В США завершилося голосування на проміжних виборах, на яких обирали членів Палати представників (Конгресу), третину сенаторів, а також губернаторів 36 штатів. Станом на середину дня 9 листопада відомо, що вибори у США перетягнули на себе республіканці і отримали перевагу у Конгресі.
Про попередні підсумки і про те, чи варто хвилюватися Україні через лідерство республіканців, читайте в статті Політарени.
Автор: Олег Гонта
У Конгресі за даними CNN перевага республіканців складає 193 проти 170, а Сенаті — хитка рівновага. За даними Fox, — 47 на 48 мандатів. Всього у Сенаті США 100 членів, у випадку, якщо ситуація буде 50/50, вирішальним стане голос голови, який одночасно є віце-президентом США, наразі цю займає демократка Камала Гарріс.
Остаточні результати виборів стануть відомими не одразу — це питання декількох днів чи навіть тижнів, якщо все вирішуватимуть сотні та навіть десятки голосів. Згадаємо перипетії з підрахунком голосів у Флориді, під час дуелі “Буш — Гор”. Але певні попередні висновки зробити уже можна.
Республіканці перемогли на виборах у Конгрес та не спромоглися отримати більшість у Сенаті, хоча й претендували на це. Експрезидент США Доналд Трамп — відомий республіканець, заявив про готовність взяти участь у президентських виборах 2024-го року, при чому оглядачі підкреслювали, що кращою стартовою ситуацією для нього був би тріумф Республіканської партії на проміжних виборах.
Тріумфу не сталося.
Попри це, в українському сегменті інформаційного простору, ще на стадії оголошення результатів екзіт-полів почав поширюватися уже традиційний панічний меседж: “зрада, все пропало”. Адже республіканці, які все ж спромоглися здобути Конгрес, вели власну виборчу кампанію під гаслом припинення надання допомоги Україні і спрямування усіх коштів платників податків на внутрішні потреби. “Україна не отримає ані пенні”, — заявляла конгресвумен від штату Джорджія Марджорі Тейлор Грін.
Політика в США не чорно-біла
Подібний пригнічений настрій панував в Україні й у 2016-му, коли Трамп здобув перемогу над Гілларі Клінтон. Українські політики тоді негайно прибирали з Інтернету пости з образливими епітетами на адресу Трампа. А проросійські діячі та ЗМІ публікували припущення, що у Білому домі про все домовилися з Кремлем, тому Україну, як вони мріяли, “зіллють”.
Уже вже тоді подібне чорно-біле сприйняття американської політичної дійсності з боку українських публічних осіб викликало подив.
Американці все життя підпорядковують філософії Only Business, а тому немає жодних підстав вірити у те, що:
а) належність до табору демократів робить політиків “проукраїнськими” і “антиросійськими”;
б) перебування у лавах Республіканської партії примушує дотримуватися їх протилежних поглядів.
Ілюстрацією цієї істини служить, по-перше, події до виборів, коли громадськості стала відома історія про контакти родини Клінтонів з Кремлем. Виявилося, що, на посаді держсекретаря Сполучених Штатів, дружина 43-го президента США, надала “Роснефти” дозвіл на розробку нафтових родовищ біля американського узбережжя. За деякий час її чоловік виступив з лекцією у Москві, за що отримав чималенький гонорар.
Навряд це — збіг обставин. Натомість це каже, що й демократи цілком можуть піти назустріч РФ, якщо вважатимуть цей шлях корисним.
Не суперечила правилу прагматичного ставлення до ситуації й поведінка Трампа у статусі голови держави. А прагматизм полягав у тому, що РФ слід ослаблювати. Нагадаємо, що спецпредставником в Україну було призначено цілком лояльного офіційному Києву Курта Волкера, а сам Трамп за усі роки свого президентства не зробив нічого, що дало б реальні підстави підозрювати його в антиамериканській діяльності на користь Москви.
Натомість Україна у цей час отримала декілька років спокою, що дало їй можливість більш-менш відродити ЗСУ та підготуватися до нової війни. “Мінські угоди” так і не були виконані, а Вашингтон, якщо уважно згадати всі офіційні заяви за цей проміжок часу, попри всі гасла про “безальтернативність Мінську”, нічого конкретного для примусу Києва їх виконувати, не зробив.
Крім іншого, заспокоїти українців має й те, що демократи ще до виборів, щоб не дати можливості прихильникам домовленостей з РФ припинити надання допомоги Україні, ухвалити низку законодавчих рішень, згідно з якими фінансова підтримка гарантовано надаватиметься й у 2023-му році. Зокрема, місяць тому президент США Джо Байден підписав закон про $12,3 млрд допомоги Україні у 2023-му році.
Чому республіканці оперували антиукраїнською риторикою
Для того, щоб зрозуміти, чому республіканці використовували антиукраїнську риторику у власній передвиборчій агітації, слід враховувати той факт, що будь-який американський політик щось заявляє, або діє, користуючись чотирма групами мотивів: а) об’єктивними потребами США; б) відповідністю настроям і очікуванням власних виборців; в) здобуттям перемоги над конкурентами з іншої партії; г) логікою внутріпартійною боротьбою.
Таким чином, кандидат-республіканець, заявляючи, що у випадку його перемоги та формування більшості РП в обох палатах, з бюджету США більше не фінансуватимуться потреби України, говорив це для:
1) Виборців Республіканської партії, які нині потерпають від економічної кризи та інфляції, а також ще не оговталися від збитків, отриманих під час пандемії і карантину.
2) ЗМІ, щоб утверджувати власний статус, як одного з провідних спікерів Республіканської партії, який твердо веде партійну лінію.
3) Партійного активу, щоб продемонструвати власну завзятість і на будь-яких наступних праймеріз та кокусах обійти колег-конкурентів.
В реальності ж (а тут ми дивимося на пункт “а”) республіканці просто не можуть змінити основний вектор американської зовнішньої політики, спрямований на утвердження власної країни у ролі лідера відкритого світу, основною загрозою для якого є РФ та Китай.
Хто з цих країн становить більшу небезпеку для політиків США є питанням дискурсивним, але те, що РФ остаточно відвернулася від Заходу і перебуває на шляху перетворення у сировинний придаток Китаю, робить питання її максимального ослаблення і поразки в Україні — стратегічною метою американської зовнішньої політики.
Тому допомога Україні з боку США не буде згорнута навіть у випадку домінування республіканців в обох палатах парламенту, чого вже не сталося, та й навіть за умови перемоги їхнього кандидата на президентських виборах 2024-го року.
З цікавих новин цих виборів можна відзначити відкритий перехід у табір республіканців Ілона Маска, який почав відкрито агітувати за них, а крім того, фактично надав у розпорядження цій партії такий потужний елемент впливу на масову свідомість, як Twitter.
А також можна відзначити активну участь у виборчій кампанії Дональда Трампа-молодшого, якого батько очевидно просуває по політичній лінії. Тим більше, що династії політиків (клани Кеннеді, Бушів) є в Штатах явищем доволі поширеним.
