За три роки воєнного стану в Україні відкрили майже 300 тисяч кримінальних проваджень за самовільне залишення частини (СЗЧ) та дезертирство. У 2025-му темп лише наростає: 15-21 тис. випадків щомісяця. Цивільні суди фізично не встигають розглядати усі справи та й часто не розуміють специфіки військової служби.
Чи здатна країна знайти адекватний вихід із ситуації, яка вже стала критичною? Усе частіше говорять про необхідність створення військових судів, навіть були запропоновані відповідні законопроєкти, але чи відповідають вони європейським стандартам і реаліям воєнного стану в України?
Про чинне законодавство, реальну судову практику щодо СЗЧ та законодавчі ініціативи щодо створення повноцінного інституту військової юстиції – в аналізі “Політарени”.
СЗЧ і дезертирство: суди не можуть “прогнати” через себе більшість справ
Самовільне залишення військової частини – це дія, коли військовослужбовець без дозволу командира залишає місце служби або не з’являється туди вчасно. Цей термін закріплений у статті 407 Кримінального кодексу України. Також є стаття 408 – дезертирство, яке означає: військовослужбовець покинув частину без наміру повертатися. Але складність полягає в тому, що багато випадків, які класифікують саме як СЗЧ, можуть виявитися насправді дезертирством, і навпаки.
Проблема “самоволки” актуальна в контексті повномасштабної війни. За даними Офісу Генерального прокурора, з січня 2022 року по вересень 2025 року зареєстровано 235 646 кримінальних проваджень за СЗЧ та 53 954 – за дезертирство. Це майже 300 тис. військових.
У 2024 році спостерігалося значне зростання кількості кримінальних проваджень. На початку року щомісяця реєстрували приблизно 2-3 тисячі справ за СЗЧ та близько тисячі справ за дезертирство. Однак ближче до кінця 2024-го кількість випадків самовільного залишення частини різко збільшилася: у жовтні-листопаді – до 7,6-8,7 тисячі, а в грудні – вже до 15,5 тисячі на місяць. У 2025 році цей високий рівень зберігся: в середньому по 15 тисяч проваджень за СЗЧ і близько двох тисяч за дезертирством щомісяця.
Важко сказати, скільки реально справ за ст. 407 і 408 КК розглядається в судах, але очевидно одне: вони не можуть впоратися з таким навантаженням, адже це сотні тисяч випадків. Так, лише протягом січня-жовтня 2025-го зареєстровані 162,5 тис. проваджень щодо СЗЧ, в яких 9 тис. осіб отримали повідомлення про підозру, і лише 7,7 тис. проваджень надійшли до суду. Додайте до цього, що не встигають розслідувати справи і слідчі з прокурорами.
Ці справи розглядають у цивільних судах, бо військові суди скасували ще у 2010 році. Але масштаби проблеми заставляють замислитися про реформу судової системи та адаптації її до реалій воєнного стану.
Яка відповідальність за СЗЧ?
Під час воєнного стану передбачене наступне покарання за ст. 407 і 408 КК:
- СЗЧ понад 3 доби – позбавлення волі від 5 до 10 років.
- Дезертирство (ст. 408 ККУ) – позбавлення волі від 5 до 12 років (із зброєю чи групою – 5-12 років).
07.09.2024 набув чинності закон 3902-IX, що дозволив спрощене повернення військовослужбовців після першого СЗЧ за умови добровільного повернення. Термін спочатку обмежили 1 січня 2025 року, але неодноразово продовжували: до 1 березня, а згодом – до 30 серпня 2025 року (закон №4392-IX).
За даними Державного бюро розслідувань, з 29 листопада 2024-го по серпень 2025-го з СЗС повернулися понад 29 000 військовослужбовців. Однак у травні 2025 року зафіксовано рекорд – понад 18 000 нових випадків СЗЧ (а нещодавно заявили, що в жовтні самостійно армію покинула 21 тис. військових).
На цю статистику відреагували у Раді і запропонували законопроєкти, які повертали б сувору відповідальність за СЗЧ, а також передбачали ув’язнення за непокору командиру (“Політарена” їх аналізувала у вересні). У суспільстві негативно відреагували: відбулися акції протесту.
