Україна виходить зі статусу «буферу» між Сходом і Заходом, де нас намагалися тримати десятиліттями, — Залужний

Про це йдеться у його статті для видання «NV».

«35 років Незалежності України — це не тільки час осмислити вже пройдений етап, а й визначити орієнтири для руху далі. Якщо порівнювати наш шлях із виходом гароду Ізраїлю із єгипетської неволі до „краю, що тече медом і молоком“, як написано в Біблії, то нам залишилося пройти ще п’ять років. Однак саме ці роки можуть бути найважчими, вимагатимуть єдності, консолідації зусиль і бажання бути вільними. Адже потрібно давати бій не лише зовнішньому ворогу, а й „піщаним бурям“ у вигляді брехні, втоми, зневіри та втрати надії», — зазначив він.

Тож, за його словами, для того, щоб відповісти на питання: «Що далі і як не схибити, щоб нарешті вийти із темряви пустелі?», потрібно проаналізувати ту дорогу, яка вже пройдена Україною за цих 35 років. А також визначити стратегічні пріоритети на майбутній вирішальний етап.

«Розпад СРСР став найбільшим геостратегічним переламом ХХ століття. Тому і сьогодні в Кремлі всупереч історичній закономірності домінує інша точка зору — цього не повинно було статися. Тож доки в Москві керуються саме такими думками, російська стратегія невизнання української незалежності буде визначальною і виключатиме будь-які компроміси. У великій війні не буде переможців, і сама Росія не здатна перемогти. Утім, попри результат історичного процесу розвалу імперії, кульмінацією десятиліть та століть стала боротьба наших предків за свободу. Ну або хоча б про те, якою саме ціною заплатили за неї ті, кого сьогодні, на 35-й рік незалежності, за яку вони боролися, нарешті поховали у рідній землі», — додав він.

За його словами, у 1991 році історія, неначе зсуви тектонічних плит, викликала потужний землетрус в самісінькому центрі Європи. Важко сказати, чи хоча б у тодішньої еліти це викликало лаву надій та сподівань. І вже сьогодні, як переконаний він, можна впевнено сказати, що саме тоді щось пішло не так. 

«Адже замість розбудови держави Україна, за яку боролися і вмирали тисячі українців, ми отримали кланово-олігархічну республіку. Чи вистачить цього на найскладнішу ділянку шляху, чи ті ж, хто переймається лише своїми інтересами, візьмуть реванш і вирішать подальшу долю свободи? Усе це стало наслідком саме втрачених можливостей, зокрема через втрату власної історії. Історії, яку і сьогодні в Україні хтось намагається переписати. Можна довго аналізувати період із моменту 1991 року, але найтрагічнішою помилкою тоді було вважати, що власна свобода, здобута вихором історії, цим же вихором історії і захистить себе», — продовжив він.

Саме тому, за словами ексголовкома, нехтування захистом та обороною держави й стало найголовнішими похідними чинниками. І вони, зрештою, призвели до того, що ця велика війна стала можливою.

«Звісно, кожні складні політичні рішення ухвалюються залежно від тієї ситуації, у якій перебуває держава саме у той момент. Проте чи далекоглядно при цьому було масово роззброюватися, скорочувати видатки на армію, за добу ухвалювати рішення про перерозподіл Чорноморського флоту? Тоді виходить, що війна не просто відкладалася, а відбувалося планове послаблення держави Україна. Ми втрачали стратегічні заводи, підприємства, науковий потенціал, технологічні виробництва. Саме цього сьогодні не вистачає, щоб хоча б вибудувати власну ракетну і протиракетну галузь. Війна — це поганий стан, тож найкраще, коли політика держави базується на максимумі зусиль для того, щоб запобігати есклації, що призводить до неминучого. Головне при цьому дбати про посилення потенціалу, щоб у критичний момент все ж мати змогу себе захистити. Утім, є й інший шлях — декларувати щирі наміри та прагнення, не дбаючи про захист і безпеку, йдучи на конфронтацію, в очікуваннях, що війни зрештою не станеться», — переконаний він.

