Війна в Україні торкнулася кожного її мешканця: долі людей перевернулися, багато життів обірвалося, є міста і містечка, які зруйновані вщент. Такі тектонічні зміни охопили і економіку України і, звісно ж, політику. Українська політична реальність останніх восьми років, а можливо і всіх 30, вмерла 24 лютого. Після російського вторгнення формується нова політична картина України.
Політарена проаналізувала ці зміни і спробувала спрогнозувати, якими можуть бути політичні розклади після війни.
Як було раніше
Протягом 30 років незалежності політичний напрямок України мігрував від проросійського у часи Кравчука, Кучми і Януковича до проукраїнського і проєвропейського після 2014 року. Це був довгий шлях з прагненням українців кращого життя, свободи, повалення будь-яких спроб встановлення тиранії і диктатури за російським сценарієм. З усвідомленням того, що президент – це не цар, а найнятий народом менеджер, як і народні депутати та й будь-які чиновники, яким платять зарплату платники податків. Все це закріпилося у менталітеті українців спочатку під час Помаранчевої революції, а потім і з трагічними подіями кривавої Революції Гідності.
У часи між двома революціями політична картина України мала “кольорові електоральні кордони”: партії умовно ділилися на “помаранчевих” — проєвропейських, проукраїнських, і “біло-блакитних” — проросійських. Незаборонена ніким Компартія до 2014 року теж ще мала свої зазіхання і крісла в парламенті. Електоральний поділ України роздмухували проросійські політики та й сама російська влада, протиставляючи один регіон України іншому, граючи на мовному питанні і на культурному, що додавало соціальної напруги між регіонами. Кремлю таке становище було дуже вигідно — не дати українцям об’єднатися, розколоти Україну, то давня російська мета. Також не забуваймо про олігархів, які мали значний вплив на політичне життя в Україні незалежно від революцій.
Після Революції Гідності, російської анексії Криму і окупації частини Донбасу, електоральні кольорові кордони поступово розмивалися, проукраїнсьткі сили стали пріорітетними на політичній мапі, а проросійські втрачали свої позиції. Проте тенденція все одно зберігалася. Війна Росії протии України, яка почалася з Донбасу в 2014 році, остаточно не знищила проросійські партії і докорінно не змінила електоральний поділ.
Так, за уламки, що утворилися від Партії регіонів — ОПЗЖ, Опозиційний блок, НАШІ, партія Шарія, Наш Край, голосувала менша кількість виборців, проте локація симпатиків не змінилася – це Схід України. Навіть така молода і центристська політична сила як партія “Слуга народу” і її лідер Володимир Зеленський все одно загравав з проросійською тематикою і електоратом у 2019 році. До речі, після перемоги Зеленського на президентських виборах з результатом 75% голосів виборців, в Україні роздмухувався й інший поділ, який також грав і грає на руку Росії: тих, хто підтримує нового президента назвали “зелені”, а тих, хто підтримує опозицію на чолі з експрезидентом Петром Порошенком, назвали “порохоботами”.
На початку 2022 року рейтинг Зеленського і його політсили був невисоким. За даними опитування Центру Разумкова, якби президентські вибори відбулися наприкінці січня 2022 року, за Зеленського проголосували б 26,0% тих, хто має намір взяти участь у виборах і визначився з вибором, а за Порошенка — 24,2%. КМІС у січні 2022 року давав трохи інші результати опитування: за Зеленського на президентських виборах проголосували б 23,5%, а за Порошенка — 20,9%.
Щодо партійних уподобань українців, то провладна партія “Слуга народу” у січні здала позиції і поступилася місцем “Європейській солідарності”.
За даними Центру Разумкова, за “ЄС” проголосували б 25,2% виборців, а за “слуг” 18,4%. За даними КМІС “Слуга народу” також перебувала на другому місці 13,7% проти 18,8% у “ЄС”.
Зеленський на тлі скупчення російських військ біля українських кордонів, у січні намагався заспокоїти українців. Він закликав “не накручувати самих себе, на все реагувати мудро, а не емоційно”. Про осінь і зиму 2022 року він казав таке: “А далі осінь. Де сподіваюсь – ми будемо вболівати за нашу збірну на Чемпіонаті світу з футболу в Катарі. А далі зима. І будемо готуватись до новорічних свят. Як завжди, 31 грудня усією родиною зберемось за столом. І я впевнений, що у новорічному зверненні скажу: “Дорогі українці! Ну я ж говорив? Ми молодці!”.
Цю промову напередодні війни Зеленському і досі нагадують як докір.
Що зараз
Після повномасштабного вторгнення вся схема з політично-кольоровими поділами України розсипалася. Вже немає умовно “проросійських регіонів” і “проєвропейських”, всі стали єдиними у прагненні перемоги і відмежування від впливу РФ. Східні і південні області України більше за всіх страждають від російської агресії, бо мають з Росією спільний кордон, або вихід до Криму. Міста на Донбасі, де традиційно голосували за Партію регіонів і її “уламки”, зруйновані повністю або частково. Мільйони українців стали біженцями або переселенцями. В політиків вже не вийде ділити електорат за колишнім принципом. Та й вплив олігархів на політику і їхні статки суттєво зменшилися.
