Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) 22 січня ухвалив рішення і зобов’язав Україну виплатити компенсацію колишньому судді Олексію Тандиру – 2100 євро за моральну шкоду та 250 євро на судові витрати.
Тандир — обвинувачений у смертельній ДТП у стані алкогольного сп’яніння, де загинув військовослужбовець Нацгвардії Вадим Бондаренко, перебуває під вартою з травня 2023 року.
Суд у Страсбурзі визнав порушення статті 5 Європейської конвенції з прав людини (право на свободу та особисту недоторканність), оскільки українські суди понад 2,5 роки тримали його під арештом без альтернативи застави, повторюючи аргументи про ризики (втеча, тиск на свідків тощо) та не розглядаючи інші запобіжні заходи.
Це рішення викликало обурення в українському суспільстві: як може особа, обвинувачена в тяжкому злочині, отримувати компенсацію від держави? Подібні реакції були й раніше – наприклад, у справі ексмерки Слов’янська Нелі Штепи, яка у 2019 році виграла в ЄСПЛ 3600 євро за надмірно тривале тримання під вартою.
Чи “натягує” ЄСПЛ свої правила проти України, чи це проблема в українській судовій і правовій системі?
Передісторія: ДТП за участю голови суду Олексія Тандира
У ніч проти 26 травня 2023 року на блокпосту на в’їзді до Києва з боку Житомирської траси сталася смертельна аварія. Тодішній голова Макарівського районного суду Київської області Олексій Тандир, керуючи автомобілем Lexus ES350, на великій швидкості, за даними правоохоронних органів, збив 23-річного військовослужбовця Національної гвардії Вадима Бондаренка, який ніс службу на блокпосту. Нацгвардієць загинув на місці від отриманих травм. Тандир був у стані алкогольного сп’яніння, що підтвердили експертизи, як повідомляло ДБР.
Тандиру оголосили підозру за ч. 3 ст. 286-1 ККУ (порушення правил безпеки дорожнього руху в стані сп’яніння, що призвело до смерті потерпілого). Санкція статті — до 10 років позбавлення волі. 28 травня 2023 року його взяли під варту без права на заставу.
Розслідування ДБР завершилося в серпні 2023 року, слідчі провели 18 експертиз, які підтвердили сп’яніння та інші обставини. У ДБР заявили: “Оскільки суддя володіє спеціальними професійними знаннями, методиками та багатою судовою практикою розгляду правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, під час відібрання біологічних зразків він спробував спотворити їх вміст з метою приховування стану алкогольного сп’яніння. Незважаючи на це, висновками судових експертиз підтверджено вміст алкоголю у наданих зразках”.
Справа розглядається в Святошинському районному суді Києва з вересня 2023 року. Процес затягується: сторона захисту неодноразово не з’являлася на засідання, заявляла відводи суддям, змінювала адвокатів.
Читайте також: Як затягують судові процеси в Україні до безкінечності: вісім способів на прикладі справи Нелі Штепи та інших
Прокуратура звинувачувала захист у свідомому затягуванні: “За понад два з половиною роки він систематично демонструє неповагу до суду, сторони обвинувачення та до родини загиблого військовослужбовця”.
В грудні 2023 року Тандир навіть намагався мобілізуватися до підрозділу територіальної оборони в Ніжині, використовуючи це як підставу для звільнення з-під варти. Сторона обвинувачення розцінила такі дії як спробу зупинити судовий розгляд. Згодом військова частина відмовилася приймати його на службу.
Арешт Тандиру регулярно продовжують. У квітні 2024 Вища рада правосуддя показала відео з місця ДТП, а в серпні 2024 звільнила Тандира з посади судді.
Але нещодавно, а саме 22 січня 2026, ЄСПЛ визнав порушення прав Тандира через надмірно тривале тримання під вартою без альтернативи застави, зобов’язавши Україну виплатити йому 2100 євро компенсації.
Що таке ЄСПЛ, і чому туди поскаржився суддя Тандир?
Європейський суд з прав людини – це міжнародна інстанція у Страсбурзі (Франція), яка захищає базові права людини в Європі.
Є такий документ – “Європейська конвенція з прав людини”. Країни Європи підписали її і пообіцяли дотримуватися. Якщо хтось вважає, що його держава порушила ці права (і він вже поскаржився в усі суди, але не допомогло), то може звернутися безпосередньо до ЄСПЛ. Суд перевіряє, чи справді було порушення, і якщо так – може зобов’язати державу виплатити компенсацію або змінити щось у законах.
