В Україні розпочалася весняна посівна компанія. З південних регіонів країни вона поступово рухається на північ, і на сьогодні йде вже в 17 областях. Стартові умови сприятливі – зима була сніговою, і ґрунт отримав досить вологи. Але є дві вагомі проблеми:
- Україна, з окупацією внаслідок російської агресії близько 20% території, втратила значну частину посівних площ. Причому найкращих – на півдні країни. Більше того, зараз навіть на неокупованих територіях багато аграріїв побоюються щось сіяти на відстані 100 км від лінії фронту.
- Війна, що почалася в Перській затоці, створила проблеми як з дизельним пальним (через подорожчання нафти), так і з мінеральними добривами, основою яких служить аміак. При виробництві якого, у свою чергу, основним джерелом сировини є природний газ.
“Політарена” поговорила з експертами сільськогосподарської галузі та з’ясувала: які в Україні цього року перспективи отримати врожай, і чи існує, у зв’язку з вищезгаданими причинами, загроза продовольчої безпеки країни.
Головні проблеми сільського господарства: пальне, добрива та кредити
Як визнав заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства Тарас Висоцький, посівна цього року має свої особливості.
“Серед ключових викликів – суттєве зростання вартості пального, а також подорожчання мінеральних добрив під впливом глобальних ринкових факторів. Це створює додаткове фінансове навантаження на аграріїв, проте не ставить під загрозу проведення посівної кампанії”, – заявив Висоцький, наголосивши, що держава докладає максимум зусиль та координує ситуацію, щоб гарантувати наявність пального та добрив.
Тут, слід зазначити, що він має рацію, і щодо додаткового фінансового навантаження на аграріїв, і щодо того, що проведенню посівної компанії нічого не загрожує. Питання в тому, яку ціну доведеться сплатити аграріям.
“Зараз, щоби провести посівну, нам необхідно 10 тонн дизельного палива. В даний час у оптових продавців, які продають паливо бензовозами, дизель дорожчий, ніж у роздріб на автозаправках! Минулого року, коли ми збирали врожай, дизель у оптовиків коштував до 50 гривень за літр, зараз – 89. А на АЗС – до 85 гривень за літр. Але що робити – не на заправки ж їздити з каністрами… А сіяти у будь-якому разі треба”, – розповів “Політарені” співзасновник агрофірми “Партнер Агро Груп” Віктор Марченко. Компанія знаходиться у Полтавській області, займається вирощуванням пшениці, кукурудзи та соняшника.
Щодо мінеральних добрив, то вони подорожчали на 30-35%. Що не дивно. Української сировини для виробництва аміаку не вистачає: найбільше в Україні Шебелинське родовище природного газу знаходиться під регулярним ракетним обстрілом агресора. А на імпортну сировину теж зараз розраховувати складно, з огляду на ситуацію в Перській затоці. Зокрема – у Катарі, другому після США найбільшому експортері газу у світі.
“У нас зараз працюють (і то десь на 50-70% потужності) лише два підприємства-виробники карбамідів – азотних мінеральних добрив. Це “Рівнеазот” та Черкаський “Азот”. За найкращих часів заводів було шість. Ще “ДніпроАзот” (Кам’янське), Одеський припортовий завод, “Сєвєродонецьке об’єднання “Азот” та «Концерн Стирол” у Горлівці. Звісно, добрив не вистачає”, – розповів “Політарені” президент Спілки хіміків України Олексій Голубов.
“Ми замовили на Черкаському “Азоті” машину добрив на завтра, прийшла лише за тиждень. Добрив справді чи немає, чи їх банально не вистачає на всіх. Наскільки я знаю, взимку вони мали проблеми з виробництвом через електроенергію”, – підтверджує Марченко.
При всьому цьому – подорожчанні та дефіциті палива та добрив, аграріям не вистачає оборотних коштів, щоб хоч якось вийти із ситуації.
