, як заплановано. Бо не може країна у війні жити з т. в. о. оборонним блоком уряду та міжнародних відносин.

Дорослим доводиться постійно наступати на горло власним амбіціям. Добре, що це поступово відбувається через мотивацію з боку суспільства. І представникам влади треба бути гідними того суспільства.

Текст з офіційної сторінки Юрчишина у Facebook.