Читайте також: Як звернутися до Європейського суду з прав людини: повний посібник для українців
Україна також приєдналася до цієї конвенції, то погодилася, що ЄСПЛ має право перевіряти, як у нас дотримуються прав людини. Рішення ЄСПЛ обов’язкові для України – ми мусимо їх виконувати, виплачувати компенсації і виправляти проблеми в системі (наприклад, у судах чи поліції). Завдяки цьому багато українців виграли справи і отримали компенсації від держави. Але це не про кримінальні злочини по суті, а про те, чи держава правильно поводилася з людиною.
Що містить скарга Олексія Тандира до ЄСПЛ
Тандир поскаржився в ЄСПЛ (заява №5430/25) виключно на порушення статті 5 §3 Європейської конвенції з прав людини (право на свободу та особисту недоторканність, зокрема на обґрунтованість і пропорційність тримання під вартою). Конкретно його скарга стосувалася:
- Надмірно тривалого тримання під вартою (з 28 травня 2023 року, яке тривало на момент ухвалення рішення).
- Відсутності належного обґрунтування рішень українських судів про подовження арешту: суди покладалися на припущення про ризики (втеча, тиск на свідків чи знищення доказів) без доказової бази (англ. “use of assumptions, in the absence of any evidentiary basis, of the risks of absconding or obstructing justice”).
- Неврахування можливості застосування інших запобіжних заходів (наприклад, застави, домашнього арешту тощо) – англ. “failure to examine the possibility of applying other measures of restraint”.
- Повторюваності та “крихкості” мотивування рішень судів (англ. “fragility and repetitiveness of Revolutionary of the reasoning employed by the courts as the case progressed”), тобто використання шаблонних формулювань без нових аргументів з плином часу.
Тандир не оскаржував саме обвинувачення у кримінальній справі — смертельне ДТП, а лише процедурні аспекти тримання під вартою.
Рішення ЄСПЛ від 22 січня у справі Ridkodubskyy and Others v. Ukraine, де є і випадок Тандира
ЄСПЛ у цьому рішенні визнав порушення статті 5 §3 Конвенції щодо Тандира через системні недоліки в практиці українських судів.
Це було пілотне рішення (pilot judgment) – спеціальна процедура ЄСПЛ, коли Суд розглядає групу типових справ, щоб вказати на структурну або системну проблему в державі (тут вказані повторювані порушення через недоліки в судовій практиці обґрунтування арештів).
Таке рішення ЄСПЛ не лише констатує порушення в конкретних випадках, але й зобов’язує державу вжити загальних заходів для виправлення судових проблем, щоб уникнути тисяч подібних скарг у майбутньому.
Ключові висновки Суду (загальні для групи заявників, включно з Тандиром):
- використання припущень без доказів щодо ризиків втечі чи перешкоджання правосуддю;
- неврахування альтернативних запобіжних заходів;
- крихкість і повторюваність мотивування рішень судів з плином часу.
Сатисфакція (стаття 41 Конвенції):
- 2100 євро – за моральну шкоду;
- 250 євро – на покриття судових витрат.
Україна зобов’язана виплатити ці суми протягом трьох місяців.
Це рішення не впливає на хід кримінальної справи в українських судах, воно лише фіксує порушення прав під час тримання під вартою та є сигналом до реформування практики застосування арештів.
У справі Тандира ЄСПЛ вказав на систематичні недоліки: українські суди “копіювали” мотиви подовження арешту, не надаючи нових доказів і не аналізуючи альтернативи. Це не виправдання злочину, а констатація порушення прав навіть у серйозних обвинувачених.
Аналогічно у справі Штепи (Shtepa v. Ukraine, 2019): її тримали під вартою роки за обвинуваченням у сепаратизмі, але суди, на думку ЄСПЛ, не обґрунтовували рішення належно. Суд у Страсбурзі присудив компенсацію саме за процедурні порушення, а не за “невинність”.
Чому такі рішення ЄСПЛ викликають обурення: системні недоліки чи зловживання затягуванням процесів?
