Протистояння між місцевою та центральною владою не припиняється навіть під час війни. Приклад тому — числені конфлікти між мерами міст і Офісом президента. Через це ідея про “партію мерів” і виведення її на загальноукраїнський рівень не видається такою вже химерною.
Автор: Олег Гонта
Питання про обсяг прав органів місцевого самоврядування та межу, яку центральна влада не повинна переходити, не втратило актуальності. Проголошена Петром Порошенком, а згодом і Володимиром Зеленським реформа місцевого самоврядування ще не завершена. Вона забуксувала саме тому, що ані центральна влада виявилася не готовою відмовлятися від жорсткої підконтрольної вертикалі, ані представники місцевого самоврядування не погодитися із введенням інституту офіційних “смотрящих” у вигляді префектів.
Випади команди Зеленського на адресу мерів
Проблема взаємодії та розподілу сфер відповідальності між центром та регіонами відійшла на другий план після початку відкритого вторгнення РФ, але, як показали останні події, з порядку денного не знята й досі.
Так, минулого тижня центральна і місцева влада обмінялися двома медійними випадами, що викликало певний суспільний резонанс. По-перше, голова фракції “Слуга народу” у Верховній Раді Давид Арахамія дозволив собі давати накази меру Києва Віталія Кличка за неналежне, на його думку, ставлення до “Пунктів незламності”. Випаду Арахамії передувала критика Кличка з боку президента Володимира Зеленського. По-друге, міський голова Дніпра Борис Філатов жорстко висловився з приводу відсутності зв’язку з президентом та урядом. Філатов, крім іншого, звинуватив владу й у дефіциті уваги до потреб міст та сіл, й у тому, що триває практика тиску кримінальними справами на окремих місцевих посадовців.
Зазначений обмін люб’язностями лише вивів на загальнонаціональний загал тему, яка неодноразово порушувалася у регіональних ЗМІ ледь не з початку повномасштабної війни. Місцеві органи влади висувають претензії до центральної влади через відсутність допомоги. А з Офісу президента їм відповідають доганами за провалену роботу на ділянках, за які несе відповідальність саме місцеве самоврядування.
Прикладом може слугувати ситуація у Вінниці, де ще влітку міського голову Сергія Моргунова спочатку відкрито відчитав заступник керівника Офісу президента Кирило Тимошенко за неналежну підготовку пунктів укриття населення і бомбосховищ, а згодом мер відповів владі низкою претензій за ігнорування потреб муніципальної влади під час підготовки до зимового сезону.
Моргунов сказав дуже характерну фразу: “Інколи центральні органи влади та їхні регіональні представництва не погоджуються з повнотою відповідальності і частково відповідальність перекладають на органи місцевого самоврядування. Так було що у 2016 році, що у 2021-му…” Тобто, Моргунов якщо і не визнав повністю недопрацювання Вінницького муніципалітету, то, принаймні, поскаржився, що “центральна влада не допомагає”.
Аналогічну медійну полеміку можна відстежити за останні місяці у більшості тилових міст України, за винятком тих, де міських голів раніше підозрювали у симпатіях до проросійського руху та ОПЗЖ. В їхніх інтересах не привертати до себе увагу взагалі, тож вони і мовчать.
Партія мерів — перші спроби
Таким чином, навіть з дуже обережних, але все ж озвучених взаємних претензій представників центральної влади і місцевого самоврядування, можна зробити висновок, що ідея про відродження політичної групи, яка б спиралася на авторитетних представників регіональних політичних кіл, себе не віджила. Думка про “партію мерів”, яка циркулювала в медійному просторі напередодні місцевих виборів 2020-го року, ще має шанси знову стати актуальною. Навіть до завершення війни та призначення парламентських виборів.
Наприклад, мери можуть вивести на загальноукраїнський рівень партію “ПроПозиція”. Її створили влітку 2020 року міські голови: вже згадуваний Філатов, мер Миколаєва Олександр Сєнкевич, Чернівців Олексій Каспрук, Житомира Сергій Сухомлин, Кропивницького Андрій Райкович, Каховки Андрій Дяченко. До цієї кампанії планував долучитися і Кличко, але передумав. На місцевих виборах “ПроПозиція” показала хороший результат.
У 2019 році об’єдналися у свою партію “Довіряй справам” мери Одеси Генадій Труханов і Харкова Генадій Кернес. Альянс саме в такому складі не актуальний, адже Кернес давно помер. Тай сама партія була пов’язана з “Опозиційним блоком”, зараз це заборонена судом проросійська політсила. Тож, якщо і відроджуватимуть партію мерів Одеси і Харкова, то в іншому складі і під іншою назвою.
Основні програмні принципи партії представників місцевого самоврядування неодноразово були озвучені багатьма представниками місцевих політичних груп за останні 7-8 років:
- Проведення конституційної реформи і чітке розмежування повноважень центральних органів влади і місцевого самоврядування.
- Ліквідація обласних і районних державних адміністрацій з наданням права місцевим депутатам формувати власні виконавчі комітети та розпоряджатися бюджетними коштами.
- Жорстке закріплення принципів збирання і розподілу податкових і акцизних зборів, відмова від регулювання фінансових справ урядом у ручному режимі. У вищезазначеному інтерв’ю Філатова лунає також бажання отримати певні гарантії щодо відмови від переслідування місцевих функціонерів за корупційними мотивами. Але таких гарантій, зі зрозумілих причин, центральна влада давати не буде.
Мало того, Офіс президента й досі не готовий однозначно спростувати чутки, які періодично лунають у ЗМІ про те, що до повноважень військово-цивільних адміністрацій збираються передати і решту бюджетних питань, і право призначати керівників комунальних установ та організацій.
З одного боку жорстка позиція влади зрозуміла – в умовах воєнного стану концентрація усіх повноважень в руках керівництва ВЦА повністю виправдана. З цим погоджується суспільство. А заперечити чи запропонувати альтернативні варіанти опозиція намірів не продемонструвала.
З іншого, центральна влада в особі Офісу президента поки фінальні варіанти реформи місцевого самоврядування не обговорює. Ліквідація ВЦА з одночасним введенням інституту префектів з широкими контролюючими функціями, прихильників ідеї розширення прав місцевої влади явно не влаштує.
Табу на критику зняте
Зрозуміло, що на даному етапі відкрито висувати власні політичні претензії лідери регіональних груп впливу не будуть. Насамперед щоб не наразитися на обвинувачення в розхитуванні ситуації і роботі у такий спосіб на користь ворога.
І максимум, що сьогодні вони можуть відстоювати – той обсяг повноважень, передусім у фінансових питаннях, який уже є на цей момент. А також не педалювати розгляд антикорупційних справ, яких достатньо накопичилося і на міських голів, і на осіб з їхнього оточення.
Але можливості продемонструвати власним виборцям, що місцеве самоврядування долає труднощі війни тут, з народом, а чиновники центральної влади відсиджуються десь в бункері на Банковій – вони не змарнують. Тим більше, що табу на критику в бік один одного вже зняте.
Зрештою, саме на цьому тлі може виникнути чергова спроба створити, або ж відродити якийсь вищезгаданий варіант політичної партії, яка в основу своєї політики покладе принципи розширення прав і повноважень місцевого самоврядування.
Попередні спроби заявити таку програмну платформу закінчувалися невдачею. Від капітального спотворення базової ідеї (Партія регіонів), до повернення у формат невеличких іменних політсил регіональних еліт (Кернес, Колихаєв, Бойченко), які не претендували на гру у загальнонаціональному масштабі. Однак війна явно змінить акценти.