Що маємо станом на листопад 2025 року? Після 30 серпня спрощений порядок скасовано – усі випадки СЗЧ повинні розглядатися лише в загальному кримінальному порядку через слідство й суд.
Приклади судової практики у питаннях СЗЧ та дезертирства
Був у лікарні після операції, але прокурор не вірить: довідка про хворобу складена за застарілою формою
У жовтні 2025 року відбулося судове засідання: військовослужбовця звинуватили в СЗЧ, хоча він був в лікарні після важкої операції.
Обвинувачений, – мобілізований солдат-такелажник, у квітні 2023 року перебував у короткій щорічній відпустці (10 діб + 2 доби на дорогу). У нього виник гострий тромбований геморой з кровотечею, була проведена невідкладна операція в цивільній лікарні за місцем проживання (Андрушівка Житомирської області). Після цього він лікувався амбулаторно до 16 травня 2023 року включно: перев’язки, уколи, обмеження фізичних навантажень (посада такелажника передбачає важку фізичну працю). Про хворобу повідомили командиру, надіслали довідку, відпустку офіційно продовжили на час лікування. 17 травня 2023 року, щойно лікар закрив період непрацездатності, обвинувачений повернувся до частини (навіть на 2 дні раніше, ніж мав би з урахуванням дороги) і продовжив службу до самого арешту 20 червня 2023 року.
Прокуратура обвинувачувала його за ч. 5 ст. 407 КК України, вважаючи, що він “запізнився”. Ключовим для обвинувачення став формальний підхід: довідка з цивільної лікарні була “не тієї форми”, а військова частина нібито провела службове розслідування і визнала його відсутність “безпідставною”.
Балаклійський районний суд Харківської області 7 серпня 2024 року повністю виправдав військовослужбовця, детально проаналізувавши медичні документи, показання лікарів-хірургів, свідків, накази частини. Висновок: хвороба була реальною і важкою, лікування обґрунтованим, причини нез’явлення – поважними, умисел на ухилення відсутній. Суд різко розкритикував військову частину та прокуратуру за формалізм, небажання перевіряти медичні документи і перекладання відповідальності за неправильне оформлення довідки на самого військовослужбовця. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (понад рік) скасували, обвинуваченого звільнено з-під варти прямо в залі суду.
Але прокурор подав апеляцію з вимогою призначити 6 років тюрми. Він поскаржився, що довідка про хворобу не є достовірним доказом, а також що неналежним чином про лікування була проінформована військова частина. Але 7 жовтня 2025 року апеляційний суд повністю залишив у силі виправдувальний вирок. Чи буде касація – подивимося.
Сержантка відправилася додому з дозволу командира, але він примусив свідків дати неправдиві показання: пішла в СЗЧ
У березні 2022 року молодшу сержантку, лаборантку чернігівського військового госпіталю, звинуватили у самовільному залишенні частини в умовах воєнного стану. За версією обвинувачення, вона 12 березня пішла з частини і до 1 квітня не поверталася, ухиляючись від служби.
Насправді ж після 11-12 березня 2022 року командир госпіталю усно дозволив більшості членів підрозділів (включно з лабораторією) перейти на графік чергувань і йти додому після зміни через брак світла, води, їжі та постійні обстріли. Цей наказ через начальників відділень довели до всіх. 12 березня обвинувачена після своєї зміни законно покинула територію частини.
Вона поїхала у своє село до доньки та тяжко хворого батька-пенсіонера, бо дитині заборонили перебувати в госпіталі, а чоловік служив у ТРО і не виходив на зв’язок. Повернутися до Чернігова було неможливо: мости підірвані, транспортне сполучення відсутнє, тривали постійні обстріли. Обвинувачена весь час була на телефонному зв’язку з колегами й керівництвом, повідомляла про ситуацію. Як тільки з’явилася можливість, виїхала до Києва і з 1 квітня 2022 року вже працювала лаборантом у Головному військовому клінічному госпіталі.