Підтримка Зеленського після його трансформації з президента, який “побачив бажання закінчити війну в очах Путіна” в безкомпромісного лідера воюючої держави, зросла у березні до 93% за даними соціологічної групи Рейтинг. У вересні за даними КМІС довіра до Зеленського складає 81%, що теж дуже високий показник. Також Зеленський став одним з найвідоміших і найшанованіших політиків у світі.
Зашкалює довіра до Збройних сил – 95%, хоча вона і до вторгнення була на рівні 90%, традиційно висока довіра до волонтерів, зросла довіра до силових державних органів: Прикордонна служба, ДСНС та Нацгвардія.
І влада і опозиція, центральне місце якої займає політсила Порошенка, працюють на одну мету – на перемогу, чисельні представники “слуг” і так само представники “ЄС” воюють у складі ЗСУ. А хто не воює, той волонтерить і допомагає фронту, як це робить Порошенко. Такі вислови як “порохоботи” вже не є актуальними, за їхнє використання провладних представників хейтять навіть у соцмережах. Нещодавно під таку критику потрапив народний депутат Дмитро Гурін, який перепросив за “мову ворожнечі”.
Стосовно зовнішньої політики теж все майже одностайно: 86% опитаних Рейтингом українців підтримали б вступ України до Євросоюзу у разі проведення референдуму, підтримка вступу до НАТО – найвища за історію спостережень: на референдумі ініціативу підтримали б 83%. Це свіжі дані за жовтень, як бачимо, ніякої “проросійської” політичної підтримки вже немає – це вперше за всю історію незалежної України.
Політичні сили традиційно проросійського напрямку заборонені в Україні: ОПЗЖ, “Опозиційний блок”, “Соціалісти”, “Наші”, “Соціалістична партія України”, Партія Шарія та інші.
З усіх тільки ОПЗЖ мала фракцію в парламенті, яка розформована. Її депутати створили групу під назвою “Платформа за життя і мир”. Деякі проросійські політики або розбіглися по закордонах, або стали колаборантами. Або вбиті як представник ОПЗЖ, екснардеп і мер міста Кремінна на Луганщині Володимир Струк. Інший яскравий представник Кремля в політиці України – олігарх Віктор Медведчук був спочатку затриманий, а згодом обмінений на захисників Маріуполя. Також є політики довгою проросійською історією, які після вторгнення Росії начебто кардинально змінили свої погляди, яскравий тому приклад Михайло Добкін, Олександр Вілкул і Борис Колесніков.
Такі політичні діячі, якщо захочуть спробувати залишитися в політиці, мають шукати нові електоральні ніші.
Водночас під час війни в українській політиці з’являються нові обличчя, формуються нові лідери суспільних думок серед експертів і волонтерів, які мають певні амбіції. Популярний серед українців Олексій Арестович вже висловив думку, що буде балотуватися у президенти, якщо Зеленський з якихось причин не піде на другий строк. А ще є Олег Жданов, Сергій Притула й інші лідери думок і волонтери, політичних намірів поки не висловлювали, але мають величезну аудиторію і її довіру.
Що буде далі
Після війни стовідсотково будуть питання до влади, критика, дебати, подекуди і серйозні розслідування. Зараз все це пригальмувалося заради єдності і перемоги.
Політична картина майбутнього залежатиме від перебігу війни і того, чим вона завершиться. Поки що очевидні три сценарії:
Позитивний: Україна перемагає, з допомогою союзників розгромивши Росію, яка підписує договір про капітуляцію. В такому разі беззаперечною буде популярність, довіра і підтримка на боці керівництва держави: президента Зеленського і його оточення, усіх сил ЗСУ і силового блоку. Якщо хтось з них захоче продовжити свою кар’єру у політиці, то великих зусиль докладати для цього буде не потрібно.
“Угода посередині”: будь-які, навіть найменші поступки Росії в суспільстві будуть сприйняті негативно. Згідно з даними КМІСу у всіх регіонах України абсолютна більшість населення проти будь-яких територіальних поступок. Для 87% жодні територіальні поступки не є припустимими. 4 жовтня Зеленський ввів у дію рішення РНБО, в якому йдеться про неможливість вести переговори з Путіним. Але зараз ми не можемо знати, яким буде перебіг подій у Росії, хто очолить РФ замість Путіна. Разом з тим, очевидно, домовленості з РФ відмінусують політичну довіру у влади і дадуть привід посилитися опозиції.
Апокаліптичний: РФ не підписує капітуляцію, а завдає ядерного удару. Варіант малоймовірний, але зовсім відкидати його не варто. Розвиток подій після цього непередбачуваний.
Чергові вибори народних депутатів Верховної Ради заплановані на жовтень 2023 року. Зараз ще не ясно, чи закінчиться до того часу війна і чи відбудуться ці вибори саме восени, або ж будуть перенесені. У 2024 році в березні в Україні мають відбутися президентські вибори, доля яких теж поки туманна. Точно можна сказати лише одне, у політику і владу увійдуть ті, кому найбільше довіряють і довірятимуть українці під час війни. І серед них не має бути проросійських діячів.