Україна довгий час була одним із лідерів за кількістю скарг до ЄСПЛ (наприклад, на початку 2025 року на розгляді перебувало тисячі справ, хоча точні цифри варіюються залежно від періоду). Багато рішень стосуються саме проблем із триманням під вартою, невиконанням судових рішень та надмірно тривалими провадженнями. Це справді вказує на системні недоліки української судової та правоохоронної систем:
- Автоматичне, часто шаблонне подовження арештів без глибокого аналізу ризиків (особливо в тяжких злочинах).
- Перевантаженість судів, що призводить до затягування справ.
- Недостатнє використання альтернативних запобіжних заходів (застава, домашній арешт, електронний браслет).
ЄСПЛ застосовує однакові стандарти до всіх країн Ради Європи, і подібні компенсації за процедурні порушення отримували обвинувачені в тяжких злочинах і в інших державах. Але в українському контексті ці рішення часто викликають особливе обурення, бо за ними стоять не лише недоліки судів, але й добре відомий механізм свідомого затягування процесів з боку захисту.
В Україні “умільці” (адвокати та обвинувачені) активно користуються прогалинами в законодавстві та процесуальних нормах, щоб розтягувати судові справи на роки. Це не секрет для юридичної спільноти: стандартні тактики включають неодноразові відводи суддям (іноді десятки на одну справу), зміну адвокатів, клопотання про додаткові експертизи (таких може бути десятки, і кожна тягнеться багато місяців), неявку свідків чи захисників через “хворобу”, вимогу ознайомлення з матеріалами в повному обсязі, подання численних клопотань про все підряд. Кожна така дія змушує суд відкладати засідання, унаслідок чого справа тягнеться роками.
При цьому обвинувачений часто перебуває не під суворим арештом, а під домашнім чи взагалі на волі з мінімальними обмеженнями, вільно пересуваючись і живучи звичайним життям.
Більше того, цей механізм має “бонус” у вигляді строків давності: за багатьма статтями (особливо корупційними чи економічними) через декілька років справа просто закривається, і покарання не настає.
Класичний приклад – справа “Роттердам+”: розслідування тривало роками з постійними оскарженнями, відводами та експертизами, і врешті кількох фігурантів (включаючи ексглаву НКРЕКП) звільнили від відповідальності саме через сплив строків давності у 2024-2025 роках. Подібні історії – норма в антикорупційних чи резонансних справах.
Коли захист свідомо затягує процес, суддям нічого не залишається, як регулярно продовжувати тримання під вартою (якщо ризик вважається високим), бо альтернативи не розглядаються глибоко через шаблонність. А потім та сама сторона, яка створювала перешкоди, скаржиться до ЄСПЛ: мовляв, тримають роками без обґрунтування, порушують права! І ЄСПЛ, перевіряючи лише процедуру (а не суть обвинувачення чи причини затримок), часто вбачає порушення, бо формально суди справді копіюють мотиви, не аналізуючи альтернативи детально.
Але ЄСПЛ не заглиблюється в те, хто саме винен у затягуванні: чи то перевантажені суди, чи то недобросовісний захист. ЄСПЛ фіксує системну проблему держави в цілому, а не індивідуальні зловживання.
У випадку Тандира це виглядає особливо цинічно. Можна припустити (це лише припущення, базоване на типових стратегіях у подібних справах), що звернення до ЄСПЛ і акцент на “шаблонних” подовженнях арешту – частина ширшої тактики: спочатку затягувати національний судовий процес (неявки захисту, відводи, зміна адвокатів, що вже спостерігалося в його справі), дочекатися рішення ЄСПЛ про порушення, а потім використовувати його як аргумент для зміни запобіжного заходу в Україні.
Тоді обвинувачений опиняється фактично на волі, продовжує тягнути справу роками всіма можливими способами. І або дочекається вироку в комфортних умовах, або справа “згорить” за давністю чи іншими обставинами.
Для сторони постраждалих та суспільства це виглядає як насмішка над правосуддям: людина, обвинувачена в смерті нацгвардійця, отримує компенсацію від держави і потенційно уникає реального покарання. Звісно, це не означає, що права обвинуваченого можна ігнорувати, але такі “подвійні стандарти” через зловживання процесом одна з ключових причин, чому рішення ЄСПЛ іноді сприймаються як несправедливі.
Щоб такого не повторювалося, потрібні реформи судової системи, які б ускладнили або унеможливили затягування судового процесу. Це могли б бути штрафи за зловживання, жорсткіші терміни розгляду, тобі суди будуть змушені всебічно обґрунтовувати арешти.