“В Україні величезна проблема пов’язана з тим, що кредитна система працює огидно. Раніше уряд багато “піарився” на програмі “Доступні кредити 5-7-9%”, спрямованій на підтримку малого та середнього бізнесу. Зокрема – аграріїв. А що зараз? Програму сміливо можна назвати “14-17%”. Адже за рахунок доступних кредитів можна було б хоч якось пом’якшити різке подорожчання дизпалива та карбамідів”, – сказав “Політарені” голова Аграрної спілки України Геннадій Новіков.
Не внесли достатньо добрив – недоотримаємо врожаю
Що цікаво (і досить позитивно) скорочення посівних площ через війну на загальну ситуацію із врожаєм впливає мало. Справа в тому, що навіть до 2022 року врожай зернових та інших сільськогосподарських культур суттєво коливався з року в рік. Часто відрізняючись на 5-15% у звичайних умовах, і до понад 30% за несприятливих погодних умов (посуха, зливи та інше). Наприклад, загальний урожай 2021 року перевищив показник 2020 року на 32%.
За словами Новікова, тимчасова втрата 20% територій не дорівнює втрати 20% посівних площ.
Проблема нестачі мінеральних добрив набагато серйозніша. У структурі витрат за виробництво пшениці, наприклад, мінеральні добрива займають 35-40%. Не внесли достатньо добрив – недоотримаємо врожаю.
“Якщо у 2021 році ми виробили 5 з лишком мільйонів тон азотних добрив, то минулого року виробництво становило десь на рівні 1,7 мільйонів тонн. А імпортувати готові добрива, наприклад, аміачну селітру – вкрай небезпечно. Пам’ятаєте, як у 2020 році в порту Бейрута вибухнула аміачна селітра? Пів міста знесло”, – нагадав Голубов.
Попри все, є ще одна гарна новина: навіть найгірший урожай, зібраний цього року, ніяк не вплине на продовольчу безпеку України.
“Усі обсяги по пшениці, які збираються останніми роками – десь на рівні 20-25 мільйонів тонн. А вся потреба України у пшениці – близько 5 мільйонів тонн. Тож за будь-яких негативних розкладів для українців усе буде нормально. Так, не вистачає жита, нам необхідно на рік 300 тисяч тонн. В 2025 році було 200 тисяч. Але тут йдеться не про продовольчу безпеку, а про смаки наших громадян. Великим зернотрейдерам ця культура прибутку не приносить, вона не дуже популярна на Заході. Відповідно, аграрії її вирощують все менше. Тож якщо хтось і постраждає від зменшення врожаю пшениці, то це зернотрейдери”, – сказав “Політарені” голова ради директорів асоціації “Укрхлібпром” Олександр Васильченко.
Аналогічна ситуація спостерігається і в галузі олійних культур. Україна попри війну впевнено посідає перше місце у світі з експорту олії, контролюючи понад третину глобального ринку.
“Минулого року ми вийшли на рівень виробництва олійних культур десь на рівень 10 млн тонн по соняшнику, 5 млн – по сої та 3 млн – по ріпаку. До великої війни ми мали 6 млн гектар посівних площ, зараз з’їхали до 5 млн. Але це абсолютно не критично. Внутрішнє споживання соняшникової олії в Україні зараз становить близько 240 тисяч тонн на рік. А виробляємо ми близько 4,7 млн тонн. 95% йде на експорт. Тож, якщо що, буде менша валютна виручка”, – сказав “Політарені” генеральний директор асоціації “Укроліяпром” Степан Капшук.
За його словами, в той час, коли країна-агресор намагається знищити нашу портову інфраструктуру та переробку (нещодавно були прильоти по маслозаводам в Дніпрі), ми будуємо нові переробні підприємства і нарощуємо експорт залізницею.
“Проблеми із продовольством нам не загрожують. Україна – це світова житниця, аграрний Кувейт”, – резюмує Новіков.
