Українські прикордонники, як наприкінці квітня потрапили у пекло під Кам’янкою і тримали оборону під вогнем й ворожими дронами.
Про це йдеться у сюжеті Державної прикордонної служби України.
Наприкінці квітня три піхотні групи прикордонників бригади “Помста” мали зайти на визначений рубіж поблизу Камʼянки на Харківщині. Головним завданням було втримати займані позиції до прибуття підкріплення від ЗСУ. Однак ще під час висадки бійці потрапили під мінометний обстріл, а пересування на відкритій місцевості ускладнювали ворожі дрони.
“Складнощі були дуже великі. Ми не очікували взагалі такої обстановки там. Нам підносили взагалі не те, що було там насправді. Коли я побачив, ми навіть коли хотіли завести дві ті групи в Кам’янку, то, нам просто не давали. Ми тільки виходили з окопу, одразу дрон, який тільки бачить і підлатає вже зі скидами, що не дозволяло нам навіть вийти”, – розповів прикордонник.
За його словами, перша та друга групи зуміли зайти і закріпитися на позиціях, а третя, на жаль, не дійшла. Прикордонники залишалися на визначеній ділянці протягом двох тижнів. Вони вели цілодобове спостереження та завдавали постійного вогневого ураження, не допускаючи проривів противника. Дочекавшись підкріплення, піхотинці все є почали виходити. Проте, залишити позиції вдалося лише з четвертої спроби, змінивши маршрут.
“Надійшла задача допомогти нашим дружнім силам. Я вирішив очолювати цю групу. Я зібрав три групи. На кожній були старші військовослужбовці. І я був командиром в загальному всіх трьох груп. Це більша частина була уже тих військовослужбовців, які приймали бойову участь і які неодноразово проходили кожну ротацію на навчаннях, в штурмових діях, зачистках, відходах та по плануваннях. Перша група і я висувався з ними. Ми вдень виїхали, був туман та дощ, і це зіграло нам на руку. А виїжджали туди на М113. Під’їхали прямо, ну, в кілометрі до ВОПА. Вигрузилися, швидко перейшли в укриття окопів. Я пішов на КСП до командира, який там сидів, дізнався загальну обстановку і визначилися з позицією. Визначили позицію, в яку маємо зараз завести ту першу групу. Вийшли і почали заводити”, – продовжив він.
Інший прикордонник пригадав, що виїжджали зранку – їх везла М113 (броньована гусенична техніка), тому заїхали практично під Кам’янку. Бійці не знали цієї ділянки, а коли вигрузилися, то буквально через кілька хвилин розуміли, що посадка не така вже й густа, а місцевість – відкрита.
“Я визначаю хлопцям задачу, кажу, рухаємося в посадку, шукаємо якісь купчення дерев, тому що ми дрони вже почали чути. І буквально через хвилини-дві по нас починає працювати міномет. Міномет стріляв, він побачив техніку, техніка була взагалі на відкритій місцевості, і почали працювати міномет по техніці. Тобто техніка заглохла, вона була спалена, водії живі, адже встигли добратися до криття”, – зазначив боєць, який очолив групу.
Прикордонник пригадав, як за два тижні перебування поблизу Кам’янки вони майже не виходили з укриття. За його словами, вони прийшли закріпитися на позиціях і дочекатися, допоки туди зайдуть ЗСУ. Укріплення вже були готові, тому “інженерки не потрібно було робити, а просто зайти і тримати”.
“Виходили ми теж дуже важко. Були визначені певні маршрути, ми пробували вийти тричі, але через величезну кількість дронів нам просто не давали нікуди ні вийти, ні пересуватися. Ми не могли звідти вийти десь днів, мабуть, п’ять. Тому що як тільки зібрали сумки і виходимо, так вони одразу злітаються”, – додав боєць ДПСУ.
За словами бійців, вийшли вони в повному складі, але лише з четвертого разу, де залишили все повністю – спальники, каремати, рюкзаки тощо. Посадок там було мало, по карті рослинність, а насправді кущі з колючками. Тому від дрона заховатися було важко.
“Звісно, страшно, тому що по тим ярам бігти дуже складно, бо там ландшафт, яма через яму. Поки бігали, я, мабуть, разів чи вісім просто впав. Адже коли над тобою висить дрон, то ти просто так лежиш і молишся, оскільки не знаєш, наш він, чи ні”, – зазначив один із прикордонників
Бійці також пригадали, що в них виник дуже страшний дефіцит з водою – на одну людину по три-чотири ковтки води. Коли нарешті вдалося вийти, то, додають, що перші дні навіть не виходили з хати, адже “робиш два кроки і в тебе думка, ти в небезпечному місці й потрібно йти назад”. Але потім, поспілкувавшись із близькими, все проходили за чотири-п’ять днів.
“Як на мене, моя головна задача була – зберегти особовий склад там. Адже ти маєш чітко розуміти, де ти, що тебе може очікувати і яка в тебе поставлена задача. Страхи бували. Страх – це нормально, скажімо так. Якщо ти взагалі нічого не боїшся, то, я думаю, що це може бути й гірше. У таких ситуаціях я, звісно, хвилююся, дуже сильно переживаю за особовий склад. Але потрібно розуміти, що якщо я не зберуся зараз, не прийму рішення, як краще і правильно це зробити, то або ми просто не вийдемо, допустимо, з тієї позиції й вся решта група. Їх потрібно доставити додому живими. І це надає мені сили, і надає сили те, що мене чекають вдома. Батьки, брати і племінники, вони вірять в мене, і отак я себе мотивую”, – наголосив один із головних серед бійців Держприкордонслужби.
Нагадаємо, у ДПСУ розповіли про 23-річну дівчину, яка долучилася до бойового підрозділу прикордонників. Нині вона проходить навчання, після чого приєднається до побратимів, які воюють на Куп’янському напрямку.