Чотири ключові свідки з лабораторії – завідувачка та лаборантки – спочатку давали неправдиві показання: стверджували, що ніякого дозволу йти додому не було, графік чергувань не вводили, а обвинувачена просто зникла без пояснень. Ці свідчення були потрібні командиру: він збирав працівників, диктував, що казати, перевіряв телефони, забороняв спілкуватися з обвинуваченою і погрожував проблемами. Коли командира звільнили, свідки в лютому-квітні 2025 року на повторних допитах в суді визнали, що брехали через страх, і розповіли правду: після 11-12 березня командир дійсно дозволив усім (і військовим, і цивільним) працювати за графіком і йти додому після зміни, обвинувачена пішла законно, постійно дзвонила і пояснювала, чому не може повернутися.
7 липня 2025 року Деснянський районний суд м. Чернігова повністю виправдав військовослужбовицю. Прокуратура подала апеляцію, але її ще не розглядали.
Не СЗЧ, а дезертирство, бо зібрав усі речі перед тим, як поїхати додому
Обвинувачений, – головний сержант, командир танка танкового батальйону, 6 січня 2023 року в умовах воєнного стану самовільно залишив місце дислокації частини (Рівненський загальновійськовий полігон) і виїхав до місця свого проживання у Полтаву, де перебував до моменту суду. Його звинуватили в дезертирстві в умовах воєнного стану за ч. 4 ст. 408 КК України. Чому дезертирство, а не СЗЧ? У суді пояснили: він зібрав усі свої речі, що свідчило про намір не повертатися. Спірне твердження, але як є.
21 червня 2023 року його визнали винним, суд призначив 5 років позбавлення волі, але звільнив від реального відбування покарання з випробувальним строком 3 роки. Прокурор оскаржив це рішення, оскільки дезертирство відбулося під час воєнного стану. Рівненський апеляційний суд 30 квітня 2024 року скасував умовне покарання, призначив реальні 5 років позбавлення волі (мінімум за цією статтею) і взяв підсудного під варту прямо в залі. Вирок апеляційного суду набрав законної сили з моменту проголошення. Верховний Суд його підтвердив.
Як бачимо, ці судові справи не назвати простими, вони мають підводні камені і спірні нюанси. Також варто зазначити, що судові процеси щодо СЗЧ тривають роками, і в цей час доля обвинувачених залишається невизначеною. Усе це наштовхує на думку про необхідність запровадження повноцінної військової юстиції в Україні.
Чи повернуться військові суди?
В Україні до 2010 року функціонували військові суди, які розглядали всі кримінальні справи щодо військовослужбовців, адміністративні спори з командуванням, а також забезпечували дисципліну в Збройних силах. Коли їх ліквідували, справи передали до судів загальної юрисдикції. Мотивація реформи полягала в гармонізації з європейськими стандартами, де військові суди в мирний час часто відсутні, а також у скороченні ЗСУ та зменшенні навантаження на систему.
Під час воєнного стану зрозуміли, що ліквідація має негативні наслідки: цивільні судді часто не розуміють специфіки військових правовідносин, що призводить до затягування справ, помилок у кваліфікації.
З огляду на це почали говорити про необхідність судової реформи. Як казав голова Верховного Суду Станіслав Кравченко: “До початку повномасштабної війни я не бачив необхідності в окремих військових судах. Але кардинально змінив свою позицію”. Він підкреслив, що залишається прихильником того, що військова юстиція має бути. Однак для цього потрібні відповідні зміни до законодавства, а також час і матеріальне забезпечення. До того ж, ця юстиція має бути очевидно не тільки в судах. Повинно бути і військове публічне обвинувачення, а також військові адвокати, щоб захист був фаховим.
Законопроєкти про повернення інституту військових судів
У Раду внесені законодавчі ініціативи з пропозицією реформи судової системи:
- №10301 від 9.01.2025 року передбачає запровадження в усіх місцевих та апеляційних судах постійної спеціалізації суддів із розгляду:
- Злочинів, вчинених військовими, зокрема СЗЧ, дезертирство;
- злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (воєнні злочини, агресія, геноцид тощо).
