Федоров перетворив «картонкову хвилю» на політичну силу «Дія», — політолог Кулик

Про це йдеться у дописі на сторінці Кулика.

«Коли я говорив про „Федорова Шредінгера“, то мав на увазі доволі просту річ: сам Федоров і рух навколо нього певний час існували одночасно у двох станах — як хвиля суспільного запиту та як цілком конкретний політичний проєкт. Поки не з’явився „спостерігач“, ці два стани можна було не розділяти. Але поява політичного спостереження неминуче мала призвести до колапсу хвилі в конкретну частку — електоральну силу, рейтинг, партійну структуру. Це мало статися рано чи пізно», — заявляє політолог.

Він вказує, що останніми днями було очевидно, що цей процес «дедалі менше залежить від самої фігури Федорова»: електоральна логіка почала керувати картинками, меседжами та поведінкою політичного середовища. Однак, все відбулося значно швидше, ніж могло статися. Він вважає, що сам Федоров і прискорив цей колапс — перетворивши «картонкову хвилю» на політичну силу «Дія».

«Напередодні голосування у Верховній Раді він записав звернення з вимогою проведення виборів. Це був принциповий момент: відтепер мова йшла вже не просто про технологічний чи управлінський феномен, який має високий рівень суспільної підтримки, а про суб’єкта, який заявляє право на політичне представництво. Хвиля отримала політичну форму, а отже — вступила в іншу систему координат, де потрібно не лише подобатися суспільству, а й боротися за голоси, конфліктувати, формувати порядок денний та конвертувати популярність у владу. І це вже похід в опозицію з усіма наявними бонусами та ризиками такого позиціонування», — зазначає Кулик.

Він вважає, показовим те, що радикальне крило «картонкового» середовища — передусім медійники, пов’язані з олігархом Фіалою, — першими висунули вимогу парламентських виборів.

«Фактично вони нав’язали Федорову власний порядок денний. І це теж дуже симптоматично: коли політична хвиля починає усвідомлювати власну електоральну вагу, її найбільш активні учасники вже не хочуть залишатися просто декорацією чи групою підтримки. Вони прагнуть інституціоналізації результату. Тому вимога виборів стала не просто політичним меседжем — вона стала механізмом перетворення суспільної симпатії на конкретний політичний ресурс», — каже Кулик.

Він вважає, що наразі перед Федоровим і його політичною силою постає зовсім інша роль: їм доведеться «хитати» владу, ініціювати політичні конфлікти та, потенційно, протести під час війни.

«Їхня риторика буде як 50 тонів сірого не надто відрізнятися від критикованих нами усіма російських дезінформаційних наративів. І тут виникає головна суперечність. Ще зовсім недавно саме ці люди були одними з ініціаторів публічного консенсусу навколо „національної єдності“. Тепер же логіка політичної конкуренції неминуче штовхатиме їх у протилежний бік — до розмежування, конфлікту та мобілізації невдоволення. Це не обов’язково означає змову чи чийсь свідомий розворот. Значною мірою це просто політична фізика: щойно ти стаєш політичною силою, ти вже не можеш поводитися як позаполітична хвиля», — вказує політолог.

Він зазначає, що історія з «Федоровим Шредінгера» цікава не стільки персональною долею самого Федорова, скільки демонстрацією механізму перетворення суспільного запиту на політичний проєкт.

«Поки немає „спостерігача“, всі можуть одночасно бачити в русі і громадянську енергію, і майбутню партію. Але щойно з’являється перспектива виборів, рейтингів і реальної боротьби за владу, хвиля колапсує в частку. І, схоже, цей „спостерігач“ уже з’явився. Причому швидкість колапсу виявилася такою, що тепер питання вже не в тому, чи стане Федоров політичним проєктом. Питання — якою саме політичною силою він стане і яку ціну за це доведеться заплатити всім учасникам цього процесу», — зазначає Кулик.

Нагадаємо, що ввечері 18 серпня, опісля інформації про те, що президент Володимир Зеленський вніс на розгляд парламента кандидатуру Євгенія Хмари на посаду міністра оборони, ексміністр Михайло Федоров оприлюднив відеозвернення. Він заявив, що Україна має розробити законні, безпечні та реалістичні механізми для проведення виборів, не чекаючи завершення війни. А також звернув увагу на проблеми державних призначень та боротьбу з корупцією в умовах війни.