Обережний оптимізм, бо не сталося повторення лютневого скандалу, або розходження реальностей — так можна охарактеризувати післясмак, що лишився по вчорашньому саміту у Білому домі президента США Дональда Трампа і президента України Володимира Зеленського разом із групою підтримки з європейських лідерів. Проте це не оптимізм з розряду “все буде добре”, а скоріше очікування, що все складається не так сумно, як могло б скластися.
Розходження реальностей — це про дві паралельні сторони подій:
- Західна реальність, яка хоче завершення війни, готується до надання гарантій безпеки Україні, до двосторонньої зустрічі Зеленський-Путін, або до тристоронньої Зеленський-Трамп-Путін.
- І російська реальність, в якій ніякі з цих планів не підтверджені, а деякі й спростовані, в якій тягнуть час, щоб й надалі продовжувати війну.
Перемир’я не буде. Будуть розмови про гарантії безпеки
Перше, що треба тримати в голові, намагаючись усвідомити події останніх кількох тижнів, — це відсутність власне інформації для притомного аналізу. Є купа повідомлень різного рівня достовірності — від офіційних, досить розпливчастих, заяв до чуток з різноманітних джерел, переважно з іноземних ЗМІ на кшталт Politico чи Bloomberg. Причому останні часто слід сприймати не стільки як інсайди, скільки як вкиди з метою промацування реакції аудиторії на той чи інший сценарій. Скільки серед них вигадок чи відвертої “дези” взагалі неможливо визначити.
Що було на закритих зустрічах, нікому теж невідомо. Тож аналізуємо заяви і відкриту інформацію.
Враження після перемовин Трампа та Путіна було “кислішим”, ніж після перемовин Трампа та Зеленського.
Читайте також: Три перемоги Путіна під час саміту з Трампом на Алясці
Скидалося на те, що ми заходимо у черговий епізод серіалу “Примушення України до миру”, перший сезон якого відбувся на початку року. Але якщо тоді була скоріше артпідготовка на рівні заяв, то цього разу вже йшлося про конкретний тиск — зрозуміло, під гаслами боротьби за все хороше, щоб “люди не гинули”.
Тепер вже зрозуміло, що “перемир’я”, зупинки вогню чи “перемир’я в небі” — це вимога, яку відпочатку оголошував Трамп і всі, крім РФ, з нею погоджувалися, не буде. Концепція знову змінилася на користь Путіна: тепер Україну змушують до укладання мирної угоди без зупинки вогню, яка б була порушена Росією неодмінно і якнайшвидче. А остання тепер начебто готова говорити з українською стороною, хоча Зеленського у Москві ще зовсім недавно називали нелегітимним.
Штатам в особі їхнього президента хотілося б все “провернути” найближчим часом, і найлегше б було натиснути саме на критично залежну від допомоги українську сторону. Але нам дають трохи часу — навіть двосторонні (чи таки тристоронні?) перемовини з Путіним мають відбутися не найближчими днями, а щонайменше за два тижні. А де два, як заповідав Олексій Арестович, там і два-три, іноді нескінченні.
Але цього разу США були готові хоча б на рівні концепції заговорити про участь у гарантіях безпеки. Які вони будуть — нині доводиться гадати. За словами Трампа, чимось типу “п’ятої статті” НАТО. Що звучить, звісно ж, значно краще за Будапештський меморандум. Але тільки якщо не заглиблюватися у подробиці, оскільки сумнозвісна “п’ята стаття” теж не гарантує негайного військового втручання, а лише допомогу на власний розсуд кожної країни-учасниці.
Рішуча гра “коаліції охочих” у Білому домі
За першими враженнями наслідків зустрічі Трампа з Путіним на Алясці, російські “хотєлкі” не лише почули, а й взяли на олівець — спішність, з якою викликали у Вашингтон Зеленського, напружила не лише українців, а й європейців. Які, слід визнати, зразково мобілізувалися і, напевне, зіграли не останню роль у тому, як врешті склалася розмова Зеленського з Трампом.
