Військові в якості політичних суб’єктів все частіше з’являються в соцопитуваннях, які під час війни “міряють загальну і локальну температуру” в електоральних настроях. Хоча ніхто з найвідоміших бійців і командирів ЗСУ про політичні амбіції не казав.
Автор: Олег Гонта
Довіра до ЗСУ і ключових фігур командування, таких як генерал Валерій Залужний, зашкалює. До того ж в суспільства є серйозний запит на справедливість. А зараз її на полі бою встановлюють саме ЗСУ. Тому не дивно, що в українців можуть бути очікування, що після війни таку саме справедливість військові встановлять і в мирному житті, зокрема в органах влади.
ЗСУ уособлюють собою справедливість і захист, звідти і довіра
Результати загальнонаціонального опитування, яке проводив Центр Разумкова у вересні цього року свідчить про те, що понад 95% українців довіряють Збройним Силам. Ця довіра вище, ніж до президента Володимира Зеленського, в нього 80% підтримки.
“Ці результати свідчать, що суспільство досить об’єктивно оцінює те, завдяки чому не просто там Київ не було взято за три дні, а й буде досягнута перемога. Президент уособлює всю державу, але багато в чому ця довіра відноситься до інституцій Президента. Ще один аспект – це, звичайно, медіакартина. Бо відсутня критика, відсутня політична дискусія. Усі канали, навіть ті, які не входять до єдиного марафону, уникають пекучої критики, і роблять більше наголос на тому, що зараз необхідна перемога”, – казав, коментуючи результати опитування, народний депутат України Ростислав Павленко.
Моніторинг Socis громадської думки у Черкаській області в жовтні-листопаді показав, що навіть гіпотетична політична партія “Військових та ветеранів” уже має електоральні показники у межах 9%. У “Слуги народу” – 32,2%
Читайте також: Socis поміряв “політичну температуру” на Черкащині: Про що кажуть результати опитування
Довіра до ЗСУ на Черкащині — 9,62 бала з 10, до Президента України — 8,71 бала. А президентський рейтинг очолює Зеленський — 62,8%. На другому місці Залужний — 8,5%. Також у рейтинг довіри увійшла “умовна партія військових і ветеранів” на чолі з Залужним і генералом Олегом Сирським, вона отримала 9%. Хоча жоден з них власних політичних амбіцій не озвучував, ані президентських, ані парламентських.
Ще далі у питанні дослідження теми “військові і політика” пішла соціологічна компанія Active Group. Вона провела опитування для з’ясування ставлення суспільства до приходу військових у владу після перемоги України у війні. Результати наступні: 9% респондентів на запитання: “Як ви вважаєте, чи повинні військові керувати державою після перемоги?”, відповіли — так. 12,5% обрали варіант “швидше так”. Натомість 50,1% мають протилежну думку, з них 18,8% переконані, що військові не повинні брати участь у державному управлінні. Водночас 28,5% не визначилися з відповіддю. Тобто, думка щодо військових у владі приблизно 50 на 50, попри інші показники високої довіри до них.
Військових у політику засватали без їхньої ініціативи і згоди
Поки що виглядає саме так. Тому що ситуація і справді дивна: війна триває, військовим, зокрема і генералам, зараз точно не до політики, звісно, що партії ніякої немає, лідерів також.
Разом з тим:
- в неіснуючої “партії військових” є неабиякий рейтинг (прохідний у Раду, доречі);
- піднімається питання про її прихід до влади, воно стало предметом і для дискусій в суспільстві;
- виникають певні міжусобиці (згадайте скандал із забороною на пересування по країні для військовозобов’язаних);
- ЗМІ розбираються, чи може бути Залужний конкурентом Зеленського.
Чи може з’явитися в Україні умовна “партія військових”
Історичний досвід показує, що полководці, які досягли успіхів на полі бою, часто йдуть у політику, щоб жорсткою рукою навести порядок у хаосі бюрократичного неефективного управління. Прикладів цього – безліч: від Юлія Цезаря і Наполеона Бонапарта, до Дуайта Ейзенхауера і генерала Де Голля в новітні часи. Люди, навіть у демократичних суспільствах, у першу чергу чекають на гарантії безпеки, а тому готові (особливо, після таких потрясінь, як війни) довірити долю власної країни тим, хто уже показав власні якості під час її захисту.
Інше питання – чи становитиме така “партія військових” єдине ціле, і як конкуруватиме усіма “партіями цивільних”.
Знаючи наших політиків, не складно спрогнозувати, що коли у майбутньому воєнний стан буде скасовано, а вибори до Верховної Ради призначено, у першій п’ятірці кожної партії (а не лише тих, хто серйозно претендуватимуть на подолання 5% бар’єру) обов’язково з’являться герої війни, бойові командири – генерали й офіцери, добровольці та волонтери. Саме так було після 2014 року, тоді популярність військових-добровольців, які відвоювали значну частину Донбасу, була дуже високою.
В такому випадку, конкуруватиме не умовна єдина “партія військових та ветеранів” з “партіями цивільних політиків”, а декілька партій військових та ветеранів. І визначальними для змагання за голоси виборців у такому випадку будуть зовсім інші фактори, ніж просто балотування людей у військовій формі. Матиме значення наявність партійної структури, гроші на агітацію, ідеологічні та програмні принципи, вдалі технологічні ходи.
Для розмивання базового електорату, який чекатиме на “сильну руку”, може з’явитися ще одна, дві, або більше партій, у назві яких буде і слово “військові”, і слово “ветерани”. Це вже нюанси політтехнологічної роботи, але і такий варіант відкидати не варто.
З фігурою, навколо якої могла б об’єднатися гіпотетична єдина партія військових, все більш заплутано. Найбільш очевидною на роль лідера є кандидатура Залужного. Але і крім нього є значна кількість відомих керівників оперативних напрямків (Сирський, Марченко), командири бригад та інших підрозділів (найвідоміший з них “Азов”). Можна впевнено спрогнозувати й те, що деяких бойових командирів уже незабаром почнуть максимально медійно “прокачувати”, щоб мати широку “лавку запасних” у якості лідерів у військовому середовищі.
Іншим аспектом, який вплине на утвердження і зміцнення позицій військових у політичному просторі України, є досягнення перемоги. І тут все залежить від того, якою саме буде ця перемога, який документ буде підписаний з РФ: капітуляція, або ж якась угода. Спрогнозувати на 100% як, коли і чим закінчиться ця війна поки не береться ніхто.
Сценаріїв і варіантів може бути дуже багато. І залежатимуть вони і від внутрішніх факторів, і від ситуації на фронті (демаркаційній лінії), і від позиції зовнішніх гравців.