Ще один особливий урок для України, за словами Залужного, це Будапештський меморандум. Йдеться не про роль ядерної зброї, адже у нинішньому світі технологічного прогресу з’являються вже значно дешевші та простіші, але не менш смертоносні системи озброєнь. Тому приклад Будапештського меморандуму важливий в тому, що безпека держави не може базуватися виключно на зовнішніх запевненнях, навіть на гарантіях. 

«Оцінюючи десятиліття нашої незалежності, не можна оминути увагою й 2014 рік. Початок війни, якій намагалися запобігти не посилюючись, а роззброючись і дрейфуючи в бік Росії. Це був дуже важкий рік втрат і болю, але водночас і надії. Саме тоді, через війну, українське суспільство продемонструвало, який воно має величезний потенціал до самоорганізації та спротиву. Зрештою суспільство по-справжньому оцінило важливість армії, довіра до Збройних сил зроссла, самі ЗСУ почали змінюватися, а держава вимушена була робити безпеку основою національної політики. Велику війну тоді вдалося зупинити. Знову, як у далекому 1994 році, саме наша неготовність, призвела до єдиного правильного рішення на той час», — продовжив у своїй колонці Залужний.

Утім, Мінськ, за його словами, дав ще один урок. Саме у цей момент потрібні рішення, а не відкладені проблеми, які вже нічим, окрім як війною, не вирішити. Зрештою, дипломатичні маневри довкола намагань вести перемовини з РФ призвели до прогнозованої війни. 

«Ось ще один урок — війна пришвидшує розвиток науково-технічного прогресу. Як на горе, саме цей прогрес, вбиваючи щодня і цивільних людей, дає можливість комусь заробляти. Так, на жаль, було завжди, тому жоден маркетинг, який би він „красивий“ не був, не заміняє справжньої стратегії, побудованої на науці та досвіді. Лише чітко сформована політична мета і розроблені стратегії, зокрема військова, дають шлях до реалізації цієї мети. А наша мета, — це все ж таки перемога. Спротив українського народу підтвердив нашу суб’єктність і чітко демонструє необхідність відмови від політики так званих „сірих зон“ в системі міжнародних відносин. Ми виходимо зі статусу „буферу“ між Сходом і Заходом, у якому нас нас намагалися тримати десятиліттями і Схід, і Захід», — наголосив він.

За словами посла, нині Україна стала епіцентром, з якого починається формування нової архітектури безпеки європейського континенту. Адже Збройні сили України здобули унікальний досвід ведення повномасштабної технологічної війни проти переважаючого противника. Це досвід, якого не має жодна армія країн НАТО.

«І це вже реалії, які можуть відкидати лише ті, хто вперто намагається заперечувати сучасні реалії війни і жити в парадигмі стримувань „Холодної війни“. Україна стала одним із ключових суб’єктів формування нової європейської архітектури безпеки. Чи всі у Європі готові до цього — ще одне відкрите питання. Тепер перед нами постає головне питання: як перетворити досвід цієї війни на довгострокову систему національної безпеки? Для цього потрібна осмислена дієва стратегія розвитку, в основі якої чільне місце має зайняти безпека. Так, будь-хто, хто буде обіцяти розвиток економіки, відновлення, розвитку, нехтуючи ключовим фактором безпеки — це „пророк“, що пророчить усім нам вже відомий шлях. Проте фактор безпеки — це не тільки сучасні Збройні сили. Це й підготовка фізиків, інженерів, математиків тощо. А також знання історії і тримання свого коріння, як запорука виживання нації. Й це наш двигун для виходу з пустелі і побудови своєї, добутої кров’ю незалежності», — резюмував він.

Експосол наголосив — Україна вже довела, що вміє боротися. Тепер українцям потрібно довести, що вони вміють виживати та перемагати стратегічно. Тому потрібно йти далі і зробити все, щоб на 40-й рік Незалежності України можна було сказати: «Нам вже точно ніколи не буде соромно, бо ми не зупинилися в пустелі…».

Нагадаємо, раніше Залужний казав, що успіхи на полі бою не мають навіювати фантазії про поразку. Адже ситуація на фронті в глухому куті.