Законопроєкт прийнято за основу, але на фінальне голосування його так і не винесли.
- №13048 від 27.02.2025 пропонує відновити в Україні систему військових судів, ліквідовану в 2010 році. Ключові новації:
- Створення судів: військові суди гарнізонів (перша інстанція) та військові апеляційні суди в апеляційних округах.
- У Верховному Суді: окрема палата в Касаційному кримінальному суді для військових справ (судді з 10+ роками стажу в криміналістиці).
Законопроєкт зареєстрований, але до голосування не дійшло.
- 13048-1 від 11.03.2025 пропонує:
- Створюються місцеві військові суди (замість окружних гарнізонних судів, як передбачено в попередньому документі) – з урахуванням дислокації ЗСУ. Один Військовий апеляційний суд (на всю країну). Військова судова палата у Верховному Суді.
- Компетенція військових судів набагато ширша, ніж у попередніх проєктах:
- усі кримінальні справи щодо військовослужбовців, резервістів, військовозобов’язаних на зборах. Також адміністративні спори військовослужбовців із командуванням.
- Судді – це військовослужбовці офіцерського складу: призначаються на посаду + призиваються на військову службу. Проходять військову службу за спеціальним Положенням (затверджує Президент). Отримують військові звання, доплати за звання.
- Запроваджуються виїзді засідання (наприклад, у військових частинах).
Законопроєкт також знаходиться на стадії ознайомлення в Раді.
Чи будуть в Україні військові суди згідно з європейськими стандартами?
Чи відповідають військові суди європейському досвіду, і чи не є частковим поверненням практики військових трибуналів радянського часу?
У Верховній Раді свою думку висловила Марина Ставнійчук, юристка, яка входила до Венеційської комісії від України до 2013 року. Вона вважає, що повністю відновити військові суди “як було раніше” неможливо – це суперечитиме Конституції України та європейським стандартам незалежності суддів.
Ставнійчук пропонує Україні не копіювати застарілі моделі, а створити власну сучасну систему військової юстиції. Головні тези:
- Судді військових судів не можуть мати статусу військовослужбовців і підпорядковуватись військовому командуванню – це порушує незалежність суддів. Цитата: “Суд із військовим статусом та залежністю від командування не може вважатися незалежним і безстороннім”.
- Потрібна цілісна концепція, а не окремі законопроєкти.
- Крім судів, необхідно створити: військову поліцію (для досудового розслідування);військову прокуратуру, підпорядковану виключно Генпрокурору; потужну правову службу в ЗСУ; систему безоплатної правової допомоги для військовослужбовців.
Висновок Ставнійчук: лише комплексна, цивільна за своєю природою система військової юстиції буде і ефективною, і відповідатиме європейським стандартам.
Понад 290 тисяч кримінальних проваджень за СЗЧ і дезертирство за три роки війни – це не лише цифра, а симптом глибокої кризи військової дисципліни, яку неможливо вирішити лише репресіями. Скасована в серпні 2025-го спрощена амністія показала, що десятки тисяч людей готові повернутися, якщо держава дає шанс, а не лише батіг. Водночас гучні виправдувальні вироки доводять: значна частина “самоволок” – це не зрада, а наслідок хвороб, хаосу 2022-го року, нелюдських умов чи банального небажання командирів розбиратися у ситуації.
Цивільні суди, які отримали цей вал справ після ліквідації військової юстиції в 2010-му, фізично не здатні його опрацювати без затримань на роки й без помилок. Три чинні законопроєкти про спеціалізовані суди чи повноцінне відновлення військових судів лежать в Раді без руху. Поки політики вагаються, кожен новий місяць приносить 15-20 тисяч свіжих кримінальних справ по СЗЧ.
Без комплексної реформи – незалежних військових судів, військової прокуратури, поліції та системи захисту прав військовослужбовців – проблема лише зростатиме: матимемо сотні тисяч людей з судимостями, зруйнованими долями й остаточною втратою довіри до держави, яка спочатку закликала їх захищати країну, а потім покарала за те, що вони стали звичайними людьми у нелюдських обставинах.