Окремо тут варто відзначити канцлера Німеччини Фрідріх Мерца та президента Фінляндії Олександра Стубба. Першого — за сміливість відкинути ідею територіальних поступок з боку України, а “обмін територіями” дуже нав’язливо вкидався в інформаційний простір після зустрічі Трампа й Путіна на Алясці. Другий, схоже, став саме тою картою, яких так не вистачало американському президенту у лютому, коли йому Зеленський не догодив костюмом (чи, точніше, його відсутністю).
Дональд Трамп має особливий пієтет до фінського колеги — “молодого і потужного лідера”. Це зазначалося багатьма експертами і раніше, це було помітно й під час зустрічі у Білому домі. Тож дуже добре, що пан Стубб виступає надійно на боці України, пояснюючи Трампу, що Краматорськ і Слов’янськ, які так хоче Путін, — це сучасні “бастіони проти гунів”. Щоправда, невідомо, чи знає Трамп, хто такі гуни.
Але врешті буде несправедливим применшити роль всіх інших учасників європейського десанту, які не кинули Зеленського у складній ситуації. Наприклад, ідея гарантій безпеки по типу “п’ятої статті НАТО” належить прем’єрці Італії Мелоні. Тож Європа цього разу проявила себе і згуртовано, і рішучо, і системно. Що, безумовно, добрий знак для Києва і не дуже – для Москви.
В сухому залишку залишаються дві реальності — західна і російська
На жаль, окрім західної реальності — української, європейської і американської, — яка намагається показати, або вдати, що перемовини з РФ здатні щось вирішувати і навіть надавати гарантії безпеки, є ще й російська реальність. А в ній перемовини – інструмент досягнення не компромісу, і, тим більше припинення війни, а виключно своїх цілей. Москві необхідно тягнути час, забалакувати США від впровадження нових санкцій і тарифів, удавати участь у перемовному процесі, і продовжувати війну, щоб захопити ще більше територій України і ослабити її.
Вимогу угоди про припинення вогню – той самий ультиматум Трампа, з якого все починалося два тижні тому – Кремль вже “відбив”: про перемир’я вже ніхто не говорить, сфокусувавшись на “всеосяжному мирі” без жодних зупинок обстрілів. Наступний етап — дво- чи тристоронні перемовини: поки Трамп говорить про зустріч очільників держав, помічник російського президента Юрій Ушаков у фірмовій кремлівській манері заявляє лише про “вивчення можливості підвищення рівня представників делегацій”. Гарантії безпеки Україні, про які начебто домовився Трамп з Путіним, РФ відкидає, заявляючи знову, що не прийме війська країн НАТО у якості миротворців.
Тож не варто дивуватися, якщо для Москви все це – лише імітація перемовного процесу, і якщо якісь зустрічі і будуть, то результату з них – зась. Російська влада переверне з ніг на голову власні слова і надані Трампу обіцянки, або вигадає нові вимоги.
Це доводить свіжий коментар керівника МЗС РФ Лаврова: “Без поваги безпеки Росії і повною мірою прав росіян в Україні ні про які довгострокові домовленості йти не може, а РФ ніколи не ставила за мету отримати Крим, Донбас або Новоросію. Головним завданням був захист “російських людей”.
Тобто вивернули вже так, що їм і території вже не так потрібні. Хоча Росія перед самітом на Алясці вкотре повторила всі свої вимоги до України: російську мову, російську церкву, віддати території і, бажано, обрати проросійську владу. Не надто схоже на перегляд позицій.
Очікування “трампооптимістів”, мовляв, американський президент побачить, що росіяни його дурять, і точно “вріже” санкціями, вже не виправдалися кілька разів. Навряд варто чекати на диво й цього разу. І якщо нинішні мирні ініціативи “не полетять”, Україну, ймовірно, знову спробують примусити до миру. За будь-яку сплачену Україною ж ціну.
